Постанова

від 03.09.2015 по справі 809/1991/15

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

               ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД                                                               ПОСТАНОВА                                                       ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ  "03" вересня 2015 р.                                                                          № 809/1991/15  10 год. 30 хв.                                                                                м. Івано-Франківськ                                  Івано-Франківський  окружний адміністративний суд у складі:           головуючого Гундяка В.Д.           при секретарі  Хомі О.В.,           за участю: представника позивача Грици Ю.Ю.,           представника відповідача Лаврука В.В.,           розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську ГУ ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-            ВСТАНОВИВ: 15.05.2015 року Івано-Франківське обласне державне об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (надалі – позивач, Івано-Франківське ОДОСП) звернулося з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську ГУ ДФС в Івано-Франківській області (надалі – відповідач, ДПІ в м. Івано-Франківську) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки ДПІ в м. Івано-Франківську, викладені в акті від 13.01.2015 року, про порушення позивачем податкового законодавства та визначення йому в зв'язку з цим податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 3  000 000 грн. не відповідають фактичним обставинам справи і суперечать нормам Податкового кодексу України. В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених в позовній заяві. Суду пояснив, що 27.08.2014 року між Івано-Франківським ОДОСП та ТОВ «Прод-Ресурс» укладено договір поставки №1, відповідно до якого постачальник ТОВ «Прод-Ресурс» зобов'язувався поставити позивачу товар згідно накладних, а саме: пляшка скляна об'ємами 0,5л., 0,75л., 1л. в кількості, визначеній накладними. Також повідомив, що 30.08.2014 року між вищезазначеними контрагентами було укладено договір відповідального зберігання за №1, відповідно до якого позивач передав на зберігання ТОВ «Прод-Ресурс» товар в кількості та асортименті згідно актів прийому-передачі. Вказав, що дані договори відповідають нормам цивільного законодавства України. Зазначив, що оскільки вищезазначене Товариство не є постійним постачальником позивача, то останнім було взято зразки товару на перевірку, в результаті якої встановлено невідповідність якості скляної тари вимогам Івано-Франківського ОДОСП. Пояснив, що в результаті цього договір поставки було розірвано, а товар повернено постачальнику. Звернув увагу суду на те, що з цього приводу позивачем було надано ДПІ в м. Івано-Франківську відповідні документи та до 26.12.2014 року, тобто до кінця проведення перевірки, проведено коригування податкових зобов'язань. Однак, на його думку, податковим органом дані документи протиправно не були взяті до уваги, а тому вважає, що податкове повідомлення-рішення №0000242202 від 27.01.2015 року являється незаконним і підлягає скасуванню. У зв'язку з наведеним, просив позов задовольнити повністю. Представник відповідача вважає заявлений позов необґрунтованим та безпідставним  з мотивів, викладених у письмовому запереченні. Зокрема суду пояснив, що у ході проведеної позапланової перевірки було встановлено безтоварність операцій за договором поставки від 27.08.2014 року, укладеного між позивачем та ТОВ «Прод-Ресурс». Вказав, що відповідно до податкової інформації ДПІ у Печерському районі м. Києва про неможливість відстеження придбання товарів і послуг по ланцюгу постачання ТОВ  «Прод-Ресурс» від ПП «ДК Дека», податковий орган прийшов до висновку про неможливість придбання товарів ТОВ «Прод-Ресурс» та подальший їх продаж позивачу, а відтак вищевказана господарська операція, за якою позивачем сформовано податковий кредит, на думку відповідача, не мала товарного та реального характеру. Враховуючи встановлені в ході перевірки порушення вимог податкового та цивільного законодавства, представник відповідача вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, а тому просив суд відмовити в задоволенні адміністративного позову.                                                                    Вислухавши представників позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах адміністративної справи письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних мотивів. Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Податковим кодексом України (далі – ПК України).   Відповідно до п. 75.1. ст. 75 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Згідно пункту 78.4 статті 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Судом встановлено, що в грудні 2014 року на підставі відповідного наказу ДПІ в м. Івано-Франківську проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Івано-Франківського ОДОСП з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Прод-Ресурс» за період з 01.09.2014 року по 30.09.2014 року. За результатами перевірки позивача податковим органом складений акт від 13.01.2015 року за №70/09-15-22-02/00375409 (а.