Постанова

від 08.09.2015 по справі 903/291/15

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" вересня 2015 р. Справа № 903/291/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Тимошенко О.М.

судді Огороднік К.М. ,

судді Коломис В.В.

при секретарі Саган І.О.

за участю представників:

від позивача - Свириденко О.Й.

від відповідача - Саюк Ю.В.

розглядаючи апеляційну скаргу відповідача на рішення господарського суду Волинської області від 28.05.15 р. у справі № 903/291/15

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Вітера Україна"

до Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропанхім"

про стягнення 235 031, 94 грн.

В судовому засіданні 18.08.2015 року оголошувалась перерва до 08.09.2015 року.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 28.05.2015 року по справі № 903/291/15 (суддя Якушева І.О.) позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з ТзОВ "Агропанхім" на користь ТзОВ "Вітера Україна" 193790,89 грн. збитків, 5000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката, 3875,82 грн. витрат по сплаті судового збору. В позові про стягнення 41241,05 грн. відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить останнє скасувати з підстав неповного з'ясування обставин справи, порушення норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. В обгрунтування скарги зазначає, що суд безпідставно прийняв до уваги в якості належного доказу інвентаризаційний опис від 03.12.2014 року, оскільки останній було складено працівниками відповідача для внутрішнього використання і він не відображає всіх об'єктивних даних про правовідносини сторін за договором № 26-12/05-Л-ВЗ. Поряд з цим, даний інвентаризаційний опис не містить посилання на договір. Вказує, що згідно поданих розхідних накладних товар відвантажувався на користь ТОВ "Вітера Україна" в особі його представника Кутенця Ю.С., який працював у позивача та постійно забирав товар зі складу ТОВ "Агропанхім". Здійснюючи відпуск товару працівнику позивача відповідач діяв відповідно до ст. 949 ЦК України та згідно звичаїв ділового обороту, які склалися між сторонами. Наявні у справі документи свідчать про повернення товару позивачу (уповноваженим особам позивача) всього обсягу товару прийнятого на зберігання, а тому у відповідача відсутні зобов'язання щодо оплати товару не одержаного позивачем від уповноважених ним осіб, що в свою чергу свідчить про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача. Звертає увагу на неправомірність визначення судом ціни втраченого товару, виходячи з курсу продажу валюти на міжбанківському ринку станом на 31.03.2015 р. Також відзначає про безпідставність стягнення витрат на оплату послуг адвоката, оскільки сплата здійснена позивачем на рахунок фізичної особи-підприємця.

В судових засіданнях представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просить її задоволити.

Позивач у поясненнях по суті апеляційної скарги вважає доводи апелянта необгрунтованими та безпідставними. Вказує, що відповідач фактично не спростовує висновків суду з огляду на наявні докази, а наводить власне трактування обставин справи. Відзначає, що відповідач визнав свою вину в нестачі товару здійснивши фактичну дію - оплату в сумі 12414,36 грн., вказавши як підставу для підстави рахунок-фактуру № СФ-0000908 від 08.12.2014 р. Разом з цим, відповідач не надав суду документів, передбачених договором (розпоряджень позивача на відпуск товару, довіреностей, виданих позивачем на повернення йому товару із відповідального зберігання), що означає недоведеність ним обставин, на які він посилається як на підставу власних доводів та заперечень. Також відмічає, що суд необгрунтовано відмовив у стягненні податку на додану вартість, як частини збитків, а також помилково зменшив розмір витрат на оплату послуг адвоката з мотивів розумності витрат.

В судових засіданнях представник позивача підтримав заперечення проти апеляційної скарги та просить відмовити в її задоволенні.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та відзив на неї, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду Волинської області від 28.05.2015 р. у справі 903/291/15 змінити виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.12.2013 року між позивачем - товариством з обмеженою відповідальністю "Вітера Україна" як товаровласником і відповідачем - товариством з обмеженою відповідальністю компанія "Агропанхім" як зберігачем товару було укладено договір складського зберігання №26-12/05-Л-ВЗ, згідно з п. 1.1 якого предметом договору є зобов'язання зберігача товару за плату зберігати мінеральні добрива (в подальшому товар), передані йому товаровласником, і повернути цей товар у цілковитій схоронності.

На товарних складах зберігача товару можуть зберігатись товари, вказані в додатку №1 до цього договору.

26.12.2013р. сторонами було складено та підписано додаток №1 до договору складського зберігання №26-12/05-Л-ВЗ від 26.12.2013р. із зазначенням переліку товарів, що можуть зберігатися на складах зберігача, та ціни за одиницю товару.

