Постанова

від 21.09.2009 по справі 15/215

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

15/215

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 21.09.2009                                                                                           № 15/215

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Корсака В.А.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача -Кудько В.В., Попова О.В. (за довір.),

 від відповідача -Гайдучек О.Ю. (за довір.),

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільний гіпермаркет"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 26.05.2009

 у справі № 15/215 (суддя  

 за позовом                               Комунальне підприємство Київської обласної ради "Автогосподарство"

 до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільний гіпермаркет"

 третя особа позивача             

 третя особа відповідача            

 про                                                   стягнення 410496,16 грн.

ВСТАНОВИВ:

 В квітні 2009 р. позивач звернувся до суду з позовом (враховуючи надані уточнення до позову від 28.04.2009 та 26.05.2009) про стягнення з відповідача 429 269,93 грн., з яких 365 000,00 грн. –основного боргу, 8 629,63 грн. –3% річних, 55 640,30 грн. –інфляційних втрат,  в зв'язку із неналежним виконанням відповідачем договірних зобовязань. Також позивач просив суд застосувати заходи забезпечення позову.

Рішенням Господарського  суду м.Києва від 26.05.2009 р. у справі №15/215 позов задоволено повністю. Відмовлено позивачу в забезпеченні позову шляхом накладення арешту на майно відповідача.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням, звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить оскаржуване рішення суду від 26.05.2009 р. скасувати з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права,   прийняти нове рішення, яким в позовні відмовити.

В обгрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на порушення позивачем умов договору в частині своєчасного і повного проведення розрахунку за придбаний автомобіль. Вважає безпідставними заявлені позовні вимоги щодо стягнення заборгованості із нарахованими інфляційними та 3% річних з огляду на недотримання договірних зобов'язань фактично обома сторонами, а також направлення позивачу в листопаді та грудні листів про розірвання договору, враховуючи несвоєчасний та неповний розрахунок, здійснений позивачем.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач проти її доводів заперечує, вважає її необгрунтованою, а тому просить залишити без задоволення. Позивач зазначає, що оскільки відповідач не виконав договірні зобов'язання своєчасно – не поставив автомобіль  до 01.10.2008, перераховані кошти своєчасно не повернув, продовжує ними користуватися, відповідно позивач вважає обгрунтованим стягнення з відповідача відповідно ст.625 ЦК України суми боргу з урахуванням інфляційних витрат та 3% річних.

Розглянувши в судових засіданнях апеляційну скаргу, відзив, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

Спір між сторонами виник з приводу неналежного виконання обома сторонами зобов'язань за договором № 7/2008 від 29.05.2008, згідно предмету якого відповідач зобов'язався поставити та передати у власність позивача, а позивач прийняти та оплатити легковий автомобіль марки Lexus LS 460 L загальною вартістю 590 000,00 грн.

Відповідно до Додатку №2 від 01.07.2008 до договору, сторони передбачили наступний порядок розрахунку між сторонами: 76,27% вартості товару (450 000,00 грн.) – протягом 30 банківських днів з дати підписання договору, тобто до 10.07.2008; решту 23,73%  вартості товару (140 000,00 грн.) –до моменту фактичної передачі товару покупцеві згідно з актом приймання-передачі.

Згідно з п. 4.1. договору відповідач зобов'язався поставити товар протягом 60 календарних днів з дати зарахування першого платежу в розмірі 76,27% (450 000,00 грн.).

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору, позивач здійснив наступні платежі на підставі платіжних доручень від 02.07.2008 –250 000,00 грн., від 07.07.2008 –50 000,00 грн., від 28.07.2008 –80 000,00 грн. та від 01.08.2008 –70 000,00 грн., 18.09.2008 –40 000,00 грн.

Відповідно станом на 10.07.2008 (дату виконання основного платежу)  позивачем було сплачено 300 000 грн. (замість 450000 грн.), решту було перераховано 01.08.2008. Тобто, прострочення оплати першого платежу з боку позивача становить 21 кал. день.

Однак, відповідачем з приводу допущеного прострочення оплати жодних претензій протягом чотирьох місяців не пред'являлося.

Як свідчать матеріали справи, з огляду на мовчання відповідача та відсутність будь-яких претензій щодо допущених позивачем прострочень з проведення оплати вартості автомобіля протягом цього  часу позивач продовжував здійснювати перерахунок коштів на адресу відповідача на виконання договірних зобов'язань, на загальну суму 490000 грн.

Під час розгляду спору господарським судом було встановлено, що відповідач свої зобов'язання щодо поставки автомобіля не виконав, у встановлений строк (до 01.10.2008) товар не поставив.

Натомість матеріали справи свідчать про звернення позивача до відповідача з претензією №28-11/1 від 28.11.2008  щодо порушення відповідачем умов договору та ст.ст.530, 663 ЦК України в частині строків передачі придбаного майна в листопаді 2008 р. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, обумовлений умовами договору автомобіль позивачу у визначений строк не надав, грошові кошти, сплачені за авто не повернув. 28.11.2008 та 28.12.2008 направив позивачу листи  про розірвання укладеного договору в зв'язку із порушенням позивачем строків проведення платежів  за договором та вказав про повернення позивачу отриманих коштів з урахуванням застосованих штрафних санкцій за допущені прострочення (а.с.78,79).

Під час розгляду спору судом першої інстанції встановлено, що відповідач повернув позивачу грошові кошти лише частково, на загальну суму 125 000,00 грн. (платіжними дорученнями від 09.02.2009, від 11.02.2009, від 19.02.2009, від 03.03.2009, від 13.03.2009, від 23.03.2009 та від 24.03.2009).

Згідно ч.2 ст.214 ЦК України особи, які вчинили двосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках передбачених законом, відмовитися від нього, навіть в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані. Правові наслідки відмови від правочину встановлюються закном або домовленістю сторін.

Частиною 1 ст.665 ЦК України встановлено, що у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

У відповідності до положень ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.  У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Стаття 653 ЦК України визначає загальні наслідки зміни чи розірвання договору. У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи  не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.  Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам сторін, колегія зазначає наступне.

Умовами укладеного між сторонами договору № 7/2008 від 29.05.2008, який за своєю юридичною природою є договором купівлі-продажу, не передбачена можливість розірвання договору в односторонньому порядку. Однак, надаючи оцінку наявному в матеріалах справах листуванню сторін, колегія приходить до висновку, що сторонами було досягнуто домовленість з приводу припинення договірних відносин та повернення відповідачем перерахованих позивачем коштів, з огляду на допущені порушеннями сторін у виконанні договірних зобов'язань, не поставкою відповідачем автомобіля.

Враховуючи вищевикладене, встановлення судом факту наявності заборгованості у відповідача перед позивачем, колегія приходить до висновку про обгрунтоване задоволення господарським судом позовних вимог в частині стягнення з відповідача 365000 грн. основного боргу у відповідності до положень укладеного між сторонами договору купівлі-продажу та ст.ст.525, 526 ЦК України.

З приводу нарахованих позивачем до стягнення з відповідача інфляцйних витрат та 3% річних колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просив стягнути суд з відповідача 8629,63 грн. - 3% річних та 55640,30 грн. – збитків від інфляції, розраховані в зв'язку із допущеним відповідачем простроченням повернення суми основного боргу за період з 01.10.2008 по 25.05.2009.

Статтею 625 встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на встановлені колегією обставини справи, зокрема, домовленість сторін про фактичне припинення договірних зобов'язань та повернення відповідачем перерахованих коштів, про що свідчать направлені один одному листи в листопаді 2008 р., колегія приходить до висновку, що заявлені позивачем до стягнення 3% річних та інфляційни збитки підлягають перерахунку за період допущеного прострочення з 29.11.2008 (направлення відповідачем листа про розірвання договору та повернення платежів)  по   25.05.2009.

За таких обставин у відповідності до вимог ст.625 ЦК України з відповідача підлягають стягненню 6253,47 грн.  – 3% річних та збитки від інфляції в сумі 40450,30 грн., нараховані за вказаний період прострочення. Відповідно рішення господарського суду в цій частині підлягає зміні.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем позовних вимог не спростовано, в матеріалах справи відсутні докази належного виконання відповідачем як продавцем договірних зобов'язань (визначений умовами договору автомбіль позивачу не поставлено, перераховані кошти в повнгому обсязі не повернуті), суду не надано у відповідності до вимог ст.33-34 ГПК України доказів на підтвердження власної позиції.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга визнається необгрунтованою та підлягає задоволенню лише в частині здійсненого перерахунку інфляційних та 3% річних щодо встановлених періодів прострочення. Оскаржуване рішення господарського суду слід змінити. Позов підлягає частковому задоволенню.

За таких обставин апеляційна скарга визнається необгрунтованою та підлягає задоволенню лише в частині здійсненого перерахунку пені,  інфляційних та 3% річних щодо встановлених періодів прострочення.

Заява позивача від 07.04.2009 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача в межах суми позову не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не надано суду доказів того, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Оскаржуване рішення господарського суду слід змінити. Позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

 Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Автомобільний гіпермаркет” задовольнити частково.

Рішення Господарського  суду м. Києва від 26.05.2009 р. у справі №15/215  змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

„ Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Автомобільний гіпермаркет”(04080, м. Київ, вул. В.Хвойки, 15/15, код ЄДРПОУ 34716367) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Комунального підприємства Київської обласної ради “Автогосподарство”(04053, м. Київ, узвіз Кудрявський, буд. 3, код ЄДРПОУ 04012477, банківські реквізити: р/р 260010093762 в КРД “Райффайзен Банк Аваль”МФО 322904) 365 000 грн. - основного боргу, 6253,47 грн. – 3% річних, 40450,30 грн. - втрат від інфляції, 4 117 грн. - державного мита та 118  грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині в позові відмовити.

Відмовити Комунальному підприємству Київської обласної ради “Автогосподарство” в забезпеченні позову шляхом накладення арешту на майно Товариства з обмеженою відповідальністю “Автомобільний гіпермаркет”в межах суми позову.”

Видачу наказу доручити Господарському суду м. Києва..

Матеріали справи  №15/215  повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набуває чинності з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді