Рішення

від 02.10.2009 по справі 10/152пд

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

10/152пд

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.10.09                                                                                 Справа № 10/152пд

За позовом Публічного акціонерного товариства “Луганське регіональне управління автобусних станцій”, м. Луганськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Українсько - шведське АТП 10943”, м. Луганськ

про врегулювання розбіжностей спірних умов договору

Суддя Мінська Т.М.

представники сторін:

від позивача - юрисконсульт - Бочаров Д.М., довіреність № 1/1-53 від 13.08.09.;     

від відповідача - директор Захарова А.В., паспорт ЕМ 622506 видан Ленінським РВУМВС України в Луг. обл. 14.07.00;  юрисконсульт - Сизонова Ю.В., довіреність № 118 від 25.08.09.     

            Суть спору: позивачем заявлені вимоги:

          - вирішити розбіжності, що виникли при укладенні Договору № 45/2 від 01 липня 2009 року „Про взаємовідносини товариства та перевізника при обслуговуванні пасажирів автомобільним транспортом на автостанціях Луганської області" між ПАТ „Луганське регіональне управління автобусних станцій" та ТОВ "Українсько-шведське АТП -10943", виключивши п. п. 3.4, 3.5 з Договору, а п. 2.2.3 та п.3.1 Договору  виклавши  в редакції Позивача, а саме:

„2.2.3. Організувати продаж квитків населенню, та надавати інші станційні послуги.

3.1. Плата ТОВАРИСТВУ за надання послуг ПЕРЕВІЗНИКУ складає 15% (з врахуванням податку на додану вартість у розмірі 20%) від суми тарифної вартості, реалізованих проїзних квитків через каси ТОВАРИСТВА, (тобто - для платників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу з врахуванням ПДВ, без врахування додаткових зборів; для неплатників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу, без врахування додаткових зборів та ПДВ) відповідно до касових відомостей продажу квитків, що є підставою для розрахунків з ПЕРЕВІЗНИКОМ. За кошти отримані від реалізації квитків на перевезення багажу реалізованих автостанціями (для неплатників ПДВ: без врахування ПДВ; для платників ПДВ: з врахуванням ПДВ) ПЕРЕВІЗНИК сплачує ТОВАРИСТВУ плату у розмірі 50% (з врахуванням ПДВ 20%).

Плата за надання послуг ПЕРЕВІЗНИКУ сплачується шляхом утримання ТОВАРИСТВОМ з належних останньому сум коштів, отриманих в результаті продажу квитків".

          Дослідивши матеріали справи, додатково надані документи, заслухавши представників сторін,  суд                   

в с т а н о в и в:

         Публічне акціонерне товариство  «Луганське регіональне управління автобусних станцій» (позивач  у  справі) є суб'єктом підприємництва, який володіє автостанціями у Луганській області та здійснює діяльність щодо надання автостанційних послуг пасажирам і перевізникам.

ТОВ "Українсько - шведське АТП - 10943" (відповідач  у  справі)  є суб'єктом підприємницької діяльності, що здійснює перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування: „Луганськ АС-1 - Одеса", „Луганськ АС-1 - Ялта", „Луганськ АС-1 - Київ АВ", „Луганськ АС-1 - Волгоград АВ", „Луганськ АС-1 - Волгодонськ АВ", „Луганськ АС-1 - Ростов-на-Дону", „Луганськ АС-1 - Краснодар АВ", „Луганськ АС-1 - Москва".

            Між ТОВ „Луганське регіональне управління автобусних станцій" та ТОВ "УШ  АТП - 10943", було укладено договір № 45/2 „Про взаємовідносини товариства та перевізника при обслуговуванні пасажирів автомобільним транспортом на автостанціях Луганської області" від 01.01.2007р.,  який  було  продовжено  на  2008  і  на  2009 рік.   

           Позивач  направив  з супровідним листом № 8/4-192 від 02.07.2009р. Відповідачу 2 екземпляри Договору  № 45/2  від  01.07.2009р.  про взаємовідносини  товариства та перевізника при обслуговуванні пасажирів автомобільним транспортом на автостанціях Луганської області  (надалі  - Договір), запропоновано підписати цей договір. Цим же  листом направлено  угоду  від  22.06.2009р.  про  розірвання  діючого Договору  № 45/2  у  двох екземплярах.    

            Листом № 97 від 10.07.2009р. відповідач повернув підписаний Договір з протоколом  розбіжностей  (лист отримано позивачем  14.07.2009р. вх. № 42).

            27.07.2009р. позивач листом № 1/1-20  повідомив про  врегулювання деяких розбіжностей, направив протокол врегулювання  розбіжностей від 27.07.2009р. для його підписання, при цьому повідомив, що по п. 3.1. Договору не досягнуто згоди.  

           Листом № 102 від 28.07.2009р. відповідач повернув 2 екземпляри протоколу врегулювання  розбіжностей до Договору № 45/2  від 01.07.2009р. без підписання.                  

           31.07.2009р.  позивач  звернувся  до суду  з даним позовом.

Позивач зазначає, що згода між Позивачем та Відповідачем по п. п.2.2.3, 3.1, 3.4, 3.5 Договору у встановлені законодавством строки не була досягнута.

При цьому  дані  пункти запропоновані  сторонами в таких редакціях:

п.2.2.3

Редакція Позивача: „ Організувати продаж квитків населенню, та надавати інші станційні послуги ".

Редакція Відповідача: „Здійснювати своєчасно попередній та поточний продаж: квитків на проїзд та перевезення багажу у кількості місць згідно місткості автобусів за вилученням п'яти (з 1 по 5 включно) на рейси маршрутів ЛУГАНСЬК АС-1 - ОДЕСА АС, ЛУГАНСЬК АС-1 -ЯЛТА АС, ЛУГАНСЬК АС-1 - КИЇВ АВ, ЛУГАНСЬК АС-1 - ВОЛГОГРАД АВ, ЛУГАНСЬК АС-1 - МОСКВА АВ що виконуються автобусами ПЕРЕВІЗНИКА з автостанцій ТОВАРИСТВА. На рейси інших маршрутів ПЕРЕВІЗНИККА, продаж; квитків здійснюється у кількості всіх місць, наявних в автобусі".

п.3.1.

Редакція Позивача: „Плата ТОВАРИСТВУ за надання послуг ПЕРЕВІЗНИКУ складає 15% (з врахуванням податку на додану вартість у розмірі 20%) від суми тарифної вартості, реалізованих проїзних квитків через каси ТОВАРИСТВА, (тобто - для платників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу з врахуванням ПДВ, без врахування додаткових зборів; для неплатників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу, без врахування додаткових зборів та ПДВ) відповідно до касових відомостей продажу квитків, що є підставою для розрахунків з ПЕРЕВІЗНИКОМ. За кошти  отримані від реалізації квитків  на  перевезення  багажу реалізованих автостанціями (для неплатників ПДВ: без врахування ПДВ; для платників ПДВ: з врахуванням ПДВ) ПЕРЕВІЗНИК сплачує ТОВАРИСТВУ плату у розмірі 50% (з врахуванням ПДВ 20%).

Плата за надання послуг ПЕРЕВІЗНИКУ сплачується шляхом утримання ТОВАРИСТВОМ з належних останньому сум коштів, отриманих в результаті продажу квитків ".

Редакція Відповідача: „Плата ТОВАРИСТВУ за надання послуг ПЕРЕВІЗНИКУ (згідно затвердженої калькуляції, що є невід'ємною частиною Договору) складає 10% (з врахуванням податку на додану вартість у розмірі 20%) від суми тарифної вартості, реалізованих проїзних квитків через каси ТОВАРИСТВА, (тобто - для платників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу з врахуванням ПДВ, без врахування додаткових зборів; для неплатників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу, без врахування додаткових зборів та ПДВ) відповідно до касових відомостей продажу квитків, що є підставою для розрахунків з ПЕРЕВІЗНИКОМ. За кошти отримані від реалізації квитків на перевезення багажу реалізованих автостанціями (для неплатників ПДВ: без врахування ПДВ; для платників ПДВ: з врахуванням ПДВ) ПЕРЕВІЗНИК сплачує ТОВАРИСВУ плату у розмірі 50% (з врахуванням ПДВ 20%).

Плата за надання послуг ПЕРЕВІЗНИКУ сплачується шляхом утримання ТОВАРИСТВОМ з належних останньому сум коштів згідно касових відомостей Ф-20АСС, отриманих в результаті продажу квитків".

п.3.4.

Редакція Позивача: Відсутній.

Редакція Відповідача: „ У разі коли на автостанціях ТОВАРИСТВА здійснюють посадку пасажири, які придбали квитки у ПЕРЕВІЗНИКА або в агентствах з продажу квитків, ПЕРЕВІЗНИК сплачує ТОВАРИСТВУ частину авто станційного збору за надання автостанційних послуг пасажирам (згідно затвердженої калькуляції, що є невід'ємною частиною Договору) у розмірі 10% (з урахуванням ПДВ) від суми тарифної вартості реалізованих проїзних квитків ".

п.3.5.

Редакція Позивача: Відсутній.

Редакція Відповідача: „Плата за надання автостанційних послуг пасажирам, що придбали квитки не в касах автостанцій, сплачується шляхом внесення ПЕРЕВІЗНИКОМ в касу ТОВАРИСТВА сум коштів згідно п. 3.4. та касових відомостях Ф-20 АСС".

          Відповідач відзивом на позов від 20.08.2009р. № 111 просить позов ПАТ “Луганське регіональне управління автобусних станцій”, що виник при укладенні господарського договору, залишити без задоволення, а оскаржувані позивачем пункти договору залишити в редакції відповідача.

При  цьому  сторони  посилаються  на  обґрунтування  своїх  вимог  за  кожним  спірним пунктом  договору  на  наступне:

За  п. 3.1. Договору  -   доводи позивача:

          -  Відповідно до ст. 32 Закону України „Про автомобільний транспорт" та п. 114 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених Постановою КМУ 18.02.1997р. за № 176 (далі - Правила)  правовідносини, які виникають між перевізником та автостанцією регулюються договором, яким визначаються перелік, обсяги послуг, їх вартість і порядок проведення розрахунків. Згідно з п.7.1.1. Типового технологічного процесу надання послуг автостанцій та автовокзалів затвердженого Наказом Міністерства транспорту України № 565 від 28.08.2001р. (надалі  - Типовий  технологічний процес)    за договором перевізник здійснює перевезення пасажирів, а автостанція надає йому певний обсяг послуг і продає квитки протягом всього терміну до відправлення автобуса в рейс. Частка підприємства автостанцій у виторгу від продажу квитків, у разі укладення цього договору, складає певний відсоток, який обумовлюється цим договором.

-  Плату у розмірі 15% від продажу квитків товариство отримує від всіх перевізників, з якими у нього укладені договори на обслуговування міжобласних та міжнародних маршрутів, про що свідчать надані до суду копії договорів з перевізниками: № 85/2 („Одеса - Луганськ"), № 64/2а („Луганськ - Київ"), № З/З („Луганськ - Волгоград"), № 40/2 („Северодонецьк -Ростов-на-Дону"), № 7/1 („Красний Луч - Ростов-на-Дону"), № 11/3 („Луганськ - Краснодар"), № 29/3 („Луганськ - Москва"), № 92/2 („Луганськ - Москва").

-   На протязі 2007 - 2009р.р. орендна плата за користування земельними ділянками під автостанціями збільшилася майже у 3 рази, підвищилися тарифи за комунальні послуги і т.ін.

-  Рішенням Адміністративної колегії Луганського обласного територіального відділення антимонопольного комітету України № 01-29/13  від  04.08.2006р. визнано, що ТОВ „Луганське регіональне управління автобусних станцій",  правонаступником  якого  є  позивач,    займає монопольне (домінуюче) становище на товарних ринках обов'язкових автостанційних послуг, що надаються перевізникам.          

Дії Позивача щодо укладення (всупереч діючому законодавству) різних за переліком та вартістю обов'язкових автостанційних послуг договорів з перевізниками є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, що кваліфікується за п.2 ст. 50, ч.2. ст. 13 Закону України „Про захист економічної конкуренції" як дії  суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що можуть призвести до обмеження конкуренції, які були б неможливими  за умов існування значної конкуренції на ринку.

Згідно ч.2 ст. 4 Закону України „Про захист економічної конкуренції"  суб'єкти господарювання зобов'язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.

Таким чином, оскільки товариство займає монопольне становище на ринку надання автостанційних послуг, воно не може змінювати суттєві умови для кожного окремо перевізника.

За  п. 3.1. Договору  -   доводи відповідача:

Статтею 114 Правил  передбачено, що перевізник укладає  з автостанцією договір про  надання послуг  автостанцією, яким визначаються перелік та обсяги послуг, їх вартість і проведення  розрахунків. Примірну форму договору  затверджує Міністерство транспорту та зв'язку.

Відповідач обґрунтовує свої доводи тим, що такі умови договору (10 % від суми виторгу) застосовуються з іншими власниками автобусних станцій,  в  тому  числі  з  єдиним державним підприємством  «Київпассервіс».  Це справедлива  ціна,  яка  склалась на  ринку  автостанційних послуг  на  Україні.  

          Плата у розмірі 15 % виторгу від продажу квитків на перевезення пасажирів та 50 % виторгу від продажу квитків на перевезення багажу є нереальною, її розмір позивачем належним чином не обґрунтовано.  Так,  на його  вимогу  надати  чіткий  перелік  послуг, що надаються  перевізникові, а  також  обґрунтовану  калькуляцію  вартості  цих  послуг,  позивач  не  надав  ці  документи.  Замість  калькуляції  було  надано  розрахунок  фактичних витрат  позивача  за  2008 рік.  Відповідач  вважає, що даний  розрахунок  здійснено некоректно,  в  ньому  відсутнє  посилання  на  нормативні  акти.

          На думку  відповідача  запропонована  позивачем плата  за  надання  послуг  порушує ст.. 29 ГК України  та  ст. 13 Закону України „Про захист економічної конкуренції".

           Не можна  прийняти до уваги  посилання  позивача на підвищення його витрат,  оскільки  плата  за  надання  послуг перевізнику визначається як  частка у виторгу  від продажу  квитків,  тобто  відсоток від тарифної  вартості квитка, а розмір  тарифів на перевезення  пасажирів  автомобільним транспортом загального користування підвищився з 2006 по  2009 рік  на 60 –65 %,  тобто  плата  за  послуги  автостанцій  перевізникам   також  автоматично  зростає.

За  п. 2.2.3. Договору  -   доводи позивача:

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України „Про автомобільний транспорт" на автостанціях забезпечується, організація продажу квитків населенню, а ч. 2 ст. 36 зазначеного закону встановлює обов'язкові послуги, що повинні надаватися автостанцією, зокрема - це продаж квитків.

Згідно з п. 115 Правил перевізники відповідно до укладених договорів здійснюють продаж квитків через автостанції, агентства з продажу квитків та /або самостійно. Продаж квитків може здійснюватися водієм автобусу в разі відсутності у населеному пункті автостанції або агентства з продажу квитків, а також після закриття квитково-касової відомості на автостанції.

Відповідно до п.2 („Організація продажу квитків") Типового технологічного процесу  каси автостанції здійснюють попередній та поточний продаж квитків на будь-який рейс згідно з розкладом руху, а також на рейси додаткових автобусів.

Перевізники за домовленістю з власником автостанції можуть самостійно здійснювати поточний продаж квитків після отримання касової відомості.