Відповідно до п. 21. договору товаровласник здійснює доставку товару автомобільним транспортом до його місця зберігання, вказаною зберігачем товару, за власний рахунок.

Згідно з п. 2.2 договору зберігач товару приймає товар в кількості та по якості, що вказана в супровідних документах на кожну партію товару.

Відповідно до п. 2.7 договору документом, що підтверджує факт передачі товару на відповідальне зберігання, є акт здачі- приймання товару на відповідальне зберігання та/або товарно-транспортна накладна.

На виконання умов договору складського зберігання №26-12/05-Л-ВЗ від 26.12.2013р. позивач передав відповідачу на зберігання наступний товар:

- за актом прийому передачі товару №1 від 21.03.2014р.: Нутрівант Плюс зерновий (25 кг) у кількості 1050 кг., Нутрівант Плюс олійний (25 кг.) у кількості 1050 кг., Райкат Старт (5л.) у кількості 200 л;

- за актом прийому передачі товару №2 від 04.04.2014р.: Нутрівант Плюс олійний у кількості 1250 кг., Нутрівант Плюс зерновий у кількості 1350 кг., Нутрівант Плюс кукурудза у кількості 500 кг., Аталанте (1л) у кількості 60 л., Райкат Старт (1л) у кількості 135 л., Райкат Старт (5л) ) у кількості 200 л., Райкат Ріст (1л) у кількості 255 л., Райкат Ріст (5л) у кількості 860 л., Амінокат 30% (1л) у кількості 225 л., Амінокат 30% (5л) у кількості 1500 л., Мікрокат зерновий Старт (5л) у кількості 40 л., Мікрокат зерновий Старт (25л) ) у кількості 100 л., Мікрокат цинк (5л) у кількості 60 л., Мікрокат бор (5л) у кількості 40 л., Мікрокат бор (25л) у кількості 100 л., Мікрокат олійний (5л) у кількості 40 л., Келік Калій (5л) у кількості 260 л., Флорон (5л) у кількості 40 л., Разормін (1л) у кількості 45 л.

Відповідно до п.п. 3.2, 3.2.8 договору зберігач товару зобов'язаний допускати представників товаровласника до проведення комісійної перевірки умов зберігання товару щодо його якості та кількості, оформляючи перевірки актами загальної форми.

На підставі п.п. 3.2, 3.2.8 договору було проведено комісійну перевірку, за результатами якої складено інвентаризаційний опис від 03.02.2014р., згідно з яким виявлено нестачу зданого позивачем на зберігання відповідачу товару, а саме: Нутрівант плюс олійний в кількості 450 кг., Нутрівант плюс зерновий в кількості 575 кг., Атланте (1л) в кількості 7 л., Райкат старт (1 л) в кількості 13 л., Райкат старт (5 л) в кількості 65 л., Райкат ріст (1 л) в кількості 6 л., Райкат ріст (5 л.) в кількості 60 л., Амінокат (1л) в кількості 6 л., Амінокат (5 л) в кількості 40 л., Флорон (5 л) в кількості 10 л., Разормін (1л) в кількості 2 л.

Згідно з п.п. 3.2, 3.2.6, 5.1.договору зберігач товару зобов'язаний повернути товар протягом трьох діб, на першу письмову вимогу товаровласника, навіть якщо строк його зберігання не закінчився.

Якщо зберігач товару по першій письмовій вимозі товаровласника, не повертає в повному обсязі товар, зданий на зберігання, то він зобов'язаний на протягом трьох банківських днів з дати отримання письмової вимоги про повернення товару, перерахувати на поточний рахунок товаровласника компенсацію у розмірі вартості залишку товару, який не може бути повернутий, за цінами, не нижче вказаних в додатку №1 до договору. Компенсація у гривні, що підлягає сплаті зберігачем товару на виконання ним зобов'язань по договору, визначається шляхом множення грошового еквівалента в іноземній валюті, вказаній в договорі, на курс продажу цієї валюти на міжбанківському ринку (www.mezbank.org.ua) станом на 15.00 попереднього перед виставленням рахунку дня , в який буде здійснена фактична сплата покупцем ціни договору (її неоплаченої частини). З моменту надходження компенсації на рахунок товаровласника, до зберігача товару переходить право власності на оплачену вартість залишку товару.

Вимогою №318 від 15.12.2014р. позивач просив відповідача повернути отриманий на зберігання та втрачений товар, а в разі неможливості повернення - оплатити його вартість.

Факт надіслання вимоги №318 від 15.12.2014р. відповідачу підтверджується копією фіскального чеку №4081 від 15.12.2014р. (а.с. 25).

19.02.2015 року позивач на підставі п.5.1. договору виставив відповідачу рахунок на оплату вартості втраченого товару.

Проте, відповідач не виконав вимог претензії, не повернув частини товару, переданого йому на зберігання, не оплатив його вартості, що спричинило звернення позивача з позовом до суду.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст.ст. 526, 599 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до ч. 1 ст. 942 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 949 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Відповідно до ч. 1 ст. 950 Цивільного кодексу України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

За загальним правилом під збитками розуміються витрати, які особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), так і не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частини 3 статті 22 Цивільного кодексу України збитки відшкодовуються повністю, якщо договором або законом не передбачено їх відшкодування у меншому або більшому розмірі. Аналогічні за своєю суттю положення містяться в частині 2 статті 225 Господарського кодексу України, згідно з якою законом щодо окремих видів господарських зобов'язань може бути встановлено обмежену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань.

Статтею 951 Цивільного кодексу України передбачено, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість. Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості (частина 2 статті 951 Цивільного кодексу України).

Судом першої інстанції правомірно зазначено, що виходячи з системного аналізу змісту частини 3 статті 22, статті 951 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 225 Господарського кодексу України, відповідальність зберігача за втрату, нестачу або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, є обмеженою, а саме збитки, завдані поклажодавцю (позивачу) в разі втрати (нестачі) речі, обмежуються розміром її вартості.

У зв'язку із невиконанням відповідачем зобов'язання за договором складського зберігання №26-12/05-Л-ВЗ від 26.12.2013р. щодо повернення позивачу переданого на зберігання товару або відшкодування його вартості, позивач, звертаючись з позовом до суду, згідно з уточненим розрахунком (а.с.44) просить стягнути з відповідача 247446,30 грн. збитків.

Уточнення розміру позовних вимог проведено позивачем у зв'язку із частковим перерахуванням відповідачем вартості втраченого товару в розмірі 12414,36 грн. та виставленням відповідно до п.5.1. договору іншого рахунку на оплату №СФ-0000179 від 01.04.2015р. на суму 247381,88 грн.

Підписаним до договору №26-12/05-Л-ВЗ від 26.12.2013р. додатком №1 сторонами було визначено ціну товару за одиницю виміру. Ціна визначена в доларах США та євро.

Обчислюючи збитки, позивач виходить з ціни товару за одиницю виміру, вказану в додатку №1 до договору, курс продажу валюти на міжбанківському ринку станом на 31.03.2015р. (а.с.48-49), кількість товару, якого не вистачає, зазначену в інвентаризаційному описі від 03.12.2014р., додаючи при цьому ПДВ (а.с.44).

Розраховані позивачем таким чином збитки складають 247446,30 грн.

На підтвердження офіційного курсу гривні до долара США та євро позивачем подано роздруківки курсів валют із сайту міжбанківського ринку станом на 31.03.2015р. (а.с.49).

Посилання апелянта на неправомірне визначення збитків позивачем з огляду на те, що застосування курсу продажу валюти на міжбанківському ринку станом на 31.03.2015 р. не відповідає умовам п. 5.1 договору, судом до уваги не приймається з наступних підстав.

В даному випадку обрахунок ціни визначено позивачем з огляду на п. 5.2 договору, згідно якого збитки, завдані "Товаровласнику" втратою (нестачею) або пошкодженням товару, відшкодовуються "Збергачем товару" на підставі та в розмірі ст. 951 ЦК України. Ціна на товар визначається за цінами місця виконання зобов'язання в день доборовільного задоволення вимоги "Товаровласника" чи в день пред'явлення або задоволення позову, але не нижчими, ніж передбачені у Додатку № 1 до цього договору. Оскільки позовна заява підготовлена позивачем 19.02.2015 р. (згідно вихідної дати), а позов подано до суду 18.03.2015 р. (згідно відмітки канцелярії суду), позивач на вимогу суду уточнив розмір збитків з урахуванням курсу на момент уточнення, що не суперечить п. 5.2 договору.

В процесі розгляду справи відповідач платіжним дорученням №95 від 31.03.2015р. перерахував позивачу 12414,36 грн., внаслідок чого позивач зменшив на цю суму розмір позовних вимог до 235 031,94 грн. (247446,30 - 12414,36).

Місцевим судом відзначено, що розрахунок збитків містить податок на додану вартість.

Відповідно до пп. 196.1.2 п. 196.1 ст. 196 р.V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI операції з передачі майна у схов (відповідальне зберігання), а також у лізинг (оренду), крім передачі у фінансовий лізинг та повернення майна із схову (відповідального зберігання) його власнику, а також майна, попередньо переданого в лізинг (оренду) лізингодавцю (орендодавцю), крім переданого у фінансовий лізинг, не є об'єктом оподаткування ПДВ.

Враховуючи вищевикладене, сума нестачі товарів, прийнятих на зберігання, ні у зберігача (право власності на товар, прийнятий на відповідальне зберігання відсутній), ні у поклажодавця (інше вибуття не є об'єктом оподаткування ) не підлягає обкладенню ПДВ.

Додатково судом відзначається, що у разі якщо платник ПДВ перераховує іншій особі - платнику ПДВ кошти як відшкодування збитків за пошкоджене (знищене, втрачене) майно такої особи, то оскільки таке перерахування коштів не пов'язане з придбанням товарів (послуг), з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такого платника податку, право на віднесення сум податку до податкового кредиту не виникає.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем безпідставно до складу збитків включено податок на додану вартість в розмірі 41241,05 грн.

Відтак, в позові про стягнення 41241,05 грн. судом першої інстанції правомірно відмовлено.

Як в суді першої інстанції так і під час апеляційного розгляду справи відповідач (апелянт) стверджуває, що товар, який в інвентаризаційному описі значиться з приміткою «Кутенець», було повернуто позивачу. На підтвердження цього посилається на реєстр розхідних накладних, дозволи на відпуск. (а.с.61 - 73).

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з п.2.10. договору зберігач здійснює обов'язкове ведення складського обліку. Підставою для оприбуткування товару на позабалансовий облік (рахунок 023 «Матеріальні цінності на відповідальному зберіганні») є товарно-транспортна накладна. Підставою для зняття товару з позабалансового обліку є розпорядження товаровласника на зняття товару з відповідального зберігання.

Місцевий господарський суд вірно відмітив, що стверджуючи про повернення товару позивачу, відповідач мав би подати розпорядження позивача на зняття товару з відповідального зберігання, а повертаючи товар, мав би зняти його з позабалансового обліку.

Порядок проведення інвентаризації регулюється Положенням про інвентаризацію активів та зобов'язань, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.09.2014р. №879, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.10.2014р. №1365/

Згідно з п.5 Положення інвентаризація проводиться з метою забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства. Під час інвентаризації активів і зобов'язань перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан, відповідність критеріям визнання і оцінка. При цьому забезпечується: виявлення фактичної наявності активів та перевірка повноти відображення зобов'язань, коштів цільового фінансування, витрат майбутніх періодів

Проте, як вбачається з інвентаризаційного опису, товар рахується на бухгалтерському обліку відповідача, розбіжність зафіксована саме за даними бухгалтерського обліку та наявності товару в натурі.

Апелянтом не доведено наявності розпорядження позивача як товаровласника на зняття товару з відповідального зберігання, як це передбачено п. 2.10. договору.

Щодо передачі товару Кутинець Юрі - Вітера, як зазначено у дозволах на відпуск №РН-0003550 від 26.08.2014р., №РН-0001882 від 28.04.2014р., №РН-0001336 від 08.04.2014р., №РН-000817 від 22.03.2014р., суд першої інстанції встановив наступне.

З пояснень представника позивача, на посаді директора з регіонального розвитку перебував з 20.05.2013р. по 25.09.2014р. Кутенець Юрій Сильвестрович, а згідно із реєстраційними даними та статутними документами найменування підприємства позивача - ТзОВ «Вітера Україна».

Разом з цим, згідно із п.14 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Мінфіну від 16.05.1996р. №99, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.06.1996р. за №293/1318, чинної на час здійснення господарських операцій з передачі товару, повернення цінностей з відповідального зберігання здійснюється за умови подання довіреності підприємства, яке ці цінності передало на відповідальне зберігання.

Довіреності на отримання товару, виписаної на ім'я чи то Кутинець Ю., чи то Кутенець Ю.С. ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції подано не було.

За таких обставин місцевий господарський суд правомірно вказав, що надані відповідачем документи не можна вважати належними доказами на підтвердження факту повернення товару позивачу зі зберігання.

Твердження апелянта про те, що в даному випадку здійснюючи відпуск товару працівнику позивача відповідач діяв згідно звичаїв ділового обороту, які склалися між підприємствами-контрагентами, судом до уваги не приймається, оскільки відповідно до ст. 526 ЦК України звичаї ділового обороту застосовуються у випадку відсутності умов та вимог, які встановлені договором, цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства. Натомість, правовідносини за договором зберігання чітко врегульовані законодавчими актами та укладеним між сторонами договором.

Отже, суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення збитків, завданих нестачею переданого на зберігання товару в сумі 193790,89 грн. (247446,30 - 12414,36 - 41241,05).

Поряд з цим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині зменшення витрат позивача на оплату послуг адвоката до 5000,00 грн. з огляду на розумну необхідність витрат.

Як свідчать матеріали справи, позивачем до позовної заяви додано копію договору про надання правової допомоги б/н від 01.12.2014 р., копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 1625/10 від 24.06.1999р., виданого на ім'я Свириденка О.Й., та копію платіжного доручення № 671 від 20.02.2015р., якою підтверджено факт оплати ТзОВ "Вітера Україна" послуг адвоката в розмірі 15000 грн.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: 1) угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, 2) платіжного документа або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, 3) а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його права на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Надані позивачем позивачем матеріали в повній мірі підтверджують факт понесення витрат на оплату послуг адвоката. При цьому судом не приймається до уваги твердження апелянта, що сплата коштів в сумі 15000,00 грн. на рахунок фізичної особи-підприємця Свириденка О.Й. (платіжне доручення № 671 від 20.02.2015 р.) не підтверджує факту оплати послуг адвоката Свириденка О.Й. з наступних підстав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" - адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

За умовами ч. 1 ст. 13 цього Закону, адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.

Відповідно до п. 14.1.226. ст. 14 Подакового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

З огляду на викладене суд вважає, що сплата коштів в сумі 15000,00 грн. на рахунок фізичної особи-підприємця Свириденка О.Й. є належним підтвердженням факту оплати послуг адвоката Свириденка О.Й.

Поряд з цим колегією суддів відзначається, що суд з урахуванням матеріалів конкретної справи, зокрема ціни позову може обмежити розмір відшкодування витрат на оплату послуг адвоката з огляду на розумну необхідність. Розумна необхідність - це врахування часу, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець, тривалість розгляду і складність справи; вартість відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні, наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; ціна позову; докази, що підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката. Таким чином, це являється суто оціночним поняттям.

Суд першої інстанції обмежуючи витрати на оплату послуг адвоката у даній справі до 5000,00 грн. з огляду на розумну необхідність витрат, жодним чином не обгрунтував свою позицію з врахуванням вищенаведених обставин. Відтак, на думку колегії суддів, таке обмеження є необгрунтованим. При цьому суд відзначає, що витрати на оплату послуг адвоката в сумі 15000,00 грн. по відношенню до заявлених позовних вимог (350587,19 грн.) становлять 4,28 %, що не являється необгрунтовано завищеним розміром.

Разом з цим, як правильно зазначено місцевим судом, відповідно до розділу VІ Господарського процесуального кодексу України судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом і дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України в п.6.3. постанови №7 від 21.02.2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною 5 ст.49 ГПК.

Таким чином, колегія суддів вважає, що витрати позивача на оплату послуг адвоката підлягають відшкодуванню пропорційно розміру задоволених вимог. Розмір пропорції задоволених вимог відносно заявлених становить 78,3%. Відтак, на відповідача покладаються витрати позивача на оплату послуг адвоката в сумі 11745,00 грн. Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Зазначені в апеляційній скарзі інші доводи скаржника не обгрунтовані та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, п. 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агропанхім" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 28.05.2015 року у справі № 903/291/15 змінити в частині розподілу судових витрат, а саме - витрат на оплату послуг адвоката, виклавши п. 2 резолютивної частини рішення в наступній редакції:

"2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю компанія «Агропанхім» (45606, Волинська область, Луцький район, с. Ровенці, вул. Промислова, буд. 15, код ЄДРПОУ 35495266) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Вітера Україна» (03151, місто Київ, вулиця Мішина, буд. 3, код ЄДРПОУ 34575942) 193790 грн. 89 коп. збитків, 11745,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката, 3875 грн. 82 коп. витрат, пов'язаних з оплатою судового збору."

В інших частинах рішення залишити без змін.

3. Господарському суду Волинської області на виконання постанови суду видати наказ.

4. Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.

Головуючий суддя Тимошенко О.М.

Суддя Огороднік К.М.

Суддя Дужич С.П.