с. 12-33 т.1), згідно якого встановлені порушення положень п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.4, п.201.5, п.201.6, п.201.10 ст.201 ПКУ, ст.9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансові звітність в Україні», пп.1.2 п.1, пп.2.1, пп.2.4, пп.2.5 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 за №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за №168/704, внаслідок чого занижено податок на додану вартість в вересні 2014 року в сумі 2  000 000,00 грн. (а.с.32 т.1). На підставі акту перевірки 27.01.2015 року ДПІ в м. Івано-Франківську прийнято податкове повідомлення-рішення за №0000242202, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 3  000 000 грн., в тому числі, за основним платежем – в розмірі 2  000 000,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями – в розмірі 1  000 000,00 грн. (а.с. 34, т.1). За результатами розгляду ГУ ДФС в Івано-Франківській області та ДФС України скарг Івано-Франківського ОДОСП в порядку процедури адміністративного оскарження дане рішення було залишено без змін (а.с. 35-43, т.1). За наслідками судового розгляду суд погоджується з правомірністю визначення оскаржуваним рішенням податкових зобов'язань з податку на додану вартість в розмірі  3 000 000,00 грн., яке було здійснене податковим органом на підставі висновків щодо безтоварності операцій з отримання товарів, відповідно до договорів укладених між позивачем та ТОВ «Прод-Ресурс», та прийняття відповідачем вищевказаного податкового повідомлення-рішення з огляду на нижчевикладене. Згідно вимог ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства (далі- КАС) України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). В судовому засіданні встановлено, що 27.08.2014 року позивачем з ТОВ «Прод-Ресурс» укладений договір поставки за №1, предметом якого була тара: пляшка скляна об'ємом 0,5л., 0,75л., 1л. (а.с. 44-45 т.1), а 30.09.2014 року - договір на відповідальне зберігання, відповідно до якого Івано-Франківський ОДОСП передало на зберігання отриманий за договором поставки №1 товар, а виконавець зобов'язався зберігати переданий товар та нести за нього майнову відповідальність (а.с. 46-47 т.1). З наявних в матеріалах справи та досліджених в якості письмових доказів договорів про розірвання договору поставки №1 від 27.08.2014 та про розірвання договору на відповідальне зберігання №1 від 30.09.2014 року вбачається, що 15.12.2014 року вищевказані договори, укладені позивачем з ТОВ «Прод-Ресурс», були розірвані (а.с.50-51 т.1). Виконання сторонами умов вищевказаних договорів, як таких, що були спрямовані на реальне настання правових наслідків, на думку представника позивача, підтверджується наявними в матеріалах справи письмовими доказами, зокрема актами прийому-передачі до договору №1 на відповідальне зберігання від 30.09.2014 та на повернення від 15.12.2014, видатковими накладними від 30.09.2014 і документами на повернення від 15.12.2014 (а.с. 48, 52-250 т.1, 1-226 т.2, 1-64 т.3). Однак дані докази суд залишає без уваги, так як на переконання суду, висновки посадових осіб податкового органу щодо безтоварності господарських операцій за вищевказаними правочинами є вірними та підтверджуються наступними встановленими судом обставинами. Як вбачається з податкової інформації від ДПІ у Печерському районі у м. Києві за №147/26-55-22-07/386497450 від 03.11.2014 проведення зустрічної перевірки ТОВ «Прод-Ресурс» по взаємовідносинам за вересень 2014 року з контрагентами не вбачається можливим, так як Товариство відсутнє за місцем знаходженням, яке протягом 2014 року змінювало 6 разів. Інформація щодо основних фондів на ТОВ «Прод-Ресурс» відсутня, оскільки фінансовий звіт востаннє поданий до податкових органів 28.02.2014 року. Крім того, остання звітність подана суб'єктом господарювання за вересень 2014 року невизнана податковою звітністю, проте аналізом показників наданої декларації та ЄРПН за вересень 2014 року, ДПІ у Печерському районі м. Києва встановлено наступне. В 5 додатку до декларації з ПДВ за вересень 2014 року ТОВ «Прод-Ресурс» відображено формування податкового кредиту в сумі 9  421  791,30 грн. по постачальнику ТОВ «БК Артбілд» (ЄДРПОУ 39073013, м. Донецьк), декларація за вересень 2014 не визнана в якості податкового звіту, податкові накладні не зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних. Водночас в 5 додатку до вищевказаної декларації відображено формування податкового кредиту в сумі 4  431  660,58 грн. по постачальнику  ПП «ДК Дека» (ЄДРПОУ 38675969, м. Дніпропетровськ). В реєстрі отриманих податкових накладних відображено по  постачальнику  ПП «ДК Дека» податкові накладні, в яких зазначені дати виписки від грудня 2013 по червень 2014, а зазначені дати отримання накладних відповідають вересню 2014. Крім того ПП «ДК Дека» було подано за відповідні податкові періоди додатки №5, в яких відображені суми по покупцю «Кінцевий споживач».  Проведення зустрічних перевірок на підтвердження податкових зобов'язань ПП «ДК Дека» з ТОВ «Прод-Ресурс» не вбачається можливим, що підтверджується актом за №2490/04-66-22-04-06/38675969 від 28.08.2014. У свою чергу, відповідно до даних Реєстру виданих податкових накладних  ПП «ДК Дека» не виписувало на користь постачальника ТОВ «Прод-Ресурс» податкові накладні в грудні 2013 - травні 2014. Підприємство не реєструвало жодної податкової накладної по покупцю ТОВ «Прод-Ресурс» та не декларувало в додатках №5 до декларації з ПДВ за грудень 2013 - травень 2014 обсягів постачання на покупця ТОВ «Прод-Ресурс». Проте, в червні 2014 року ПП «ДК Дека» задекларувало по покупцю ТОВ «Прод-Ресурс» суму податкового зобов'язання 974  820,72 грн., однак згідно Реєстру податкових накладних Підприємство не реєструвало податкові накладні по покупцю ТОВ «Прод-Ресурс». В реєстрі виданих податкових накладних ПП «ДК Дека» відображено 1900 податкову накладну по покупцю ТОВ «Прод-Ресурс», всі податкові накладні сумою ПДВ до 10  000 грн.        З огляду на вищевикладене, податковим органом у поданій інформації зроблено висновок про те, що по ланцюгу постачання ТОВ «Прод-Ресурс» від ПП «ДК Дека» та постачальників ПП «ДК Дека» не можливо відстежити придбання товарів і послуг, що в подальшому були реалізовані ТОВ «Прод-Ресурс» позивачу у вересні 2014, таким чином встановлено маніпулювання ТОВ «Прод-Ресурс» податковою звітністю з метою формування технічного податкового кредиту для третіх осіб (а.с. 18-21, т.1). Згідно оглянутого в судовому засіданні договору поставки №1 від 27.08.2014 року, перехід права власності на товар відбувається в момент передачі товару та підписання сторонами відповідних накладних. Пунктом 2.2 Договору поставки закріплено, що товар вважається переданий постачальником і прийнятий покупцем за кількістю і якістю з моменту підписання представниками сторін накладних на відпуск окремих партій товару. Розрахунок за поставлений товар проводиться покупцем при відтермінуванні платежу в термін до 45 календарних днів з моменту поставки товару (а.с. 44-45 т.1). Відповідно до наявного договору за №1 на відповідальне зберігання та акту прийому передачі до вищевказаного договору від 30.09.2014, Івано-Франківський ОДОСП передав на відповідальне зберігання ТОВ «Прод-Ресурс» отриману за договором поставки пляшку скляну об'ємом 0,5л. в кількості 7  335  000, об'ємом 0,75 л. – 2  935  000, об'ємом 0,75 л. (зразок) – 10 шт., об'ємом 1л. – 805  930 шт. Вартість відповідального зберігання товару становить 100 грн. за весь товар та за весь час фактичного зберігання (а.с. 46-48 т.1), що на переконання суду, не відповідає принципам розумності та доцільності формування ціни на послугу. Так суд вважає економічно необґрунтованою зазначену в договорі вартість відповідального зберігання, так як метою здійснення господарської діяльності є отримання прибутку суб'єктом господарювання, однак отримання прибутку від зберігання 11   075   940 пляшок за плату в розмірі 100 грн. за весь товар та за весь час фактичного зберігання судом не вбачається можливим. При цьому пояснення щодо невідповідності вартості зберігання даного товару ринковим цінам  предстаник позивача суду не надав.   В судовому засіданні встановлено, що розрахунки між суб'єктами господарювання за придбані товари не проводились, так як відповідно до журналу-ордеру і відомості по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» Івано-Франківського ОДОСП за період з 01.09.2014 по 30.09.2014 по контрагенту ТОВ «Прод-Ресурс», станом на 30.09.2014 кредиторська заборгованість складає 12  000  000 грн. У свою чергу, з наявних в матеріалах справи та досліджених судом в якості письмових доказів угод від 15.12.2014 року вбачається, що вищевказані договори на поставку та відповідальне зберігання були розірвані, а товар, згідно акту прийому-передачі повернутий ТОВ «Прод-Ресурс» (а.с.51-53 т.1). Відповідно до наданих в судовому засіданні представником позивача пояснень, підставою розірвання договорів слугували результати проведеної Івано-Франківським ОДОСП перевірки зразків товару – скляної тари. Суд вважає, що економічно недоцільним було придбання 11  075  940 одиниць товару на загальну суму 12  000  000 грн. без попередньої перевірки та вивчення якості скляної тари та її відповідності вимогам Івано-Франківського ОДОСП. Таким чином, на підставі встановлених обставин справи суд дійшов до висновку, що угоди позивача, укладені з вказаним вище контрагентом в ході його діяльності, не були направлені на настання реальних юридичних наслідків – придбання скляної тари. Цей висновок суду підтверджується також і іншими доказами. Відповідно до п.1.2 Договору на відповідальне зберігання від 30.09.2014 року переданий товар зберігається на складі виконавця за адресою: вул. Леніна,157, склад «М», м. Березань, Київська область (а.с.44-45, т.1). Судом встановлено, що працівниками оперативного управління ДПІ в м. Івано-Франківську обстежено складські приміщення та взято пояснення у керівника та охоронця заводу ПАТ «Березаньпродтовари», де згідно договору та пояснень представника позивача і  зберігалась скляна тара. Керівник заводу повідомив, що 01.08.2014 року із ТОВ «Прод-Ресурс» було укладено договір оренди нежитлового приміщення №01/08 на оренду складу площею 100 м.кв. та згідно усної домовленості в кінці вересня 2014 року договір був розірваний. Враховуючи площу орендованого приміщення в 100 м.кв. зберігання скляної тари пляшок, які були власністю позивача в кількості 11  075  940 штук, загальним об'ємом 6  674  687,5 літра фізично не вбачається можливим відповідно до технічних умов та можливостей, що підтверджується наданими суду представником відповідача письмовими доказами. Крім того, відповідно до наданих працівникам податкового органу пояснень охоронця заводу ПАТ «Березаньпродтовари», складського приміщення під назвою склад «М» за даною адресою ніколи не було, фірма ТОВ «Прод-Ресурс» йому не відоме, жодних приміщень дане Товариство не орендувало та скляну тару пляшок не зберігало (а.с. 24, т.1). Таким чином проведені операції  не підтверджуються стосовно врахування реального часу їх здійснення, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. Здобутими в ході судового розгляду доказами спростовуються факти реалізації позивачу та зберігання придбаного товару на складських приміщеннях. Зі встановлених судом обставин вбачається, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «Прод-Ресурс» здійснювалась поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про безтоварність фінансово-господарських відносин між ТОВ «Прод-Ресурс» та Івано-Франківським ОДОСП, які на переконання суду були направленні на незаконне сформування податкового кредиту на загальну суму 2  000  000 грн. Відповідно до чинного законодавства України, яке слід застосовувати до спірних правовідносин, зокрема Податкового кодексу України, наявність податкової накладної за відсутності здійснення господарської операції не надає покупцю права на формування податкового кредиту. Обґрунтованість прийняття оскаржуваного рішення, на переконання суду, підтверджується також наступним.           Як вже було вище зазначено, правовідносини щодо сплати податку на додану вартість, які виникли у позивача протягом періоду, що перевірявся податковим органом, були регламентовані нормами Податкового кодексу України, яким встановлюється порядок обчислення і сплати податку на додану вартість.   Згідно з пунктом 198.1 ст.198 ПК України           право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Пунктом 198.3 ст.198 ПКУ визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. При цьому датою віднесення сум податку до податкового кредиту відповідно до п.198.2 ст.198 ПКУ вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг. Відповідно пункту 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог Кодексу. Загальні вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку встановлені ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Згідно з даною нормою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995р. за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. Згідно з пунктом 2.4 зазначеного Положення, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до пункту 2.15 та пункту 2.16 Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам. Як вбачається з системного аналізу даних норм та інших приписів податкового законодавства України, податкові наслідки будь-якої господарської операції, на відміну від цивільно-правових, повинні оцінюватись саме відповідно до їх економічного змісту, а не юридичної форми. При цьому  судом не може бути взято до уваги посилання позивача на вимоги статті 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, так як в податкових відносинах положення даної правової норми застосовуватись не можуть. Пунктом 200.1 статті 200 ПК України визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (пункт 200.2 статті 200 ПК України). Одночасно суд враховує, що якщо певна господарська операція між суб'єктами господарювання (платниками податку) не відбулася, чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку. Тобто, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то придбання таких товарів або послуг не відбулося. Відповідно право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права - придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності. Зазначене стосується також і випадків, коли певні товари чи послуги придбаваються не в межах господарської діяльності платника податків. Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Отже, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Правова позиція по даному питанню висловлена Вищим адміністративним судом України при розгляді справ даної категорії справ, зокрема, в ухвалі від 26.10.2010р. по справі № К-5746/07, в ухвалі від 08.07.2010р. по справі № К- 23280/07. За змістом зазначеного вище, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість, має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Між тим, за відсутності факту здійснення господарської операції, відповідні суми не можуть включатись до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. При цьому, про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини: результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала); відсутність фізичних, технічних та технологічних можливостей певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції (наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо); відсутність можливості здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо та інші обставини. Наслідки порушення податкового законодавства повинні застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності. Наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно - правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції. Отже, позивачем відображені в податковій звітності правові взаємовідносини з вищевказаними суб'єктами господарювання були здійснені без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування та несплати податків. У зв'язку з вищевикладеним, у Івано-Франківського ОДОСП відсутнє право на формування податкового кредиту по операціях з підприємством постачальником. Оцінюючи в сукупності викладене, можна дійти до висновку про неможливість проведення контрагентом господарських операцій з позивачем, а надані первинні документи не можуть слугувати підставою для формування податкового кредиту, оскільки такі складені з порушенням пункту 2 статті З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Наявність у позивача лише документів, які відповідно до вимог Закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданої податкової накладної, сама по собі не є підставою для включення визначених у них сум до складу податкового кредиту, якщо судом встановлено, що господарських правовідносин у дійсності не було. Таким чином, оскільки операції позивача із контрагентом є безтоварними, так як податковим органом не встановлено, а позивачем не підтверджено, що здійснена ним господарська операція носить реальний характер, а отримані послуги (товари) використано в межах господарської діяльності, то Івано-Франківським ОДОСП завищено податковий кредит по ПДВ на суму 2  000  000 грн. Суд не приймає до уваги твердження позивача про коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної, так як суду не надано жодних доказів щодо передачі необхідних документів податковому органу, окрім відповіді Івано-Франківського ОДОСП від 26.12.2014 року на лист ДПІ в м. Івано-Франківську із змісту якого даний факт встановити неможливо, так як додатками зазначено матеріали на 248 арк., без уточнення назви документів. Крім того, в судовому засіданні представник відповідача заперечив факт коригування Івано-Франківським ОДОСП кількісних і вартісних показників до податкової накладної.   Відповідно до пункту 123.1 ст. 123 ПК України визначено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 % суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. Отже, штрафні санкції в розмірі 1  000 000 грн. до позивача  застосовані правомірно, на підставі та у розмірі, визначеному чинним законодавством України (2  000  000 грн. * 0,5 = 1  000 000 грн.). Враховуючи вищевикладене позовні вимоги до задоволення не підлягають. Відповідно до п.3 ч.2 ст.4 Закону України “Про судовий збір” (в редакції, чинній на момент звернення до суду) за подання до адміністративного суду адміністративного позову  майнового характеру ставка судового збору становить 2 % розміру майнових вимог але не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду. В даному випадку  2 відсотки розміру майнових вимог складає 60  000 грн. (3  000 000 х 0,02  = 60 000 грн.). Однак з урахуванням вищезазначених приписів п.3 ч.2 ст.4 Закону України “Про судовий збір” судовий збір слід встановити в розмірі 4 мінімальних заробітніх плат, встановлених станом на 01.01.2015 року відповідно до Закону України “Про державний бюджет на 2015 рік”. Статтею 8 Законом України “Про Державний бюджет України на 2015 рік”, який вступив в дію з 01.01.2015 року, встановлено, що мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на 01.01.2015 року складає  1 218 гривень. З огляду на вищевикладене, розмір судового збору в даному випадку становить 4 872 грн. (1   218  грн. х  4 = 4 872 грн.). Згідно ч.3 ст.4 Закону України “Про судовий збір” під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.            Отже, так як Івано-Франківським ОДОСП при поданні адміністративного позову було сплачено судовий збір в розмірі 1  827 грн., то сума судового збору, яку слід стягнути з позивача у зв'язку з відмовою в задоволенні позову, становить 3 045 грн. (4  872 грн. – 1  827 грн. = 3  045 грн.). На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-                                                                  ПОСТАНОВИВ:              в задоволенні позову відмовити. Стягнути з Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості на користь Державного бюджету України 3 045 (три тисячі сорок п'ять) грн. судових витрат. Згідно ст.254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення встановлених строків подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.                      Суддя                                                                                                    Гундяк В.Д.                      Постанова складена в повному обсязі 08.09.2015 року.