Постанова

від 15.03.2007 по справі 14/410-06-12325а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

У Х В А Л А ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"15" березня 2007 р.

Справа № 14/410-06-12325А

Одеський апеляційний господарський

суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді

Туренко В.Б.

суддів

Бандури Л.І., Поліщук Л.В.

при секретарі судового засідання

Соломахіній О.О.

за участю представників  сторін:

від позивача -ОСОБА_1,

ОСОБА_2

від відповідача

-ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому

засіданні апеляційну скаргу

Державної податкової інспекції у

Київському районі м. Одеси

на постанову

господарського суду Одеської області від ІНФОРМАЦІЯ_1 р.         

у справі

№  14/410-06-12325А

за позовом

Фізичної особи -підприємця  ОСОБА_1                                                                                             

до ДПІ у Київському районі м. Одеси

про скасування

податкових повідомлень-рішень

встановив:   

       ДПІ у Київському районі м. Одеси

здійснена планова документальна перевірка дотримання вимог податкового

законодавства фізичної особи -підприємцяОСОБА_1 законодавства за період з

ІНФОРМАЦІЯ_2 р. по ІНФОРМАЦІЯ_3 р., за наслідками якої складено акт                                                    НОМЕР_1 від

ІНФОРМАЦІЯ_4 р., де зазначено про встановлення слідуючих порушень :

-          п.п.7.2.1., 7.2.6. п.7.2, п.п.7.4.4.

п.7.4. ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”, в результаті чого

занижена чиста сума податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 2023.00грн.

(а.с.15-17 т.1);

-          п.3.1.3. п.3.1. ст.3, п.п.4.2.1.

п.4.2. ст.4, п.7.1. ст.7, п.9.12. ст.9, п.п.„а” 

п.17.2. ст.17, п.22.3. ст.22 Закону України „Про податок з доходів

фізичних осіб”, що призвело до ненарахування податку з доходів фізичних осіб в

сумі 20586.05грн. (а.с.14-15 т.1) .

На підставі вказаного акту,

ДПІ  у Київському р-ні м. Одеси

ІНФОРМАЦІЯ_5 р. прийняті податкові повідомлення-рішення:

- НОМЕР_2 про визначення

податкового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в сумі

2023.00грн. та штрафної санкції в сумі 1011.50грн., нарахованої згідно

п.п.17.1.2 п.17.1. ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань

платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”;

- НОМЕР_3про визначення

податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 20586.05грн.

(а.с. 9т.1);

ІНФОРМАЦІЯ_6 р. фізична особа

-підприємець ОСОБА_1 звернулась з адміністративним позовом про скасування

вищезазначених податкових повідомлень-рішень з підстав неправомірності їх

прийняття (а.с.2-7, 41 т.1).

          Заперечуючи проти задоволення позову,

ДПІ послалась на обставини, що були викладені в акті перевірки (а.с.42-46 т.1).

Постановою господарського суду

Одеської області від ІНФОРМАЦІЯ_1 р. (суддя Горячук Н.О.) позов задоволено з

мотивів невідповідності прийнятих податкових повідомлень-рішень чинному

законодавству (а.с.110-115 т.2).

Не погодившись із постановою суду,

ДПІ ІНФОРМАЦІЯ_7 р. звернулась із заявою про апеляційне оскарження, а

ІНФОРМАЦІЯ_8 р. - з апеляційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, у

позові  відмовити, оскільки вважає, що

прийнята вона із порушенням норм матеріального 

та процесуального права.

Письмові заперечення на апеляційну

скаргу від позивача не надійшли.

Заслухавши представників сторін,

дослідивши матеріали справи,  перевіривши

правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та

процесуального права, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав

для задоволення апеляційної скарги, виходячи із наступного.

Громадянка ОСОБА_1  зареєстрована як підприємець Виконкомом

Одеської міської Ради ІНФОРМАЦІЯ_9 р. за номером державної реєстрації НОМЕР_4,

про що видано відповідне свідоцтво за НОМЕР_5 (а.с.27 т.1) та ІНФОРМАЦІЯ_10 р.

отримала свідоцтво про сплату єдиного податку серії НОМЕР_6 терміном дії

-ІНФОРМАЦІЯ_11 рік, в якому вид діяльності зазначено -діяльність автомобільного

вантажного транспорту (за кодом 60.24.1.). У 

подальшому термін дії свідоцтва був продовжений на ІНФОРМАЦІЯ_12 рік,

про що зроблений відповідний запис посадовою особою податкового органу

(а.с.28-28зв. т.1).

