Ухвала

від 17.11.2010 по справі 57/215-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

УХВАЛА

"17" листопада 2010 р. Справа № 57/215-10

вх. № 9924/4-57

Суддя господарського суду Харківської області Аюпова Р.М.

Без участі представнкиів сторін

розглянувши заяву Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросвіт" про вжиття заходів по забезпеченню позову по справі за позовом Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросвіт", с. Карпиші

до 1) Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", м. Харків

2) Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія", м. Київ

визнання договорів, додаткових угод частково недійсними

ВСТАНОВИВ:

10 листопада 2010 року позивач - СТОВ «Агросвіт» звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до ПАТ „УкрСиббанк” (перший від у справі), в якій просить суд:

1) визнати недійсним кредитний договір № 11150441000 від 28.04.2007, укладений між Публічним акціонерним товариством „УкрСиббанк" (першим відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія" (другим відповідачем у справі).

2) визнати недійсними: пункт 3.9. статті 3. Додатку № 4 (Загальні умови фінансового лізингу) до Договору фінансового лізингу № 01-205/08-обл від 15.07.2008, укладеного між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю „Агросвіт" (позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія" (другим відповідачем у справі);

·пункт 2 Додаткової угоди № 3 від 20.11.2009 до Договору фінансового лізингу № 01-205/08-обл від 15.07.2008, укладеного між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю „Агросвіт" (позивачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія" (другим відповідачем у справі);

·пункт 3.9. статті 3. Додатку № 4 (Загальні умови фінансового лізингу) до Договору фінансового лізингу № 01-207/08-обл від 15.07.2008, укладеного між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю „Агросвіт" (позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія" (другим відповідачем у справі);

·пункт 2 Додаткової угоди № 3 від 02.11.2009 до Договору фінансового лізингу № 01 - 207/08-обл від 15.07.2008, укладеного між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю „Агросвіт" (позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія" (другим відповідачем у справі).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг”, ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, ст. ст. 8, 17 Модельного закону про лізинг, Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності ”, Законом України „Про банки та банківську діяльність ”, Положенням „Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу ”.

Вважає, що кредитний договір № 11150441000 від 28.04.2007р. є недійсний, так як у сторін правочину не було індивідуальної ліцензії НБУ, що є порушенням підстав та порядку укладання угоди. Крім того, кредитний договір безпосередньо пов'язаний із договором фінансового лізингу, так як саме причиною та наслідком встановлення коригування лізингових платежів у зв'язку із зміною курсу долара США по відношенню до гривні є саме валюта повернення кредитного договору (долар США).

Позивач вважає, що пункти договорів фінансового лізингу та додаткових угод, що заявлені у позовних вимогах і є предметом спору, яким встановлено коригування лізингових платежів суперечать вимогам ст. 16 ЗУ „Про фінансовий лізинг ”, ст. ст. 99, 117 Конституції України, ч. 2 ст. 198 ГК України, п. 1 постанови КМ України від 18.12.98 N 1998 "Про удосконалення порядку формування цін", ч. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", а отже, на його думку, відповідно до ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України є недійсними.

15 листопада 2010 року через канцелярію господарського суду Харківської області від позивача по справі - СТОВ «Агросвіт» (вх. № 23281) та доповнення до неї, в якій заявник просить суд:

1) Заборонити ТОВ „Українській лізинговій компанії" (другому відповідачу) вчиняти будь-які дії щодо застосування коригування лізингових платежів у зв'язку із збільшенням курсу доларів США по відношенню до гривні, проводити донарахування до лізингових платежів відповідно до цього до часу набрання законної сили рішення суду з предмету спору, а саме за наступними частинами, положеннями Договорів, тим самим призупинивши їх дію:

- пункт 3.9. статті 3. Додатку № 4 (Загальні умови фінансового лізингу) до Договору фінансового лізингу" № 01-205/08-обл від 15.07.2008. укладеного між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю „Агросвіт" (код ЄДРПОУ: 31320656) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія" (код ЄДРПОУ: 30575865);

