Постанова

від 25.02.2020 по справі 826/4789/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 лютого 2020 року

Київ

справа №826/4789/15

адміністративне провадження №К/9901/26939/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

при секретарі судового засідання Горбатюку В.С.,

за участю представника відповідача Борозни М.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2015 (головуючий суддя Глущенко Я.Б., судді: Пилипенко О.Є., Романчук О.М.) у справі №826/4789/15 за позовом Приватного підприємства "Мілльвілль" до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, визнання протиправними дій,

ВСТАНОВИВ:

ПП "Мілльвілль" звернулось до адміністративного суду з позовом до ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, визнання протиправними дій.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.06.2015 відмовлено в задоволенні позовних.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2015 скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.06.2015, а позов задоволено частково.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у місті Києві звернулась з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції. У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2015 та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.06.2015.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06.07.2016 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у місті Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2015 у справі №826/4789/15.

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №826/4789/15 згідно правил підпункту 4 частини першої Розділу VІІ Перехідних положень цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду від 06.02.2020 розгляд справи призначено у судовому засіданні на 25.02.2020.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначає, що висновки перевірки відповідають фактичним обставинам та ґрунтуються на приписах чинного законодавства. Податковий орган посилається на відсутність у ТОВ ЮКК ЗЕВС та ТОВ Айпі Світ адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань та здійснення фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань, ненадання до перевірки документів, які підтверджують фактичне здійснення угод, відсутності документів, що підтверджують рух активів у процесі здійснення господарської операції між її учасниками. Відповідач вважає, що судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову, відтак, оскаржуване податкове повідомлення-рішення - правомірним.

У судовому засіданні представник відповідач підтримав доводи касаційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції - залишити в силі.

Позивач подав відзив на касаційну скаргу, де вказує, що вважає касаційну скаргу необґрунтованою, у свою чергу, рішення суду апеляційної інстанції прийнято у відповідності до норм закону. Позивач зазначає, що висновки відповідача про порушення позивачем податкового законодавства в ході здійснення господарських операцій з ТОВ ЮКК ЗЕВС та ТОВ Айпі Світ не відповідають фактичним обставинам справи. Посилався на наявність належним чином складених первинних документів, що підтверджують реальність господарських операцій з даними контрагентами у періоді, що перевірявся.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у місті Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2015, судом проголошено вступну та резолютивну частини постанови про задоволення касаційної скарги податкового органу, скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, посадовими особами відповідача, на підставі наказу №1069 від 16.09.2014, згідно з підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП Мілльвілль (код ЄДРПОУ 35393320) з питань дотримання своєчасності та повноти нарахування і сплати податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ Юридично-консалтингова компанія Зевс (код ЄДРПОУ 37727193), ТОВ Айпі Світ (код ЄДРПОУ 39125820) за період з 01.10.2013 по 31.07.2014.

За результатами перевірки складено акт від 30.09.2014 №5435/26-56-22-01/35337418, згідно висновків якого, відповідач встановив порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме: пункти 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість в розмірі 3'074'528,30грн.

Не погоджуючись із висновками акта перевірки, позивач подав заперечення, за результатом розгляду яких відповідач залишив висновки акта від 30.09.2014 №5435/26-56-22-01/35337418 без змін, про що повідомив ПП Мілльвілль листом від 14.10.2014 №10576/10/26-56-22-01-12.

На підставі акта перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 17.10.2014 №0007572201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 4'611'792,50грн., в тому числі основний платіж - 3'074'528,30грн., штрафні (фінансові) санкції 1'537'264,20грн.

Підставою визначення позивачу грошового зобов`язання з податку на додану вартість стали висновки податкового органу щодо відсутності реального характеру господарських операцій позивача з ТОВ ЮКК Зевс та ТОВ Айпі Світ щодо купівлі-поставки товарів, які ґрунтуються на тому, що в ході перевірки позивачем не підтверджено транспортування товару за угодами з контрагентами, не надано документів, що підтверджують якість товару та відповідність його технічним вимогам. Також, відповідачем враховано, що ТОВ ЮКК Зевс не подає фінансові звіти, і щодо нього неможливо встановити кількості працівників та наявності основних фондів. Окрім того, в ході перевірки контролюючий орган врахував, що відносно посадових осіб ТОВ ЮКК Зевс відкрито кримінальне провадження за частиною третьою статті 212 та частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України, і що всі податкові накладні виписувались зазначеними контрагентами-постачальниками позивачу на суми податку на додану вартість до 10 000,00 грн, що не потребує їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

На основі зазначеного, відповідач дійшов висновку, що позивачем протиправно сформовано податковий кредит внаслідок відносин із вказаними контрагентами в період з жовтня 2013 року по липень 2014 року.

Позивач оскаржив вказане податкове повідомлення-рішення у порядку адміністративного оскарження, передбаченому статтею 56 Податкового кодексу України.

Рішенням Головного управління ДФС у місті Києві від 25.12.2014 №3131/10/26-15-10-05-15 та рішенням Державної фіскальної служби України від 24.02.2015 №3387/6/99-99-10-01-04-25 скарги позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 17.10.2014 №0007572201 - без змін.

Не погодившись з діями та рішенням податкового органу, позивач звернувся до суд з адміністративним позовом у якому просив:

визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення №0007572201 від 17.10.2014;

визнати протиправними дії відповідача по проведенню позапланової виїзної документальної перевірки позивача;

визнати протиправними дії відповідача по коригуванню податкової звітності позивача;

зобов`язати відповідача відновити показники податкової звітності позивача.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не порушено порядку призначення та процедури проведення податкової перевірки, а дії щодо внесення її результатів до інформаційної бази контролюючих органів не порушують прав позивача. Залишаючи без задоволення вимогу позивача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, місцевий суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість висновків відповідача щодо заниження позивачем податку на додану вартість, оскільки, за висновками суду, останнім документально не підтверджено реальність господарських операцій з ТОВ ЮКК Зевс та ТОВ Айпі Світ та, відповідно, право формування на їх підставі податкового кредиту.

Апеляційний суд скасував постанову суду першої інстанції, ухвалив нове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0007572201 від 17.10.2014. У задоволенні решти позовних вимог ПП Мілльвілль відмовлено.

Обґрунтовуючи свою позицію в частині задоволення позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення, суд вказав, що не враховує посилання контролюючого органу на матеріали, зібрані в рамках досудового розслідування кримінального провадження, адже предметом доказування у адміністративній справі є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі. Крім того, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Колегія суддів вважала помилковим посилання суду першої інстанції та контролюючого органу на ненадання позивачем сертифікатів якості, ліцензій, реєстраційних посвідчень тощо, оскільки дані документи слугують підтвердженням якості товару, однак їх відсутність не свідчить про те, що його поставка фактично не відбулась. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем достатньо документально підтверджено реальність спірних господарських операцій.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї статті ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Водночас, статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Законодавчі положення свідчать на користь висновку про те, що податкові наслідки у вигляді формування податкового кредиту є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі виконання господарської операції.

Судами встановлено, що між ПП Мілльвілль (Покупець) та ТОВ ЮКК Зевс (Постачальник) укладено договір поставки №1-10 від 01.10.2013, предметом якого є поставка товару, визначеного в накладних (борошно, спеції, кунжут, мигдаль, ароматизатор, тощо).

Позивач на підтвердження виконання вказаного договору надав суду копії рахунків-фактур, видаткових та податкових накладних.

Розрахунки з ТОВ ЮКК Зевс позивач здійснював у безготівковій формі, на підтвердження чого надав суду платіжні доручення.

У відповідності до пункту 4.2 договору поставки №1-10 від 01.10.2013, покупець отримує товар методом самовивозу зі складу постачальника.

Позивач надав суду копії товарно-транспортних накладних, згідно яких товар від ТОВ ЮКК Зевс на адресу ПП Мілльвілль транспортував ФОП ОСОБА_1 автомобілем ГАЗ-66 д.н.з. НОМЕР_1 (а.с. 104-190 Т .V).

Суд першої інстанції зауважив, що як слідує з доводів податкового органу та підтверджується матеріалами справи, згідно бази даних АІС Автомобіль - автомобіль ГАЗ-66 НОМЕР_1 до травня 2014 був зареєстрований на ТОВ ЮКК ЗЕВС (код ЄДРПОУ 37727193), що підтверджується витягом з даної бази даних (а.с. 153 Т.І). Крім того, в деяких товарно-транспортних накладних зазначено, що автомобілем ГАЗ-66 НОМЕР_1 перевозились вантажі близько 7-18 тонн за 1 поїздку (а.с. 107, 108, 111, 114, 117, 119, 124, 126, 128, 131, 132, 133, 138-140, 143, 144, 148, 157, 158, 161-163, 169, 170, 174-176, 183, 188-190 Т.V).

Суд звертав увагу, що з аналізу характеристик автомобіля ГАЗ-66, які є загальнодоступними в Інтернет мережі, даний автомобіль є вантажним автомобілем підвищеної прохідності вантажопідйомністю 2 тонни, призначений для руху в складних дорожніх умовах і по бездоріжжю.

У свою чергу, позивач посилався на те, що вантажопідйомність даного автомобіля становить 4 тонни. Однак, і в першому і другому випадку вантажопідйомність автомобіля є меншою ніж перевезено за 1 поїздку, відповідно до інформації з товарно-транспортних накладних, копії яких надані позивачем.

Також вказував, що відповідно до Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи, при перевезенні однорідних вантажів від вантажовідправника до вантажоодержувача на одну й ту ж відстань при умові забезпечення цілісності вантажу допускається оформлення однією товарно-транспортною накладною всього обсягу вантажу, перевезеного автомобілем за зміну.

Дослідивши надані докази, судом першої інстанції відхилено наведені доводи позивача, оскільки встановлено, що наданих копіях товарно-транспортних накладних в колонці кількість поїздок не вказано про те, що весь обсяг вантажу був перевезений декількома поїздками.

З огляду на зазначене, суд констатував, що вказані товарно-транспортні накладні не є належним та допустимим доказом факту транспортування товару від ТОВ ЮКК ЗЕВС до позивача.

Крім того, судом з`ясовано, що згідно умов договору №1-10 від 01.10.2013 постачальник гарантує якість товару згідно з технічними вимогами покупця. Товари повинні мати відповідні сертифікати, ліцензії, реєстраційні посвідчення та відповідати еталонам - зразкам, затвердженим покупцем.

Суд зауважив, що позивач не надано на вимогу суду жодного із перелічених документів, передбачених умовами договору, які мали підтверджувати якість товару.

Також, як встановлено судами попередніх інстанцій, у періоді, який перевірявся відповідачем, позивач мав взаємовідносини із ТОВ Айпі Світ .

Між ПП Мілльвілль (Покупець) та ТОВ Айпі Світ (Постачальник) укладено договір поставки №01072014 від 01.07.2014, предметом якого є поставка товару, асортимент, кількість і ціна якого встановлюється в заявках покупця, погоджених постачальником (борошно, спеції, кунжут, мигдаль, ароматизатор, тощо).

У відповідності до розділу 3 договору поставки №01072014 від 01.07.2014, передача товару від постачальника покупцеві здійснюється на складі постачальника.

Крім того, умовами розділу 4 договору поставки №01072014 від 01.07.2014 передбачено, що якість товару повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації.

Позивач на підтвердження виконання вказаного договору надав суду копії рахунків-фактур, видаткових та податкових накладних.

Розрахунки з ТОВ Айпі Світ позивач здійснював у безготівковій формі, на підтвердження чого надав суду платіжні доручення.

Товарно-транспортних накладних, які б підтверджували транспортування товару від ТОВ Айпі Світ на адресу ПП Мілльвілль суду не надано.

Позивач не надав на вимогу суду жодного документу, на підтвердження якості товарів, що постачались, згідно умов договору поставки №01072014 від 01.07.2014.

Крім того, позивач не надав доказів розвантаження, зберігання, використання у господарській діяльності товарів, придбаних у ТОВ ЮКК ЗЕВС та ТОВ Айпі Світ згідно вищезазначених договорів.

Суд першої інстанції на підставі наявних матеріалів справи, оцінивши доводи сторін, дійшов висновку, що відсутність документів, які мали бути в наявності при постачанні товарів, підтверджувати їхню якість, відповідність технічним умовам, тощо, свідчить про відсутність наміру між контрагентами на настання реальних наслідків при укладанні правочинів.

Також, відповідач в обґрунтування протиправності відображення у податковій звітності ПП Мілльвілль господарських операцій з ТОВ ЮКК ЗЕВС та ТОВ Айпі Світ посилався на те, що вказані контрагенти не мали необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині поставки товарів, у зв`язку з відсутністю трудових ресурсів, складських приміщень, транспортних засобів, матеріальних ресурсів, тощо. Зазначені товариства зареєстровані за адресою: м.Київ, вул.Костянтинівська, 21, оф.3. При цьому, відповідач зауважив, що згідно договору оренди №01/14 від 06.03.201, приміщення за даною адресою має площу 21 кв. м .

Окрім того, відповідач вказав на те, що під час досудового розслідування кримінального провадження №32014100090000030 встановлено, що директор, бухгалтер та засновник ТОВ ЮКК ЗЕВС Григор А.В., згідно даних Шевченківського РУ ГУ МВС України у місті Києві, знаходиться в розшуку за частиною другою статті 146, частиною першою статті 185, частиною другою статті 189, частиною четвертою статті 190, частиною першою статті 356 Кримінального кодексу України по кримінальним провадженням №120121100100001496, №120121100100001658, №12013110000000432. Згідно ухвали суду, міра запобіжного заходу - тримання під вартою. Відповідно до інформації одержаної в Державній прикордонній службі, ОСОБА_2 02.01.2013 виїхав до міста Софія (Болгарія) та на територію України не повертався.

З огляду на викладене, на підставі зібраних у справі доказів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про правомірність податкового повідомлення-рішення від 17.10.2014 №0007572201 та відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування цього рішення.

Касаційний суд наголошує, що для вирішення спору по суті та надання оцінки правомірності проведення позивачем податкового обліку, суд перевіряє відповідність вимогам законодавства первинних документів, їх наявність, що вимагається нормативно-правовими актами та безпосередньо укладеними угодами. Поряд з цим, окрім мінімально необхідних згідно податкового законодавства документів суд має перевірити й інші документи та обставини, які мають підтвердити реальність виконання спірної операції, що відображена в податковому обліку.

Суд касаційної інстанції вказує що платник, який претендує на підтвердження обґрунтованості заявленої ним податкової вигоди первинними документами, повинен пересвідчитися у правильності оформлення таких документів та у достовірності наведених у цих документах відомостей. В інакшому випадку такий платник несе ризик у сфері податкових правовідносин, оскільки втрачає можливість підтвердити податковий кредит в силу відсутності належним чином оформлених первинних документів.

Надання належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Вірною є позиція суду першої інстанції, що надані позивачем документи не можна вважати такими, що підтверджують здійснення господарської операції, виходячи з чого показники податкового обліку підприємства по даним відносинам не підтверджені у встановленому порядку. Позивачем, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та підтверджують факти господарської діяльності, яка здійснюється з розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект.

Як встановлено приписами податкового законодавства, підставами для віднесення до складу сум витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг), є сукупність таких умов, як реальне (фактичне) придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також документальне підтвердження понесених витрат. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції, якщо вона спричинила реальні зміни майнового стану платника податків. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Про відсутність факту здійснення господарської операції може свідчити, зокрема те, що результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Суд зауважує, що для встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану необхідно підтвердити, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції, установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Статтею 69 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017) визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною першою статті 71 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017), яка кореспондується з положеннями частини першої статті 77 КАС України (в редакції, чинній після 15.12.2017) унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Зважаючи на правове регулювання правовідносин та встановлені судами обставини, суд першої інстанції, дійшов вірного висновку, що позивачем не доведено наявності підстав, з якими норми податкового законодавства пов`язують можливість правомірного формування спірних сум податкових вигод. Відповідно, при прийнятті оскаржуваного рішення контролюючий орган діяв правомірно, у межах наданих йому повноважень.

Суд касаційної інстанції вважає, що судом першої інстанції не допущено неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи, судом повно встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, надано їм належну правову оцінку на підставі норм закону. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності.

На підставі викладеного, Верховний Суд має підстави вважати, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

У частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення суду апеляційної інстанції особами, які беруть участь у справі, не оскаржуються, а тому відсутні підстави для надання правового аналізу відповідним доводам судів у рамках даного касаційного провадження.

За правилами статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Таким чином, переглянувши судове рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, Верховний Суд дійшов вважає, що доводи, викладені у касаційні скарзі, дають підстави для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення справи та скасування рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Згідно частини першої статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За вказаних обставин постановлене у справі рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2015 скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.06.2015 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду