Рішення

від 27.08.2015 по справі 756/836/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а

Апеляційне провадження № 22-ц /796/8910/2015 Головуючий в суді 1 інстанції - Васалатій К.А.

Доповідач - Ящук Т.І.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Ящук Т.І.

суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.

при секретарі Басюк Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою Житлово-будівельного кооперативу «Оболонь-10», яка подана представником СЕРАФІМЕНКОМ Володимиром Олександровичем, на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 травня 2015 року по справі за позовом Житлово-будівельного кооперативу «Оболонь-10» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,

встановила:

У січні 2015 року позивач ЖБК «Оболонь-10» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги на суму 18 800 грн. 51 коп.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 29 травня 2015 року у задоволенні позову - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням, представник ЖБК «Оболонь-10» - Серафіменко В.О. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Вказував, що оскільки оплата житлово-комунальних послуг повинна здійснюватися споживачем кожного календарного місяця, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання споживачем кожного із цих зобов'язань . Тому судом першої інстанції помилково було застосовано 3-річну позовну давність до заборгованості за весь період, а не по кожному окремо взятому щомісячному платежу по сплаті за житлово-комунальні послуги.

Крім того, судом також не було враховано факти переривання позовної давності відповідачем, оскільки в лютому 2012 року нею було сплачено 1590 грн. 80 коп., в серпні 2013 року сплачено 800 грн. відповідно до розрахунку заборгованості.

В судовому засіданні представники позивача Серафіменко В.О. та Тітаренко О.О. підтримали апеляційну скаргу та просили задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, що підтверджується зворотнім повідомленням про вручення їй поштового відправлення 14.07.2015 року ( а.с.84), тому колегією суддів визнано за можливе розглянути справу у її відсутності згідно з вимогами ст. 305 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом, представник ЖБК «Оболонь-10» позовні вимоги обґрунтовував тим, що відповідач ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1. Даний будинок перебуває на балансі у позивача ЖБК «Оболонь-10». Разом із відповідачем проживають 4 членів сім'ї - ОСОБА_5 - чоловік, ОСОБА_6 - донька, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 - сини відповідача.

Протягом усього часу проживання відповідача у будинку № 2-Б позивачем - ЖБК «Оболонь-10» мешканцям цієї квартири надавалися житлово-комунальні послуги, а останні зобов'язані їх сплачувати, а саме: послуги централізованого опалення, гаряче та холодне водопостачання, водовідведення та водопостачання, послуги з утримання будинку і прибудинкової території за тарифами, встановленими КМДА. Проте, починаючи з 25.04.2011 року по 01.11.2014 року заборгованість відповідача ОСОБА_3 зі сплати житлово-комунальних послуг становить 18800 грн. 51 коп.

У грудні 2014 року ЖБК «Оболонь-10» у порядку ст. 96 ЦПК України звернувся до Оболонського районного суду м. Києва із заявою про видачу судового наказу відносно відповідача, але 23.12.2014 року на підставі заяви відповідача ОСОБА_3 судовий наказ від 05.12.2014 року було скасовано.

Відмовляючи у задоволенні позову у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з підстав пропуску позивачем строку позовної давності, оскільки позивач просить стягнути заборгованість за період з 25 квітня 2011 року по 01 листопада 2014 року, тоді як звернувся до суду з позовом у січні 2015 року, тому суд дійшов висновку про те, що сплив позовної давності по даній справі є очевидним.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, вважає їх такими, що не відповідають обставинам справи та зроблені з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Відповідно до п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Отже, застосування наслідків спливу позовної давності як підстава для відмови у позові може мати місце лише тоді, коли позовні вимоги будуть визнані судом доведеними та за наявності факту порушення, невизнання чи оспорювання відповідачем прав позивача. У такому випадку суд з'ясовує причини пропуску строку позовної давності та за відсутності поважних причин застосовує положення ч. 4 ст. 267 ЦПК України.

Однак, оскаржуване рішення суду не містить висновків щодо обґрунтованості позовних вимог, судом не виконано вимог ст. 214-215 ЦПК України, зокрема, не з'ясовано, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані ( пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Як встановлено з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_3 є власником трикімнатної квартири АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою форми № 3, виданою 26.12.2014 року ЖБК «Оболонь-10», та довідкою про набуття ОСОБА_3 права власності на квартиру у зв'язку зі сплатою пайових внесків у повному обсязі, виданою ЖБК «Оболонь-10» за № 21/15 від 21.08.2015 року.

З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що будинок АДРЕСА_1 перебуває на балансі ЖБК «Оболонь-10», що також підтверджується даними Інформаційно-аналітичної системи управління житловим фондом м. Києва, створеної Департаментом житлово-комунальної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради ( Київської міської державної адміністрації).