- пункт 2 Додаткової угоди № 3 від 20.11.2009 до Договору фінансового лізингу № 01-205/08-обл від 15.07.2008, укладеного між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю „Агросвіт" (код ЄДРПОУ: 31320656) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія" (код ЄДРПОУ: 30575865);

- пункт 3.9. статті 3. Додатку № 4 (Загальні умови фінансового лізингу) до Договору фінансового лізингу № 01-207/08-обл від 15.07.2008, укладеного між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю „Агросвіт" (код ЄДРПОУ: 31320656) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія" (код ЄДРПОУ: 30575865);

- пункт 2 Додаткової угоди № 3 від 02.11.2009 до Договору фінансового лізингу № 01-207/08-обл від 15.07.2008, укладеного між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю „Агросвіт" (код ЄДРПОУ: 31320656) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія" (код ЄДРПОУ: 30575865);

2)Заборонити ТОВ „Українській лізинговій компанії” (код ЄДРПОУ: 30575865) вчиняти та застосовувати будь-які дії, направлені на вилучення майна (предмету лізингу) від СТОВ „Агросвіт” на користь ТОВ „Українська лізингова компанія ”, в тому числі вчинення виконавчих написів щодо повернення предмету лізингу та проведення стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса, що було отримано внаслідок укладання договорів фінансового лізингу № 01-205/08-обл та № 01-207/08-обл від 15.07.2008р. відповідно до статті 8. Загальних умов фінансового лізингу до Договорів № 01-205/08-обл та № 01-207/08-обл від 15.07.2008р. та пунктів 3 Додаткових угод № 3 від 20.11.2009 та 02.11.2009 до зазначених договорів відповідно, що є їх невід'ємною частиною, а саме наступного: двох зернозбиральних комбайнів моделі Lexion 580, 2007 р.в., виробництва фірми КЛААС „Лексіон 580” з зерновою жаткою 9 м VARIO авто контур для рапса та пристроєм для її транспортування; двох качанозбирачів (кукурудзяна жатка) моделі Конспід 8-70 FC, 2007 р.в. до набрання законної сили рішення суду з предмета спору.

Своє прохання обґрунтовує вимогами ст. ст. 66, 67 ГПК України та мотивує тим, що незабезпечення позову у заявленому обсязі може призвести до неможливості виконання рішення господарського суду з огляду на те, що другий відповідач у справі в порушення умов договорів лізингу щодо переходу права власності на спірне майно до позивача у справі, розпочав дії щодо вилучення на свою користь предметів лізингу, що тягне за собою припинення прав та обов'язків щодо володіння та користування предметами лізингу наданих позивачу на умовах фінансового лізингу, що передбачено пунктом 1.1. статті 1. договорів фінансового лізингу № 01-205/08-обл від 15.07.2008; № 01-207/08-обл від 15.07.2008 року.

На підтвердження обґрунтованості заяви позивач надав належним чином засвідчені повідомлення - вимоги другого відповідача про сплату заборгованості та повідомлення про розірвання договору та вилучення спірного майна.