Таким чином, в зв'язку з тим, що укладення договору між перевізником і автостанцією є обов'язковим, а перевізник може самостійно здійснювати продаж квитків тільки за домовленістю з автостанцією, або після закриття касової відомості, позивач повинен відповідно до ст. 36 зазначеного закону здійснювати повний продаж квитків у кількості місць згідно місткості автобусу (це є обов'язкова послуга).

За  п. 2.2.3. Договору  -   доводи відповідача:

Відповідач  з  посиланням   також на    п. 115 Правил  вважає,  що  перевізнику  надано  альтернативне  право  укладати договори на  продаж  квитків  або  через автостанції  та/або через  агентства  та/або  самостійно.    

Відповідач  зазначає,  що  ст. 36   Закону України „Про автомобільний транспорт",  на  яку  посилається  позивач  лише  визначає  продаж  квитків  як  обов'язкову  послугу,  але  не  обмежує  право  перевізника  на  укладення  договорів на  продаж   певної  кількості   квитків  з  агентствами.    

За  п. 3.4.  Договору  -   доводи  позивача:

Відсутність  в  договорі  даного  пункту  випливає  з  позиції  позивача  за  п. 2.2.3. Договору  

За  п. 3.4.  Договору  -   доводи  відповідача:

В разі  включення  до  Договору  п. 2.2.3.  необхідно  відповідно до  п. п. 115,   145 Правил  передбачити  в  разі  продажу  квитків  через агентства  або самостійно перевізником,  сплату  автостанції  частини  авто станційного збору.     

За  п.3.5. Договору  - доводи позивача:

В разі виключення п. 3.4. автоматично відпадає потреба включення у Договір п. 3.5.

Крім того,  у п. 3.5. відсутній строк розрахунку між сторонами, що є обов'язковою умовою будь-якого договору, а посилання на Ф-20 АСС, як зазначалося вище, не має законодавчих підстав.

За  п.3.5. Договору  - доводи відповідача:

           Необхідність даного пункту  витікає  з  необхідно  включення  п. 3.4. Договору.  Дійсно   форма  касової  відомості  Ф-20 АСС втратила  чинність,  але  існує  сама  касова  відомість.  Щодо  строку  розрахунку,  то  відповідач  в судовому  засіданні  усно  запропонував  визначити цей строк –до відправлення  відповідного автобусу.         

           Дослідивши обставини  справи  суд  визнав позовні  вимоги  частково  обґрунтованим з огляду на наступне:

По умовам пункту 3.1 Договору суд вважає, що вони підлягають прийняттю в редакції позивача, враховуючи нижчевикладене.

Згідно до ст. 32 Закону України “Про автомобільний транспорт” відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, із власниками автостанцій визначаються договором.

Таким чином, укладення вказаного договору між сторонами за позовом є обов'язковим.

Рішенням адміністративної колегії Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від  04.08.06 №  01-29/13  встановлено, що позивач займає монопольне становище на ринку обов'язкових автостанційних послуг, що надаються перевізникам.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 13 Закону України “Про захист економічної конкуренції” зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин.

Між позивачем та суб'єктами господарювання –перевізниками Запорізької, Донецької, Дніпропетровської та Луганської областей на 2009 рік укладені договори, аналогічні договору, щодо якого заявлено позовні вимоги.

Згідно вказаним договорам (їх копії залучені до матеріалів справи) плата перевізника позивачу за послуги складає 15 % виторгу від продажу квитків на перевезення пасажирів та 50 % виторгу від продажу квитків на перевезення багажу.

Таким чином, з метою недопущення зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, позивач повинен застосовувати однакові ціни та однакові умови до рівнозначних угод.

          За  п. 2.2.3. Договору  суд  погоджується  з  доводи відповідача  стосовно  того,  що  він має  право  укладати  договори на продаж квитків  не тільки з автостанціями,  але й  агентствами.   

         Так  положеннями  п. 115  Правил  передбачено,  що  перевізники відповідно до укладених договорів здійснюють продаж квитків через  автостанції,  агентства  з  продажу  квитків та/або самостійно.

          Продаж квитків може  здійснюватися  водієм  автобусу  в  разі відсутності  у  населеному  пункті  автостанції  або  агентства   з  продажу квитків, а також після закриття квитково-касової відомості  на автостанції.

         У разі  продажу  квитків  через  агентство  або  перевізником  самостійно частину автостанційного  збору  перевізник  перераховує  автостанції, на якій пасажир повинен здійснити посадку.

         Дана  норма  передбачає  лише  обмеження  стосовно  продажу  квитків  водієм,   і  не  передбачає будь  яких  обмежень  стосовно  можливості  продажу  квитків  агентствами,   тому    правомірною  є  редакція    п. 2.2.3. Договору  відповідача,   яка  передбачає  продаж  квитків  автостанцією  на  певну  кількість  місць  на  деяких  рейсах,  що  дає  можливість  відповідачу  укладення  договорів  на продаж  певної  кількості   квитків  з агентствами.  Обмеження  цього  право  є  фактично  неправомірним  обмеженням  свободи  укладення  договорів.  

          Отже,  судом  приймається  редакція  відповідача п. 2.2.3 Договору.

          З огляду  на  вищевикладене,  суд  вважає  необхідним  включити до  договору  п. 3.4.  Але  з  тексту  даного  пункту  необхідно  виключити  після  слів «послуг  пасажирам»  фразу «(згідно затвердженої калькуляції, що є невід'ємною частиною   Договору)»,  оскільки    надання обов'язкових послуг  пасажтрам,  передбачено  статтею 36 Закону України  "Про  автомобільний  транспорт",  відтак  немає  потреби у складанні  калькуляції  цих послуг.

Також необхідно  включити до  договору  п. 3.5.,  виключивши з тексту  пункту слова    «Ф-20 АСС», оскільки така  форма  на даний час не передбачена нормативними актами,      із визначенням строку  розрахунку  за  пропозицією  відповідача, не  запереченою  позивачем, а саме –до  відправлення  відповідного автобусу. Тобто  редакція  п. 3.5. „Плата за надання автостанційних послуг пасажирам, що придбали квитки не в касах автостанцій, сплачується шляхом внесення ПЕРЕВІЗНИКОМ в касу ТОВАРИСТВА сум коштів згідно п. 3.4. та касових відомостях  до моменту відправлення відповідного автобусу».

           З приводу  можливості  вирішення даного  спору про  врегулювання  розбіжностей  при укладенні  даного  договору   по  суті  за  умови дії  на  даний  час  аналогічного  договору  від  01.01.2007р.  суд  вважає,  що  обов'язковість  укладення  відповідного  договору  не обмежує  право  на  укладення  аналогічного  договору  за  наявності діючого,  якщо  обидві  сторони  бажають  укладення нового  договору.  Як  вбачається  з  матеріалів  справи,  позивач  звернувся  з  позовом не  про  спонукання  укласти  договір,  що  було б  неможливо  за  наявності  діючого  аналогічного  договору  і відсутності  бажання  другої  сторони на  укладення нового договору. Обидві  сторони  бажають  укладення нового  договору  і  розпочали процедуру  узгодження, тому  суд  має  вирішити розбіжності, що виникли при укладенні Договору № 45/2 від 01 липня 2009 року „ по  суті.  А сторони не позбавлені  можливості  розірвати   Договір  № 45/2 від 01.01.2007р.  з  набранням  чинності  рішення  про  врегулювання  розбіжностей.  

Згідно  ст.  49   ГПК  України  судові  витрати  покладаються  на  відповідача  пропорційно розміру  задоволених  позовних вимог.         

Відповідно  до  ст. 85  ГПК  України  за  згодою  учасників процесу  у судовому  засіданні  оголошено вступну і резолютивну  частини рішення.

На  підставі  викладеного  і,  керуючись  ст. ст. 44, 49,  82, 84, 85   ГПК  України,   суд

в и р і ш и в:

1.          Позов  задовольнити частково.

            2.  Врегулювати  розбіжності, що виникли при укладенні Договору № 45/2 від 01 липня 2009 року „Про взаємовідносини товариства та перевізника при обслуговуванні пасажирів автомобільним транспортом на автостанціях Луганської області" між ПАТ „Луганське регіональне управління автобусних станцій" та ТОВ "Українсько-шведське АТП -10943",  виклавши:

           -     п.3.1 Договору   в редакції Позивача, а саме:

Плата ТОВАРИСТВУ за надання послуг ПЕРЕВІЗНИКУ складає 15% (з врахуванням податку на додану вартість у розмірі 20%) від суми тарифної вартості, реалізованих проїзних квитків через каси ТОВАРИСТВА, (тобто - для платників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу з врахуванням ПДВ, без врахування додаткових зборів; для неплатників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу, без врахування додаткових зборів та ПДВ) відповідно до касових відомостей продажу квитків, що є підставою для розрахунків з ПЕРЕВІЗНИКОМ. За кошти отримані від реалізації квитків на перевезення багажу реалізованих автостанціями (для неплатників ПДВ: без врахування ПДВ; для платників ПДВ: з врахуванням ПДВ) ПЕРЕВІЗНИК сплачує ТОВАРИСТВУ плату у розмірі 50% (з врахуванням ПДВ 20%).

Плата за надання послуг ПЕРЕВІЗНИКУ сплачується шляхом утримання ТОВАРИСТВОМ з належних останньому сум коштів, отриманих в результаті продажу квитків".

           -   п. 2.2.3  Договору   в редакції  Відповідача, а саме:

            „Здійснювати своєчасно попередній та поточний продаж: квитків на проїзд та перевезення багажу у кількості місць згідно місткості автобусів за вилученням п'яти (з 1 по 5 включно) на рейси маршрутів ЛУГАНСЬК АС-1 - ОДЕСА АС, ЛУГАНСЬК АС-1 -ЯЛТА АС, ЛУГАНСЬК АС-1 - КИЇВ АВ, ЛУГАНСЬК АС-1 - ВОЛГОГРАД АВ, ЛУГАНСЬК АС-1 - МОСКВА АВ що виконуються автобусами ПЕРЕВІЗНИКА з автостанцій ТОВАРИСТВА. На рейси інших маршрутів ПЕРЕВІЗНИККА, продаж; квитків здійснюється у кількості всіх місць, наявних в автобусі".

         -  п. 3.4  Договору   в  наступній  редакції:

         „ У разі коли на автостанціях ТОВАРИСТВА здійснюють посадку пасажири, які придбали квитки у ПЕРЕВІЗНИКА або в агентствах з продажу квитків, ПЕРЕВІЗНИК сплачує ТОВАРИСВТВУ частину авто станційного збору за надання автостанційних послуг пасажирам  у розмірі 10% (з урахуванням ПДВ) від суми тарифної вартості реалізованих проїзних квитків ".

           -  п. 3.5.   Договору   в  наступній  редакції:

„Плата за надання автостанційних послуг пасажирам, що придбали квитки не в касах автостанцій, сплачується шляхом внесення ПЕРЕВІЗНИКОМ в касу ТОВАРИСТВА сум коштів згідно п. 3.4. та касових відомостей   до моменту  відправлення  відповідного автобусу.

3.   В решті вимог відмовити.

          4.  Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Українсько - шведське АТП 10943”, м. Луганськ,  вул. Оборонна, 101-в,  код  31783907  на  користь  Публічного акціонерного товариства “Луганське регіональне управління автобусних станцій”, м. Луганськ, вул. Оборонна, 101, код 33009052, витрати  по сплаті  державного  мита  в сумі 42 грн. 50 коп. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 59 грн., наказ видати.

     Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його  підписання відповідно до вимог ст. 84 ГПК України.

      Рішення  підписано  07.10.2009 р.

Суддя                                                                                     Т.М.Мінська