Рішення

від 01.10.2009 по справі 25/174-а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

25/174-А

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  25/174-А

01.10.09

За  позовом      Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва

до                       1. Товариства з обмеженою відповідальністю „Світ Автозапчастин”

              2. Товариства з обмеженою відповідальністю „Фінансова компанія

              „Дніпро-Інвест”

про                     визнання договору недійсним

Суддя Морозов С.М.

Представники сторін:

від позивача        Приліпко А.Д. (довіреність № 2914/9/10-017 від 09.07.2009р.)

                         Маканіна В.В. (довіреність № 4690/9/10-030 від 01.10.2009р.)

від відповідачів   1. Нестеришин Т.С. (довіреність від 19.01.2009р.)

                 2. не з'явились

01.10.2009р. у судовому засіданні відповідно до п. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державна податкова інспекція у Деснянському районі м. Києва (надалі –ДПІ у Деснянському районі м Києва, позивач) звернулась  до суду з позовною заявою про визнання недійсним правочину, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Світ Автозапчастин” (надалі ТОВ «Світ Автозапчастин», відповідач 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпро-Інвест»(надалі ТОВ «ФК «Дніпро-Інвест», відповідач 2) на загальну суму 3500000,00 грн. з підстав передбачених статтями 207, 208  Господарського кодексу України. Також позивач просив суд застосувати наслідки недійсності договорів згідно ст. 208 ГК України, стягнути з ТОВ «ФК «Дніпро-Інвест»на користь ТОВ «Світ Автозапчастин»грошові суми по господарському правочину в сумі 3500000,00 грн., а з останнього вказану суму стягнути на користь держави.

В обґрунтування позовних вимог позивачем визначені посилання на наступні обставини.

На думку ДПІ у Деснянському районі м Києва, умисел відповідача-2 на укладання угоди, з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, підтверджується рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 23.02.2007р. були визнані недійсними статут, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ ФК «Дніпро-Інвест».

Відповідачем 1 позов не визнано у письмових запереченнях до позову ТОВ «Світ Автозапчастин»стверджує про безпідставність заявлених вимог до відповідачів. Сам лише факт визнання недійсними установчих документів відповідача 2 не тягне за собою наслідку недійсності укладених таким підприємством угод. Окрім того, відповідач посилається на факт встановлення постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.10.2007 по справі №8/37 правомірності та добросовісності укладення та виконання спірного договору.

Відповідач 2 заперечень проти позову не надав, на судовий розгляд справи не з'являвся, про розгляд справи був повідомлений належним чином. Відповідно до ч. 2 ст. 128 КАС України неприбуття в судове засідання сторін без поважних причин або неповідомлення ними про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи.

Провадження у справі було зупинено ухвалою від 05.07.2007 до закінчення перегляду Деснянським районним судом м. Києва за ново виявленими обставинами постанови суду у справі за позовом ДПІ у Деснянському районі м. Києва до Сочіяна С.Б., Гоголя В.М., Доюроноженка О.М., ТОВ ФК «Дніпро-Інвест»про визнання недійсними установчих документів. На підставі ухвали суду від 14.09.2009р. за клопотанням відповідача 1 провадження у справі поновлено.

Заслухавши доводи представників сторін, дослідивши наявні докази, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

01.11.2004р. ТОВ ФК «Дніпро-Інвест»та ТОВ «Світ Автозапчастин» було укладено Договір № 135, за умовами якого ТОВ «Світ Автозапчастин»(Замовник) доручає, а ТОВ ФК «Дніпро-Інвест»(Генпідрядник) зобов'язується виконати ремонтно –будівельні роботи на загальну суму 3500000,00 грн.

Виконання договору підтверджується Актами прийому виконаних підрядних робіт № 1, 2, 3, податковими накладними від17.11.2004р., від 14.12.2004р., від 22.12.2004р., та від 24.12.2004. Факт оплати виконаних робіт підтверджується платіжними дорученнями № 686 від 16.11.2004, № 759 від 13.12.2004, № 791 від 23.12.2004, № 790 від 22.12.2004, № 789 від 21.12.2004 (вказані документи у копіях надані до матеріалів справи).

Відповідно до статті 4 Перехідних положень Господарського кодексу України, Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу.

Згідно із п. 1 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (далі по тексту –ЦК України), ЦК України набрав чинності з 1 січня 2004 року.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

В даному випадку, враховуючи, що укладення та виконання договору відбулось в період після 01.01.2004р., підлягають застосуванню ст. 215, 203 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу. Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо  суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнане судом недійсним повністю або в частині.

Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд повинен з'ясувати наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних юридичних наслідків.

Правові наслідки такої угоди залежать від наявності умислу - у обох сторін чи однієї, від виконання угоди обома сторонами чи однією.

Із наданих суду доказів вбачається, що позивачем не доведено належним чином в чому саме полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладання договору і чи була вона спрямована на приховування від оподаткування доходів, а також наявність в діях відповідачів вини у формі умислу.

Позовні вимоги ДПІ у Деснянському районі м. Києва не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Позивач, стверджуючи про наявність в діях відповідача-2 умислу, спрямованого на досягнення мети суперечної інтересам держави, вважає, що підставою для висновку про те, що відповідач 2 займався підприємницькою діяльністю з порушенням чинного законодавства України є рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23.02.2007р., яким визнані недійсними установчі документи ТОВ ФК «Дніпро-Інвест»та свідоцтво про реєстрацію платником ПДВ ТОВ ФК «Дніпро-Інвест». Однак наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням районного суду про визнання установчих документів цієї сторони договору недійсними та скасування державної реєстрації, оскільки предметом дослідження у такій справі є, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність протиправного умислу при укладенні угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності суб'єкта.

На момент виконання зобов'язань за оспорюваним договором, ТОВ ФК «Дніпро-Інвест» знаходилось в Єдиному державному реєстрі, а також мало свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість. Окрім того, визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягнуло за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляло правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Чинним на момент розгляду справи Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців” було встановлено, що, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними (ч.1, ч.2 ст.18 Закону).

Органи юридичної особи –це призначені або обрані посадові особи. Таким чином наявність прямого умислу та корисливої мети на ухилення від сплати податків може бути встановлено виключно у фізичних осіб. Фізична особа (посадова особа) визнається винною тільки судом загальної юрисдикції.

Суд вважає, що позивачем не доведено факту наявності суб'єктивного чинника правопорушення, а відповідно і умислу у відповідачів, чи одного з них, на укладення спірної угоди з метою приховування від оподаткування доходів.

Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами відповідачів встановлений обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Законом України «Про систему оподаткування»від 25.06.1991 № 1251-XII зі змінами і доповненнями для платника податку не передбачено обов'язку (ст. 9) та не надано права (ст. 10) вимагати від іншого платника податку будь-яких відомостей (в т.ч. і щодо реєстрації в якості платника податку, ведення останнім будь-яких бухгалтерських книг, журналів тощо). Так само, Закон України “Про податок на додану вартість” не передбачає обов'язку або права одного платника податку контролювати показники податкової звітності по податку на додану вартість іншого платника податку.

Відповідно до Закону України «Про державну податкову службу в Україні»вчинення зазначених дій є не тільки правом, а й прямим обов'язком податкових органів.

Позивачем не надано суду будь-яких доказів на підтвердження несплати податків за укладеним договором. Не надано суду акту перевірки ТОВ ФК «Дніпро-Інвест», яким виявлено несплату податку у відповідному періоді, не надано доказів прийняття рішення про донарахування виявленої недоплати. Позивачем не зазначено які заходи вживались органами державної податкової служби щодо притягнення до відповідальності ТОВ ФК «Дніпро-Інвест». Згідно довідки № 12/1-7/586 від 29.03.2007р. Головного міжрегіонального управління статистики у місті Києві ТОВ ФК «Дніпро-Інвест»значиться в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України. Навпаки, встановлені судом факти свідчать про те, що ТОВ «Світ Автозапчастин»за укладеною угодою сплатило товариству в ціні вартості поставлених товарів податок на додану вартість про що свідчать платіжні доручення № 686 від 16.11.2004, № 759 від 13.12.2004, № 791 від 23.12.2004, № 790 від 22.12.2004, № 789 від 21.12.2004. Окрім того, суд звертає увагу на те, що в пункті 1.3 оглядового листа Вищого арбітражного суду України № 01-8/481 від 20.04.2001 зазначено, що порушення сторонами договору законодавства про податки не є підставою для визнання його недійсним. Якщо податковим органом не подано доказів спрямованості укладеної угоди на вчинення порушення податкового законодавства, несплата податків (обов'язкових платежів) не є підставою для визнання угоди недійсною.

Крім того, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.10.2007 по справі № 8/37 за позовом ТОВ «Світ автозапчастин»до ДПІ у Деснянському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень –рішень, було встановлено, що користуючись даними ЄДРПОУ і реєстру платників податку на додану вартість ТОВ «Світ Автозапчастин»добросовісно уклало договір підряду № 135 від 01.11.2004 з ТОВ «ФК «Дніпро - Інвест», сплатив вартість виконаних останнім робіт за договором, в тому числі і податок на додану вартість в розмірі 538333,00 грн., отримав податкові накладні від 17.11.2004р., від 14.12.2004р., від 22.12.2004р., від 24.12.2004, та від 30.01.2005 на вказану суму та на підставі цих накладних відніс у податкових деклараціях за грудень 2004 року та січень 2005 року суму сплаченого податку на додану вартість в розмірі 538333,00 грн. до складу податкового кредиту звітних періодів. До того ж, судом встановлено, що свої обов'язки щодо нарахування та сплати ПДВ у господарських відносинах з ТОВ «ФК «Дніпро-Інвест»відповідач-1 здійснював у відповідності з вимогами законодавства, не порушуючи права та інтереси третіх осіб, зокрема держави. Вказана постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.10.2007 по справі № 8/37 залишена в силі ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2009 та на час розгляду цієї справи є чинною.

Суду не надано належних доказів на підтвердження того, що укладаючи угоду, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам держави та суспільства. Сам по собі договір не є таким, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Позивач не довів суду обставини, на які він посилається, не визначив в позовній заяві і не обґрунтував: чим саме порушено інтереси держави в цілому, які конкретні нормативні акти, що визначають соціально-економічні основи держави не дотримано; чи був намір та прямий умисел порушити вимоги закону, а якщо був, то у якої саме особи;  не визначив і не обґрунтував розмір шкоди або збитків заподіяних державі, шляхом ухилення від сплати податків та заподіяння її саме укладанням спірного договору, не доведено факту несплати податків відповідачами згідно спірної угоди.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, судом визнається, що в позовній заяві відсутні достатні докази, що підтверджують або спростовують наявність як об'єктивного так і суб'єктивного складу правопорушення. Докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які ДПІ у Деснянському районі м. Києва посилається в обґрунтування позовних вимог.

Через відсутність підстав вважати недійсними господарські зобов'язання за оспорюваною угодою не підлягають задоволенню також вимоги про застосування наслідків передбачених ст. 208 Господарського кодексу України. Окрім того, останні заявлені позивачем з пропущенням строків встановлених для їх застосування.

Частиною 1 статті 208 ГК України визначено, що у випадку якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що  вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї  першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Таким чином, вказаний Кодекс містить публічно-правові наслідки укладення недійсної угоди. Цим кодексом встановлена відповідальність (правові наслідки) у вигляді адміністративно-господарської санкції (в розумінні ст.  ст.  238, 239 ГК України), яка має конфіскаційний характер, - стягнення в доход держави одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства.

При цьому суд відзначає, що моментом вчинення порушення, визначеного ст. 207 ГК України, є момент укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Як підтверджено матеріалами справи, спірний договір укладено відповідачами  у листопаді 2004р.

Відповідно до ст. 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Оскільки позивач звернувся до суду 27.03.2007р., тобто більш ніж через два роки після вчинення  відповідачами, як стверджує позивач, правопорушення, то за таких обставин суд приходить до висновку про пропущення строків для застосування до відповідачів адміністративної санкції.

В зв'язку з вищевикладеним, позовні вимоги визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

                  Керуючись ст.ст. 71, 86, 94, ст. 105, 158-163  КАС України, господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В позові відмовити повністю.     

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                                                            С.М. Морозов

                                                Дата складення постанови у повному обсязі 15.10.2009р.