         Як зазначено в акті перевірки,

підприємець фактично надавав експедиторські послуги по організації перевезення

вантажним транспортом. Згідно „Переліку видів підприємницької діяльності, що

можуть здійснюватися за умови сплати єдиного податку”, затвердженого рішенням

Одеської міської Ради № 3490-IV від 28.01.ІНФОРМАЦІЯ_11р., даний вид послуг

відповідає коду 74 -послуги  надані

переважно юридичним особам, а саме: НОМЕР_8 -інші послуги,  надані юридичним особам та не включені до

інших угруповань. За таких обставин, ДПІ вважала, що підприємцем  Втулкіною Т.В. здійснювалась інша підприємницька

діяльність, ніж та, що обкладається єдиним податком, а тому оподаткування інших

доходів відмінних від вказаних у Свідоцтві про сплату єдиного податку, повинні

були оподатковуватись за загальною системою оподаткування. За розрахунком  ДПІ, оподатковуваний дохід склав

158354.25грн., який обрахований як різниця між валовими доходами за ІІІ, IV

квартали ІНФОРМАЦІЯ_11 року в сумі 211139.00грн. та валовими витратами за

вказані періоди в сумі 52784.75грн. (211139.00 -52784.75 = 158354.25грн.).  Розмір податку з доходів фізичних осіб

визначений за ставкою 13% в сумі 20586.05грн. (158354.25 х 13% = 20586.05) -

а.с.9, 12-15 т.1.

          Розглядаючи спір в цій частині суд

першої інстанції ретельно дослідив перелік обмежень щодо видів діяльності, які

можуть здійснюватися фізичними особами -суб'єктами підприємницької діяльності

при переході на спрощену систему оподаткування, встановлених Законом України

„Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України  на     

ІНФОРМАЦІЯ_11 рік” НОМЕР_7 від ІНФОРМАЦІЯ_13 р., і дійшов висновку, що

до цього переліку не входить такий вид діяльності як експедиторські послуги.

Суд також перерахував які саме роботи виконують експедитори за дорученням

клієнтів при здійсненні транспортно-експедиторських послуг, відповідно до

ст.ст.9, 10 Закону України „Про транспортно-експедиторську діяльність”,

Цивільного та Господарського кодексів України і вказав, що згідно наведеного

переліку експедиторська діяльність безпосередньо пов'язана  з діяльністю транспорту. Судом першої

інстанції проаналізовані послуги, які відповідають за Класифікатором видів економічної

діяльності коду НОМЕР_8 і дійшов висновку, що перелічені в ньому види

діяльності не мають відношення до експедиторських послуг, а ці послуги

відносяться до коду 60.24.1 -діяльність автомобільного вантажного транспорту,

який вказано у свідоцтві про сплату єдиного податку, а тому позивач не

здійснював іншої діяльності.

         Судова колегія погоджується з такими

висновками господарського суду, так як вони відповідають чинному законодавству.

          За змістом ст.6 Указу Президента

України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів

малого підприємництва” платник єдиного податку не є  платником податку на доходи фізичних особі

саме від здійснення того виду підприємницької діяльності, дохід від якого

обкладається єдиним податком.

          Отже, у податкового органу не було

підстав для нарахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 20586.05грн. і

визначення його податковим зобов'язанням.

Як 

вбачається з акту перевірки та підтверджено представником ДПІ під час

розгляду апеляційної скарги, донарахування ПДВ в сумі 2023.00грн. здійснено

податковим органом  у зв'язку із

неправомірним включенням до складу податкового кредиту:

-          942.88грн.сум ПДВ сплачених при

придбанні послуг мобільного зв'язку  ЗАТ

„Український мобільний зв'язок”, оскільки відсутні докази які підтверджують

зв'язок цих витрат з господарською діяльністю суб'єкта підприємництва;

-          1083.16грн. (199.83грн. + 883.33грн.)

-суми ПДВ по податковим накладним НОМЕР_9 від ІНФОРМАЦІЯ_14 р., НОМЕР_10 від

ІНФОРМАЦІЯ_3 р., виданими ЗАТ „Український мобільний зв'язок” та ПП „Реноме” із

порушенням порядку їх виписування, а саме: невірно вказано номер свідоцтва ПДВ,

юридична адреса, індивідуальний податковий номер платника ПДВ.

      Розглядаючи спір в цій частині суд

дослідив договір                                   

НОМЕР_11  від ІНФОРМАЦІЯ_15 р.

укладений між позивачем та ЗАТ „Український мобільний зв'язок”, рахунки,

податкові накладні, виписки банку, які підтверджують факт придбання послуг

зв'язку. У судовому засіданні апеляційної інстанції представник  позивача пояснив, що зазначені документи

пред'являлись  посадовим особам

податкового органу під час перевірки, однак останні не прийняли їх до уваги, а

вимагали у підтвердження зв'язку цих витрат із господарською діяльністю

підприємця надати роздруківки  розмов.

Зазначене не спростовано представником ДПІ під час розгляду апеляційної скарги.

         Судова колегія зазначає, що відповідач

у даному випадку безпідставно розширив коло документів, якими мають бути підтверджені

валові витрати на послуги мобільного зв'язку, про які йдеться в п.п.5.3.9.

п.5.3. ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” та

правомірність включення  сум ПДВ

сплачених при придбанні цих послуг, згідно п.п.7.4.4. п.7.4. ст.7 Закону

України „Про податок на додану вартість”. Правилами ведення податкового обліку

не вимагається підтвердження витрат на послуги мобільного зв'язку роздруківкою

розмов. Обов'язковість наявності у господарюючого суб'єкта детальної інформації

про здійснені дзвінки та підтвердження виробничого характеру телефонних розмов

саме роздруківкою розмов, ніякими нормативними актами не вимагається.

         Отже, висновок ДПІ про порушення

позивачем п.п.7.4.4. п.7.4. ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”

не відповідає фактичним обставинам справи та наданим підприємцем доказам, що

містяться в матеріалах справи.

           Зазначаючи про неправомірність

віднесення до податкового кредиту сум ПДВ по двум вищевказаним податковим

накладним, які були видані продавцями  із

порушенням порядку їх виписування, ДПІ неврахувала, що окремі недоліки в

заповненні податкових накладних, не робили їх недійсними, не свідчили про їх

неналежність та недопустимість як доказів, оскільки ДПІ при перевірці не

встановила відсутність фактів здійснення господарських операцій, не сплату ПДВ

та не підтвердженості їх сум відповідними первинними документами. Недотримання

позивачем порядку встановленого п.п.7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України „Про

податок на додану вартість” не є підставою для висновку про неправомірність

віднесення понесених витрат до податкового кредиту та не свідчить про

обґрунтованість податкового повідомлення-рішення ДПІ, позаяк згідно з

абзацем  другим п.п.7.4.5. п.7.4. ст.7

цього Закону, підставою для відповідальності платника податку є не

підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент

перевірки платника  податку.

          Така правова позиція по даній

категорії спорів викладена в постанові Верховного Суду України від

ІНФОРМАЦІЯ_16 р. НОМЕР_12.

            Під час розгляду апеляційної скарги

представник позивача пояснив, що виправлені податкові накладні були надані

перевіряючим особам  податкового органу,

однак останні не прийняли їх до  уваги,

оскільки надані вони були під час перевірки, а не в перший день її початку і це

не спростовано представником відповідача у судовому засіданні апеляційної

інстанції. Господарським судом при вирішенні спору по суті досліджені

виправлені податкові накладні, встановлена правильність їх заповнення, у зв'язку

з чим зроблений висновок про відсутність порушень податкового законодавства в

цій частині з боку позивача, який судова колегія вважає правомірним з

урахуванням вищезазначеного.

        Таким чином, суд першої  інстанції обґрунтовано задовольнив позовні

вимоги і підстави для скасування судового рішення відсутні.

 Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212,

254  Кодексу адміністративного  судочинства України, суд

ухвалив:

 Апеляційну скаргу ДПІ у Київському районі м.

Одеси залишити без задоволення, а постанову господарського суду Одеської

області від ІНФОРМАЦІЯ_1 р. у справі  

№   14/410-06-12325А  - без змін.

 Ухвала набирає законної сили з моменту

проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого

адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складання ухвали в

повному обсязі.

          Головуючий суддя                                                           

Туренко В.Б.

Суддя                                                                                Бандура

Л.І.

Суддя                                                                               

Поліщук Л.В.