Постанова

від 03.09.2015 по справі 826/4789/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/4789/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М.

Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

при секретарі Строяновській О.В.,

за участю:

представника позивача - Вінниченко А.О.,

представника відповідача - Денисенко О.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Приватного підприємства «Мілльвілль» до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, визнання протиправними дій, за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Мілльвілль» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 червня 2015 року,

В С Т А Н О В И В:

ПП «Мілльвілль» звернулося у суд із позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, в якому просило визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення №0007572201 від 17.10.2014, визнати протиправними дії відповідача по проведенню позапланової виїзної документальної перевірки та по коригуванню податкової звітності позивача.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 червня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду - скасуванню, з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не порушено порядку призначення та процедури проведення податкової перевірки, а дії щодо внесення її результатів до інформаційної бази контролюючих органів не порушують прав позивача. Залишаючи без задоволення вимогу позивача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, місцевий суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість висновків відповідача щодо заниження позивачем податку на додану вартість, оскільки, за висновками суду, останнім документально не підтверджено реальність господарських операцій з ТОВ «ЮКК «Зевс» та ТОВ «Айпі Світ» та, відповідно, право формування на їх підставі податкового кредиту.

При цьому, суд першої інстанції не врахував надані позивачем на підтвердження спірних господарських операцій докази транспортування товару, оскільки в деяких товарно-транспортних накладних зазначено, що перевозився вантаж масою, яка є більшою, ніж можливо перевезти вказаним у них вантажним автомобілем за 1 поїздку. Подорожні листи, надані позивачем, відхилені судом першої інстанції, як неналежні, оскільки не містять окремих реквізитів, в тому числі посвідчення водія, підпису диспетчера, відмітки про допущення водія до управління за станом здоров'я.

Окрім того, суд першої інстанції врахував, що позивачем не надано доказів на підтвердження якості товару, поставка якого була предметом угод з контрагентами, розвантаження, зберігання та використання у власній господарській діяльності, а також матеріали, зібрані в ході досудового розслідування кримінального провадження відносно директора, бухгалтера та засновника ТОВ «ЮКК «Зевс».

Проте, з такими висновками суду не можна погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання своєчасності та повноти нарахування і сплати податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «ЮКК «Зевс» і ТОВ «Айпі Світ» за період з 01.10.2013 по 31.07.2014, за підсумками якої складено акт від 30.09.2014 №5435/26-56-22-01-03/36337418 та виявлено порушенням п. п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 3 074 528,30 грн.

У зв'язку із наведеним, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.10.2014 №0007572201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 4 611 792,00 грн, з них 3 074 528,30 грн - за основним платежем, 1 537 264,20 грн - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із таким рішенням податкового органу, а також із результатами його адміністративного оскарження в позасудовому порядку, позивач звернувся у суд.

Обговорюючи правомірність спірного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, підставою визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість стали висновки податкового органу щодо відсутності реального характеру господарських операцій позивача з ТОВ «ЮКК «Зевс» та ТОВ «Айпі Світ» щодо купівлі-поставки товарів, які ґрунтуються на тому, що в ході перевірки позивачем не підтверджено транспортування товару за угодами з контрагентами, не надано документів, що підтверджують якість товару та відповідність його технічним вимогам. Також, відповідачем враховано, що ТОВ «ЮКК «Зевс» не подає фінансові звіти, і щодо нього неможливо встановити кількості працівників та наявності основних фондів. Окрім того, в ході перевірки контролюючий орган врахував, що відносно посадових осіб ТОВ «ЮКК «Зевс» відкрито кримінальне провадження за ч. 3 ст. 212 та ч. 2 ст. 205 КК України, і що всі податкові накладні виписувались зазначеними контрагентами-постачальниками позивачу на суми податку на додану вартість до 10 000,00 грн, що не потребує їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

На основі зазначеного, відповідач дійшов висновку, що позивачем протиправно сформовано податковий кредит внаслідок відносин із вказаними контрагентами в період з жовтня 2013 року по липень 2014 року.

На спростування таких доводів позивачем до податкової перевірки надавались копії документів, які складались між ним та зазначеними юридичними особами при здійсненні спірних господарських операцій. Однак, відповідачем такі не було враховано, зважаючи на вищевикладені міркування.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить із наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини, є Податковий кодекс України.

За визначенням цього Кодексу, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14).

Підпунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (підпункт 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За правилами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка має містити визначені цією статтею обов'язкові реквізити.

Згідно пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця.

Приписами пунктів 201.7, 201.8, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, формування податкового кредиту є відображенням наслідків господарських операцій у податковій звітності.

Податкова звітність ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинних документів встановлені частиною 2 цієї статті.

За визначеннями цього Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, будь-які документи можна вважати первинними, що є підставою для їх врахування в податковому обліку, лише в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відтак, необхідною умовою для віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту є факт дійсного проведення господарських операцій, обумовлених відповідними угодами, що має засвідчуватись належними первинними документами.

Виходячи із викладеного, перевірці підлягає реальність здійснення між позивачем та його контрагентом спірних господарських операцій. При цьому, докази, на обґрунтування доводів сторін, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, повинні оцінюватись судом у їх сукупності.

Колегією суддів установлено, що між в період з жовтня 2013 року по червень 2014 року позивач, як покупець, мав господарські взаємовідносини з ТОВ «ЮКК «Зевс» за договором поставки №1-10 від 01.10.2013, а в липні 2014 року - з ТОВ «Айпі Світ» за договором поставки №01072014 від 01.07.2014.

На підтвердження фактичного виконання умов вказаних договорів та реальності спірних господарських операцій позивачем надано копії рахунків-фактур, видаткових накладних, податкових накладних, що підтверджують отримання товару, та платіжних доручень, що підтверджують оплату його вартості.

Колегія суддів зазначає, що надані позивачем первинні документи в цілому відповідають вимогам частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», з них чітко вбачається зміст та обсяг господарських операцій, а податкові накладні - відповідають приписам пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Із вказаних документів убачається, що в період, за який проводилась податкова перевірка, контрагентами було поставлено, а позивачем отримано у власність різноманітну сільськогосподарську продукцію переважно рослинного походження та ферментні препарати для приготування хлібобулочних виробів.

Суми сплаченого контрагентам у складі вартості придбаних товарів податку на додану вартість віднесені позивачем у податковій звітності до податкового кредиту за відповідні періоди.

Із пояснень представника позивача слідує, що товари у зазначених контрагентів придбавались з метою здійснення господарської діяльності та використовувались у виробництві хлібобулочної продукції, що є основним видом економічної діяльності позивача, з метою подальшого її продажу іншим господарюючим суб'єктам та споживачам. Зазначені обставини підтверджуються даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відповідно до якого до видів діяльності позивача за КВЕД належить, зокрема: виробництво хліба та хлібобулочних виробів; виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок нетривалого зберігання; роздрібна торгівля хлібобулочними виробами, борошняними та цукровими кондитерськими виробами в спеціалізованих магазинах.

На підтвердження технологічних та фізичних можливостей здійснення зазначеної діяльності позивачем надано оборотно-сальдові відомості по бухгалтерським рахункам, де відображено наявні у підприємства основні засоби; копію договору оренди нерухомого майна від 01.06.2012 №78/12А, укладеного з ВАТ «ТЗ «Славутич», щодо приміщення, загальною площею 1 338,30 кв.м, розташованого у корпусі №103-А за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 9, та акт його прийому-передачі; штатні розписи та накази про прийняття на роботу технологів - спеціалістів з технології харчових продуктів, в тому числі хліба, кондитерських і макаронних виробів. Також, позивачем надано суду звіти готової продукції за період з жовтня 2013 року по липень 2014 року і звіти потреб сировини на виробництво такої, з яких вбачається, що при виробництві хлібобулочних та кондитерських виробів використовувались інгредієнти, які відповідають тим, що були придбані позивачем у ТОВ «ЮКК «Зевс» та ТОВ «Айпі Світ» за вищезгаданими договорами поставок.

