Ухвала

від 08.09.2015 по справі 826/7645/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: №   826/7645/15                                                       Головуючий у 1-й інстанції:   Скочок Т.О.                                                                                              Суддя-доповідач:  Степанюк А.Г. У  Х  В  А  Л  А Іменем України 08 вересня 2015 року                                                                                            м. Київ Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого  судді                    - Степанюка А.Г., суддів                               - Кузьменка В.В., Шурка О.І., при секретарі                              - Ліневській В.В.,   розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «БМСЕРВІС» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 серпня 2015 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «БМСЕРВІС» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - ВСТАНОВИЛА: У квітні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «БМСЕРВІС» (далі – Позивач, ТОВ «БМСЕРВІС») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі – Відповідач, ДПІ у Солом'янському районі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.12.2014 року №0006872208, №0006882208. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.08.2015 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що оскільки матеріалами справи не підтверджується факт виконання господарських операції, правових підстав для нарахування податкового кредиту та формування валових витрат у ТОВ «БМСЕРВІС» не було. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. При цьому посилається на те, що суд першої інстанції виніс оскаржуване рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Наголошує на тому, що судом першої інстанції не були належним чином досліджені всі наявні у матеріалах справи докази, що призвело до прийняття неправильного рішення. У судовому засіданні представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав з підстав, викладених в останній, та просив вимоги скарги задовольнити повністю. Представник Відповідача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції – без змін. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного. Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін. Вирішуючи вказану справу, суд першої інстанції встановив, що у листопаді 2014 року працівниками ДПІ у Солом'янському районі на підставі пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України у відповідності до наказу від 29.10.2014 року №2295 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «БМСЕРВІС» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «БТС Трейд Юніон» та ТОВ «Ревель» з податку на додану вартість та з податку на прибуток за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року при здійсненні операцій з купівлі та продажу товарів (робіт, послуг). У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем: пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за період, що перевірявся, на суму 29  007,00 грн.; п.п. 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість у на суму 30  534,00 грн. за лютий 2013 року. Результати перевірки зафіксовані в акті від 14.11.2014 року №5680/26-58-22-08-11/36460742. На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем 02.12.2014 року винесені податкові повідомлення-рішення форми «Р»: №0006882208, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 43  511,00 грн., у тому числі за основним платежем – 29  007,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями – 14  504,00 грн.; №0006872208, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 45  801,00 грн., у тому числі за основним платежем – 30  534,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями – 15  267,00 грн.. За результатами адміністративного оскарження рішенням ДФС України від 16.04.2015 року №7930/6/99-99-10-01-04-25 частково задоволено скаргу ТОВ «БМСЕРВІС» - скасовано податкові повідомлення-рішення від 02.12.2014 року №0006872208 та №0006882208 в частині застосування до скаржника штрафних санкцій з податку на додану вартість у розмірі 7  634,00 грн. та податку на прибуток підприємств у розмірі 7  252,00 грн. В іншій частині податкові повідомлення-рішення залишені без змін. Як вірно зауважив суд першої інстанції, оскільки доказів відкликання оскаржуваних актів індивідуальної дії в порядку пп. 60.1.3 п. 60.1 ст. 60 Податкового кодексу України надано не було, оскаржувані Позивачем податкові повідомлення-рішення є чинними. Вирішуючи питання про правомірність оскаржуваних актів індивідуальної дії, суд першої інстанції встановив наступне. У ході перевірки податковим органом було встановлено, що Позивачем було подано уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з ПДВ від 23.07.2013 року №9044721560у зв'язку з виправленням самостійно виправлених помилок, відповідно до якого встановлено коригування суми податкового кредиту, сформованого за наслідками відносин з ТОВ «БТС Трейд Юніон» за травень 2013 року, а тому відсутнє декларування фінансово-господарських відносин Позивача з вказаним контрагентом. Водночас, щодо господарський відносин Позивача з ТОВ «Ревель», судом першої інстанції встановлено, що між ТОВ «Ревель» (Виконавець) та ТОВ «Балтик Майстер Сервіс» (Замовник) укладено договір №015/02 від 15.01.2013 року (т. 1 а.