Постанова

від 01.11.2011 по справі 41/100пн

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

01.11.2011

Постанова

Іменем України

31.10.2011 р. справа №41/100пн

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді (доповідача): Будко Н.В.

Суддів: Москальової І.В., М'ясищева А.М.

Секретар: Прожерін О.О.

За участю представників сторін:

Прокурор: не з'явився;

від позивача: ОСОБА_1 по дов.;

від відповідача: не з'явився.

Розглянув у судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кураж»м. Донецьк на рішення господарського суду Донецької області від 20.09.2011р. (повний текст від 22.09.2011р.) у справі №41/100пн

за позовом Прокурора Ворошиловського району міста Донецька в інтересах держави в особі Донецької міської ради м. Донецьк

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кураж»м. Донецьк

про зобов'язання привести у придатний для використання стан самовільно зайняту земельну ділянку та повернути її за належністю Донецькій міській раді шляхом знесення споруд

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Ворошиловського району міста Донецька звернувся до господарського суду Донецької області в інтересах держави в особі Донецької міської ради м. Донецьк з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кураж»м. Донецьк про зобов'язання привести у придатний для використання стан самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0046 га із земель житлової та громадської забудови під розміщення літнього майданчику (металева конструкція) біля кафе (вбудоване приміщення) по пр. Гурова,1 у Ворошиловському районі міста Донецька та повернути її за належністю Донецькій міській раді шляхом знесення споруд.

Рішенням від 20.09.2011р. господарський суд Донецької області позовні вимоги задовольнив у повному обсязі, обґрунтувавши свій висновок тим, що спірна земельна ділянка використовується відповідачем самовільно, з порушенням земельного законодавства, що підтверджено актами перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 27.05.2010р., від 16.08.2010р. та від 18.10.2010р. Крім того, місцевий господарський суд наголосив, що відповідачем не надано документів, що підтверджували б право останнього на користування земельною ділянкою площею 0,0046 га із земель житлової та громадської забудови по пр. Гурова, 1 у Ворошиловському районі міста Донецька, що використовується під розміщення літнього майданчику (металева конструкція) біля кафе (вбудоване приміщення).

Не погодившись з винесеним рішенням, відповідач звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати та у задоволенні позову відмовити.

Заявник апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції було порушено та невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, зокрема, спір розглянуто з порушенням правил підвідомчості, оскільки Донецька міська рада є суб'єктом владних повноважень та даний спір підлягає розгляду в адміністративному суді.

Крім того, за твердженням скаржника, спірна металева конструкція є малою архітектурною формою в розумінні ст. 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», тобто об'єктом благоустрою, а отже отримання дозволу на її розміщення не є обов'язковим та не потребує узгодження з органами місцевого самоврядування.

Також, відповідач в апеляційній скарзі наголошує на пропуск встановленого законом строку позовної давності для звернення позивача до суду з відповідним позовом, оскільки спірна конструкція зведена ще до 2006р. Як зазначає заявник апеляційної скарги, строк позовної давності повинен відраховуватись не з дати підписання актів перевірок, а з моменту, коли позивач повинен був дізнатись про порушення, тобто раніше 2006р.

Представник відповідача не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні, причини неявки до суду не повідомив, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Враховуючи, що ухвалою про порушення апеляційного провадження від 13.10.2011р. явка представника відповідача не визнавалась обов'язковою, судова колегія апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за наявними у справі матеріалами.

Судовий процес в апеляційній інстанції фіксувався за допомогою технічних засобів фіксації в порядку, передбаченому ст. 81-1 ГПК України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачаться, що 27.05.2010р. старшим державним інспектором відділу Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель Управління Держкомзему у місті Донецьку відповідно до вимог ст.ст. 6,10 Закону України «Про державний контроль за використанням і охороною земель»було проведено перевірку з питання дотримання вимог земельного законодавства ТОВ «Кураж»за адресою: 83055, м. Донецьк, пр. Гурова,1. В ході даної перевірки було встановлено факт самовільного зайняття та використання ТОВ «Кураж»земельної ділянки площею 0,0046 га із земель житлової та громадської забудови під розміщення літнього майданчику (металева конструкція) біля кафе (вбудоване приміщення) по пр. Гурова, 1 у Ворошиловському районі міста Донецька без правовстановлюючих документів та їх державної реєстрації, що є порушенням ст.ст. 125,126 Земельного кодексу України. За результатами перевірки було складено акт від 27.05.2010р. та видано припис №000111 від 27.05.2011р., яким зобов'язано відповідача усунути вищевказані порушення земельного законодавства.

Проте, згідно матеріалів справи, 07.06.2010р. державним інспектором відділу Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель Управління Держкомзему у місті Донецьку було складено протокол про адміністративне правопорушення №000007 у зв'язку з тим, що станом на 07.06.2010р. виявлені раніше порушення земельного законодавства відповідачем не усунені, вищевказана земельна ділянка використовується без правовстановлюючих документів та їх державної реєстрації. Постановою головного державного інспектора відділу Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель Управління Держкомзему у місті Донецьку про накладення адміністративного стягнення від 08.06.2010р. №37-07 директора підприємства відповідача було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 53-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510грн.

В подальшому Державною інспекцією з контролю за використанням і охороною земель Управління Держкомзему у місті Донецьку було проведено повторну перевірку дотримання вимог земельного законодавства ТОВ «Кураж», за результатами якої складено акт від 16.08.2010р. та встановлено, що вимоги припису від 27.05.2010р. №000111 не виконано, порушення земельного законодавства не усунено. Зважаючи на наведене, 16.08.2010р. відповідачу було видано припис №000261, яким повторно зобов'язано усунути порушення земельного законодавства.

Однак, постановою головного державного інспектора відділу Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель Управління Держкомзему у м. Донецьку про накладення адміністративного стягнення від 17.08.2010р. директора ТОВ «Кураж»визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 188-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 289грн.

З матеріалів справи також вбачається, що в ході проведеної 18.10.2010р. перевірки дотримання вимог земельного законодавства підприємством відповідача, Державною інспекцією з контролю за використанням і охороною земель Управління Держкомзему у м. Донецьку було встановлено невиконання вимог приписів від 27.05.2010р. №000111 та від 16.08.2010р. №000261, а також не усунення встановлених порушень земельного законодавства.

З огляду на викладене, листом №01-32-5166 від 25.10.2010р. Управління Держкомзему у місті Донецьку Донецької області звернулось до Прокуратури Ворошиловського району міста Донецька з проханням подати позов до суду щодо примусового звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки у зв'язку з виявленим порушенням вимог земельного законодавства. Вищевказане зумовило звернення Прокурора до господарського суду Донецької області з відповідними позовними вимогами.

Судова колегія апеляційної інстанції вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Статтею 13 Конституції України визначено, що, зокрема, земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

В свою чергу, підстави набуття права на землю передбачені статтею 116 Земельного кодексу України, якою також врегульовані відносини щодо набуття громадянами та юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності. Підставою набуття права на землю у таких випадках є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

На підставі рішень сільських, селищних, міських рад, а в окремих випадках - районних і обласних рад, земельні ділянки передаються у власність громадян і юридичних осіб із земель комунальної власності шляхом відведення їх в натурі (на місцевості) та оформлення відповідних правовстановлюючих документів.

Згідно ст. 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами (ст. 126 Земельного кодексу України).

Водночас, порядок надання у постійне користування земельних ділянок встановлений ст. 123 Земельного кодексу України. Так, частиною 1 зазначеної статті встановлено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості). Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації.

Згідно ч.3 ст. 123 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, що рішення позивача про передачу відповідачу у власність спірної земельної ділянки або надання її в користування (оренду) відсутнє. Зокрема, з наявного в матеріалах справи листа Управління земельних ресурсів Донецької міської ради №1716исх від 31.08.2011р. вбачається, що орендні правовідносини на земельну ділянку площею 0,0046 га під розміщення літнього майданчика (металевої конструкції) біля кафе (вбудованого приміщення) по пр. Гурова,1 у Ворошиловському районі міста Донецька між Донецькою міською радою та ТОВ «Кураж»відсутні.

Таким чином, дії відповідача стосовно спірної земельної ділянки підпадають під визначення «самовільного зайняття земельної ділянки»в розумінні ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», а саме -будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Пунктом б) частини 1 статті 211 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за низку порушень, зокрема, за самовільне зайняття земельних ділянок.

Згідно ст. 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

За таких обставин, судова колегія погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Водночас, колегія суддів апеляційної інстанції не приймає до уваги тверджень відповідача в апеляційній скарзі стосовно визначення спірного літнього майданчика (металевої конструкції) як малої архітектурної форми, на розміщення якої законодавством не передбачено отримання відповідних дозволів від органів місцевого самоврядування, з огляду на наступне.

Так, статтею 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»дано визначення малої архітектурної форми як невеликої споруди декоративного, допоміжного чи іншого призначення, що використовується для покращення естетичного вигляду громадських місць і міських об'єктів, організації простору та доповнює композицію будинків, будівель, їх комплексів.

Частиною 1 зазначеної статті встановлено, що до малих архітектурних форм належать альтанки, павільйони, навіси; паркові арки (аркади) і колони (колонади); вуличні вази, вазони і амфори; декоративні фонтани і басейни, штучні паркові водоспади; монументальна, декоративна та ігрова скульптура; вуличні меблі (лавки, лави, столи); садово-паркове освітлення, ліхтарі; сходи, балюстради; паркові містки; обладнання дитячих ігрових майданчиків; павільйони зупинок громадського транспорту; огорожі, ворота, ґрати; меморіальні споруди (надгробки, стели, обеліски тощо); рекламні та інформаційні стенди, дошки, вивіски; інші об'єкти, визначені законодавством.

Згідно частини 3 вказаної статті, розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України «Про благоустрій населених пунктів», ст. 21 якого визначає малі архітектурні форми як елементи благоустрою.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, літній майданчик (металева конструкція) біля кафе (вбудоване приміщення) не підпадає під визначення малої архітектурної форми, визначеної у ст. 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а отже судова колегія не приймає до уваги вищевказані заперечення відповідача в апеляційній скарзі.

Крім того, не можуть бути прийняті до уваги і твердження скаржника про те, що судом першої інстанції було порушено правило підвідомчості при розгляді даної справи, та що вказаний спір підвідомчий адміністративному суду, з огляду на таке.

Виходячи з положень статей 13, 14 Конституції України, статей 177, 181, 324, глави 30 Цивільного кодексу України, статті 148 Господарського кодексу України, земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.

З положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 Цивільного кодексу України, статей 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197, 283 Господарського кодексу України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.

Таким чином, оскільки позивач в даному спорі не здійснює владних повноважень, а виступає як суб'єкт господарських відносин, судом першої інстанції прийнято вірне рішення про розгляд даної справи в порядку господарського судочинства.

Не заслуговують на увагу і твердження відповідача в апеляційній скарзі щодо невірного встановлення місцевим господарським судом строків позовної давності в даному спорі, оскільки, як вірно встановлено судом першої інстанції, порушення відповідачем вимог земельного законодавства щодо самовільного зайняття земельної ділянки було встановлено внаслідок проведення 27.05.2010р. відділом державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель Управління Держкомзему у м. Донецьку Донецької області перевірки ТОВ «Кураж»щодо дотримання вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Статтею 261 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або особу, яка його порушила.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази проведення уповноваженими органами перевірок відповідача на предмет дотримання вимог земельного законодавства до 27.05.2010р., саме з цієї дати і почався перебіг строку позовної давності у даній справи. За таких обставин, посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення у даному випадку строків позовної давності є безпідставними та необґрунтованими.

З огляду на наведене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України, рішення господарського суду Донецької області від 20.09.2011р. у справі №41/100пн ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, тому рішення господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати зі сплати державного мита за подання апеляційної скарги відповідно до ст.49 ГПК України підлягають віднесенню на відповідача.

Приймаючи до уваги викладене, керуючись ст. 99, ст.101, ст.102, ст.103, ст.105 ГПК України, Донецький апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Донецької області від 20.09.2011р. (повний текст від 22.09.2011р.) у справі №41/100пн залишити без зміни.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кураж»м. Донецьк на рішення господарського суду Донецької області від 20.09.2011р. (повний текст від 22.09.2011р.) у справі №41/100пн -залишити без задоволення.

Головуючий суддя (доповідач): Н.В. Будко

Судді: І.В. Москальова

ОСОБА_2

Надруковано примірників - 7

1-у справу

2-Прокуратурі

1-позивачу

1-відповідачу

1-господарському суду

1-ДАГС