Постанова

від 03.09.2015 по справі 904/3559/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.09.2015 року Справа № 904/3559/15

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Паруснікова Ю.Б. (доповідач);

суддів: Білецької Л.М., Верхогляд Т.А.

при секретарі судового засідання: Мудрак О.М.

за участю представників сторін:

від позивача: у судове засідання не з'явився;

від відповідача: ОСОБА_1, представник за довіреністю від 22.08.2014; директор ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Профіль» на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.06.2015 по справі № 904/3559/15 (суддя Петренко І.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Актабанк», м. Дніпропетровськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Профіль», м. Дніпропетровськ

про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

08 червня 2015 року рішенням господарського суду Дніпропетровської області по даній справі позов задоволено повністю.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 139820,05 грн. основної заборгованості, а також стягнуто з відповідача в дохід Державного бюджету в особі Управління державної казначейської служби України в Жовтневому районі м. Дніпропетровська 2796,40 грн. судового збору.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване наявністю підстав для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 139820,05 грн., з яких: 100000,00 грн. простроченого кредиту, 4273,97 грн. строкової заборгованості за відсотками, 16621,91 грн. простроченої заборгованості за відсотками, 17134,25 грн. пені за прострочення строків повернення кредиту, 1789,92 грн. пені за прострочення строків сплати відсотків.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду відповідач звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.06.2015 № 904/3559/15, відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог і припинити провадження по справі. Стягнути з позивача на користь відповідача судовий збір.

В обґрунтування апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з'ясування господарським судом обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, невідповідності висновків господарського суду через неналежне дослідження поданих відповідачем доказів, які мають значення для справи, їх правової оцінки, а також не з'ясування всіх обставин справи, з'ясування яких необхідне для прийняття правильного рішення, що є порушенням та неправильним застосуванням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована доводами відповідача про своєчасну, добровільну сплату ним відсотків по кредиту за вересень - жовтень 2014 року на користь позивача за платіжними дорученнями від 03.10.2014 № 364, 365 та безпідставною відмовою банку від виконання вказаних платежів, з посиланням на п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Вказане, на думку апелянта, свідчить про безпідставне застосування банком штрафних санкцій за порушення відповідачем умов договору, в частині дотримання строків для погашення кредиту.

Також апелянт вважає, що господарським судом не розпочато розгляд справи по суті, оскільки суд не розглядав позовні вимоги, не встановлював обставини справи та не заслуховував представників сторін, а відклав розгляд справи на 04.06.2015 через необхідність ознайомлення з зустрічним позовом.

Крім того, апелянт вважає, що за умовами п. п. 7.6., 11.1. кредитного договору банк мав право самостійно списати кошти з рахунку позичальника, а також згідно договору застави банківського вкладу від 16.12.2013 № 01-Д1071 банк взяв на себе зобов'язання самостійного (у разі порушення позичальником зобов'язань за кредитним договором) списання грошових коштів з депозитного рахунку ТОВ «Торгівельний Дім Сіті-холдінг» у сумі 102000,00 грн., який розміщено в ПАТ «Актабанк», та яким забезпечено виконання зобов'язань ТОВ «Профіль» перед банком за кредитним договором від 16.12.2013 № 01-1620/Т на суму 100000,00 грн..

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.06.2015 апеляційну скаргу прийнято до розгляду у судовому засіданні на 21.07.2015.

21.07.2015 у судовому засіданні розгляд справи відкладався на 03.09.2015.

03.09.2015 повідомлений завчасно та належним чином про дату, час та місце розгляду справи позивач явку у судове засідання свого повноважного представника не забезпечив, але надіслав на адресу суду клопотання про перенесення судового засідання на інший день через участь його представника в Дніпропетровському апеляційному адміністративному суді при розгляді іншої справи (а. с. 165 том 2).

Відповідач у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі.

На думку колегії суддів неявка у судове засідання представника позивача не є перешкодою для розгляду справи оскільки в ній достатньо матеріалів для перегляду рішення в апеляційному порядку.

03.09.2015 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставинам справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 16.12.2013 між Публічним акціонерним товариством «Актабанк» (далі - позивач, або банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Профіль» (далі - відповідач, або позичальник) укладено кредитний договір № 01-1620/Т (далі - договір), згідно якого (п. 1.1.) банк на умовах цього договору, надає позичальнику кредит у сумі 100000,00 грн. (далі - кредит), а позичальник зобов'язується повернути кошти, одержані в рахунок кредиту, сплатити проценти за користуванням кредитом у розмірі 18,8 % річних та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором (а. с. 13 - 15 том 1).

Банк надає позичальнику кредит на умовах його забезпечення, цільового використання, строковості, відкличності, повернення та плати за користування.

Пунктом 1.3. договору визначено, що кінцевий строк повернення кредиту - 15 жовтня 2014 року.

В якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій, неустойки та інших платежів, передбачених цим договором, а також відшкодування інших витрат, пов'язаних із здійсненням стягнення забезпеченої заставою вимоги, банк одночасно з укладенням цього договору, укладає договір застави майнових прав на отримання грошових коштів, за якими ТОВ «Торговельний Дім Сіті-холдінг», надає в заставу банку грошові кошти, розміщені на депозитному рахунку згідно Договору банківського вкладу в національній валюті № 01-Д1071 від 16.12.2013 зі сплатою процентів в розмірі 16,3 % річних, та зі строком дії договору до 16.10.2014. (п. п. 2.1.-2.1.1. договору).

Пунктом 3.5. договору визначено, що сплата процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту щомісячно по 10 число місяця включно, наступного за місяцем, за який було здійснено нарахування, та остаточно при повному погашенні кредиту (в тому числі достроково, відповідно до п. 8.2. цього договору) на рахунок № 20687001312307, відкритий у ПАТ «Актабанк» код банку 307394 ЄДРПОУ позичальника. У випадку, якщо 10 число місяця є неробочим (небанківським) днем в Україні, то позичальник зобов'язаний сплатити суму нарахованих процентів у перший наступний (робочий) банківський день.

Згідно п. 3.6. договору, у разі прострочення позичальником строку сплати процентів, комісій відповідно до умов цього договору протягом 10 календарних днів у перший робочий день після спливу вказаного 10-денного строку прострочення банк має право вважати строк повернення кредиту таким, що настав та вимагати від позичальника в цей день погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти, комісії, пеню, неустойку та інші платежі, що вказані у цьому договорі, розраховані на цей день (за фактичний час користування кредитом або його частиною).

Пунктом 3.7. договору визначено, що при порушенні позичальником строку погашення кредиту або його частини відповідно до графіку, встановленого у пункті 1.3. цього договору, нарахування процентів здійснюється з розрахунку 40 % річних на суму простроченої заборгованості з першого дня порушення строку погашення кредиту (його частки) по день, що передує дню усунення вказаного порушення. Під усуненням порушення розуміється погашення кредиту або його відповідної частки та приведення заборгованості за кредитом у відповідність до графіку погашення кредиту встановленого пунктом 1.3. цього договору.

Нарахування процентів за вказаною у попередньому абзаці ставкою не звільняє позичальника від сплати пені, передбаченої пунктом 9.2. цього договору, іншої пені, неустойки та інших платежів, передбачених цим договором.

Згідно з пунктом 3.8. договору, у разі, якщо протягом 10 робочих днів з дня виникнення порушення строку погашення кредиту або його частки не буде усунуто позичальником, на 11 робочий день з дня виникнення вказаного порушення банк має право вважати строк погашення кредиту таким, що настав і вимагати від позичальника в цей день погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти, плату за надання кредиту, пеню, неустойку та інші платежі згідно цього договору, розраховані на цей день (за фактичний час користування кредитом).

Згідно п. 6.4. договору відповідач зобов'язаний погасити кредит не пізніше кінцевого строку повернення повної суми кредиту, зазначеного в п. 1.3. цього договору.