На підтвердження факту транспортування придбаного товару, яке, за поясненнями позивача, здійснювалось за рахунок постачальників, позивачем надано товарно-транспортні накладні та подорожні листи вантажного автомобіля, з яких слідує, що поставка товару від ТОВ «ЮКК «Зевс» до місця розташування нежитлових приміщень позивача здійснювалась ФОП ОСОБА_4 вантажним автомобілем ГАЗ-66, вантажопідйомність якого, за даними загальнодоступних в Інтернет-мережі джерел, 2 тонни. При цьому, у деяких товарно-транспортних накладних вказано масу вантажу, що перевозився, значно більшу, ніж вказана вантажопідйомність.

Зазначена обставина пояснена позивачем тим, що, оскільки перевозився однорідний вантаж, на загальний його обсяг складалась лише одна товарно-транспортна накладна, що допускається згідно пункту 2.6 Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи, затвердженої наказом Міністерства статистики України та Міністерства транспорту України від 07.08.1996 № 228/253. Підтвердженням таких пояснень слугує зміст подорожніх листів вантажного автомобіля, які наявні в матеріалах справи, де вказано кількість поїздок з вантажем.

Колегія суддів вважає неприйнятним посилання суду першої інстанції на те, що подорожні листи, надані позивачем, не містять окремих реквізитів, в тому числі посвідчення водія, підпису диспетчера, відмітки про допущення водія до управління за станом здоров'я, адже формальні недоліки первинних документів повинні оцінюватися у сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу варто надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту, а не оформленню такої операції. У свою чергу, реальність господарської операції визначається фактом руху активів та зміною стану зобов'язань суб'єкта господарювання, а не деталізацією складених в ході такої документів.

До того ж, колегія суддів зазначає, що товарно-транспортні накладні та подорожні листи не відносяться до первинних документів, що підтверджують господарські операції з поставки товару, натомість вони можуть посвідчувати факт господарських взаємовідносин між замовником послуг з транспортного вантажного перевезення (в даному випадку - контрагентами-постачальниками позивача) та перевізником.

При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідальність за невиконання обов'язку щодо належного ведення бухгалтерського обліку чи складання документів покладається на суб'єктів, які склали ці документи, і її не можна поширювати на інших осіб.

Колегією суддів установлено, що на момент здійснення спірних господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також були зареєстрованими платниками податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку товарів, в тому числі на поставки, нарахована сума ПДВ у яких не перевищує 10 000,00 грн.

Отже, спірні господарські операції відбулись між позивачем та правосуб'єктними платниками податків, підтверджуються документально, узгоджуються зі звичайною для позивача господарською діяльністю. Зазначене свідчить про їх реальність.

Колегія суддів враховує, що однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми податковий кредит вважається сформованим платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту.

У ході розгляду даної справи відповідачем не було надано суду належних доказів нікчемності правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, тобто, доказів того, що правочини, які мали місце у цих відносинах, були спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, якими можуть бути виключно вироки суду стосовно посадових осіб, які брали в них участь, у яких встановлено відповідні обставини.

Посилання відповідача на те, що ТОВ «ЮКК «Зевс» не подає фінансові звіти, і щодо нього неможливо встановити кількості працівників та наявності основних фондів, а також на висновки, викладені в акті від 18.08.2014 №452/26-56-22-01-03/39125820 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Айпі Світ», згідно яких дане підприємство здійснювало господарську діяльність без мети настання правових наслідків, відхиляються колегією суддів, з огляду на те, що не мають документального підтвердження.

При цьому, колегія суддів зазначає, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки платника податків може бути свідченням лише того, що така звірка з певних причин не була проведена, і не здійснювалось співставлення первинних документів, що опосередковували ті чи інші господарські операції. Разом з тим, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації, наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування. Так, платник податків не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на контролюючі органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. Відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Така правова позиція узгоджується із судовою практикою Європейського суду з прав людини, висловленою, зокрема, у рішеннях від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» та від 22.01.2009 у справі «Булвес» АД проти Болгарії».

Судова колегія не враховує також посилання контролюючого органу на матеріали, зібрані в рамках досудового розслідування кримінального провадження, адже відповідно до положень ч. 1 ст. 138 КАС України предметом доказування у адміністративній справі є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (ч. 4 ст. 70 КАС України).

Частиною першою статті 70 КАС України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

У силу частини 3 вказаної процесуальної норми докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи до уваги не беруться.

З огляду на викладене, будь-які свідчення та інші матеріали, зібрані в рамках досудового розслідування кримінальної справи, повинні бути оцінені органами слідства і судом з урахуванням усіх інших матеріалів, які знаходяться у справі. У кожній із стадій процесу оцінка доказів має свої особливості, які пояснюються відмінними умовами і задачами даної стадії. Так, оцінка доказів, здійснена в стадії досудового слідства, носить лише попередній характер.

Вирішення головного питання кримінального судочинства - про винуватість чи невинуватість особи, притягнутої до кримінальної відповідальності, здійснюється тільки судом на основі доказів, досліджених в ході судового розгляду.

Так, відповідно до частини 2 статті 2 КК України та частини 1 статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком.

Таким чином, лише вирок суду у кримінальні справі, який набув законної сили, яким встановлено діяння, що впливають на визначення податкових зобов'язань, може бути використаний контролюючим органом при наданні оцінки фінансово-господарським операціям платників податків.

Проте, як вже зазначалось, в матеріалах справи відсутні докази існування будь-яких обвинувальних вироків стосовно посадових осіб позивача чи його контрагентів.

Колегія суддів вважає помилковим посилання суду першої інстанції та контролюючого органу на ненадання позивачем сертифікатів якості, ліцензій, реєстраційних посвідчень тощо, оскільки дані документи слугують підтвердженням якості товару, однак їх відсутність не свідчить про те, що його поставка фактично не відбулась.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить висновку, що позивачем достатньо документально підтверджено реальність спірних господарських операцій.

Натомість, відповідачем не доведено, у відповідності до вимог частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, ані обставин, на яких ґрунтуються заперечення проти позову, ані правомірності та обґрунтованості свого рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції про правомірність та обґрунтованість висновків відповідача щодо заниження позивачем податку на додану вартість. Такого висновку місцевий суд дійшов внаслідок помилкового застосування норм матеріального права та невірної оцінки наявних у матеріалах справи доказів.

Отже, доводи апеляційної скарги спростовують висновки місцевого суду, а тому скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова - скасуванню.

Разом з тим, судова колегія вважає, що вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача по проведенню податкової перевірки, за підсумками якої складено акт від 30.09.2014 №5435/26-56-22-01-03/36337418, та по коригуванню показників податкової звітності позивача в інформаційній базі контролюючих органів на підставі цієї перевірки, не підлягають до задоволення.

Як було встановлено судом, відповідачем проведена позапланова виїзна документальна перевірка позивача.

Відповідно до положень пп. 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Пунктами 78.4, 78.5 статті 78 Податкового кодексу України передбачено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Допуск посадових осіб контролюючих органі до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.

Пунктом 81.1 приведеної норми передбачено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення перевірки; копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб органу державної податкової служби до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Аналіз приведених норми свідчить на користь висновку, що платник податкiв, який вважає порушеним порядок та пiдстави призначення податкової перевiрки щодо нього, має захищати свої права шляхом не допуску посадових осiб контролюючого органу до такої перевiрки. Якщо ж допуск до проведення перевiрки вiдбувся, в подальшому предметом розгляду в судi має бути лише суть виявлених порушень податкового та iншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами.

Даний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій в постанові від 24 грудня 2010 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Foods and Goods L.T.D.» до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька, третя особа - Державна податкова адміністрація в Донецькій області, про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Отже, допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та/або проведенні податкової виїзної перевірки.