Дослідивши подані позивачем разом заявою про забезпечення позову матеріали, враховуючи підтвердженні ними обставини справи, проаналізувавши доводи заяви про забезпечення позову, керуючись вимогами ст. ст. 66, 67 ГПК України, а також Роз'ясненням ВАСУ „Про деякі питання практики застосування заходів забезпечення позову ” від 23.08.1994р. №02-5/611, Інформаційним листом Вищого господарського суду України від 12.12.2006р. №01-8/2776 „Про деякі питання практики забезпечення позову ”, суд вважає, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню частково, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони або з своєї ініціативи має право вжити до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до ст. 67 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачеві та іншим особам вчиняти певні дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Керуючись наведеними нормами процесуального законодавства та враховуючи роз'яснення Верховного Суду України, при вирішенні питання про забезпечення позову суди мають здійснити оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до Роз'яснень Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" №02-5/611 від 23.08.1994 року заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення суду. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Приймаючи ухвалу про заборону відповідачеві вчиняти певні дії, господарський суд повинен точно визначити, які саме дії забороняється вчиняти. Отже, заходи до забезпечення позову вживаються судом з метою запобігання можливим порушенням майнових інтересів позивача.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Причому оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Згідно з Інформаційним листом Вищого господарського суду України №01-8/2776 від 12.12.2006 року "Про деякі питання практики забезпечення позову" у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд повинен оцінювати обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов:

- наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги;

- імовірність ускладнення виконання або невиконання судового рішення у разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками судового розгляду.

Вибір способу забезпечення залежить від суті позовної вимоги та повинен бути співрозмірним, а заборона на вчинення дій може стосуватися лише предмета спору.

Право здійснення забезпечення позову та вибору тих чи інших заходів належить господарському суду, який виходить із предмету спору, конкретних обставин справи та пропозицій заявника.

За загальним правилом умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтована вірогідність утруднення або неможливості виконання майбутнього рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову. Відтак, забезпечення позову у господарському процесі застосовується з метою забезпечення виконання судового рішення.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, в силу вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу повинна довести його необхідність та адекватність.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно ( в тому числі грошові кошти, цінні папери тощо), яке є на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Із поданих до суду документів вбачається, що 15.07.2008 року між позивачем та другим відповідачем було укладено договори фінансового лізингу № 01-205/08-обл, 01-207/08-обл, відповідності до умов яких, другим відповідачем у справі було передано позивачу у справі для здійснення селянського (фермерського) господарства, зокрема для виробництва сільськогосподарської продукції наступне майно:

1) два зернозбиральних комбайна моделі Lexion 580, 2007 р.в., виробництва фірми КЛААС „Лексіон 580” з зерновою жаткою 9 м VARIO авто контур для рапса та пристроєм для її транспортування;

2) два качанозбирачі (кукурудзяна жатка) моделі Конспід 8-70 FC, 2007 р.в. (далі – предмети договорів лізингу)

21 жовтня 2010 року (вих. № 1637) та 08 листопада 2010 року (вих.. № 1757) другий відповідач надіслав на адресу позивача повідомлення з вимогами про сплату наявної, на його думку, заборгованості та вилучення майна, яке є предметом договору лізингу.

Також, 08 листопада 2010 року, другий відповідач надіслав на адресу позивача повідомлення про розірвання договорів лізингу та вилучення майна, що є предметами договору лізингу (вих. № 1758), та вимогою про повернення майна, що є предметом договору лізингу.

Суд вважає, що у випадку продовження дій другого відповідача щодо вилучення майна (предметів лізингу) у даній справі може бути ускладнено або зроблено неможливим, адже вилучення предметів лізингу приведе по суті до припинення дії договорів лізингу, дійсність частин яких оспорюється у даному процесі.

Відповідності до ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 2 статті 806 Цивільного кодексу України та Договору до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Так, як вбачається зі змісту спірних договорів лізингу з додатками угодами до них, за своєю правовою природою ці договори є змішаними (містять елементи, як договору лізингу (оренди), так і купівлі-продажу).

Відповідно до ч. 3 ст. 5 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання, інші учасники відносин у сфері господарювання мають здійснювати свою діяльність у межах встановленого господарського правопорядку, додержуючись визначених законодавством вимог.

Так, п. п. 8.6, 10,2 загальних умов фінансового лізингу передбачено право переходу права власності на спірне майно - предмети договорів лізингу до позивача у справі,.

Позивач в наданих до суду документах посилається на переплату лізингових платежів, наслідком чого, до нього в порядку п.п. 8.6, 10.2 загальних умов фінансового лізингу перейшло право власності на предмети договорів лізингу.

Суд враховує, що Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції" № 475/97- ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до конвенції.

Згідно із ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24 червня 2003 року майном у значенні ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором.

Укладаючи договори лізингу позивач мав право очікувати на отримання у власність майно - предмети договору лізингу в значенні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, проте другий відповідач отримавши від позивача переплату лізингових платежів, вчиняє дії щодо вилучення майна – предмету договорів лізингу, які вже є власністю позивача у справі.

За таких обставин, суд приходить до висновку про наявність очевидної небезпеки заподіянню шкоди правам та інтересам позивача продовженням дій другого відповідача щодо вилучення майна. Захист цих прав позивача може стати неможливим без прийняття заходів забезпечення у вигляді заборони другому відповідачу вчиняти дії щодо вилучення майна - предметів фінансового лізингу (ст. 67 ГПК України).

До такого висновку суд приходить, виходячи з розумності, обґрунтованості й адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, з урахуванням забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову, і предметом позовної вимоги, оскільки такий вид забезпечення позову спроможний забезпечити фактичне виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Враховуючи це, а також враховуючи інші обставини, суд приходить до висновку про те, що заява позивача про забезпечення позову в частині заборони ТОВ „Українській лізинговій компанії” (другому відповідачу у справі) вчиняти та застосовувати будь-які дії, направлені на вилучення майна (предметів договорів лізингу) є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо решти вимог, викладених в заяві позивача про забезпечення позову, суд зауважує, що господарське процесуальне законодавство України передбачає можливість застосування тільки тих заходів забезпечення позову, які входять до вичерпного переліку заходів визначених Законом, а саме ст. 67 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим, в застосуванні решти запрошених позивачем заходів забезпечення позову слід відмовити у зв'язку із невідповідністю їх вимогам господарського процесуального законодавства України.

Із урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 66, 67, 86 ГПК України, суд –

УХВАЛИВ:

Заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову задовольнити частково.

До вирішення справи по суті та винесення остаточного рішення у справі вжити заходи забезпечення позову у справі №57/215-10 шляхом накладення заборони ТОВ „Українській лізинговій компанії ” (код ЄДРПОУ: 30575865) вчиняти та застосовувати будь-які дії, направлені на вилучення майна (предметів договорів лізингу) від СТОВ „Агросвіт” на користь ТОВ „Українська лізингова компанія ”, в тому числі вчинення виконавчих написів щодо повернення предмету лізингу та проведення стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса, що було отримано внаслідок укладання договорів фінансового лізингу № 01-205/08-обл та № 01-207/08-обл від 15.07.2008 року відповідно до статті 8. Загальних умов фінансового лізингу до Договорів № 01-205/08-обл та № 01-207/08-обл від 15.07.2008р. та пунктів 3 Додаткових угод № 3 від 20.11.2009 та 02.11.2009 до зазначених договорів відповідно, що є їх невід'ємною частиною, а саме наступного: двох зернозбиральних комбайнів моделі Lexion 580, 2007 р.в., виробництва фірми КЛААС „Лексіон 580” з зерновою жаткою 9 м VARIO авто контур для рапса та пристроєм для її транспортування; двох качанозбирачів (кукурудзяна жатка) моделі Конспід 8-70 FC, 2007 р.в.

В задоволенні заяви щодо застосування решти заходів забезпечення позову відмовити.

Строк пред'явлення ухвали до виконання – три роки до 18.11.2013 року.

Ухвала набирає чинності з моменту її винесення, підлягає негайному виконанню та є виконавчим документом відповідно до Закону України „Про виконавче провадження ”.

Питання про скасування забезпечення позову вирішується господарським судом, що розглядає справу, крім того, оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання.

Суддя Аюпова Р.М.

Ухвала виготовлена згідно з вимогами ст. 86 ГПК Украни

справа № 57/215-10