ЖБК «Оболонь-10» укладено ряд договорів з обслуговуючими організаціями на постачання житлово-комунальних послуг до вказаного будинку, зокрема, договір № 23-0407 від 08.06.2000 року з АЕК «Київенерго» на постачання теплової енергії у гарячій воді (а.с. 16-19); договір № 00545/4-05 від 25.04.2002 року з ВАТ АК «Київводоканал» на послуги водопостачання та водовідведення ( а.с. 20-21); договір № 3/1715-Ж-13 від 01.04.2013 року з ТОВ «Фірма «Володар - Роз» на вивезення та знешкодження (захоронення) твердих побутових відходів ( а.с. 22-23); договір № 2916 від 01.01.2014 року з ТОВ «Профдез» на проведення дератизації у будинку ( а.с. 24).

Згідно з вимогами ст. 322 ЦК України, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст. 179 ЖК України, користування квартирами приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов'язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків та прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 2, 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 45 від 24.01.2006 року, користування приміщеннями житлових будинків здійснюється згідно з свідоцтвом на право власності або договором найму. Власник квартири зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем відповідно до типового договору, оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» , плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою.

На підставі зазначених вимог законодавства відповідач ОСОБА_3 повинна сплачувати плату за утримання будинку та прибудинкової території та житлово-комунальні послуги щомісячно за встановленими тарифами, але, як вбачається з наданого розрахунку заборгованості, вона порушує вказані вимоги законодавства та права позивача, який в свою чергу має здійснювати оплату послуг спеціалізованих організацій для утримання та функціонування кооперативного будинку.

Статтею 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначені обов'язки споживача житлово-комунальних послуг. Зокрема, обов'язком споживача є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом.

Наявні у матеріалах справи письмові заперечення відповідача про відсутність між сторонами укладеного договору про надання житлово-комунальних послуг не заслуговують на увагу, оскільки зазначена обставина не є підставою для відмови у позові. Незважаючи на відсутність письмового договору про надання житлово-комунальних послуг, із фактичних стосунків, що склалися між сторонами, вбачається, що такі договірні відносини між ними існували та існують, оскільки відповідач користується наданими послугами та періодично сплачує за їх користування по тарифах, визначених у встановленому законом порядку, що не суперечить Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та узгоджується з положеннями ст. 11 ЦК України, згідно з якою цивільні права та обов'язки виникають також із дій осіб, які породжують ці права та обов'язки, і такою дією є реальне надання послуг та їх отримання відповідачем.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість, що утворилась станом на 01 листопада 2014 року в сумі 18 800 грн. 51 коп. На підтвердження заявлених вимог подав до суду розрахунок боргу за період часу з квітня 2011 року по вересень 2014 року включно ( нарахування за жовтень 2014 року до заборгованості не включено).

Відповідно до наявного у матеріалах справи розрахунку, заборгованість складається з нарахувань за наступні послуги: утримання будинку та прибудинкової території ( тариф - 3 грн. 40 коп. за 1 кв.м. квартири, щомісячний платіж - 231 грн. 20 коп.); централізоване опалення (тариф - 2 грн. 91 коп. за 1 кв.м. опалюваної площі квартири, щомісячний платіж - 197 грн. 88 коп.); гаряче водопостачання та водовідведення ( тариф до липня 2014 року - 16 грн. 24 коп. за 1 куб.м. води ); холодне водопостачання ( тариф - 3 грн. 18 коп. за 1 куб.м. холодної води).

Заперечення відповідача щодо проведення позивачем нарахування плати за послуги на власний розсуд, за відсутності встановлених та затверджених органом місцевого самоврядування тарифів, - є безпідставними та необґрунтованими, оскільки тариф для утримання будинку та прибудинкової території у розмірі 3 грн. 40 коп. за 1 кв.м. квартири для будинку АДРЕСА_1 - затверджений розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 676 від 30.08.2010 року; тариф для оплати централізованого опалення та постачання гарячої води затверджений розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 99 від 27.01.2011 року ; тариф на постачання холодної води та водовідведення холодної води - затверджений розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 101 від 27.01.2011 року.

Відповідно до розрахунку заборгованості, враховуючи зазначені тарифи, позивачем за період з квітня 2011 року по вересень 2014 року включно було нараховано: плати за утримання будинку та прибудинкової території - 9710 грн. 40 коп.; плати за централізоване опалення - 7915 грн. 20 коп.; плати за гарячу воду та водовідведення - 4108 грн. 96 коп.; плати за холодну воду та водовідведення - 1082 грн. 99 коп., а всього - 22 817 грн. 55 коп.

За вказаний період часу відповідачем здійснено 5 платежів: у червні 2011 року - 448 грн. 16 коп., у листопаді 2011 року - 648 грн. 72 коп., у лютому 2012 року - 1590 грн. 80 коп., у серпні 2013 року - 800 грн., у травні 2014 року - 529 грн. 36 коп., а всього - 4017 грн. 04 коп.

