Рішення

від 11.08.2009 по справі 28/243

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

28/243

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа №  28/243

11.08.09

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „ТФС-Україна”, м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю „Електро”, м. Київ

про стягнення 28 279,55 грн.

Суддя Копитова О.С.

При секретарі судового засідання Гергардт Т.В.

За участю представників сторін:

від позивача: Курій О.П. за дов. б/н від 14.04.2009 року.

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „ТФС-Україна” звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „Електро” про стягнення 28 279,55 грн. в тому числі  25 100 грн. основного боргу, 1 485,37 грн. пені, 1 508,51грн. втрати від інфляції, 185,67 грн. 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням товариством з обмеженою відповідальністю „Електро” зобов'язань щодо оплати отриманого від товариства з обмеженою відповідальністю „ТФС-Україна” товару.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.06.2009 року порушено провадження у справі, призначено розгляд справи на 28.07.2009 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.07.2009 року розгляд справи відкладено на 11.08.2009 року.

           В судові засідання, зокрема засідання призначене на 11.08.2009 року представники відповідача не з'явились, про час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

 Відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 N 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

        Згідно п. 19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008, № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" вищезазначена відмітка про відправку процесуального документа, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

        Поштове відправлення з ухвалою Господарського суду міста Києва № 28/243 від 28.07.2009 року направлено сторонам за адресами їх реєстрації, що підтверджується відповідними відмітками на зворотньому боці ухвали суду та реєстром вихідної кореспонденції сектору 28 від 04.08.2009 року.

        Відтак, про час, дату та місце судового розгляду справи сторони були повідомлені своєчасно та належним чином.

   Причини неявки представника відповідача в судове засідання 06.08.2009 року суду не відомі.

   Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності представників відповідача в судовому засіданні 06.08.2009 року від останніх до суду не надходило.

    При цьому, суд враховує, що в зв'язку з неявкою представників відповідача в судове засідання розгляд справи відкладався.

    За таких обставин, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутністю належним чином повідомлених про його дату представників відповідача, згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 11.08.2009 року за згодою представника позивача оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд -

ВСТАНОВИВ:

В березні 2008 року товариство з обмеженою відповідальністю „ТФС-Україна” (надалі по тексту „ТФС-Україна”, позивач) та товариство з обмеженою відповідальністю „Електро” (надалі по тексту ТОВ „Електро”, відповідач) відповідач домовились щодо поставки  позивачем відповідачу електротехнічної продукції.

27.03.2008 року позивач виставив відповідачеві для оплати рахунок-фактуру №688(2008)1555 на  418 ОТК-R Світильник комбінованого світла у кількості 138 шт. на загальну суму 38 805,05 грн.

Відповідачем був направлений позивачеві гарантійний лист №20-08 від 27.03.2008 року, згідно якого відповідач зобов'язався  сплатити вартість товару згідно з рахунком-фактурою №688(2008)1555 протягом 10 банківських днів з моменту отримання товару.

Факт отримання відповідачем електротехнічних товарів підтверджується видатковою накладною №РН-954/4 від 28.03.2008 року на суму 38 805,05 грн. Зазначена накладна оформлена належним чином, підписана сторонами та скріплена печатками Сторін. Особа, що прийняла товар, діяла на підставі Довіреності ЯОП №570638 від 27.03.2008 року, яка була видана відповідачем.

Як свідчать матеріали справи, зокрема лист Дочірнього банку „Сбербанк Росії” від 15.07.2009 року №10-01/1073, відповідач здійснив часткову оплату вартості отриманого товару наступними платежами:

СумаДата платежу

5805,0511.04.2008

350006.06.2008

50018.06.2008

50023.06.2008

50003.07.2008

50011.07.2008

50028.08.2008

50030.09.2008

10022.10.2008

20024.10.2008

30020.11.2008

10024.11.2008

10027.11.2008

20028.11.2008

20001.12.2009

20005.12.2009

Разом:13 705,05

16.07.2008 року відповідач звернувся до позивача з гарантійним листом №57-08, у якому визнав існування заборгованості у розмірі 27 500 грн., та запропонував графік погашення цієї заборгованості, однак у визначені строки з позивачем в повному обсязі не розрахувався.

Крім того, сторонами було підписано акт звірки взаємних розрахунків станом на 28.07.2009 року, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем за поставлену продукцію складає 25 100 грн. (оригінал акту в матеріалах справи).

Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодекс України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 1 Господарського кодексу України).

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Стаття 509 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Наявні матеріали справи свідчать про фактичне виникнення між ТОВ „ТФС-Україна” та ТОВ „Електро” цивільно-правових відносин, зокрема двосторонніх зобов'язань щодо передачі ТОВ „ТФС-Україна” певної продукції у власність відповідача та щодо прийняття ТОВ „Електро” зазначеної продукції і оплати її вартості.

З огляду вказане, суд вбачає, що між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу в спрощений спосіб.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 691 Цивільного кодексу  України визначає, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов‘язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати.

Стаття 530 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Строк оплати товару, згідно гарантійного листа №20-08 визначено ппротягом 10 банківських днів з моменту поставки. Проте відповідачем вартість отриманого товару у визначені строки сплачено не було.

З огляду на викладене суд вважає, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем на момент подання позову до суду у розмірі 25 100 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, а таким чином позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат такими, що підлягають задоволенню за розрахунком позивача.

Щодо нарахування пені встановлено наступне.

Пунктом 1 ст. 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (п.1). Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (п.2).

З матеріалів справи не вбачається, що між сторонами у справі було укладено якийсь письмовий правочин (договір) щодо встановлення неустойки за несвоєчасну оплату поставленого товару. Позивачем не наведено норму законодавства якою встановлений обов'язок відповідача сплачувати пеню за вчинення відповідного порушення. Крім того, суд враховує, що між сторонами не було укладено договір поставки в письмовій формі і сторони не передбачили окремо такого виду відповідальності та не домовились про її розмір. Тому суд не визнає вимогу позивача щодо стягнення пені законною та обґрунтованою, а відтак не вбачає підстав для її задоволення.

При цьому, судом враховано посилання позивача на положення ст. 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Разом з тим, суд зауважує, що вказана норма не встановлює обов'язок суб'єкта господарювання сплачувати неустойку за порушення грошового зобов'язання та не визначає її конкретний розмір, а лише встановлює граничний розмір договірної неустойки, тобто визначеної сторонами в договорі.

Враховуючи те, що сторонами не було погоджено неустойку у вигляді пені за прострочення виконання грошового зобов'язання, суд не бере до уваги посилання позивача на вищевказане положення статей закону, як на підставу правомірності нарахування ним заявленої до стягнення суми пені.

Таким чином позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.

Враховуючи викладені обставини, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відшкодовуються за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, Господарським кодексом України, ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, договором сторін, суд-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Електро” (04080. м. Київ, вул. Ново-костянтинівська. 4-а, р/р 26003031155500 в АКІБ „Укрсіббанк»м. Харків, МФО 3510005, ід. код 31625178 або з будь –якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „ТФС-Україна” (03061, м. Київ, пр-т відрадний, 95-Е, ід. код. 35159662, р/р 260000131732 в ЗАТ „Комерційнпй банк НРБ –Україна”, МФО 20627) 26 794,18 грн. (двадцять шість тисяч сімсот дев'яносто чотири гривні вісімнадцять копійок), з яких 25 100 грн. (двадцять п'ять тисяч сто гривень) основного боргу, 1 508,51 грн. ( одна тисяча п'ятсот вісім гривень п'ятдесят одна копійка) компенсації втрат від інфляції, 185,67 грн. (сто вісімдесят п'ять гривень шістдесят сім копійок) 3% річних, 267,94 грн. (двісті шістдесят сім гривень дев'яносто чотири копійки) державного мита, 296,09 грн. (двісті дев'яносто шість  гривень дев'ять копійок) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його складання та підписання в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його складання та підписання в повному обсязі до Київського апеляційного господарського суду або протягом місяця до Вищого господарського суду України.

                     Суддя                                                                      О. С. Копитова