Головуючий у 1 інстанції - Твердохліб Р.С.
Суддя-доповідач - ОСОБА_1
ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 серпня 2012 року справа №2а/1270/3920/2012
приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Блохіна А.А., суддів: Міронової Г.М., Юрко І.В., секретарі Діденко О.С. за участю представника позивача ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 11 червня 2012 року у справі № 2а/1270/3920/2012 за позовом дочірнього підприємства «Еколект-Луганськ» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 07 травня 2012 року №0000052270, -
ВСТАНОВИВ:
21 травня 2012 року позивач - дочірнє підприємство «Еколект-Луганськ» звернувся з по позовом до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 07 травня 2012 року №0000052270.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 11 червня 2012 року позовні вимоги задоволено. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 07 травня 2012 року №0000052270 про збільшення дочірньому підприємству «Еколект-Луганськ» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 16045,00 грн. за основним платежем та 4011,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Не погодившись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, просив постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права.
Сторони про час, місце та дату судового розгляду були повідомлені належним чином, проте правом бути присутніми на судовому розгляді відповідач не скористався.
В судовому засіданні представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вважав постанову суду першої інстанції законною та обґрунтованою.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника позивача, перевіривши матеріали справи, вивчивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.
Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Дочірнє підприємство «Еколект-Луганськ» зареєстровано виконавчим комітетом Луганської міської ради Луганської області 20 вересня 2006 року, знаходиться на податковому обліку в Ленінській міжрайонні державній податковій інспекції у м. Луганську з 20 вересня 2006 року за №1442, є платником податку на додану вартість (арк. справи 99, 102).
На підставі наказу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби від 02 квітня 2012 року №27, відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, ст.79, п.82.2 ст.82 Податкового кодексу України було проведено позапланову документальну невиїзну перевірку дочірнього підприємства «Еколект-Луганськ», код за ЄДРПОУ 34580203, з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з приватним підприємством «Орієнс», код за ЄДРПОУ 32371874, за серпень 2011 року, результати якої оформлені актом від 17 квітня 2012 року №41/22/34580203 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки дочірнього підприємства «Еколект-Луганськ» (код за ЄДРПОУ 34580203) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з приватним підприємством «Орієнс» (код за ЄДРПОУ 32371874) за серпень 2011 року (арк. справи 81-87).
Згідно висновків акту від 17 квітня 2012 року №41/22/34580203 перевіркою встановлено порушення п.3 ст.5 та п.1 ст.7 Господарського кодексу України, п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 16045,00 грн. за серпень 2011 року.
На підставі акту перевірки від 17 квітня 2012 року №41/22/34580203 Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби винесено податкове повідомлення-рішення від 07 травня 2012 року №0000052270, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 16045,00 грн. за основним платежем та 4011,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями за порушення п.3 ст.5 та п.1 ст.7 Господарського кодексу України та п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України (арк. справи 35).
Суд першої інстанції дійшов до висновку, що податкове повідомлення-рішення Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби від 07 травня 2012 року №0000052270 про збільшення дочірньому підприємству «Еколект-Луганськ» грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 16045,00 грн. за основним платежем та 4011,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, є протиправним мотивуючи наступним.
Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Предметом адміністративного позову є правомірність збільшення дочірньому підприємству «Еколект-Луганськ» грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 16045,00 грн. за основним платежем та 4011,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями податковим повідомленням-рішення від 07 травня 2012 року №0000052270, винесеного на підставі акту перевірки від 17 квітня 2012 року №141/22/34580203.
З 01 січня 2011 року відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.
Розділом V Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.
У відповідності із статтею 198 Податкового кодексу України: - право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (пункт 198.1); - датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2); - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3); - якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (пункт 198.4); - не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6).
Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено статтею 200 Податкового кодексу України.
Згідно із статтею 200 Податкового кодексу України: - сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (пункт 200.1); - при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (пункт 200.2); - при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункт 200.3); - якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду (пункт 200.4).
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка згідно з пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).
Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
Відповідно пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (пункт 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704).
Судом першої інстанції встановлено, що 03 березня 2011 року між дочірнім підприємством «Еколект-Луганськ» та приватним підприємством «Орієнс» укладений договір купівлі-продажу відпрацьованих хімічних джерел струму та свинцю №03-03-11 (арк. справи 13). В рамках здійснення господарсько-правових відносин за договором 03 березня 2011 року №03-03-11 між дочірнім підприємством «Еколект-Луганськ» та приватним підприємством «Орієнс» складена специфікація від 08 серпня 2011 року №1 (арк. справи 14). Товарність господарських операцій між дочірнім підприємством «Еколект-Луганськ» та приватним підприємством «Орієнс» за договором 03 березня 2011 року №03-03-11 підтверджується журналом реєстрації прийомно-здаточних актів, відповідно до якого товар був прийнятий на склад дочірнього підприємства «Еколект-Луганськ» та оприходуваний (запис від 08 серпня 2011 року №41) (арк. справи 95-98).
На виконання договору від 03 березня 2011 року №03-03-11 приватним підприємством «Орієнс» дочірньому підприємству «Еколект-Луганськ» була видана податкова накладна від 08 серпня 2011 року №80801, яка включена позивачем до реєстру отриманих та виданих податкових накладних за серпень 2011 року (арк. справи 68 на звороті).
Згідно податкової декларації з податку на додану вартість за серпень 2011 року до складу податкового кредиту серпня 2011 року згідно додатку 5 «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» позивачем включено по господарським операціям з приватним підприємством «Орієнс» податок на додану вартість в сумі 16044,80 грн. (арк. справи 64).
Обставини використання дочірнім підприємством «Еколект-Лугнаськ» отриманої від приватного підприємства «Орієнс» продукції у подальшій господарській діяльності підтверджено договором купівлі-продажу від 04 січня 2011 року №06/11, який укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Лє Пломб» та дочірнім підприємством «Еколект-Луганськ», видатковою накладною від 10 серпня 2011 року №15 (арк. справи 11, 21), транспортування товару за зазначеним договором підтверджується актом здачі-приймання робіт від 08 серпня 2011 року, податковою накладною від 08 серпня 2011 року №240, товарно-транспортною накладною (арк. справи 19, 25, 28).
Висновки відповідача про відсутність реальності здійснення господарських операцій між дочірнім підприємством «Еколект-Луганськ» та приватним підприємством «Орієнс», що ґрунтуються на висновках акта від 11 листопада 2011 року №2756/23/32371874 «Про результати позапланової невиїзної перевірки приватного підприємства «Орієнс», код ЄДРПОУ 32371874 з питань дотримання податкового законодавства по податку на додану вартість за період з 01 грудня 2011 року по 30 вересня 2011 року», суд визнав безпідставними, та зазначив. .
Посилання представника відповідача на наявність порушень податкового законодавства з боку контрагента дочірнього підприємства «Еколект-Луганськ» - приватного підприємства «Орієнс», суд не приймає до уваги, оскільки порушення податкового законодавства з боку контрагента платника податків не може автоматично свідчити про наявність порушень податкового законодавства саме з боку позивача без підтвердження належними та допустимими доказами, а отже не може тягнути за собою настання негативних наслідків для нього.
Відповідачем суду не надано доказів порушення правил бухгалтерського та податкового обліку саме позивачем. Натомість представником позивача суду документально підтверджено реальність здійснених господарських операцій з приватним підприємством «Орієнс».
Використання відповідачем під час проведення спірної перевірки позивача акту державної податкової інспекції в Жовтневому районі у м. Луганську від 11 листопада 2011 року №2756/23/32371874 «Про результати позапланової невиїзної перевірки приватного підприємства «Орієнс», код ЄДРПОУ 32371874 з питань дотримання податкового законодавства по податку на додану вартість за період з 01 грудня 2011 року по 30 вересня 2011 року», є неправомірним, оскільки постановою Луганського окружного адміністративного суду від 23 січня 2012 року у справі № 2а-10967/11/1270, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2012 року, адміністративний позов приватного підприємства «Орієнс» до державної податкової інспекції в Жовтневому районі у м. Луганську про визнання недійсним та скасування наказу від 10 листопада 2011 року №2143, визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково, визнано протиправними дії державної податкової інспекції у Жовтневому районі у м. Луганську щодо проведення перевірки та складання акту від 11 листопада 2011 року №2756/23/32371874 «Про результати позапланової невиїзної перевірки приватного підприємства «Орієнс», код ЄДРПОУ 32371874 з питань дотримання податкового законодавства по податку на додану вартість за період з 01 грудня 2011 року по 30 вересня 2011 року», у задоволенні іншої частини вимог відмовлено (справи 37-40, 41-47).
Частиною 3 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Відповідно до частини 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.
Згідно із частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Визнання протиправними у судовому порядку дій з проведення перевірки свідчить про відсутність у податкового органу правових підстав на проведення перевірки та протиправність проведеної перевірки приватного підприємства «Орієнс», результати яких оформлені актом від 11 листопада 2011 року №2756/23/32371874. Набрання постановою Луганського окружного адміністративного суду від 23 січня 2012 року у справі № 2а-10967/11/1270 законної сили доводить порушення податковим органом порядку проведення перевірки, як способу реалізації владних управлінських функцій, та, як наслідок цього, неналежність акта перевірки як доказу, покладеного в основу податкового правопорушення.
Відсутність товарності господарських операцій між дочірнім підприємством «Еколект-Луганськ» та приватним підприємством «Орієнс» спростовується ліцензією Міністерства промислової політики України серії АГ №50171, відповідно до якої приватне підприємство «Орієнс» займається заготівлею, переробкою металобрухту кольорових металів, що відповідає змісту господарської операції по договору від 03 березня 2011 року №03-03-11 (арк. справи 31).
Посилання відповідача на нікчемність правочинів, укладених дочірнім підприємством «Еколект-Луганськ» з приватним підприємством «Орієнс», з підстав, визначених в статті 228 Цивільного кодексу України, суперечать положенням вказаної статті, оскільки зазначений в ній перелік нікчемних правочинів є вичерпним.
З роз'яснень, викладених в пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», нікчемними правочинами в сенсі статті 228 Цивільного кодексу України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Правочини між дочірнім підприємством «Еколект-Луганськ» з приватним підприємством «Орієнс», не підпадають під вищезазначені категорії і вимоги частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України на них розповсюджуватись не можуть, оскільки вони є звичайними правочинами, а не такими, що спрямовані на порушення публічного порядку.
02 грудня 2010 року прийнятий Закон України № 2756-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України», який набув чинності з 1 січня 2011 року.
Відповідно до цього Закону до статті 228 Цивільного кодексу України внесені зміни, безпосередньо частина третя статті визначена в такій редакції: «У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави».
Виходячи з обставин справи, правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, вбачається наявність оспорюваних з боку податкового органу господарських відносин між певними суб'єктами господарювання. Виходячи з акта перевірки, податковий орган на підставі зазначених ним в акті перевірки обставин, вважає, що в даному випадку відсутнє виконання укладеного договору між позивачем та його контрагентом. Тобто, має місце оспорюваність самого договору та відповідно до чого податковий орган з порушення договірних (цивільних, господарських) відносин між суб'єктами господарювання, що регулюється відповідними законодавчими актами, переходить в площину, тобто до взаємовідносин, у сфері податкового законодавства та робить відповідні висновки.
Податковий орган роблячи висновки про наявну відсутність між суб'єктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків.
Укладання такого виду договору та його невиконання, на чому наполягає податковий орган через відсутність будь-яких подій, відсутність господарської операції із-за їх не проведення, неможливості проведення з тих чи інших причин, не можуть створювати будь-яких наслідків.
Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган тим самим виходить за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження.
Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутність господарських операцій, економічна необґрунтованість) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення від сплати до державного бюджету обов'язкових платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.
За змістом статті 228 Цивільного кодексу України нікчемний правочин - це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.
Виходячи з правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, після 01 січня 2011 року правочини, що мають ознаки оспорюваності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки.
В даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним (1 стадія) в судовому порядку, робить висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства.
Наслідком таких зроблених висновків є висновки про порушення у сфері податкового законодавства, що, в свою чергу, приводить до прийняття податкового-повідомлення рішення.
Податковий орган формуючи такі не притаманні йому висновки та приймаючи таке рішення, порушує принцип визначеної компетенції щодо визнання таких правочинів недійсним, що приводить до безпідставного прийняття рішення.
Суд першої інстанції правомірно визнав безпідставними доводи податкового органу про не підтвердження між позивачем та його контрагентами господарських операцій, що є по своїй суті нікчемністю укладених правочинів, що, в свою чергу, не створюють юридичних наслідків. Зазначені доводи є нічим іншим як припущеннями відповідача, які нічим не підтверджені. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів. Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними.
Крім того, якщо податковий орган вважає, що в даному випадку мало місце недійсність (що за своєю суттю має ознаки фіктивного правочину) або нікчемність правочину, між суб'єктами господарювання метою яких було заволодіння коштами держави шляхом ухилення від сплати податків (безпідставне формування та заниження сплати відповідного податку) до бюджету, тобто фактично має місце суспільне-небезпечне діяння, то податковий орган має право на вирішення такого питання в межах кримінального, кримінально-процесуального законодавства. Суду будь-яких судових рішень (вироків, можливих постанов суду про закінчення кримінального переслідування з нереабілітуючих обставин) не надано.
З урахуванням приписів частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає, що висновки податкового органу про відсутність між суб'єктами господарювання господарських відносин, тобто про наявну оспорювану нікчемність правочинів без визнання такого правочину в судовому порядку недійсним, є безпідставними та необґрунтованими. Законодавством чітко визначено, що висновки про наявність тих чи інших ознак недійсності (нікчемності) правочинів може зробити суд, таких повноважень податковому органу законодавством не надано.
Будь-яких судових рішень з приводу визнання недійсним правочину між позивачем та його контрагентами або встановлених судовим рішенням наявності нікчемності правочинів, з застосуванням відповідних правових наслідків, положень статей 207 та 208, 250 Господарського кодексу України, статті 203, 228 Цивільного кодексу України, які б вказували на такі правочини, як на недійсні або вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, та надавали б право податковому органу приймати відповідне рішення, відсутні.
Жодних порушень правил бухгалтерського та фінансового обліку відповідач не довів. Відсутність доведення факту правопорушення та неналежна оцінка міжгосподарських відносин призвела до невідповідності висновків контролюючого органу фактичним обставинам справи.
Судом першої інстанції встановлено, що на виконання умов договору купівлі-продажу від 03 березня 2011 року №03-03-11, украденого між дочірнім підприємством «Еколект-Луганськ» та приватним підприємством «Орієнс», видана податкова накладна від 08 серпня 2011 року №80801, в якій помилково зазначена дата та номер договору, що підтверджується листом приватного підприємства «Орієнс» від 10 серпня 2011 року №9 та поясненнями від 07 червня 2012 року №14 (арк. справи 104, 105). Між тим, неналежним чином оформлена податкова накладна (з невірним зазначенням дати та номеру договору) не може бути підставою нарахування податкового кредиту лише при наявності фактів, які ставлять під сумнів реальність господарської операції.
Оскільки, під час судового розгляду справи судом встановлено товарність та реальність операцій за договором від 03 березня 2011 року між дочірнім підприємством «Еколект-Луганськ» та приватним підприємством «Орієнс», суд прийшов до висновку про правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту за серпень 2011 року податку на додану вартість в сумі 16045,00 грн. за податковою накладною від 08 серпня 2011 року №80801.
Відповідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Тобто товарно-транспортні накладні не є обов'язковими документами, відповідно до яких платник податків має право на нарахування податкового кредиту.
Крім того, відповідно до п.3.1 п.3 договору купівлі-продажу відпрацьованих хімічних джерел струму та свинцю від 03 березня 2011 року №03-03-11 постачання товару здійснюється на умовах «DAP «IHKOTEPMC» (редакція 2010 року) - Україна, м. Луганськ, вул. Гастелло, 33-А на підставі укладеної угоди від 04 січня 2011 року №20У-10, тобто «Продавець» зобов'язується здійснити поставку своїми засобами та за свій рахунок на адресу, і на умовах, вказаних у договорі.
У відповідності з Міжнародними правилами тлумачення торговельних термінів «Інкотермс-2010» термін DAP «поставка у місті призначення» означає, що продавець зобов'язаний здійснити усі необхідні заходи для забезпечення перевезення товару до узгодженого пункту.
Таким чином, цей термін покладає мінімальні обов'язки на покупця, а продавець несе всі витрати і ризики у зв'язку з перевезенням товару до місця призначення. Крім того, даний термін не передбачає обов'язкової наявності договорів перевезення та страхування. Продавець зобов'язаний здійснити усі необхідні заходи для перевезення товару.
Доводи відповідача стосовно відсутності складських приміщень у приватного підприємства «Орієнс» спростовується дозволом на початок виконання робіт підвищеної небезпеки від 02 вересня 2010 року №472.10.09-51.57.0, відповідно до якого приватному підприємству «Орієнс» дозволяється газополум'яні роботи, вантажно-розвантажувальні роботи за допомогою машин та механізмів (при збиранні, заготівлі, переробці /без металургійної переробки/, купівлі, продажу брухту і відходів чорних та кольорових металів) на виробничому майданчику, розташованому за адресою: Луганська області, смт. Троїцьке, вул. Чкалова, 89-а (арк. справи 29).
Що стосується посилань відповідача на відсутність документів, що підтверджують якість отриманого товару, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Права органів державної податкової служби визначено ст.20 Податкового кодексу України. Вивченням положень вказаної статті встановлено, що податковому органу діючим законодавством не надано права перевіряти якість товару, а отже, у відповідача відсутнє право й вимагати від позивача документацію, що підтверджує якість такого товару.
З урахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позивач правомірно сформував податковий кредит по господарських операціях з приватним підприємством «Оріал», а у податкового органу відсутні підстави для збільшення дочірньому підприємству «Еколект-Луганськ» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 16045,00 грн. за основним платежем та 4011,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.
Керуючись ч. 1-3 ст. 160, ст.ст. 167, 195-196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 11 червня 2012 року у справі № 2а/1270/3920/2012 за позовом дочірнього підприємства «Еколект-Луганськ» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 07 травня 2012 року №0000052270 - залишити без задоволення.
Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 11 червня 2012 року у справі № 2а/1270/3920/2012 за позовом дочірнього підприємства «Еколект-Луганськ» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 07 травня 2012 року №0000052270 - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.
Головуючий: А.А.Блохін
Судді: Г.М.Міронова
ОСОБА_3
Суд | Донецький апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 03.08.2012 |
Оприлюднено | 17.09.2015 |
Номер документу | 50191407 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Донецький апеляційний адміністративний суд
Блохін Анатолій Андрійович
Адміністративне
Донецький апеляційний адміністративний суд
Блохін А. А.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні