Постанова

від 08.09.2015 по справі 910/8180/15-г

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

     КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1           (044) 230-06-58 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "08" вересня 2015 р.           Справа№ 910/8180/15-г Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого:          Тищенко  О.В. суддів:            Мартюк А.І.           Зубець Л.П. при секретарі судового засідання – Філімоновій І.Є. розглянувши апеляційну скаргу Громадської організації “Фонд “Молодість” на рішення      Господарського суду міста  Києва від 18.05.2015 року  (повний текст якого складено 25.05.2015р.) по справі         №910/8180/15-г (суддя – Спичак О.М.) за позовом Державного підприємства “Національний палац мистецтв “Україна” до  Громадської організації “Фонд “Молодість” про стягнення 298349,04 грн. СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ: На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Державного підприємства “Національний палац мистецтв “Україна” до Громадської організації “Фонд “Молодість” про стягнення 237    914,00 грн. боргу за договором № 55/2014 від 16.10.2014 р., 29   788,14 грн. пені, 2    522,54 грн. три відсотки річних та 28    124,36 грн. інфляційних втрат. Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем зобов'язань за договором про надання послуг, яке полягає у неповній оплаті коштів за надані послуги, у зв'язку з чим у відповідача станом на момент звернення до суду утворилась заборгованість у розмірі 237  914,00 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 29 788,14 грн., 2 522,54 грн. три проценти річних, 28 124,36 грн. інфляційних нарахувань за прострочення виконання грошового зобов'язання. Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.05.2015р. у справі №910/8180/15-г позов задоволено частково. Провадження в частині стягнення 236 114,00 грн. основного боргу припинено на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України. Стягнуто з Громадської організації “Фонд “Молодість” на користь Державного підприємства “Національний палац мистецтв “Україна” 28 124 (двадцять вісім тисяч сто двадцять чотири) грн. 36 коп. інфляційних нарахувань, 2 503 (дві тисячі п'ятсот три) грн. 46 коп. три відсотки річних, 1 (одна) грн. 00 коп. пені  та  5  926,69 (п'ять тисяч дев'ятсот двадцять шість) грн. 69 коп. судового збору. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Громадської організації “Фонд “Молодість” звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2015р. у справі №910/8180/15-г скасувати рішення частково та прийняти нове яким відмовити в задоволенні позовних вимог по сплаті 3 % річних та інфляційних втрат. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Відповідно до протоколу про автоматичний розподіл справ між суддями визначено склад суду, головуючий суддя Тищенко О.В., судді Іоннікова І.А., Тарасенко К.В. Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2015р., у зв'язку із перебуванням судді Тарасенко К.В. на лікарняному, сформовано для розгляду апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючого судді: Тищенко О.В.,  Шаптала Є.Ю., Іоннікова І.А. 17.06.2015 року через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду апелянтом було подано доповнення до апеляційної скарги щодо скасування рішення в частині стягнення з відповідача  5926,69 грн. Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 22.06.15р. справу №910/8081/15-г прийнято до свого провадження колегією суддів у складі головуючий суддя Тищенко О.В., судді Іоннікова І.А., Шаптала Є.Ю. та призначено розгляд справи на 07.07.15р. Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2015р., у зв'язку з виходом судді Тарасенко К.В. з лікарняного, сформовано для розгляду апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючого судді: Тищенко О.В.,  Тарасенко К.В.,  Іонніково І.А. Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 07.07.15р. справу №910/8180/15-г прийнято до свого провадження колегією суддів у складі головуючий суддя Тищенко О.В., судді Іоннікова І.А., Тарасенко К.В. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2015 року у зв'язку з неявкою представника відповідача розгляд справи було відкладено на 02.09.2015 року. Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2015р., у зв'язку із перебуванням судді Тарасенко К.В. у відпустці, а судді Іоннікової І.А. на лікарняному, сформовано для розгляду апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючого судді: Тищенко О.В.,  Мартюк А.І., Зубець Л.П. У зв'язку з неявкою представника відповідача розгляд справи було відкладено на 08.09.2015 року. Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду. Представник апелянта в судове засідання 08.09.2015 року не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги (поштві відправлення направлялися скаржнику як за юридичною адресою так і за фактичним місцезнаходженням, зазначеним скаржником в апеляційній скарзі). Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії”(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain”) від 07.07.1989). Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу  у відсутності представника апелянта. Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі. Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, - ВСТАНОВИВ: Як вірно було встановлено судом першої інстанції 16.10.2014 р. між Державним підприємством “Національний палац мистецтв “Україна” та Громадською організацією “Фонд “Молодість” було укладено договір № 55/2014, відповідно до п. 1.1. якого позивач зобов'язався надати відповідачу послуги по організації та проведенню відповідачем - замовником за договором 25 жовтня 2014 року урочистої церемонії відкриття кінофестивалю (надалі - “Захід”), а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити позивачу зазначені послуги. У п. 2.1. договору встановлено, що загальна вартість послуг становить 237 314 (двісті тридцять сім тисяч триста чотирнадцять) грн. 00 коп., у т.ч. ПДВ - 39 552 (тридцять дев'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят дві) грн. 33 коп. У відповідності до положень пункту 2.2.1. договору, оплата послуг проводиться замовником за рахунок бюджетних коштів на поточний рахунок палацу протягом 5 (п'яти) банківських днів після надходження коштів від Міністерства культури України, але не пізніше 15 листопада 2014 р. Пунктом 2.4 договору встановлено, що надані позивачем послуги приймаються відповідачем по Акту приймання-передачі наданих послуг. 25 жовтня 2014 року Державне підприємство “Національний палац мистецтв “Україна” належним чином надало послуги, обумовлені договором, а Громадська організація “Фонд “Молодість” їх прийняла, про що свідчить підписаний сторонами Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-55/2014 від 25 жовтня 2014 року. Зауважень та претензій від Громадської організації “Фонд “Молодість” щодо належного виконання зобов'язання з боку Державного підприємства “Національний палац мистецтв “Україна” не надходило. Разом з тим, відповідач обумовлені договором послуги не оплатив. Пунктом 4.1. договору передбачено, що при наданні замовнику додаткових послуг, не передбачених даним договором, замовник сплачує додаткові послуги згідно виставленого позивачем рахунку-фактури. Як стверджує позивач, ним також були надані замовнику експлуатаційні послуги додаткової охорони та виставлений рахунок-фактура № РФ-0775 від 25.10.2014 року на суму 1800 (одна тисяча вісімсот) грн. 00 коп., в т.ч. ПДВ - 300 (триста) грн. 00 коп. Разом з тим, Акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) відповідач підписати відмовився, письмової мотивованої відмови від його підписання не надав. Відповідно до п.п. 2.4.1, 2.4.2. договору, акт приймання-передачі наданих послуг надається палацом замовнику протягом 3-х днів з моменту завершення надання послуг. Якщо протягом 5 (п'яти) банківських днів з дати отримання Акту приймання-передачі наданих послуг замовник не підписав зазначений Акт та не подав письмової мотивованої відмови від його підписання, послуги вважаються наданими палацом у повному обсязі та прийнятими замовником. Враховуючи вищезазначене, позивач вважає, що послуги додаткової охорони на суму 1800,00 грн. вважаються наданими позивачем у повному обсязі та прийнятими відповідачем. З огляду на зазначене, загальна вартість послуг, наданих позивачем відповідачу згідно договору № 55/2014 від 16 жовтня 2014 року та рахунку-фактури № РФ-0775 від 25.10.2014 року складає 239    114,00 грн. Відповідачем було сплачено вартість комплекту бланків квитків у розмірі 1    200,00 грн., у зв'язку з чим на момент подачі зазначеного позову заборгованість відповідача перед позивачем становить 237  914,00 грн. Враховуючи наведене, позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом про стягнення з замовника 237    914,00 грн. боргу за договором № 55/2014 від 16.10.2014 р., 29  788,14 грн. пені, 2    522,54 грн. три відсотки річних та 28    124,36 грн. інфляційних втрат. Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав. Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно з ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Як встановлено ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Обов'язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується і позивача, який повинен був довести належними засобами доказування факт порушення відповідачем його прав. Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський   суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Матеріалами справи підтверджується, що між сторонами було укладено договір № 55/2014 від 16.10.2014 р. про надання послуг по організації та проведенню урочистої церемонії відкриття кінофестивалю. На виконання даного договору позивачем було надано відповідачу обумовлені ним послуги на загальну суму 239 114,00 грн., що підтверджується, зокрема, наявним в матеріалах справи актом приймання-передачі наданих послуг. Як було достовірно встановлено місцевим господарським судом та не спростовано стороною відповідача по справі у зв'язку з неналежним виконанням умов договору про надання послуг у останнього перед позивачем утворилася заборгованість за отримані послуги (з урахування часткового погашення) у розмірі 236 114,00 грн. У зв'язку з наданням відповідачем доказів оплати заявленої позивачем заборгованості місцевий господарський суд правомірно припинив провадження в цій частині позовних вимог керуючись пунктом 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України. Також колегія суддів вважає правомірним висновок місцевого госопдарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 1 800,00 грн. за додаткові послуги з охорони, у зв'язку з тим, що дані послигу не були передбачені ні умовами договору, ні були замовлені відповідачем окремо. Доказів на підтвердження протилежного матеріали справи не містять. Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача, 28124 ,36 грн.- інфляційних втрат та три проценти річних -2522,54 грн. , колегія суддів зазначає наступне. Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Згідно з частиною 1 статті 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором (частина 4 статті 231 Господарського кодексу України). Приписами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Здійснивши арифметичний розрахунок нарахованої позивачем пені, 3% річних від простроченої суми заборгованості та інфляційних втрат, колегія суддів вважає вірним висновок суду про необхідність задоволення позовних вимог в цій частині. Поміж тим відповідачем було заявлено клопотанні про зменшення суми штрафних санкцій, у якому останній просив враховуючи суспільно-політичну та економічну ситуацію, яка склалася, а також фінансування  за рахунок державного бюджету зменшити розмір штрафних санкцій. Згідно п.3 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Пунктом 1 ст.233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Згідно ч.3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора. Мотивуючи судове рішення в частині зменшення штрафних санкцій, місцевий господарський суд виходив з оцінки ступеню виконання зобов'язання, причин неналежного виконання відповідачем зобов'язань за спірним договором, майнового стану сторін, не лише майнових, але й інших інтересів сторін, що заслуговують на увагу, добровільного усунення порушення умов договору (повне погашення суми основного боргу). При цьому судом першої інстанції взято до уваги матеріальний та фінансовий стан відповідача. За таких обставин, судом попередньої інстанції на підставі встановлених фактичних обставин, з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини. Щодо доводів скаржника викладених в апеляційній скарзі з приводу неправомірного задоволення позовних вимог в частині сплати 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне. Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Так, ч. 1 цієї статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. У ч. 2 зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Приписи ст. 625 ЦК про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили іншого розміру процентів річних. Слід враховувати, що, попри подібність правової природи ч. 3 ст. 549 ЦК (щодо сплати пені) та ст. 625 цього Кодексу (щодо сплати трьох процентів річних), які в обох випадках застосовуються як відповідальність за порушення грошового зобов'язання, ці правові норми є різними за своєю правовою природою. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 р. у справі 6-42цс11). Таким чином ототожнення апелянта 3 % проценти річних з штрафними санкціями, передбаченими п. 5.2 Договору, на думку суду є хибними. Доводи апелянта про скасування рішення місцевого господарського суду в частині стягнення судового збору у розмірі 5 926,69 грн. у зв'язку з припинення провадження в частині стягнення основого боргу з посилання на положення ЗУ "Про судовий збір", колегія суддів розцінює критично, оскільки на момент подання позову в Законі було чітко передбачено випадки повернення судового збору, поміж яких відсутній такий як припинення провадження. В подальшому було внесено зміни до даного Закону та доповнено зміст статті сьомої наступним: "Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях", проте дані зміни до Закону не мають зворотньої дії в часі, а отже не розповсюджуються на спірні правовідносини. Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14  «Про судове рішення у цивільній справі»,  рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. Колегія суддів вважає, що в рішенні суду повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, отже рішення відповідає вимогам чинного законодавства України, ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається. Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта). Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ:           Апеляційну скаргу Громадської організації «Фонд Молодість» залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 18.05.2015 року у справі № 910/8180/15-г залишити без змін. Матеріали справи № 910/8180/15-г повернути до Господарського суду м. Києва. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття. Головуючий суддя                                                             О.В. Тищенко Судді                                                                                А.І. Мартюк                                                                                 Л.П. Зубець