Постанова

від 20.06.2012 по справі 5011-66/2150-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

     КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       01601 м.Київ-1, пров. Рильський, 8           (044) 278-46-14 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20.06.2012                                                                                           № 5011-66/2150-2012 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого:          Тищенко  О.В. суддів:            Чорної Л.В.           Смірнової  Л.Г. при секретарі                       Дмитрина Д.О. за участю представників від позивача:              Сарваніді М.В. директор, довіреність б/н від 01.12.2011 року від відповідача:              не з'явились розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу  Державного підприємства «Українська геологічна компанія» на рішення               Господарського суду міста Києва    від                               18.04.2012 року у справі                      № 5011-66/2150-2012 (суддя Гончаров С.А.) за позовом                Товариства з обмеженою відповідальністю “Севпродукт і К” до                               Державного підприємства «Українська геологічна компанія» про                             стягнення заборгованості та неустойки СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ: На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Севпродукт і К” до  Комунального підприємства Північне державне Регіональне Геологічне підприємство  «Північгеологія» про стягнення заборгованості у розмірі 160 105,28 грн., суми пені у розмірі 29 139,16 грн., та суми штрафу у розмірі 8 005,26 грн. Ухвалою Господарського суду м. Києва від 14.03.2012 року здійснено заміну відповідача у справі - Комунальне підприємства  Північне Державне Регіональне Геологічне Підприємство "Північгеологія", його правонаступником - Державним Підприємством «Українська геологічна компанія» (02088, м. Київ, пров. Геофізиків,10). Позивач 14.03.2012 року звернувся до суду з заявою про зменшення позовних вимог, в якій просив суд стягнути з відповідача суму основної заборгованості в розмірі 160105,28 грн., суму пені в розмірі 29139,16 грн. та суму штрафу в розмірі 8005,26 грн. Свої вимоги Позивач обґрунтовує неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов'язань за Договором, внаслідок чого у Відповідача перед Позивачем виникла заборгованість зі сплати основного боргу у сумі 160 105,28 грн. З урахуванням уточення позовних вимог, позивач також зазначає про наявність у відповідача обов'язку за прострочення виконання зобов'язання сплатити пеню у розмірі 29 139,16 та штраф у розмірі 8 005,26 грн. відповідно до умов укладеного договору. Рішенням Господарського суду м. Києва від 18.04.2012 р. у справі № 5011-66/2150-2012 позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "Українська геологічна компанія"  на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Севпродукт і К" суму основної заборгованості в розмірі 154 974,38 грн., суму пені в розмірі 28 205,34  грн., суму штрафу в розмірі 7748,72 грн. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 3818,57 грн. Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 18.04.2012 р. у справі №5011-66/2150-2012 в частині стягнення з ДП «Українська геологічна компанія» на користь ТОВ «Севпродукт і К» суму основного боргу в розмірі 154 974,38 грн., суми пені в розмірі 28 205,34 грн., суми штрафу у розмірі 7 748, 72 грн. та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Скаржник зазначає, що судом першої інстанції не було враховано, що особа, якою підписано договір від 05.05.2012 року, значно перевищила свої повноваження та неможливість ідентифікувати відповідно до поданих позивачем доказів, особу яка отримувала поставлені за договором товари. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2012 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 20.06.2012 року. Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Кива від 18.04.2012 р. у справі № 5011-66/2150-2012. Представники відповідача в судове засідання 20.06.2012 року не з'явились, будучи належним чином повідомленими про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги. Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії”(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain”) від 07.07.1989).           Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу Державного підприємства «Українська геологічна компанія» у відсутності представника відповідача.           Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі. Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, - ВСТАНОВИВ: 05.05.2010 року між ТОВ «Севпродукт і К» (постачальником) та пансіонатом «Геолог»(покупцем) було укладено договір, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується, згідно усних замовлень покупця, поставити покупцю продовольчі товари (надалі - товар), зазначені в накладних, що є невід'ємною частиною цього договору. Пунктом 1.4. наведеного договору визначено обов'язок покупця прийняти та своєчасно оплатити товар. Ціна кожної окремої партії товару узгоджується сторонами при надходженні заявки від покупця та зазначається в товарно-транспортних накладних, що є невід'ємною частиною цього договору (п. 5.1. договору). Відповідно до п. 5.2. договору сторонами визначено, що покупець оплачує товар шляхом перерахування 100% суми за кожну партію товару, відпущену за накладною на розрахунковий рахунок постачальника протягом 10 робочих днів, після приймання товару (відстрочення платежу). Пунктами 6.1., 6.2. даного договору обумовлено, що проданий за даним договором товар вважається переданим та прийнятим у власність покупця за кількістю та якістю на підстав накладної постачальника, підписаної обома сторонами; датою поставки вважається дата отримання товару на складі покупця, зазначена в накладній. Відповідно до п. 8.3. договору від 05.05.2010 року за порушення строків виконання зобов'язань за цим договором з винної сторони (що прострочила) стягується на користь іншої сторони пеня в розмірі 0,1% від вартості товару за кожний день прострочення, а також за прострочення більш ніж на 30 днів, додатково стягується штраф в розмірі 5% від вказаної вартості товару. Судом встановлено, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2011 року № 1100-р «Про реорганізацію Північного державного регіонального геологічного підприємства «Північгеологія» та наказу Державної служби геології та надр України від 16 листопада 2011 року № 153 «Про реорганізацію Північного державного регіонального геологічного підприємства «Північгеологія» на базі активів ПДРГП «Північгеологія» створено ДП «Українська геологічна компанія», яка є правонаступником прав та обов'язків ПДРГП «Північгеологія». Як вбачається з матеріалів справи, позивачем за період з 26.05.2010 року по 15.09.2010 року було поставлено відповідачу обумовлений договором товар на суму 452311,43 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи накладними підписаними уповноваженими представниками сторін. Різниця між заявленою позивачем до стягнення сумою заборгованості у розмірі 457 442,33 грн. та фактично встановленою судом сумою поставки товарів становить  5130,90 грн., а отже заявлена відповідачем у позовних вимогах сума заборгованості не відповідає дійсності. У свою чергу, зобов'язання з оплати поставленого товару за договором поставки від 05.05.2010 року були виконані відповідачем частково - у сумі 292 000,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками АТ «УкрСиббанк» за особовим рахунком позивача № 26008035585900. Як вбачається з матеріалів справи, згідно накладних ВН-0000002 від 23.07.2010 року та накладної № РН-0000018 від 14.09.2010 року, відповідачем було здійснено повернення позивачу отриманого товару на загальну суму 5337,05 грн. З огляду на викладене, внаслідок невиконання відповідачем в повному обсязі своїх зобов'язань за договором від 05.05.2010 року, у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем щодо оплати отриманого за цим договором товару на суму 154974,38 грн. (452 311, 43 – 292 000,00 – 5 337, 05 грн. = 154 974,38 грн.). Спір виник внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором поставки № б/н від 05.05.2010 року, в результаті чого позивач просить суд стягнути з боржника на свою користь залишок непогашеної заборгованість за поставлені товари у розмірі 160 105,28 грн., пеню за прострочення оплати поставленого йому товару за період з 01.10.2010р. по 31.03.2011 р.  у розмірі 29 139,16 грн. та штраф у розмірі 5% за прострочення понад 30 днів оплати вартості поставленого товару на суму 8 005,26 грн. Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав. Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. (ст. 663 Цивільного кодексу України). Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей сірок (термін). Відповідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.  Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов'язання  за  договором поставки від  05.10.2010 року виконав належним чином - поставив відповідачу товар. Доказів того, що відповідачем здійснено у повному обсязі оплату за договором поставки  б/н від 05.10.2010 року суду не надано. З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було оплачено вартість поставленого товару лише у розмірі 292 000,00 грн., внаслідок чого у відповідача утворилась  заборгованість перед позивачем за договірними зобов'язаннями  на загальну суму 154974,38 грн., доказів протилежного станом на момент вирішення спору матеріали справи не містять. До матеріалів справи не додано доказів, які б свідчили про здійснення позивачем на користь відповідача поставки товару на суму в розмірі 5130,90 грн., що складає різницю між сумою 457442,33 грн., на яку за твердження позивача було здійснено поставку відповідачу товару, та сумою 452311,43 грн., здійснення поставки на яку підтверджується матеріалами справи. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про недоведеність факту поставки відповідачу товару на суму 5 130,90 грн. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу є обґрунтованою в частині стягнення 154974,38 грн., а  отже правомірно задоволена судом першої інстанції. Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені та штрафних санкцій,  колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне. У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають  правові  наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України). Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно  виконаного  грошового  зобов'язання  за  кожен   день прострочення виконання. Частиною 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом  неустойки  є  грошова  сума,  її  розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Відповідно до ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій  за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Пунктом 8.3. договору від 05.05.2010 року передбачено, що за порушення строків виконання зобов'язань за цим договором з винної сторони (що прострочила) стягується на користь іншої сторони пеня в розмірі 0,1% від вартості товару за кожний день прострочення, а також за прострочення більш ніж на 30 днів, додатково стягується штраф в розмірі 5% від вказаної вартості товару. Оскільки судом першої інстанції встановлено фактичну заборгованість відповідача перед відповідачем у розмірі  154 974, 38 грн., розрахунок неустойки слід проводити саме з урахуванням цієї суми. Перевіривши розрахунок неустойки колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правомірно здійснено розрахунок пені та штрафу, відповідно до якого з відповідача за період з 01.10.10р. по 31.03 2011 року підлягає стягненню пеня у розмірі 28205,34 грн. та штраф у розмірі  7748,72 грн. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої, що позовні вимоги в частині стягнення пені та штрафу є обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача суми пені в розмірі 28205,34  грн. та суми штрафу в розмірі 7748,72 грн. Щодо посилання скаржника не недійсність правочину, через укладення договору особою, яка значно перевищила свої повноваження, суд зазначає наступне. Відповідно до статті 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п'ятою та шостою ст.203 Цивільного Кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2)особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним ( ст. 204 Цивільного кодексу України). Способи волевиявлення та форми правочину врегульовані в ст.205 Цивільного кодексу України, за якою правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою ( ст. 207 Цивільного кодексу України). Доводи, скаржника, що Болмаков М.І. підписуючи спірний договір, діяв з перевищенням повноважень, зокрема, без отримання погодження наглядової ради товариства на укладання цього договору, судом першої інстанції обґрунтовано визнані безпідставними виходячи з наступного. Відповідно до статті 92 ЦК України встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Таким чином всі обмеження цивільної дієздатності представництва юридичної особи є чинними за умови, якщо юридична особа доведе, що третя особа знала або за всіма обставинами не могла не знати про встановлені обмеження. Третя особа має визнаватись такою, що знала чи за всіма обставинами не могла не знати про обмеження повноважень відповідного представника, коли будуть надані докази, які підтверджують, що третя особа під час вчинення оспорюваного правочину достеменно знала про відсутність у цього представника відповідних повноважень. За умовами ч.2 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи включаються до Єдиного державного реєстру щодо юридичної особи. Відповідно до ч.3 ст.18 того ж Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості. Позивачем не представлено доказів внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відомостей про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи, ПДРГП "Північгеологія". Твердження позивача у доводах апеляційної скарги про обізнаність позивача щодо обмеження повноважень директора пансіонату «Геолог» на укладення договорів від імені підприємства, носять лише характер припущень, оскільки не містять нормативно-правового та документального підтвердження про обізнаність останнього. Крім того, відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину. Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем частково виконувались свої зобов'язання за договором від 05.05.2010 року. Так, як вбачається з наявних в матеріалах справи банківських виписок, відповідачем було сплачено позивачу суму в розмірі 292000,00 грн. у якості оплати за поставлений товар. Крім того між ТОВ «Севпродукт і К»та ПДРГП «Північгеологія» - Пансіонат «Геолог» складались та підписувались акти звірки взаєморозрахунків щодо заборгованості за договором. Також, як вбачається з розподільчого балансу на 01 лютого 2012 р., Державне Підприємство «Українська геологічна компанія» є правонаступником Північного Державного Регіонального Геологічного Підприємства  "Північгеологія", зокрема, по зобов'язаннях, які склались в результаті господарської діяльності Північного Державного Регіонального Геологічного Підприємства  "Північгеологія". Отже на протязі дії договору сторони виконували частково умови договору шляхом поставки товарів, підписання видаткових накладних та сплати коштів за отримані товари, що, на підставі ст.241 Цивільного кодексу України, є схваленням укладеного договору. На протязі дії договору, відповідач не звертався до суду з позовом про визнання недійсним договору б/н від 05.10.2010, що також є схваленням дії укладеного договору шляхом мовчазної згоди. Згідно п. 9.2 роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 р. N 02-5/111  «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає. Отже враховуючи доведеним факт часткового виконання умов договору, шляхом перерахунку грошових коштів у розмірі 292 000,00 грн., що свідчать схвалення умов договору та прийняття його до виконання, вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди є безпідставною. Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду м. Києва  у справі № 5011-66/2150-2012 від 18.04.2012 року відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається. Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта). Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -      ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державного підприємства «Українська геологічна компанія»  залишити без задоволення, рішення Господарського м. Києва від 18.04.2012 року по справі № 5011-66/2150-2012 залишити без змін. Матеріали справи № 5011-66/2150-2012 повернути до Господарського суду м. Києва. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття. Головуючий суддя                                                                      Тищенко  О.В. Судді                                                                                          Чорна Л.В.                                                                                           Смірнова  Л.Г.