Оскільки посадові особи контролюючого органу були допущені до проведення податкової виїзної перевірки позивача по взаємовідносинам з ТОВ «ЮКК «Звест» та ТОВ «Айпі Світ», і вона фактично відбулась; в результаті перевірки встановлено порушення норм податкового законодавства, за що позивачу визначені податкові зобов'язання та застосовано штрафні санкції, визнання такої перевірки протиправною не захистить права та інтереси позивача.

Відповідно до положень пункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 58.1 статті 58 та пункту 86.8 статті 86 Податкового кодексу України, у разі виявлення порушень податкового законодавства в ході податкової перевірки, на підставі висновків складеного за її підсумками акту, податковим органом приймається податкове повідомлення-рішення, яке встановлює обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом.

Таким чином, результати виїзної податкової перевірки, яка фактично проведена, можуть оспорюватись платником шляхом оскарження саме податкового повідомлення-рішення, оскільки саме це рішення має по відношенню до нього майнові наслідки, які можуть становити порушене право чи інтерес. Звернення до суду із таким позовом є належних способом захисту порушеного права платника податків, на відміну від оспорювання правомірності процедури проведення податкової перевірки.

Як було встановлено судом апеляційної інстанції, податкове повідомлення-рішення №0007572201 від 17.10.2014, прийняте за результатами спірної податкової перевірки, є протиправним, а висновки посадових осіб контролюючого органу, викладені в акті від 30.09.2014 №5435/26-56-22-01-03/36337418, спростовуються наданими позивачем доказами, визнання зазначеного рішення протиправним та його скасування достатньо захищає порушені права позивача.

Стосовно оскарження позивачем дій відповідача по коригуванню показників його податкової звітності в інформаційній аналітичній базі, що використовується контролюючими органами, на підставі вищезгаданої податкової перевірки, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно статті 62 Податкового кодексу України перевірки є одним із способів здійснення податкового контролю, поряд із інформаційно-аналітичним забезпеченням діяльності контролюючих органів.

Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - це комплекс заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій (пункт 71.1 статті 71 Податкового кодексу України).

Зазначені заходи вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на ці органи.

Згідно пункту 72.1 статті 72 Податкового кодексу України для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується, зокрема, інформація, що надійшла за результатами податкового контролю. До такої, серед іншого, відноситься інформація, отримана під час проведення податкових перевірок.

Положенням пунктів 74.1, 74.2 статті 74 цього Кодексу передбачено, що податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань.

Таким чином, відомості про результати податкового контролю, в тому числі здійсненого шляхом проведення податкової перевірки, вносяться до інформаційних баз контролюючих органів.

Відповідно до пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Згідно Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 № 984, акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Отже, внесення до інформаційної бази контролюючого органу інформації про результати податкової перевірки, в тому числі складеного за її результатами акта, спрямоване на забезпечення виконання покладених на цей орган завдань та функцій і не суперечить чинному податковому законодавству.

Включення суб'єктом владних повноважень до бази даних інформації про податкову перевірку не створює жодних перешкод для діяльності платника податку.

Відповідні висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду України, висловленою в постанові від 09 грудня 2014 року в справі № 21-511а14.

Відтак, включення відповідачем певної інформації на підставі акта податкової перевірки від 30.09.2014 №5435/26-56-22-01-03/36337418 в АІС «Податковий блок» не створює жодних перешкод для діяльності позивача.

Отже, вимоги позивача про визнання дій відповідача щодо внесення певних відомостей в інформаційну аналітичну базу, що використовується контролюючими органами, на підставі вищезгаданої податкової перевірки, не підлягають до задоволення, оскільки не порушують жодних прав чи інтересів позивача.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення даного адміністративного позову, й, відповідно, часткового задоволення вимог апелянта.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Мілльвілль» задовольнити частково .

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 червня 2015 року скасувати .

Адміністративний позов Приватного підприємства «Мілльвілль» задовольнити частково .

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві №0007572201 від 17 жовтня 2014 року.

У задоволенні решти позовних вимог Приватному підприємству «Мілльвілль» відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

(Повний текст постанови складений 07 вересня 2015 року).

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М.