Рішення

від 01.09.2015 по справі 905/515/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Леніна, 5

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01.09.2015 Справа № 905/515/15                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Сажневої М.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хайтек»

доПублічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш»

простягнення 88506,12 грн

за участю представників:

від позивачане з'явились

від відповідачане з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Хайтек» про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» заборгованості у розмірі 55819,56 грн, інфляційних втрат у розмірі 30644,94 грн та 3 % річних у розмірі 2041,62 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № ПСНС-00260 від 18.08.2011 щодо здійснення повної оплати вартості поставленого товару, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 55819,56 грн. Позивач також просить стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні втрати за порушення строків оплати товару.

03.08.2015 до суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позивача. В судовому засіданні 01.09.2015 вказане клопотання задоволено судом.

Відповідач повноважних представників в судові засідання не направив, відзив на позов не надав, своїм процесуальним правом не скористався.

Про дату, час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення рекомендованого поштового відправлення.

04.08.2015 до суду від відповідача надійшла заява по надання відстрочки виконання рішення суду у справі № 905/515/15 на три місяці.

Оскільки про час та місце судових засідань відповідач був належним чином повідомлений, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд Донецької області

ВСТАНОВИВ:

18.08.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Хайтек» (постачальник, позивач) та Публічним акціонерним товариством «Азовзагальмаш» (покупець, відповідач) підписано договір № ПСНС-00260 (далі – Договір).

За умовами вказаного Договору постачальник зобов'язався виготовити та поставити, а покупець оплатити і прийняти товар, у відповідності зі специфікаціями (додатками), які є невід'ємною частиною даного Договору.

Згідно з п. 11.1 Договору даний Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2012.

10.12.2012 між сторонами підписано Додаткову угоду № 1 до Договору, в якій погоджено пролонгувати строк дії Договору до 31.12.2013.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 59922,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними №11112 від 11.11.2013 на суму 6942,00 грн, №11121 від 11.12.2013 на суму 17682,00 грн, №16121 від 16.12.2013 на суму 11490,00 грн та № 27121 від 27.12.2013 на суму 23808,00 грн.

Отримання відповідачем товару, зазначеного у видаткових накладних, підтверджується підписом його представника на зазначених накладних та довіреностями відповідача на отримання товару від позивача.

Відповідачем жодних заперечень щодо отримання товару від позивача на підставі Договору, не надано.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що поставка товару позивачем відповідачу на підставі вищевказаних документів здійснювалась на виконання Договору №ПСНС-00260 від 18.08.2011.

Частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Зобов'язання сторін виникли в порядку статті 11 Цивільного кодексу України з дій юридичних осіб, які в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують зазначені права та обов'язки, а укладений між ними правочин за своєю правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статей 712, 655-697 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України.

До виконання господарських договорів застосовується відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, встановлених цим Кодексом, що передбачено приписами другого абзацу пункту першого статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупцю для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з його особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна норма міститься і в ст. 193 Господарського кодексу України, яка регламентує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 6.1 Договору оплата здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника в наступному порядку:

50% - авансовий платіж протягом 3-х днів після виставлення рахунку;

50% - кінцевий розрахунок по факту поставки товару на склад покупця.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Згідно з ч. 4 ст. 538 Цивільного кодексу України якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору.

Судом встановлено, що позивач свої зобов'язання за Договором виконав належним чином, а саме поставив відповідачу товар на суму 59922,00 грн, що підтверджується матеріалами справи.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач в порушення умов Договору в повному обсязі не здійснив оплату отриманого товару, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась непогашена заборгованість в сумі 55819,56 грн, зі сплати якої відповідачем допущено прострочення.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав. Належних доказів погашення заборгованості станом на час вирішення спору відповідачем суду не надано.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу за отриманий товар у розмірі 55819,56 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 2041,62 грн та інфляційні витрати у розмірі 30644,94 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки факт неналежного виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати отриманого товару встановлений судом та відповідачем не спростований, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат також визнаються судом обґрунтованими.

За здійсненим судом перерахунком інфляційних втрат, в межах періоду прострочення визначеного позивачем, розмір інфляційних втрат за прострочення оплати вартості товару є більшим, ніж заявлено позивачем до стягнення.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійним вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Матеріали справи не містять заяв чи клопотань позивача про зміну (збільшення) розміру позовних вимог.

З огляду на вищезазначене, вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню у розмірі 30644,94 грн.

Вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 2041,62 грн підлягають задоволенню за розрахунком позивача, перевіреним судом.

Відповідач, 04.08.2015 через канцелярію суду, подав клопотання про відстрочення виконання рішення суду на три місяці. Клопотання мотивовано наявністю бюджетної заборгованості з повернення на користь відповідача надмірно сплаченого податку на прибуток у розмірі 39334864,55 грн; фінансово-економічними труднощами підприємства починаючи з жовтня 2013 року; проведенням антитерористичної операції на території Донецької області, що потягло економічне падіння всієї сфери господарської діяльності регіону.

На підтвердження клопотання відповідачем додано до матеріалів справи: копію постанови Донецького окружного адміністративного суду від 02.07.2014 №805/6261/14, яким стягнуто з Державного бюджету України на користь відповідача суму надміру сплачених грошових коштів з податку на прибуток у розмірі 39334864,55 грн; копію заяви до Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про виконання постанови від 02.07.2014; копії балансів станом на 31.12.2014 та станом на 31.03.2015, в яких відображається як кредиторська так і дебіторська заборгованість; копії фінансових звітів за 2014 рік та за І квартал 2015 року, в яких підприємством звітується про наявність збитків; копії наказів від 19.02.2014 № 89, від 24.06.2015 № 129 про об‘явлення строкового простою з 24.02.2014 по 30.04.2015 та з 01.07.2015 по 31.07.2015 для структурних підрозділів та служб підприємства.

Відповідно до п. 6 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду, приймаючи рішення, відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.

Як зазначено в п. 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України», вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявна загроза банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Проте, всупереч вимогам ст.ст. 33, 43, 121 Господарського процесуального кодексу України відповідач не надав до суду доказів наявності порушення щодо нього справи про банкрутство та обумовленої цим реальної загрози його банкрутства, доказів відсутності коштів на рахунках та доказів відсутності майна, на яке можливо б було звернути стягнення.

При цьому, самі по собі соціально-економічна напруга в суспільстві та важке становище в металургійній сфері не є підставами для відстрочення виконання судового рішення, оскільки негативні фінансові наслідки соціально-економічної кризи в державі стосуються всіх господарюючих суб'єктів, насамперед стягувача.

Судом відмічається, що заборгованість відповідача виникла ще до початку проведення антитерористичних дій. Наявні стрімкі інфляційні процеси в економіці держави, які супроводжуються істотним здешевленням національної валюти, якщо повністю й не виключають наявність обставин для надання відстрочки виконання судового рішення, то є суттєвими перешкодами для їх виникнення. Адже, в противному разі інфляційні процеси зачіпають передусім майнові інтереси кредитора, так як належні до стягнення на його користь грошові кошти в національній валюті за період відстрочки (3 місяця), та не виконання відповідачем своїх зобов‘язань 1,5 роки, істотно знецінюються, що, як наслідок, призводить до погіршення фінансового стану позивача.

Більше того, відповідно до ст. 42 та абз. 5 ст. 44 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, а принципами підприємницької діяльності є комерційний розрахунок та власний комерційний ризик.

З огляду на це, суд приходить до висновку про те, що наведені відповідачем обставини передусім є наслідком господарської діяльності відповідача, його власного комерційного розрахунку та ризику, оскільки виникли ще, як зазначає відповідач з жовтня 2013 року. Посилання відповідача на проведення антитерористичної операції на території Донецької області, як на обставину, що значно ускладнює ведення господарської діяльності, могли б бути прийняті судом як такі, що виникли в силу об'єктивних та незалежних від відповідача обставин, проте відповідачем не доведено, що вказані дії стали причиною невиконання відповідачем своїх зобов‘язань перед позивачем ще у грудні 2013 року.

Вказана позиція суду також відображена і в постановах Вищого господарського суду України від 02.06.2015 № 904/2670/14; 8.02.2015 № 903/752/14.

За таких обставин, клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

У зв'язку із задоволенням позову, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача та підлягає стягненню на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд          

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» (87535, Донецька обл., м. Маріуполь, площа Машинобудівельників, 1, ідентифікаційний код 13504334) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хайтек» (83100, м. Донецьк, вул. 50-річчя СРСР, 149, ідентифікаційний код 32516361) основний борг у розмірі 55819 (п'ятдесят п'ять тисяч вісімсот дев'ятнадцять) грн 56 коп., 3 % річних у розмірі 2041 (дві тисячі сорок одна) грн 62 коп., інфляційні витрати у розмірі 30644 (тридцять тисяч шістсот сорок чотири) грн 94 коп. та судовий збір у розмірі 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Повне рішення складено: 07.09.2015

Суддя М.В. Сажнева