Постанова

від 07.09.2015 по справі 810/2597/15

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2015 року №810/2597/15

Суддя Київського окружного адміністративного суду Басай О.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СК-ТЕХЕНЕРГО" до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СК-ТЕХЕНЕРГО" (надалі - Товариство, позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (надалі - ДПІ, відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 17.12.2013 №0006172204, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" у розмірі 75064,00 грн. (за основним платежем - 60051,00 грн. та за штрафними санкціями - 15013,00 грн.).

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства і на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформовано податковий кредит. Проте, як стверджує позивач, податковий орган дійшов помилкового висновку про відсутність фактичного здійснення господарських операцій із ТОВ "Ріо-Грандес" і неправомірно нарахував грошове зобов'язання по податку на додану вартість. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконним, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідачем позов не визнано, надано заперечення суду у письмовій формі. В обґрунтування заперечень відповідачем зауважено, що контрагент позивача здійснював діяльність, спрямовану на надання податкової вигоди третім особам. Відтак, правочини, укладені між позивачем та ТОВ "Ріо-Грандес" є нікчемними, оскільки спрямовані на порушення публічного порядку, а контрагент позивача здійснював поставку товару без мети реального настання правових наслідків, що призвело до безпідставного формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість. Таким чином, на думку відповідача, оскаржуване рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

01.09.2015 Київським окружним адміністративним судом постановлено ухвалу про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши позовну заяву, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.

Як то випливає з наявних матеріалів справи, у період з 12.11.2013 по 18.11.2013 посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Ріо-Грандес" за період з 01.06.2012 по 31.08.2013.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 25.11.2013 №1382/22-00/38085515 (надалі - акт перевірки) (том 1, а.с.12-27).

Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про "безтоварність" господарських операцій між позивачем і ТОВ "Ріо-Грандес" та не підтвердження їх належними первинно-бухгалтерськими документами і податковими накладними.

Як наслідок, у ході перевірки встановлено порушення позивачем положень пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 та пунктів 201.7, 201.8 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до донарахування позивачеві податку на додану вартість у розмірі 60051,00 грн.:

за березень 2013 року у розмірі 23114,00 грн.,

за квітень 2013 року у розмірі 32972,00 грн.,

за травень 2013 року у розмірі 3965,00 грн.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на використаних під час аналізу господарських операцій позивача матеріалів перевірки його контрагента, а саме: акта Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 10.10.2013 №1188/22-00/38256561 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Ріо-Грандес" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій із платниками податків за період з 01.06.2012 по 31.08.2013.

У свою чергу, висновки акта перевірки контрагента ґрунтуються на матеріалах досудового слідства, зокрема, постанові СУ ДФ ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів в м.Києві від 18.09.2013 про призначення документальної позапланової перевірки дотримання вимог податкового законодавства ТОВ "Ріо-Грандес" у якій зазначено, що проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №3200131101100000 від 02.08.2013 за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України.

Так, у ході розслідування вказаної кримінальної справи встановлено, що громадянин України на прохання невстановлених слідством осіб протягом 2012 року за разову грошову винагороду, без наміру займатися господарською діяльністю, зареєстрував суб'єкта підприємницької діяльності ТОВ "Ріо-Грандес", яке у продовж 2012-2013 років використовувалося для легалізації коштів отриманих злочинним шляхом у схемах ухилення від сплати податків. Відповідно до протоколу допиту гр. ОСОБА_1, який рахується засновником, директором та головним бухгалтером ТОВ "Ріо-Грандес", встановлено, що останній не має відношення до здійснення фінансово-господарської діяльності даного підприємства. Слідчими діями також встановлено відсутність підприємства за юридичною адресою, відсутність трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, яке економічно необхідне для здійснення діяльності, що, на думку слідчих, свідчить про нікчемність укладених правочинів.

Між тим, як то випливає із змісту акта перевірки контрагента позивача, його висновки також ґрунтуються на матеріалах перевірок контрагентів ТОВ "Ріо-Грандес", зокрема, ТОВ "Медія Ресурс" та ТОВ "Аляска Трейд", якими не підтверджено фактичного здійснення поставки товарів на користь ТОВ "Ріо-Грандес".

Так, вищевказаним актом перевірки контрагента позивача встановлено відсутність факту реального здійснення господарської діяльності, оскільки у ході перевірок встановлено відсутність адміністративно-господарських можливостей, необхідних для виконання взятих на себе зобов'язань. Окрім того, податковим органом встановлено відсутність ТОВ "Ріо-Грандес" за юридичною адресою та ненадання документів до перевірки.

У зв'язку з непричетністю посадових осіб ТОВ "Ріо-Грандес" до реєстрації і ведення господарської діяльності підприємства та не підтвердження взаємовідносин із ТОВ "Медія Ресурс" та ТОВ "Аляска Трейд" перевіряючи дійшли висновку про відсутність у ТОВ "Ріо-Грандес" об'єктів оподаткування податком на додану вартість при придбанні та продажу товарів (послуг) з 01.06.2012 по 31.08.2013.

Відтак, на думку податкового органу, діяльність ТОВ "Ріо-Грандес" здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про нікчемність укладених ним угод, як із постачальниками, так і з покупцями, у зв'язку з чим надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договорами, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.12.2013 №0006172204, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" у розмірі 75064,00 грн. (за основним платежем - 60051,00 грн. та за штрафними санкціями - 15013,00 грн.).

У той же час, позивач вважає вказане податкове повідомлення-рішення таким, що суперечать вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив його, звернувшись із позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

З метою всебічного і повного з'ясування обставин справи судом під час судового розгляду справи витребувано від позивача докази на підтвердження факту отримання товарів за спірними правочинами.

Так, судом встановлено, що 11.02.2013 між позивачем та ТОВ "Ріо-Грандес" укладено договір поставки № РГ-1102 (том 1, а.с.43-45).

За умовами договору продавець (ТОВ "Ріо-Грандес") зобов'язується передати у власність покупця (ТОВ "СК-ТЕХЕНЕРГО") товар за номенклатурою, кількістю, комплектацією та цінами, що зазначені у специфікаціях до цього договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар.

Поставка товару здійснюється силами та за рахунок продавця (п.4.2 договору від 11.02.2013).

Оплата за товар здійснюється у безготівковій формі ( п.3.3 договору від 11.02.2013).

Згідно специфікацій до договору, продавцем поставлявся, зокрема, 8-портовий перемикач, кабель, сервер та блок безперебійного живлення.

На підтвердження факту постачання продукції позивачем надано суду виписані ТОВ "Ріо-Грандес" видаткові накладні, а саме: від 13.02.2013 № 20 на суму 13500,00 грн.; від 11.03.2013 № 19 на суму 31296,00 грн.; від 14.03.2013 № 20 на суму 93888,00 грн.; від 03.04.2013 № 11 на суму 10626,00 грн. (том 1, а.с.52-55).

Поряд із цим, ТОВ "Ріо-Грандес" виписало на адресу позивача податкові накладні, наявність яких не заперечується відповідачем (том 1, а.с.60-63), а саме:

від 13.02.2013 № 20 на суму 13500,00 грн. (у тому числі ПДВ - 2250,00 грн.);

від 11.03.2013 № 19 на суму 31296,00 грн. (у тому числі ПДВ - 5216,00 грн.);

від 14.03.2013 № 20 на суму 93888,00 грн. (у тому числі ПДВ - 15648,00 грн.);

від 03.04.2013 № 11 на суму 10626,00 грн. (у тому числі ПДВ - 1771,00 грн.).

Також, 10.04.2013 між позивачем та ТОВ "Ріо-Грандес" укладено договір поставки №РГ-1004 (том 1, а.с.46-49).

За умовами договору продавець (ТОВ "Ріо-Грандес") зобов'язується передати у власність покупця (ТОВ "СК-ТЕХЕНЕРГО") товар за номенклатурою, кількістю, комплектацією та цінами, що зазначені у специфікаціях до цього договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар.

Поставка товару здійснюється силами та за рахунок продавця (п.4.2 договору від 10.04.2013).

Оплата за товар здійснюється у безготівковій формі ( п.3.3 договору від 10.04.2013).

Згідно специфікацій до договору продавцем поставлялися, зокрема, двигун, продовжувач рельси, модуль, хвостовик, свердла, гайки, дюбелі та інше.

На підтвердження факту постачання продукції позивачем надано суду виписані ТОВ "Ріо-Грандес" видаткові накладні, а саме: від 10.04.2013 № 23 на суму 125740,20 грн.; від 22.04.2013 № 102 на суму 50976,84 грн.; від 20.05.2013 № 54 на суму 23794,74 грн. (том 1, а.с.56,58-59).

Поряд із цим, ТОВ "Ріо-Грандес" виписало на адресу позивача податкові накладні, наявність яких не заперечується відповідачем (а.с.64, 66-67), а саме:

від 10.04.2013 № 23 на суму 125740,20 грн. (у тому числі ПДВ - 20956,70 грн.);

від 22.04.2013 № 102 на суму 50976,84 грн. (у тому числі ПДВ - 8496,14 грн.);

від 20.05.2013 № 54 на суму 23794,74 грн. (у тому числі ПДВ - 3965,79 грн.).

Окрім того, 17.04.2013 між позивачем та ТОВ "Ріо-Грандес" укладено договір поставки обладнання № РГ-1704 (том 1, а.с.50-54).

За умовами договору продавець (ТОВ "Ріо-Грандес") зобов'язується передати у власність покупця (ТОВ "СК-ТЕХЕНЕРГО") товар за номенклатурою, кількістю, комплектацією та цінами, що зазначені у специфікаціях до цього договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар.

Поставка товару здійснюється силами та за рахунок продавця (п.4.2 договору від 17.04.2013).

Оплата за товар здійснюється у безготівковій формі ( п.3.3 договору від 17.04.2013).

Згідно специфікації до договору продавцем поставлялися пакувальні матеріали: стрейч-плівка та повітряно-пузирчаста плівка.

На підтвердження факту постачання продукції позивачем надано суду виписані ТОВ "Ріо-Грандес" видаткові накладні, а саме: від 22.04.2013 № 101 на суму 10486,80 грн. (том 1, а.с.57).

Поряд із цим, ТОВ "Ріо-Грандес" виписало на адресу позивача податкову накладну, наявність якої не заперечується відповідачем (том 1, а.с.65), а саме:

від 22.04.2013 № 101 на суму 10486,80 грн. (у тому числі ПДВ - 1747,80грн.).

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями, які були надані позивачем до перевірки (а.с.10 акту перевірки позивача) та виписками банку, наявними у матеріалах справи (том 1, а.с.72-74).

Вищевказані обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи документами та не заперечується відповідачем.

Судом встановлено, що дані господарські операції відображено у податковому обліку позивача шляхом віднесення суми податку на додану вартість по зазначеним вище податковим накладним до складу податкового кредиту.

Як то встановлено судом, за наслідками розгляду матеріалів перевірки відповідачем наголошується на порушенні позивачем податкового законодавства у частині формування податкового кредиту за операціями щодо отримання товарів та послуг від ТОВ "Ріо-Грандес", які, на думку відповідача, є "безтоварними".

Дослідивши акт перевірки позивача та заперечення відповідача судом встановлено, що однією з підстав нарахування позивачеві податкових зобов'язання слугував висновок перевіряючи про те, що правочини, укладені між позивачем та ТОВ "Ріо-Грандес" спрямовані на порушення публічного порядку, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені з метою ухилення від сплати податків третіх осіб.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно положення частини першої статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини п'ятої статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною першою статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Аналіз зазначених норм Цивільного кодексу України дає підстави вважати, що недійсність правочину має бути встановлена судовим рішенням.

Проте, відповідачем не наведено, а судом не встановлено підстав, що дозволяли б дійти висновку про недійсність вище вказаних правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, оскільки не надано відповідних судових рішень, якими такі правочини визнано недійсними, а також не надано доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин, є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Суд звертає увагу на те, що контрагент позивача, на момент здійснення спірних господарських операцій, мав спеціальну податкову та цивільну правоздатність, включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб і перебував на податковому обліку, що підтверджується наявними у матеріалах справи документами та не заперечується відповідачем.