Пунктом 9.2. договору визначено, що за порушення строків повернення кредиту, сплати процентів, комісій та інших платежів, передбачених, зокрема пунктами 1.3., 1.4., 3.5., 6.4. цього договору, позичальник зобов'язується сплатити на користь та на вимогу банку пеню від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час виникнення заборгованості, за строк прострочення виконання зобов'язання, на суму невиконаного зобов'язання.

Цей договір набирає чинності з дня його укладення та діє до остаточного виконання сторонами зобов'язань відповідно до умов цього договору (п. 12.2. договору).

На виконання умов укладеного між сторонами договору позивач надав відповідачу кредит у розмірі 100000,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою по особовим рахункам ТОВ «Профіль» від 03.04.2015 за період з 16.12.2013 по 03.04.2015 (ф.281) та меморіальним ордером № 604365 від 16.12.2013р. (а. с. 11-12 том 1).

З огляду на положення пункту 1.3. договору, строк повернення повної суми кредиту є таким, що настав. Між тим, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному договору на момент розгляду спору судам не надав, вважає, що згідно пункту 7.6. договору банк у разі не повернення позичальником кредиту, несплати процентів, комісій, неустойки та інших платежів у розмірах, в порядку та у строки, визначені цим договором повинен самостійно списати кошти з рахунку позичальника (договір № В17-1131/1/312307 від 15.11.2013 на розрахунково-касове обслуговування), або звернути стягнення на предмет забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором (договір банківського вкладу в національній валюті № 01-Д1071 від 16.12.2013), однак банк вказані списання не проводив.

Враховуючи, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань в строк встановлений умовами укладеного між сторонами договору кредит не повернув, позивач з метою захисту порушеного права звернувся з позовом до господарського суду, згідно якого просив стягнути з відповідача 139820,05 грн., з яких: 100000,00 грн. - простроченого кредиту, 4273,97 грн. - строкової заборгованості за відсотками за період з 16.12.2013 по 08.04.2015, 16621,91 грн. - простроченої заборгованості за відсотками за період з 16.12.2013 по 08.04.2015, 17134,25 грн. - пені за прострочення строків повернення кредиту за період з 16.12.2013 по 08.04.2015, 1789,92 грн. - пені за прострочення строків сплати відсотків за період з 12.08.2014 по 08.04.2015.

Відповідач вважає безпідставними позовні вимоги, оскільки саме позивач відмовився виконувати платіжні доручення: від 03.10.2014 № 364 та № 365 на суму 1545,21 грн., як відсотки за вересень 2014 та на суму 721,10 грн. від 03.10.2014, як відсотки за жовтень (а. с. 76-77 том 1), що і є причиною виникнення даного спору.

Укладений між сторонами договір за своїм змістом та правовою природою є кредитним договором, а тому права та обов'язки сторін, що виникають при одержанні та поверненні кредиту, регулюються умовами договору та відповідними положеннями параграфів 1, 2 глави 71 підрозділу І розділу III ЦК України.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 цієї глави і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до п. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В силу положень статей 525 та 526 ЦК України та статті 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 599 ЦК України унормовано, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 216 ГК України порушення зобов'язання є підставою для застосування санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором.

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді сплати неустойки.

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Перевіривши розрахунки наданих позивачем штрафних санкцій, судова колегія встановила, що їх розрахунки є арифметично вірними, відповідають умовам договору та вимогам чинного законодавства.

Разом з тим, за наявності певних умов, нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України передбачено можливість зменшення господарським судом розміру штрафних санкцій які підлягають стягненню.

Так п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України надає суду право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Частина третя ст. 551 ЦК України передбачає, що суд може зменшити розмір неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Частиною першою ст. 233 ГК України також встановлено таку можливість, але згідно приписів цієї статті при зменшенні розміру неустойки повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але і інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної пені таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми пені, що підлягає стягненню (підпункт 3.17.4. підпункту 3.17. пункту 3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від № 18).

З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів акцентує свою увагу на тому, що відповідач протягом всього строку дії договору сплачував відсотки за користування кредитними коштами (у тому числі намагався сплатити відсотки й в період введення в банку тимчасової адміністрації (а. с. 76-77 том 1)), а також намагався досудово врегулювати даний спір за рахунок власних коштів на рахунку відкритому в ПАТ «Актабанк» (а. с. 51-54 том 1) та за рахунок коштів за договором банківського вкладу (а. с. 55 том 1), про що свідчить активна переписка відповідача з банком та виписка по особовим рахункам ТОВ «Профіль» за період з 19.08.2014 по 31.12.2014 (а. с. 66-84 том 1).

Таким чином, колегія суддів вважає, що матеріалами справи доведено наявність виняткових обставин, які дають можливість колегії апеляційного господарського суду застосувати вищевказані норми права та зменшити розмір нарахованої позивачем до стягнення з відповідача суми пені до 10 відсотків, а саме: пені за прострочення строків повернення кредиту - з 17134,25 грн. до 1713,42 грн., пені за прострочення строків сплати відсотків - з 1789,92 грн. до 178,99 грн.

З урахуванням вищенаведеного з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення заборгованість за кредитним договором у розмірі: 100000,00 грн. - простроченого кредиту, 4273,97 грн. - строкової заборгованості за відсотками за період з 16.12.2013 по 08.04.2015, 16621,91 грн. - простроченої заборгованості за відсотками за період з 16.12.2013 по 08.04.2015, 1713,42 грн. - пені за прострочення строків повернення кредиту за період з 16.12.2013 по 08.04.2015 та 178,99 грн. - пені за прострочення строків сплати відсотків за період з 12.08.2014 по 08.04.2015.

Доводи апелянта про неправомірність дій банку, які полягають у не виконанні позивачем платежів відповідача по сплаті відсотків за користування кредитними коштами за вересень-жовтень 2014 року, а також у відмові самостійно списати кошти з рахунку позичальника (рахунок № В17-1131/1/312307 від 15.11.2013 на розрахунково-касове обслуговування), або звернення стягнення на предмет забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором (договір банківського вкладу в національній валюті № 01-Д1071 від 16.12.2013), колегією суддів відхиляються, з огляду на наступне.

На підставі постанови Правління НБУ від 16.09.2014 № 576 «Про віднесення ПАТ «АктаБанк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 16.09.2014 № 90 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «АктаБанк», згідно з яким з 17.09.2014 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «АктаБанк».

Відповідно до постанови правління НБУ від 15.01.2015 № 19 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «АктаБанк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 16.01.2015 № 6 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «АктаБанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ «АктаБанк». (а. с. 20-21 том 1).

Пунктом 16 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до п. 6 ст. 2 Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Процедура щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються спеціальними нормами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

У даній справі згідно положень ЦК України, Законів України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», «Про банки і банківську діяльність» та на підставі договору банківського рахунку між сторонами склалися зобов'язальні правовідносини, які носять майново-грошовий характер, а відтак, у даному випадку відповідач виступає кредитором за майновою вимогою з розпорядження належними йому коштами, на якого поширюється обмеження, встановлені п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Згідно ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Згідно п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Таким чином, списання банком грошових коштів в рахунок погашення відсотків за кредитним договором з рахунку на розрахунково-касове обслуговування, який належить відповідачу, в період запровадження в банку тимчасової адміністрації, обмежувалося положеннями ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції, чинній на час виникнення спору, оскільки у спірних правовідносинах, відповідач виступає перед банком кредитором, а банк боржником перед позивачем. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанова від 22.04.2015 по справі № 910/9234/14 та від 27.05.2015 по справі № 910/12766/14).

Стосовно доводів апелянта про те, що за договором застави банківського вкладу від 16.12.2013 № 01-Д1071 банк взяв на себе обов'язок самостійного списання грошових коштів з депозитного рахунку ТОВ «Торгівельний Дім Сіті-холдінг», який розміщено в ПАТ «Актабанк», та яким забезпечено виконання зобов'язань ТОВ «Профіль» перед банком за кредитним договором від 16.12.2013 № 01-1620/Т, а також доводів апелянта щодо обов'язку банку самостійно списувати грошові кошти з розрахункового рахунку відповідача колегія суддів зазначає наступне.

Оскільки щодо позивача введено тимчасову адміністрацію, а в подальшому розпочато ліквідаційну процедуру, в силу імперативності норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» банк не вправі був провадити банківські операції зі списання коштів з депозитного рахунку ТОВ «Торгівельний Дім Сіті-холдінг» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Крім того, колегія суддів звертає увагу скаржника, що в силу п. 2.1.-2.1.1. договору застави майнових прав № 01-1620/Т/1 від 16.12.2013 передбачено саме право заставодержателя, а не його обов'язок, звернути стягнення на заставлене право.

Аналогічні вимоги саме щодо права банку звертати стягнення на предмет забезпечення виконання зобов'язання за кредитом містить п. 7.7. кредитного договору, а тому помилковими є доводи апелянта щодо обов'язкового списання коштів банком у разі невиконання кредитного договору.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов до правильного висновку, що спосіб стягнення за кредитним договором банк має право обирати самостійно, тобто банк має право, але не зобов'язаний звертати стягнення на предмет застави.

Теж саме стосується і права банку щодо самостійного (без згоди позичальника) списання грошових коштів з рахунку відповідача, оскільки згідно п. 7.6., 11. кредитного договору це є правом, а не обов'язком банку .

Аналогічної правової позиції дотримувався Вищий господарський суд України (постанова від 23.07.2015 по справі № 910/23126/14).

Доводи апелянта про відсутність розпочатого розгляду справи по суті, колегією суддів відхиляються, з огляду на наступне.

Згідно абзацу 3 п. 3.12. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, про що зазначається в протоколі судового засідання.

У судовому засіданні, яке відбулося 14.05.2015 місцевий господарський суд заслухав пояснення повноважних представників сторін щодо предмету позову, дослідив матеріали справи і перейшов до розгляду справи по суті, що відображено у відповідному протоколі судового засідання за 14.05.2015 (а. с. 115 том 1).

Інші доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених господарським судом обставин в справі, а тому не заслуговують на увагу і задоволенню не підлягають.

Клопотання апелянта в порядку ст. 43-1 - 43-3 ГПК України про розкриття банківської інформації щодо проведення позивачем розрахункових операцій по рахунках інших фізичних та юридичних осіб за період з 01.08.2014 по 06.07.2015 задоволенню не підлягає, оскільки витребовувана інформація не впливає на розгляд даної справи, а матеріалів справи достатньо для вирішення спору по суті.

Клопотання апелянта про виклик у судове засідання свідка - директора ТОВ «Профіль» ОСОБА_2 судом не задоволено, оскільки останній брав участь в судовому засіданні в апеляційній інстанції, як представник відповідача.

На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу ТОВ «Профіль» слід задовольнити частково, а рішення господарського суду слід змінити.

Судовий збір відповідно до ст. 49 ГПК України за перегляд справи в апеляційному порядку покладається на скаржника.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103-106 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Профіль» задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.06.2015 по справі № 904/3559/15 змінити.

Абзац перший та другий резолютивної частини рішення викласти в наступній редакції:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Профіль» (49017, м. Дніпропетровськ, вул. Волзька, 24; ідентифікаційний код 32651078) на користь Публічного акціонерного товариства «Актабанк» (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Шевченка, буд. 53; ідентифікаційний код 35863708) 122788,29 грн. заборгованості, з яких: 100000,00 грн. простроченого кредиту, 4273,97 грн. строкової заборгованості за відсотками, 16621,91 грн. простроченої заборгованості за відсотками, 1713,42 грн. пені за прострочення строків повернення кредиту та 178,99 грн. пені за прострочення строків сплати відсотків.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Доручити господарському суду Дніпропетровської області видати відповідні накази.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови виготовлено 08.09.2015

Головуючий Ю.Б. Парусніков

Судді Л.М. Білецька

ОСОБА_3