с. 81-83), за умовами якого Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується виконати послуги з технічного обслуговування, сервісного обслуговування та ремонту холодильного, промислового обладнання. Пунктом 5.1 Договору передбачено, що належне виконання сторонами зобов'язань, передбачених цим Договором, підтверджується підписанням акту прийому-передачі наданих послуг, який підписується повноважними представниками Замовника та Виконавця. На переконання Позивача, факт виконання зобов'язань за вказаним Договором підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: акту прийому-передачі наданих послуг (т. 1 а.с. 86) та акту надання послуг (т. 1 а.с. 87), податкової накладної (т. 1 а.с. 88), банківських виписок (т. 2 а.с. 31-32), технічних актів про виконані роботи (т. 2 а.с. 82-92). На підставі викладених в акті перевірки висновків податкового органу щодо безтоварності укладених між контрагентами правочинів, а також на підставі того, що наявні у матеріалах справи докази не свідчать про реальність здійснення господарських операцій з вказаними контрагентами, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз приписів ст. ст. 44, 138, 198, 201 ПК України, прийшов до висновку про відсутність факту виконання сторонами господарських зобов'язань, а відтак і про неправомірність формування податкового кредиту та валових витрат. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на наступне. Приписами ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Згідно ч. 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Крім того, згідно п. 2.4 затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Однак, всупереч зазначеним вище вимогам закону та положення, Позивачем не було надано належним чином оформлені первинні документи, які б підтверджували факт здійснення господарських операцій з ТОВ «Ревель», які б давали право на формування податкового кредиту та валових витрат за результатами господарських відносин з вказаним контрагентом, оскільки подані на підтвердження виконання умов договорів первинні документи містять недоліки, а саме: відсутній зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції. Тобто, як вірно зазначив суд першої інстанції, зі змісту наявних у матеріалах справи копій актів прийому передачі наданих послуг та надання послуг неможливо встановити, які саме роботи виконував контрагент Позивача. Крім того, надані Позивачем копії первинних документів по взаємовідносинам із ТОВ «Ашан Україна Гіпермаркет», ТОВ «Новус Україна», ТОВ «Доміно Піцца Юкрейн», ТОВ «Епіцентр-К», ТОВ «Сінево-Схід», ТОВ «ТФ «Рудь», ТОВ «Маркет-А», Смілянська філія ТОВ «Еліт», ТОВ «Олпа Сервіс», ПАТ «Первомайський молочноконсервний комбінат», ТОВ «НВФ «Континент», ТОВ «Балтик Майстер», ТОВ «Мілаж», зокрема актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) (т. 1 а.с. 89-143), підтверджують виконання ТОВ «БМСЕРВІС» за договорами з вказаними контрагентами (т. 1 а.с. 144-254). У той час наведені документи жодним чином не містять доказів надання Позивачу послуг ТОВ «Ревель» з метою виконання взятих на себе договірних зобов'язань з іншим суб'єктами господарювання. При цьому надані на підтвердження здійснення робіт ТОВ «Ревель» у ТОВ «Епіцентр-К», ТОВ «Анаш Україна Гіпермаркет» (т. 2 а.с. 82-92) колегія суддів оцінює критично, оскільки, по-перше, допущені помилки у вигляді дати підписання технічного акту 15.02.2015 року (т. 2 а.с. 86) ставлять під сумнів його складання одразу після вчинення господарської операції, по-друге, не підтверджують виконання таких робіт ТОВ «Ревель» саме на виконання зобов'язань за Договором, укладеним з Позивачем. Крім іншого, судова колегія зауважує, що з матеріалів справи вбачається, що згідно штатного розпису Позивач має достатню кількість кваліфікованого персоналу з метою виконання господарських зобов'язань (т. 2 а.с. 26-29). У той же час Апелянтом не зазначено про причини та господарську доцільність, що стали підставою для необхідності залучення до виконання робіт ТОВ «Ревель» оскільки, як вбачається з вищенаведеного, Позивач мав можливість самостійно виконати роботи, які передбачені договорами з іншими контрагентами. Викладене, у свою чергу, свідчить про відсутність ділової мети у вказаних господарських операціях. Поряд з цим, як вбачається з матеріалів справи, зокрема, зі змісту акту перевірки (т. 1 а.с. 29), первинні документи від імені ТОВ «Ревель» підписані не Бондарем Ю.Г. Відтак, останні підписані від імені особи, яка не мала жодного відношення до господарської діяльності вказаного суб'єкта господарювання. Про зазначені обставини також свідчить і наявний у матеріалах справи вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 24.09.2013 року, який набрав законної сили 30.10.2013 року, у справі №761/22932/13-к за обвинуваченням Тарасенка А.Є. у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205, ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 205 КК України (т. 2 а.с. 106-147), в якому на сторінці 27 (т. 2 а.с. 133) встановлено факт фіктивності ТОВ «Ревель» та відсутність участі у ньому Бондаря Ю.Г. Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 05.03.2012 року у справі №21-421а11, первинні документи, підписані від імені підприємств та організацій, що зареєстровані у встановленому порядку, особами, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним. Згідно з частиною першою статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України Висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Таким чином, беручи до уваги викладене, а також той факт, що надані Позивачем первинні документи на підтвердження господарських відносин з ТОВ «Ревель» підписані від імені директора особою, яка заперечує свою участь у його створенні та діяльності, в тому числі, й у підписанні будь-яких документів від імені товариства, судова колегія приходить до висновку про обґрунтованість твердження суду першої інстанції про те, що надані ТОВ «БМСЕРВІС» докази є належними та такими, що підтверджують факт придбання Позивачем послуг у вказаного контрагента. При цьому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції. Зі змісту листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 вбачається, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Тобто, при вирішенні питання про правомірність формування податкових зобов'язань суд повинен встановити, насамперед, реальність господарської операції, про що мають свідчити належним чином оформлені первинні документи. При цьому чинне законодавство передбачає перелік необхідних первинних документів з огляду на предмет господарських відносин. Відтак, встановлена судом першої інстанції та не спростована Позивачем юридична дефектність первинних документів, зокрема Договору, актів приймання-передачі послуг, свідчить, на думку колегії суддів, про безтоварний характер укладеного між контрагентами Договору. Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України до витрат операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку. Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Приписи пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України імперативно наголошують на тому, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону. Враховуючи, що Позивачем не було доведено реальності здійснення господарської операції та факту отримання від контрагента послуг, а також встановлену невідповідність первинних документів вимогам чинного законодавства, колегія суддів приходить до висновку про відсутність у ТОВ «БМСЕРВІС» правових підстав для формування податкового кредиту та валових витрат за наслідкам відносин з ТОВ «Ревель». Посилання Апелянта на безпідставність проведення перевірки останнього колегією суддів оцінюється критично з огляду на наступне. Приписи п. 75.1 ст. 75 ПК України визначають, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби. Отже, зі змісту наведеної статті вбачається, що документальна перевірка може бути плановою або позаплановою, а також виїзною чи невиїзною. Згідно пп. 75.1.1 п.75.1 ст. 75 ПК України Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок. Не є предметом документальної планової перевірки питання трансфертного ціноутворення, визначені статтею 39 цього Кодексу. При цьому, пунктом 79.1 ст. 79 Податкового кодексу імперативно визначено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом. Згідно пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються можливі порушення цим платником податків податкового, валютного та іншого законодавства протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту. Як вбачається з матеріалів справи, Відповідачем направлено Позивачу запит від 03.12.2013 року №15751/10/26-58-22-08-09 (т. 1 а.с. 16-17). У зазначеному запиті податковий орган просив ТОВ «БМСЕРВІС», зокрема, надати пояснення та їх документальні підтвердження з питань взаємовідносин з ТОВ «БТС Трейд Юніон» та ТОВ «Ревель». У відповідь на вказаний запит Позивач направив ДПІ у солом'янському районі лист №298 від 20.12.2013 року (т. 1 а.с. 19), до якого додав визначені в запиті документи окрім пояснень щодо проведення розрахунків та форм сплати, дебіторсько-кредиторської заборгованості тощо. Тобто, у розумінні приписів пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України Позивачем була надана відповідь на запит не у повному обсязі, що і є підставою для проведення документальної позапланової перевірки. Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим  доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія  суддів вважає необхідним апеляційну скаргу – залишити без задоволення, а постанову суду – без змін. Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -   УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу приватного підприємства «БМСЕРВІС» - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 серпня 2015 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «БМСЕРВІС» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень – без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.           Головуючий суддя                                                                      А.Г. Степанюк Судді                                                                                            В.В. Кузьменко                                                                                                     О.І. Шурко Головуючий суддя                                                                 Степанюк А.Г.             Судді:                                                                                           Кузьменко В. В.                                                                                                                     Шурко О.І.