Рішення

від 10.09.2015 по справі 278/2610/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №278/2610/13-ц Головуючий у 1-й інст. Баренко С. Г.

Категорія 47 Доповідач Галацевич О. М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Галацевич О.М.

суддів Матюшенко І.В., Миніч Т.І.

з участю секретаря судового засідання Мишаковської В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та відшкодування завданих збитків та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, Житомирської районної державної адміністрації Житомирської області про визнання незаконним розпаювання земель реформованої агрофірми «Сінгури», визнання частково недійсним та скасування розпорядження Житомирської райдержадміністрації, визнання незаконною передачі земельної ділянки ОСОБА_1, визнання недійсним та скасування державного акту на право власності,

за апеляційною скаргою ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_1,

на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 29 квітня 2015 року, -

встановила:

У червні 2013 році ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, як до спадкоємців ОСОБА_6, в якому, з урахуванням уточнень від 16.04.2015 року (а.с. 77 т. 2), просила усунути перешкоди у користуванні належною їй земельною ділянкою, що знаходиться на території Сінгурівської сільської ради Житомирського району Житомирської області, шляхом зобов'язання відповідачів знести огорожу. В обґрунтування позову зазначила, що договір оренди водного фонду та прибережної смуги з останніми не укладався, самовільним зайняттям 2,6 га належної їй земельної ділянки відповідачі спричинили збитків на суму 3397,22 грн., які просила стягнути з них на свою користь.

У листопаді 2013 року ОСОБА_4 звернулась до суду із зустрічним позовом, в якому, з урахуванням уточнень від 04.12.2013 року (а.с. 114-117 т.1), просила: визнати незаконним розпаювання земель реформованої агрофірми «Сінгури» у частині розпаювання земель, які належать до водного фонду, а саме прибережної захисної смуги площею 2,6 га; визнати незаконним розпорядження РДА у частині надання у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 4,7862 на території Сінгурівської сільської ради; визнати незаконною передачу у приватну власність ОСОБА_1 частини земельної ділянки прибережної захисної смуги площею 2,6 га на території Сінгурівської сільської ради; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 15.02.2005 року. В обґрунтування заявлених вимог зазначила, що до неї, як до спадкоємця попереднього орендаря водного фонду ОСОБА_6 перейшло право оренди земельної ділянки для рибогосподарських потреб та сінокосіння загальною площею 17.8613 га, з яких 9,9713 га під водою, 7,890 га прибережної захисної смуги. Вказаний договір укладений на виконання розпорядження райдержадміністрації, його належним чином зареєстровано у державному реєстрі 24.01.2008 за № 040820900002. ОСОБА_1 помилково передано у приватну власність частину прибережної захисної смуги спірного водного фонду в басейні р. Гуйва, яка була раніше передана в оренду ОСОБА_6

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 29 квітня 2015 року з урахуванням ухвали про виправлення описки від 02.06.2015 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та відшкодування завданих збитків задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 у солідарному порядку на користь ОСОБА_1 22 грн. 08 коп. збитків, заподіяних зайняттям частини земельної ділянки позивача, що не накладається на прибережну захисну смугу (площа зайнятої ділянки 0,0089 га) та зобов'язано відповідачів знести самовільно встановлений паркан поза межами прибережної захисної смуги (на ділянці площею 0,0089 га). В решті вимог відмовлено за недоведеністю. Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 по 38 грн. 23 коп. судового збору та по 2 грн. 95 коп. витрат на проведення експертизи пропорційно частці задоволених вимог.

Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано незаконним розпаювання земель реформованої агрофірми «Сінгури» на території Сінгурівської сільської ради Житомирського району в частині розпаювання земель, які належать до водного фонду, а саме прибережної захисної смуги та водного об'єкта площею 1,9869 га. Визнано незаконним розпорядження Житомирської районної державної адміністрації від 30.09.2004 №470 в частині надання у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1,9869 га. на території Сінгурівської сільської ради. Визнано незаконною передачу у приватну власність ОСОБА_1 частин земельної ділянки прибережної захисної смуги площею 1,9869 га на території Сінгурівської сільської ради Житомирського району. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 4.7862 га серії НОМЕР_1 від 15.02.2005. У решті вимог відмовлено за недоведеністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 458 грн. 79 коп. судового збору та 5166 грн. 00 коп. витрат на проведення експертизи.

У апеляційній скарзі ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати, як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначив, що спір про визнання незаконним та скасування розпорядження Житомирської РДА від 30.09.2004 року №470 у частині надання у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 4,7862 га на території Сінгурівської сільської ради, а також про визнання недійсним та скасування державного акту серії НОМЕР_1 виданого Житомирською райдержадміністрацією 15.02.2005 року на право власності на земельну ділянку площею 4,7862 га вже був предметом розгляду суду, - і рішенням апеляційного суду Житомирської області від 21.11.2012 року №0608/2-97/12 у задоволенні таких вимог було відмовлено. Також зазначив, що до участі у справі не було залучено агрофірму «Сінгури», в якій працювала покійна мати (спадкодавець спірної земельної ділянки) ОСОБА_1 На його думку, судом першої інстанції помилково встановлено, що отримана свого часу в оренду ОСОБА_6 земельна ділянка була передана в оренду його спадкоємцям, оскільки відсутні докази вказаних обставин. Зазначив, що відповідачі не в праві звертатись до суду з вищевказаними вимогами, оскільки таке право належить державі в особі уповноважених органів.

Заслухавши доводи осіб, які з'явились в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення первісного та зустрічного позовів, суд першої інстанції, пославшись на висновок комісійної земельно-технічної експертизи №239/14 (а.с.8-33 т.2), зазначив, що відповідачі безпідставно займають частину земельної ділянки розміром 0,0089 га, належної ОСОБА_1, а земельна ділянка, передана у приватну власність останній площею 1,9869 га, накладається на прибережну захисну смугу земельної ділянки водного фонду, переданої в оренду ОСОБА_6

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, вважає їх передчасними, враховуючи наступне.

За змістом ст. 6 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Відповідно до ст. 17 цього Закону об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Орендар земельної ділянки зобов'язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку (ст. 25 Закону).

За положеннями ст. 125, ч. 1 ст. 126 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", ст. 3 якого передбачає, що права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

За змістом ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним особам, зокрема, право оренди земельної ділянки.

Із роз'яснень, викладених у п.п. 7, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» № 7 від 16.04.2004 року вбачається, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з ч. 3 ст. 152 ЗК шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (ст. 16 ЦК України).

Вирішуючи спори про право власності на земельну ділянку, суди мають виходити з того, що з 01.01.2002 року відповідно до ст. 125 ЗК України право користування земельною ділянкою виникало після одержання її власником або землекористувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування або укладення договору оренди, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а з 02.05. 2009 року у відповідності із Законом України від 05.03.2009 року N 1066-VI право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Судом першої інстанції встановлено, що розпорядженням Житомирської районної державної адміністрації Житомирської області № 470 від 30.09.2004 року ОСОБА_1 передано у власність дві земельні ділянки на території Сінгурівської сільської ради Житомирського району для ведення особистого селянського господарства площею 3,7950 га та 0,9912 га. Останньою виготовлено державний акт серії НОМЕР_1 від 15.02.2005 року, відповідно до якого вона на підставі зазначеного розпорядження є власником земельної ділянки на території Сінгурівської сільської ради Житомирського району з цільовим призначенням - ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер НОМЕР_2 та НОМЕР_3) площею 4,7862 га (а.с.4).

ОСОБА_6 відповідно до договору оренди від 24.01.2008 року, зареєстрованому у Державному реєстрі 28.01.2008 року за № 040820900002 (а.с. 160-170 т.1) передані в оренду: земельна ділянка водного фонду кадастровий номер НОМЕР_4 з прибережною захисною смугою кадастрові номери НОМЕР_5 та НОМЕР_6 загальною площею 17,8613 га.

Спадкоємцем ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, є ОСОБА_4, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 97-98 т. 1).

20.06.2014 року ОСОБА_4 уклала договір оренди з Житомирською районною державною адміністрацією (а.с.174-179 т.2). Об'єктом оренди за даним договором є земельна ділянка водного фонду кадастровий номер НОМЕР_4 з прибережною захисною смугою кадастровий номер НОМЕР_5 та НОМЕР_6 загальною площею 17,8613 га, яка перебувала в оренді спадкодавця на час його смерті.

Своє право оренди остання зареєструвала 07.05.2015 року, що підтверджується відповідними витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (а.с. 171-173 т.2).

Відтак, право користування об'єктом договору оренди, як і право вимоги щодо усунення будь-яких перешкод у користуванні ним, виникло у ОСОБА_4 07.05.2015 року, тобто з моменту державної реєстрації права оренди .

Разом з тим, на час ухвалення оскаржуваного рішення, судом першої інстанції залишені без уваги обставини щодо наявності на час звернення у ОСОБА_4 із зустрічним позовом зареєстрованого у визначеному законом порядку права оренди спірної земельної ділянки, що мало значення для подальшого вирішення питання про перехід права користування земельною ділянкою до ОСОБА_4 та, відповідно, наявності у неї права вимоги та порушеного права, на захист якого вона подала позов.

У цій частині доводи апелянта є обґрунтованими, а тому, враховуючи, що на час звернення із зустрічним позовом (листопад 2013 року) та на час ухвалення судового рішення (29.04.2015 року), ОСОБА_4 не набула у визначеному законом порядку права оренди, а відтак права вимагати усунення будь-яких порушень її права, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про те, що оскаржуваним рішенням райдержадміністрації, державним актом на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 та розпаюванням земель агрофірми «Сінгури» порушені права ОСОБА_4

Крім того, ухвалюючи рішення про визнання незаконним розпаювання спірних земель, суд першої інстанції не звернув увагу, що позивачем обраний неіснуючий спосіб захисту порушеного права. Зокрема, саме по собі розпаювання є наслідком відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, і саме такі рішення могли бути предметом оскарження та судового розгляду у відповідності до ч. 3 ст. 152 ЗК України.

Відтак, рішення суду в частині задоволення зустрічного позову підлягає скасуванню, з ухваленням нового про відмову в позові.

Заперечення представників ОСОБА_4 про те, що у відповідності до п. 40 договору оренди (а.с. 65 т. 1) після смерті спадкодавця до останньої перейшло право на орендовану земельну ділянку, а тому остання є належним позивачем за зустрічним позовом, є безпідставними, враховуючи безумовну вимогу чинного законодавства про обов'язкову державну реєстрацію такого права та наявності лише у власника земельної ділянки або землекористувача безпосереднього права вимагати усунення будь-яких порушень його права.

Крім того, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду у частині задоволення первісного позову ОСОБА_1 не ґрунтується на відповідних доказах у справі. Зокрема, матеріали справи не містять, а позивач не надала суду, як першої так і апеляційної інстанцій, доказів спорудження відповідачами паркану або його успадкування після смерті спадкодавця. Враховуючи, що вимоги первісного позивача не підтверджені належними та допустимими доказами, що є його обов'язком відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України, висновок суду про порушення прав ОСОБА_1 є передчасним, а рішення про задоволення первісного позову підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові.

Доводи представника ОСОБА_1, що спір про визнання незаконним та скасування розпорядження Житомирської РДА від 30.09.2004 року №470 в частині надання у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 4,7862 га на території Сінгурівської сільської ради, а також про визнання недійсним та скасування державного акту серії НОМЕР_1, виданого Житомирською РДА 15.02.2005 року на право власності на земельну ділянку площею 4,7862 га вже був предметом розгляду суду з ухваленням судового рішення у справі №2-97/12(а.с.10-12 31-32 т. 1), яке набуло законної сили, у зв'язку з чим провадження у справі у цій частині слід закрити, є безпідставними, оскільки предмет та підстави зустрічного позову ОСОБА_4 не є тотожними тим, що були у справі №2-97/12. Зокрема, ОСОБА_4, звертаючись з зустрічним позовом, крім вимог про визнання розпорядження та державного акту незаконними, просила визнати незаконним розпаювання спірних земель реформованої агрофірми та незаконною передачу у приватну власність відповідачці спірної земельної ділянки розміром 2,6 га. Нетотожність хоча б одного елемента спору не перешкоджає заінтересованим особам звернутися до суду з новим позовом і не дає суду підстави закривати провадження у справі. Зазначене узгоджується з правовою позицію Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 22.04.2015 року у справі №6-79цс15.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 29 квітня 2015 року скасувати, ухваливши нове про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та відшкодування завданих збитків та зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1, Житомирської районної державної адміністрації Житомирської області про визнання незаконним розпаювання земель реформованої агрофірми «Сінгури», визнання частково недійсним та скасування розпорядження Житомирської райдержадміністрації, визнання незаконною передачі земельної ділянки ОСОБА_1, визнання недійсним та скасування державного акту на право власності.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього ж часу може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Судді: