Рішення

від 30.07.2015 по справі 908/3472/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 13/130/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.07.2015 Справа № 908/3472/15

За позовом: Приватного підприємства фірми В«НагрісВ» , м. Лисичанськ Луганської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю НВО В«Південенерго групВ» , м. Запоріжжя

про стягнення 97 990,07 грн.

Суддя Серкіз В.Г.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: ОСОБА_1, довіреність № б/н від 28.07.2015р.

Розглядається позовна заява Приватного підприємства фірми В«НагрісВ» до Товариства з обмеженою відповідальністю НВО В«Південенерго групВ» про стягнення в розмірі 97 990,07 грн.

Ухвалою суду від 02.06.2015р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 908/3472/15, присвоєно справі номер провадження 13/130/15 та призначено судове засідання на 25.06.2015р.

Ухвалою суду від 25.06.2015р. та від 15.07.2015р. розгляд справи відкладено відповідно на 15.07.2015р. та на 28.07.2015р., у зв'язку з неявкою представника відповідача.

В судовому засіданні 28.07.2015р. судом оголошено перерву до 30.07.2015р., у зв'язку із наданням додаткових доказів по справі.

До початку розгляду справи представниками сторін заявлено клопотання щодо відмови від здійснення технічної фіксації судового процесу.

30.07.2015р. справу розглянуто, спір вирішено, прийнято рішення у справі, вступну та резолютивну частини якого оголошено в судовому засіданні згідно із приписами ст. 85 ГПК України.

Представник позивача в судове засідання 30.07.2015р. не прибув.

28.07.2015р. до суду надійшла заява, в якій представник позивача просить суд розглянути справу № 908/3472/15 без участі уповноваженого представника позивача.

В попередніх судових засіданнях представник позивача підтримав позовні вимоги на підставах, зазначених у позовній заяві № 61 від 25.05.2015р., з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог № 102 від 14.07.2015р. та просить суд стягнути з відповідача 97 990,07 грн., а саме: 28 260,00 грн. - збитків за непоставлений товар за договором поставки № 49 від 27.06.2012р., 19 812,00 грн. - недодержаного прибутку, 27 288,00 грн. - неустойки, 20 375,46 грн. - інфляційних втрат та 2 254,61 грн. 3 % річних. Позовні вимоги засновані ст.ст. 525, 526, 610, 611, 655, 662, 665, 712, п. 2 ст. 693 ЦК України та ст.ст. 1, 54 ГПК України.

Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечив частково, з підстав визначених у відзиві на позовну заяву від 30.07.2015р. та просить суд в частині стягнення передоплати в сумі 28 260,00 грн. позов задовольнити, застосувати строк позовної давності щодо стягнення пені та відмовити позивачу в задоволені інших позовних вимог.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до Договору № 49 від 27.06.2012р. (Договір) укладеним між Приватним підприємством фірмою В«НагрісВ» (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю НВО В«Південенерго групВ» (Продавець), Продавець зобов'язувався у 2012році поставити Покупцеві товари - трансформатори, а Покупець прийняти та оплатити такі товари (п. 1.1 Догоору).

Згідно п. 4.1 Договору, розрахунки проводяться шляхом перерахування коштів Покупця на поточний рахунок Продавця. Покупець здійснює передоплату у розмірі 30% від суми заказу, а також 70% коштів на протязі 3-х днів після отримання письмового підтвердження готовності товару до відвантаження.

Пунктом 5.1 Договору передбачено, що Продавець поставляє Товар протягом 25 робочих днів з моменту отримання заявки Покупця, шляхом надання Товару Покупцю на умовах ВРР згідно Міжнародних правил тлумачення торгових термінів «ГНКОТЕРМС» в редакції 2000р., якщо інше не зазначено в специфікації.

Місце поставки Товару - Продавець поставляє Товар Покупцю на умовах ББР згідно Міжнародних правил тлумачення торгових термінів «ІНКОТВРМС» в редакції 2000р. на адресу: 93120, м. Лисичанськ, пр. Леніна, 127 (ППФ «Нагріс»)., якщо інше не вказано у специфікації (п. 5.2 Договору).

Згідно п. 6.3.1 Договору, Продавець зобов'язаний забезпечити поставку Товару у строки, встановлені цим Договором.

27.06.2012р., позивач здійснив усне замовлення поставки товару, а саме:

- трансформатори струму ТФЗМ 35 100/5/0,58/10Р у кількості 3 штук вартістю 47 700,00 грн.

- трансформатори струму ТФЗМ 35 200/5/0,58/10Р у кількості 3 штук вартістю 47 700,00 грн. Усього згідно специфікації на суму 94200,00 грн.

Продавець на підставі Замовлення виставив Покупцю рахунок-фактуру № СФ-0000049 від 27.06.2012р. на суму 94 200,00 грн.

02.07.2012р. Покупець відповідно до п.4.1 Договору здійснив передоплату

товару у розмірі 30 % від суми замовлення на загальну суму 28 260,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 691 від 02.07.2012р.

Однак, відповідач своє зобов'язання щодо поставки товару не виконав та не поставив товар Покупцю у визначений договором строк.

Внаслідок порушення відповідачем зобов'язання, що до поставки Товару, позивач повідомив відповідача про втрату інтересу що до отримання трансформаторів та неодноразово звертався до відповідача з претензіями про повернення коштів за непоставлену продукцію.

Однак, Відповідач на претензії не відповів та добровільно повертати кошти за непоставлену продукцію відмовився.

Таким чином, неналежним виконанням зобов'язань за Договором, позивачу спричинені збитки в розмірі вартості 30 % ціни товару, кошти за поставку якого було перераховано відповідачу.

Отже, на думку позивача, загальна сума спричинених Приватному підприємству фірми В«НагрісВ» збитків, включаючи суму штрафних санкцій, складає 97 990,07 грн.

Оцінивши представлені докази, вислухавши представників сторін, суд знаходить підстави для часткового задоволення позову.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України та приписів ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статті 525 та 526 Цивільного кодексу України, 193 Господарського кодексу України, встановлюють, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як встановлено ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків, у відповідності до ст. 612 ЦК України.

Одним із способів захисту порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів згідно ст.20 Господарського кодексу України, ст.16 Цивільного кодексу України може бути відшкодування збитків.

За приписами ст. 224 Господарського кодексу України: учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відшкодування збитків, завданих порушенням правил здійснення господарської діяльності, є мірою господарсько-правової відповідальності. Підставою господарсько-правової відповідальності є правопорушення. Склад правопорушення включає: 1) протиправна поведінка суб'єкта господарювання; 2) наявність негативних наслідків-збитків; 3) причинний зв'язок між ними; 4) вина правопорушника. Відсутність хоча б однієї з перелічених складових звільняє особу від відповідальності у формі збитків.

Протиправною поведінкою в розумінні ч. 1 ст. 224 Господарського кодексу України є поведінка особи, яка суперечить правовим нормам та встановленим вимогам щодо здійснення господарської діяльності.

Статтею 225 Господарського кодексу України передбачений склад та розмір відшкодування збитків. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків. Сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами.

При відшкодуванні збитків застосовуються загальні умови відшкодування шкоди визначені статтею 1166 Цивільного кодексу України, які передбачають, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, відповідальність за порушення зобов'язання у вигляді відшкодування збитків настає за наявності таких умов:

- протиправної дії чи бездіяльності особи;

- заподіяння збитків в результаті такої дії чи бездіяльності особи;

- причинного зв'язку між протиправною дією чи бездіяльністю особи та заподіяними збитками;

- вини боржника.

Так, судом встановлено, що 27.06.2012р. між Приватним підприємством фірмою В«НагрісВ» та Товариством з обмеженою відповідальністю НВО В«Південенерго групВ» укладено Договір № 49, згідно якого, Продавець зобов'язувався у 2012році поставити Покупцеві товари - трансформатори, а Покупець прийняти та оплатити такі товари.

27.06.2012р., позивач здійснив усне замовлення поставки товару, а саме:

- трансформатори струму ТФЗМ 35 100/5/0,58/10Р у кількості 3 штук вартістю 47 700,00 грн.

- трансформатори струму ТФЗМ 35 200/5/0,58/10Р у кількості 3 штук вартістю 47 700,00 грн. Усього згідно специфікації на суму 94200,00 грн.

Продавець на підставі Замовлення виставив Покупцю рахунок-фактуру № СФ-0000049 від 27.06.2012р. на суму 94200,00 грн.

02.07.2012р. Покупець відповідно до п.4.1 Договору здійснив передоплату

товару у розмірі 30 % від суми замовлення на загальну суму 28 260,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 691 від 02.07.2012р.

Однак, відповідач своє зобов'язання щодо поставки товару не виконав та не поставив товар Покупцю у визначений договором строк.

Вищезазначене свідчить про неналежне виконання Продавцем зобов'язань за Договором № 49 від 27.06.2012р. щодо поставки товару.

Відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з частиною 2 статті 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до вимог ст. 623 Цивільного кодексу України, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні упущеної вигоди враховуються вжиті заходи для їх одержання. При обчисленні розміру упущеної вигоди мають враховуватись тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових коштів або інших матеріальних цінностей, якби зобов'язання було виконано боржником належним чином у встановлений договором строк, а також заходи і зроблені дії з метою їх виготовлення, вжиті кредитором для її отримання. Нічим не підтверджені розрахунки кредитора про можливі доходи до уваги братися не повинні.

Відповідно до роз'яснень Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди» N 02-5/215 від 01.04.1994р., коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовується в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Неналежне виконання зобов'язань за Договором, позивачу спричинені збитки в розмірі вартості 30 % ціни товару, кошти за поставку якого було перераховано відповідачу, а саме в сумі 28 260,00 грн.

З урахуванням наведеного, суд вважає позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю НВО В«Південенерго групВ» 28 260,00 грн. спричинених збитків обґрунтованими, заснованими на законі, договорі, і такими, що підлягають задоволенню.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 19 812,00 грн. - недодержаного прибутку, 27 288,00 грн. - неустойки, 20 375,46 грн. - інфляційних втрат та 2 254,61 грн. - 3 % річних.

Відповідно до частини 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, для стягнення компенсації інфляційного збільшення боргу обов'язковими є дві обставини: грошовий характер зобов'язання та наявність вимоги кредитора щодо відшкодування інфляційного збільшення боргу. Обидві ці обставини відсутні в господарських відносинах між позивачем та відповідачем.

З боку відповідача по договору існувало лише один вид зобов'язання не грошовий, а товарний зобов'язання поставити товар по договору. Договір між сторонами не передбачає можливість повернення передоплати за непоставлений товар, так само, як і виникнення у відповідача грошовою зобов'язання перед позивачем. Таким чином, це підтверджує відсутність грошових зобов'язань відповідача перед позивачем.

Як встановлено судом, позивач в жодній із претензій не заявляв вимогу щодо відшкодування йому інфляційного збільшення боргу.

З огляду на це, відсутня обов'язкова умова, передбачена в ст. 625 ЦК України - вимога в частині відшкодування інфляційних втрат.

Також, позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дана можливість передбачена частиною 2 ст. 625 ЦК України, однак в даному спорі застосована бути не може.

За своєю природою така санкція є пенею. Відповідно до частини 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Водночас, договір між сторонами в пункті 7.2.1. передбачає стягнення нені в розмірі 4 % на день від вартості непоставленого товару.

Отже, пеня за законом була за домовленістю сторін замінена договірною і застосування першої в даному спорі є неможливим.

Крім того, відповідно до пункту 5.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р., в даному спорі позивач взагалі не мас права вимагати відшкодування 3 % річних та інфляційного збільшений боргу. Так. зазначений пункт постанови Пленуму ВГСУ роз'яснює, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України). повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків га шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК" України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Тому, дана обставина виключає можливість задоволення позовних вимог щодо відшкодування інфляційного збільшення боргу та 3 % річних.

Щодо стягнення неустойки (пені) в розмірі 4 % від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення поставки, суд вважає за необхідне зазначити про таке.

Відповідно до пункту 2.5. постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013р., до пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня. коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення дим договором іншого, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Таким чином, пеня за договором мала почати нараховуватися за період з дня наступного за останнім днем відведеним па поставку. Відповідно до пункту 5.1. договору, відповідач мав поставити товар протягом 25-ти днів після отримання заявки від позивача. Заявку було отримано 27.06.2012р., отже останній день строку поставки сплив 22.07.2012р., а пеню слід було почати розраховувати з 23.07.2012р.

Оскільки в силу частини 6 ст. 232 ГК України неня припиняє нараховуватися через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане, то 23.01.2013р. є останнім днем нарахування пені.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Таким чином, станом на день направлення позовної заяви до суду Позивач пропустив строк позовної давності для вимоги про стягнення нені за договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

В свою чергу ч. 4 ст. 267 ЦК України зазначає, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідач заявив суду про застосування позовної давності.

Таким чином, в задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача неустойки (пені) в розмірі 4 % від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення поставки суд відмовляє.

Також, позивач просить суд стягнути неодержаний прибуток (втрачену вигоду), обумовлену тим, що через невиконання відповідачем свого обов'язку позивач був змушений придбати трансформатори в іншого постачальника за вищою ціною.

На підтвердження цієї вимоги позивач надав суду копію договору з ТОВ «Еліз» та рахунок на оплату. Рахунок на оплату зазначає, що позивач придбав 3 трансформатори ТФЗМ-40,5Л-1П У1 0.58 200/5 та 3 трансформатори ТФЗМ-40,5Л-ПІ У1 0.58 100/5. В свою чергу, відповідач мав поставити позивачу трансформатори маркуванням ТФЗМ-35 100/5'0.58/10Р та ТФЗМ-35 200/5/0.58/10Р.

Вказані обставини свідчать про те, що позивачем було замовлено в ТОВ «Еліз» іншу продукцію, ніж та, що мала бути поставлена відповідачем.

Оскільки позивач с дистриб'ютором трансформаторів струму і систематично закуповує їх в постачальників для подальшого перепродажу, суду не було надано доказів того, що існує зв'язок між вказаними вище двома замовленнями трансформаторів.

Таким чином, відсутній причинний зв'язок між порушенням відповідачем своїх обов'язків по договору та закупівлею інших трансформаторів у третьої сторони.

З огляду па це, вимога про відшкодування втраченої вигоди не може бути задоволена судом.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю НВО В«Південенерго групВ» (69121, м. Запоріжжя, вул. Товариська, 39 оф. 157, код ЄДРПОУ 36246953) на користь Приватного підприємства фірми В«НагрісВ» (93120, Луганська область, м. Лисичанськ, пр. Леніна, 127, код ЄДРПОУ 30824816) суму завданих збитків в розмірі 28 260 (двадцять вісім тисяч двісті шістдесят) грн. 00 коп. та судовий збір в розмірі 565 (п'ятсот шістдесят п'ять) грн. 01 коп. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позову відмовити.

Суддя В.Г. Серкіз

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Рішення оформлено і підписано згідно з вимогами ст. 84 ГПК України 31.07.2015р.