Водночас, суд зазначає, що оцінка господарських операцій судом під час розгляду справ, що виникають з податкових відносин, змісту господарських операцій може здійснюватися і окремо від застосування положень про цивільні правочини чи господарські зобов'язання.

Отже, якщо цивільні правочини є сферою приватного права й можуть розглядатися лише з урахуванням норм Цивільного та Господарського кодексів, то господарські зобов'язання підприємства повинні оцінюватися, передусім, з огляду на норми податкового законодавства. При цьому, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Порядок формування податкового кредиту встановлено нормами Податкового кодексу України, у редакції чинній на момент здійснення спірних правовідносин.

Так, відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пунктів 201.8, 201.9 та 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Не дає права на віднесення сум податку до податкового кредиту податкова накладна, складена платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Зі змісту наведених положень законодавства України випливає, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, характер яких залежить від статусу платника (продавець чи покупець), в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту. Податкова накладна має силу податкового і одночасно розрахункового документа за умови її складання особою, зареєстрованою як платник податку у порядку, передбаченому статті 201 Податкового кодексу України.

Крім того, положеннями пунктів 198.1 та 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим статтею 201 Податкового кодексу України.

Між тим, із системного аналізу положень Податкового кодексу України випливає висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Суд звертає увагу на те, що для цілей перевірки дотримання вимог податкового законодавства та можливого визначення грошових зобов'язань у разі неналежного дотримання платником податків законодавства, контролюючому органу у даному випадку первинно слід встановити зміст та реальність господарської операції, які підтверджуються, зокрема, належним чином оформленими первинно-бухгалтерськими документами.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до положень статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Відтак, факт вчинення певних господарських операцій та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

З метою всебічного і повного з'ясування обставин справи судом під час судового розгляду справи витребувано від позивача письмові пояснення та докази на їх підтвердження щодо характеру договірних відносин та фактичного надання послуг та товару за спірними угодами.

Так, позивачем надано до матеріалів справи податкові накладні, видаткові накладні та банківські виписки, які в силу Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є первинними документами та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що вказані накладні, розрахункові документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні.

Щодо документального підтвердження зв'язку господарських операцій позивача із ТОВ "Ріо-Грандес" із власною господарською діяльністю позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За даними витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, основним видом діяльності позивача та його контрагента за КВЕД є неспеціалізована оптова торгівля.

У свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлено з урахуванням якісних характеристик товарів (послуг), які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів (послуг) для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

У ході судового розгляду справи позивачем надано пояснення, що отримані від контрагента товари, використано позивачем виключно у власній господарській діяльності.

Так, представником позивача зазначено, що підприємством було закуплено пакувальні матеріали, що використані для власних потреб, а технічне обладнання та будівельні матеріали були придбані для подальшої реалізації іншим суб'єктам господарювання, а саме: ТОВ "Анігер" та ТОВ "ЮУ-Луч". На підтвердження вищевказаних обставин позивачем надано до матеріалів справи договори купівлі-продажу, рахунки на оплату, видаткові накладні, податкові накладні та банківські виписки (том 1, а.с.75-110). Дослідивши надані документи судом встановлено, що позивачем здійснено продаж товарів ТОВ "Анігер" та ТОВ "ЮУ-Луч" за номенклатурою та найменуванням ідентичнім тим, які було придбано у ТОВ "Ріо-Грандес".

Як то встановлено судом, факт купівлі-продажу товарів, оплати їх вартості підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському і податковому обліку та в податковій звітності позивача.

Щодо товарно-транспортних накладних, суд зазначає, що наявність товарно-транспортної накладної вимагається від водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах. Між тим, як зазначено позивачем, транспортування малогабаритного товару відбувалося легковим автомобілем силами ТОВ "Ріо-Грандес", жодних договорів з приводу транспортування товару позивачем не укладалося, відповідно до цього товарно-транспортна накладна не оформлювалася (том 1, а.с.187-188). Натомість, будівельні матеріали, згідно видаткової накладної №102 від 22.04.2013, було доставлено у м. Южноукраїнськ замовником - ТОВ "Ріо-Грандес", згідно ТТН №22-04-03 від 22.04.2013 (том 1, а.с.189).

Суд звертає увагу на те, що Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні та Закон України "Про автомобільний транспорт" не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Окрім того, податкове законодавство не передбачає обов'язкову наявність ТТН як форми бухгалтерської звітності під час формування податкового кредиту при придбанні ТМЦ, вона є супровідним документом на підтвердження перевезення товару та не містить в собі контрольної звітності під час визначення підприємством показників за здійсненими господарськими операціями.

Разом з тим, наявність або відсутність окремих документів, або помилки у їх оформленні не можуть слугувати підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Таким чином, враховуючи правочини, предметом яких є поставка товарів, беручи до уваги вид діяльності позивача і наявні у матеріалах справи первинно-бухгалтерські документи, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ТОВ "Ріо-Грандес" підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище товари були використані позивачем у власній господарській діяльності.

Між тим, висновки податкового органу про нікчемність укладених правочинів ґрунтуються виключно на матеріалах перевірки контрагента позивача, якою, зокрема, встановлено незнаходження товариства за юридичною адресою та ненадання документів до перевірки.

З приводу встановлення незнаходження ТОВ "Ріо-Грандес" за юридичною адресою та ненадання документів до перевірки, суд зауважує таке.

Пунктом 45.2 статті 45 Податкового кодексу України визначено, що податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.

Відповідно до статті 93 Цивільного кодексу України, місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до частини п'ятої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням повинні міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Положенням частини першої статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Ураховуючи положення статей 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними та допустимими доказами при встановленні факту відсутності керівних органів юридичної особи за її місцезнаходженням є саме відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Наявні у матеріалах справи витяги з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців станом на 10.04.2013 та на 07.09.2015 не містять записів про відсутність за юридичною адресою ТОВ "Ріо-Грандес", натомість відомості про юридичну особу є підтвердженими.

Відтак, факт наявності інформації в автоматизованих базах даних та службових документах податкового органу про відсутність платників податків за юридичними адресами не може бути підставою для не відображення спірних господарських операцій у податковому обліку, якщо така адреса відповідає даним Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців, а також за умови вірно заповнених всіх інших реквізитів.

Суд також не бере до уваги посилання відповідача, як на обґрунтування своїх висновків, на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності у контрагента позивача, оскільки такі висновки неможливо зробити без належної перевірки діяльності суб'єкта господарювання. Відповідно до акту перевірки позивача, податковими органами не здійснювалося належної перевірки первинно-бухгалтерських документів ТОВ "Ріо-Грандес" не перевірялися наявність господарсько-правових стосунків з іншими суб'єктами господарювання по оренді основних засобів виробництва, складських приміщень, транспортних засобів; наявність правовідносин по зберіганню матеріальних цінностей; наявність укладених цивільно-правових угод з іншими суб'єктами господарювання, щодо надання послуг або виконання робіт.

Між тим, суд звертає увагу на те, що відсутність матеріальних ресурсів у контрагента не може слугувати підставою для висновків щодо фактичного нездійснення господарської операції та, як наслідок, завищення податкового кредиту, оскільки, по-перше, з характеру операцій вбачається можливість її здійснення без залучення значної кількості як трудових, так і матеріальних ресурсів, по-друге, у законодавстві відсутня норма, яка б зобов'язувала підприємство перевіряти наявність таких ресурсів у контрагента та формувати податковий кредит лише за їх наявності.

Поряд із вказаним суд звертає увагу, що зі змісту акту перевірки контрагента вбачається, що предметом перевірки були господарські відносин ТОВ "Ріо-Грандес" із платниками податків, зокрема: ТОВ "Медія Ресурс" та ТОВ "Аляска Трейд". Будь-яких обґрунтованих та логічних пояснень з приводу взаємозв'язку господарських операцій, що викликають сумніви податкового органу щодо їх реальності із господарськими операціями, які було досліджено у ході перевірки контрагента позивача щодо тотожності предмету господарських відносин у вказаних підприємств та їх зв'язку із виконанням зобов'язань перед позивачем податковим органом не наведено.

Суд зазначає, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, будь-яка неправомірна діяльність контрагентів (наприклад, їх «фіктивність», відносини з іншими контрагентами) не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Також, висновки податкового органу ґрунтуються на матеріалах досудового слідства по кримінальній справі, зокрема, на постанові СУ ДФ ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів в м.Києві від 18.09.2013 про призначення документальної позапланової перевірки дотримання вимог податкового законодавства ТОВ "Ріо-Грандес", у якій зазначено, що проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №3200131101100000 від 02.08.2013 за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України. Копії постанови відповідачем суду не надано.

Дослідивши зміст даного документу, наведеного в акті перевірки позивача, суд дійшов висновку, що відомості, які відображені у даній постанові не можуть слугувати безперечним доказом неправомірності дій позивача та фіктивності його контрагента з огляду на таке.

Так, зміст окреслених вище матеріалів зводиться лише до встановлених досудовим слідством фактів, що невстановлені особи організували злочинну схему незаконної діяльності щодо сприяння підприємствам в мінімізації ними податкових зобов'язань, які підлягають сплаті до бюджету.

При цьому, жодних чітких фактів і доказів на підтвердження неправомірності діяльності та порушення законодавства саме ТОВ "Ріо-Грандес", такі матеріали не містять, як і не містять доказів створення підприємства за фіктивними документами та без наміру здійснення господарської діяльності.

З приводу пояснень директора ТОВ "Ріо-Грандес", який повідомив, що не має відношення до діяльності підприємства та не підписував документів фінансово-господарської діяльності підприємства, суд зазначає, що дані свідчення до уваги не беруться, оскільки відповідно до частини першої статті 217 Цивільного кодексу України рішення суду щодо недійсності правочину не може ґрунтуватися на показах свідків.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, станом на 10.04.2013, керівником ТОВ "Ріо-Грандес" значився - ОСОБА_1

Суд також звертає увагу на інший аспект даної справи - правовідносини з приводу укладення та виконання договорів про надання послуг та придбання товарів, які відповідач вважає нікчемними, виникли між двома юридичними особами, а фізичні особи, які проставляли підписи на договорах та інших ділових паперах, діяли як представники цих юридичних осіб.

В силу положень частини четвертої статті 91 Цивільного кодексу України, цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Як установлено під час судового розгляду, на момент укладення правочинів, які відповідач вважає нікчемними, сторони правочину були правоздатними та перебували в якості зареєстрованих юридичних осіб в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Окрім того, на час укладення і виконання правочинів контрагент позивача був платником податку на додану вартість, а в акті перевірки та в запереченнях відповідача немає жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладення чи виконання правочину.

На підтвердження своєї позиції відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договорів, були сфальсифікованими.

Оскільки зобов'язання за спірними угодами, укладеними між позивачем та ТОВ "Ріо-Грандес", мали реальний характер, то, відповідно, факт отримання товарів та коштів сторонами, відсутність взаємних претензій свідчить про те, що укладення правочинів відповідало волі сторін договорів (юридичних осіб).

Так, дії фізичних осіб - представників, які учиняли підписи на договорі та інших ділових паперах, у контексті правової оцінки правочину, що вчинений між двома юридичними особами, слід оцінювати з точки зору наявності у цих фізичних осіб відповідних повноважень на укладення правочину від імені юридичної особи.

Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Суд зазначає, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Це положення є гарантією стабільності майнового обороту і загальноприйнятим стандартом у світовій практиці.

Відповідачем, в ході розгляду справи, не було доведено своїх тверджень про те, що позивач був обізнаним у дефекті правового статусу його контрагентів, а саме у визнанні їх податковим органом "фіктивними", та навмисно скористався їх послугами з метою штучного створення податкової вигоди.

Між тим, в силу частини другої статті 1158 Цивільного кодексу України, особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір.

Таким чином, сам лише факт того, що певна фізична особа вчинила правочин (певні дії, що мають юридичне значення) в інтересах юридичної особи без її доручення або з перевищенням повноважень не має наслідком нікчемності такого правочину, адже такого наслідку законом не передбачено.

Суд зазначає, що для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом, податкова інформація, експертні висновки, судові рішення, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби (пункт 83.1 статті 83 Податкового кодексу України).

Таким чином, законодавством не передбачено можливості використання під час проведення перевірок платників податків та складання акта перевірки матеріалів досудового слідства. Це співвідноситься, зокрема, і з положеннями Кодексу адміністративного судочинства України й з доктриною процесуального права України, відповідно до яких заздалегідь є встановленим і не потребує доведення та доказування вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили. Тобто преюдиціальний характер має лише вирок суду, який набрав законної сили, а не матеріали досудового слідства, особливо постанова про порушення кримінальної справи та протоколи допиту. Факт порушення кримінальної справи має наслідком та зумовлює законне проведення уповноваженими органами дізнання та досудового слідства певних слідчих дій з метою підтвердження або спростування факту вчинення певного злочину конкретною особою, але не може безперечно свідчити про винуватість такої особи, що підтверджується і закріпленим статтею 62 Конституції України принципом невинуватості особи у вчиненні злочину.

Водночас, як то випливає з матеріалів справи, ТОВ "Ріо-Грандес" звернулося до Херсонського окружного адміністративного суду із позовом про визнання протиправними дій Вишгородської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Ріо-Грандес" та складання акту №1188/22-00/38256561 від 10.10.2013; визнання протиправними дій Вишгородської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області, які полягають в зміні в базі даних Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів АІС "Податковий блок" на підставі акта №1188/22-00/38256561 від 10.10.2013 показників податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ, задекларованих ТОВ "Ріо-Грандес"; зобов'язання Вишгородську об'єднану Державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Київській області вилучити з бази даних Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів АІС "Податковий блок" інформацію внесену на підставі акта №1188/22-00/38256561 від 10.10.2013.

За результатами судового розгляду Херсонським окружним адміністративним судом прийнято постанову від 21.03.2014 №821/26/14, якою позов задоволено частково. Так, судовими рішеннями постановлено, визнати протиправними дії Вишгородської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області щодо зміни в базі даних Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів АІС "Податковий блок" на підставі акту №1188/22-00/38256561 від 10.10.2013 показників податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ, задекларованих ТОВ "Ріо-Грандес" та зобов'язати Вишгородську об'єднану Державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Київській області відновити в базі даних Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів АІС "Податковий блок" задекларовані ТОВ "Ріо-Грандес" показники податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ, змінені на підставі акту № 1188/22- 00/38256561 від 10.10.2013.

Як то випливає зі змісту вказаної постанови, ОСОБА_1- директор ТОВ "Ріо-Грандес" у судовому засіданні пояснив, що дійсно надавав пояснення, як свідок у кримінальному провадженні, проте, його пояснення відрізнялись від тих, що внесені до протоколу допиту. Він пояснив, що пояснення надавав без адвоката російською мовою, а протокол був оформлений українською, після допиту він відписував декілька екземплярів протоколу, був схвильований, тому не може стверджувати яка інформація була внесена до протоколу допиту. Пізніше він звернувся до слідчого та наполіг на його повторному допиті, де надавав пояснення у присутності адвоката та підтвердив, що він дійсно є засновником ТОВ "Ріо-Грандес" та здійснював підприємницьку діяльність.

У подальшому, постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2015 по справі №821/26-14, скасовано постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 21.03.2014 та прийнято нову постанову, якою у позові ТОВ "Ріо-Грандес" - відмовлено.

В обґрунтування постанови апеляційною інстанцією зазначено, що, висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій податкових інспекторів, та не породжують правових наслідків для платника податків і, відповідно, такий акт не порушує прав останнього, а включення суб'єктом владних повноважень до бази даних інформації про таку перевірку не створює жодних перешкод для діяльності платника податку.

На думку суду, до даних судових рішення не можуть бути застосовані норми статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки рішення суду є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дії чи бездіяльність особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. Однак, дослідивши зміст вказаних судових рішень, судом встановлено, що фактично предметом судового розгляду було з'ясування правомірності дій податкового органу щодо проведення перевірки та коригування показників податкової звітності ТОВ "Ріо-Грандес" в автоматизованих системах, при цьому, конкретних господарських операцій та первинно-бухгалтерських документів, зокрема, пов'язаних із взаємовідносинами з ТОВ "СК-Техенерго", судом досліджено не було.

Аналогічний висновок наведено і в листі Вищого адміністративного суду від 14.11.2012 №2379/12/13-12 щодо застосування статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Водночас, суд звертає увагу на той факт, що матеріали справи містять посилання на пояснення ОСОБА_1- директора та засновника ТОВ "Ріо-Грандес", зокрема, ті, що надано у ході судового розгляду справи №821/26-14 та надані у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №3200131101100000, які різняться між собою та протирічать одне одному з приводу фактичного ведення господарської діяльності підприємства.

Суд неодноразово зобов'язував відповідача надати відомості про результати розгляду кримінального провадження №3200131101100000, а також належні та допустимі докази на підтвердження наявності у контрагента позивача ознак "фіктивності", проте, дані вимоги суду відповідачем виконано не було, жодних пояснень з цього приводу також не надано.

Таким чином, твердження відповідача лише з посиланням на матеріали перевірки ТОВ "Ріо-Грандес" про те, що діяльність контрагента позивача була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням йому податкової вигоди у вигляді безпідставного формування податкового кредиту судом оцінюються критично, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях, що суперечить статті 159 Кодексу адміністратвиного судочинства України. Наявність у сторін правочину протиправного умислу при його укладенні відповідачем не доведена.

При цьому, суд звертає увагу на те, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в яких викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, позаяк ані акт перевірки, ані довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Відтак, вищевказаний акт не є належним та допустимим доказом у справі, а висновки про відсутність умов у ТОВ "Ріо-Грандес" для здійснення фінансово-господарської діяльності зроблені на підставі службової інформації, що є недостатнім для визнання угод, укладених із позивачем, такими, що не спричинили реальних юридичних наслідків.

Підсумовуючи наведене суд зазначає, що податковий орган переважно обґрунтовує правомірність своїх рішень нереальністю спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ "Ріо-Грандес", посилаючись при цьому виключно на порушення, вчинені контрагентом позивача. Сам акт перевірки не містить будь-якого документального підтвердження щодо фінансово-господарських відносин позивача по взаєморозрахунках з цими контрагентом, а викладені у ньому висновки щодо нікчемності укладеного правочину не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт отримання позивачем товарів за спірними правочинами документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту поставки товарів у судовому засіданні не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарських операцій.

За таких підстав, ураховуючи відсутність обставин, з якими законодавець пов'язує відсутність у платника податків права для віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість непідтвердженими на момент перевірки податковими накладними, суд дійшов висновку про неправомірність висновків відповідача щодо заниження позивачем податку на додану вартість у розмірі 60051,00 грн.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Окремо суд зазначає, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження показників податкового обліку, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість. На переконання суду, своїм рішенням відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має. зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом. Більш того, у разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав проти України").

Відтак, оскільки належними та допустимими доказами відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доведення правомірності прийнятого ним рішення, не доведено обґрунтованості висновків акту перевірки, суд дійшов висновку, що фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення досліджених судом господарських операцій позивача із ТОВ "Ріо-Грандес", що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин. Твердження податкового органу про порушення податкового законодавства у судовому засіданні не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо правомірності формування податкового кредиту.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем безпідставно та підлягає скасуванню.

Частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не доведено правомірності свого рішення.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 17.12.2013 №0006172204, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" у розмірі 75064,00 грн. (за основним платежем - 60051,00 грн. та за штрафними санкціями - 15013,00 грн.).

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "СК-ТЕХЕНЕРГО" (код ЄДРПОУ 38085515) сплачений судовий збір у розмірі 182, 70 грн. (сто вісімдесят дві грн. 70 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Басай О.В.