Таким чином, загальна сума заборгованості відповідача за цей період складає: 22 817 грн. 55 коп. - 4017 грн. 04 коп. = 18 800 грн. 51 коп.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є обґрунтованим, а тому може бути покладений в основу рішення.

Наявні у матеріалах справи письмові заперечення відповідача ОСОБА_3 із посиланнями на неправомірність та неточність розрахунків не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів, оскільки заперечення не обґрунтовані, не містять конкретних посилань, в якому із платежів чи нарахувань допущено неправильності та якого характеру. Доказів тих обставин, що сума платежів за надані житлово-комунальні послуги, здійснених відповідачем у вказаних період, є більшою, ніж зазначено у розрахунку, відповідачем суду надано не було.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги ЖБК «Оболонь-10» про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги з ОСОБА_3 у розмірі 18 800 грн. 51 коп. є доведеними та підлягають задоволенню.

Заява відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності - задоволенню не підлягає з наступних підстав.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

За змістом п.2 ч. 1 ст. 20, ч. 1 ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується та сплачується щомісячно.

Відповідно до п. 18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 року, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

Таким чином, враховуючи вимоги законодавства про щомісячну оплату за надані житлово-комунальні послуги, право позивача вважається порушеним з моменту недотримання відповідачем строку погашення кожного щомісячного платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний щомісячний платіж починається з моменту порушення строку його погашення, тому позовна давність до вимог про сплату заборгованості за житлово-комунальні послуги повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного щомісячного платежу.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає безпідставним застосування судом першої інстанції строку позовної давності до усієї суми вимог ЖБК «Оболонь-10», заявлених у січні 2015 року за період з квітня 2011 року по вересень 2014 року включно.

Також колегія суддів вважає, що виходячи із наданого розрахунку заборгованості, слід застосувати положення ст. 264 ЦК України, відповідно до якої перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Згідно з ч. 3 ст. 264 ЦК України, після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, відповідачем ОСОБА_3 були вчинені дії, що свідчать про визнання нею своєї заборгованості перед позивачем. Так у лютому 2012 року відповідачем було сплачено суму у розмірі 1590 грн. 80 коп., тоді як платіж за цей місяць складав 445 грн. 32 коп., а решта сплаченої суми була спрямована на погашення заборгованості, що виникла. У серпні 2013 року відповідачем було сплачено 800 грн., тоді як місячний платіж складав 509 грн. 94 коп., решта суми спрямована на погашення заборгованості.

Крім того, частиною другою статті 264 ЦК України визначено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Судовий наказ відповідно до частини першої статті 95 ЦПК України є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові № 6-214цс14 від 21 січня 2015 року, яка є обов'язковою до застосування в силу ст. 360-7 ЦПК України, враховуючи те, що судовий захист права кредитора на стягнення грошових коштів може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг строку позовної давності.

З матеріалів справи вбачається, що 05.12.2014 року Оболонським районним судом міста Києва було видано судовий наказ за заявою ЖБК «Оболонь-10» про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги з ОСОБА_3 Однак ухвалою суду від 23.12.2014 року наказ було скасовано за заявою відповідача ( а.с. 7).

Отже, враховуючи , що у лютому 2012 року та серпні 2013 року відповідач вчиняла дії, що свідчать про визнання нею своєї заборгованості перед позивачем, а позивач у грудні 2014 року звертався з заявою про видачу судового наказу, то строк позовної давності неодноразово переривався, тому слід дійти висновку, що строк позовної давності позивачем не пропущено.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для висновку про пропуск позивачем строку позовної давності та про відмову у позові, а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору : 243 грн. 60 коп. - за подання позову, 121 грн. 80 коп. - за подання апеляційної скарги, всього - 365 грн. 40 коп.

Щодо вимог позивача про відшкодування витрат на правову допомогу, то підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у п. 2 ч. 3 ст. 79, ст. 84, 88, 89 ЦПК України, а також Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

У п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» роз'яснено, що зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Враховуючи, що у матеріалах справи наявний лише договір позивача з адвокатом Серафіменком В.О. про надання правової допомоги, проте жодних доказів оплати витрат на суму 995 грн. та розрахунку таких витрат матеріали справи не містять, у відшкодуванні витрат на правову допомогу позивачу необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307-309, 313- 317, 218 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу «Оболонь-10» - задовольнити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 травня 2015 року - скасувати та ухвалити по справі нове рішення наступного змісту:

Позов Житлово-будівельного кооперативу «Оболонь-10» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) на користь Житлово-будівельного кооперативу «Оболонь-10» ( код ЄДРПОУ 22885051) заборгованість за житлово-комунальні послуги в сумі 18 800 ( вісімнадцять тисяч вісімсот) грн. 51 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 365 грн. 40 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий : Судді: