Постанова

від 06.10.2009 по справі 14/417

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

14/417

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 06 жовтня 2009 р.                                                                                    № 14/417  

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.

розглянув касаційну скаргу Полтавської обласної організації Спілки наукових та інженерних об'єднань України, м. Полтава (далі –Спілка)

на рішення господарського суду Полтавської області від 18.02.2009 та

постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 15.06.2009

зі справи № 14/417

за позовом Полтавської обласної організації товариства винахідників та раціоналізаторів України, м. Полтава (далі – Товариство)

до Спілки

про визнання права власності на нерухоме майно.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

Товариства –Тимофеєва Ю.Д., Тимофеєва Д.Ю.,

Спілки –Корчака С.М., Півненко Л.В.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом про визнання права власності на 100 м2 нежитлового приміщення, що є у спільній частковій власності сторін, та виділення частки майна в натурі.

Рішенням названого господарського суду від 18.02.2009 (суддя           Іваницький О.Т.), залишеним без змін  постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 15.06.2009 (колегія суддів у складі: суддя Жук Г.А. –головуючий, судді Агрикова О.В., Мазур Л.М.), позов задоволено:

- визнано право власності Товариства на нерухоме майно, що є у спільній  частковій власності сторін, площею 100 м2, яке знаходиться за адресою:                   м.  Полтава, вулиця Жовтнева, 43 (Будинок науки та техніки, далі –Будинок);

        - вирішено виділити в натурі Товариству 100 м2 площі Будинку, включаючи службові кімнати № 217 та № 218 корисною площею 64 м2 на підставі укладених сторонами договорів від 16.09.1990 та 01.11.1994 із загальної площі 2290 м2 (корисна площа 1023 м2), що знаходиться в оперативному управлінні Спілки;

          - на Спілку віднесено судові витрати зі справи;

          - скасовано пункт 5 ухвали господарського суду Полтавської області від 17.11.2008 у справі № 14/417, в якому йшлося про заборону комунальному підприємству "Полтавське бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор" здійснювати реєстрацію прав власності на виділену Спілці частину нежитлового приміщення, що є у спільній частковій власності сторін, до вирішення господарського спору по суті;

          - вирішено здійснити в установленому порядку згідно з чинним законодавством України державну реєстрацію права власності Товариства на майно загальною площею 100 м2;

          - Спілку зобов'язано надавати позивачеві додаткові приміщення для проведення конференцій, пленумів, семінарів "на умовах, які обговорюються в кожному конкретному випадку окремо".

          Судові рішення мотивовано тим, що позивачем доведено набуття ним права власності на частину нежитлового приміщення в установленому законом порядку.

Спілка звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення зі справи скасувати внаслідок їх прийняття з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити; крім того, відповідач у справі просить залишити без змін пункт 5 резолютивної частини рішення господарського суду першої інстанції від 18.02.2009, яким скасовано пункт 5 ухвали господарського суду Полтавської області від 17.11.2008 у цій справі про заборону комунальному підприємству "Полтавське бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор" здійснювати реєстрацію прав власності на виділену Спілці часину нежитлового приміщення, що є у спільній частковій власності, до вирішення господарського спору по суті.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Перевіривши на підставі встановлених господарськими судами обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Попередніми судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- 16.09.1990 Спілкою та Товариством укладено договір про дольову участь у будівництві службового будинку спеціального призначення, згідно з умовами якого:

? відповідач у справі зобов'язався після введення в експлуатацію Будинку виділити 100 м2 виробничих площ для розміщення апарату позивача і його лабораторій, а також надавати для використання додаткові та побутові приміщення;

? позивач, у свою чергу, зобов'язався взяти дольову участь у будівництві зазначеного будинку у сумі 0,2 млн. крб. та, використовуючи надані приміщення, сплачувати витрати за експлуатацію, ремонт, комунальне обслуговування, енергозабезпечення та прибирання приміщень;

- Товариством на виконання умов договору від 16.09.1990 про дольову участь в будівництві службового будинку спеціального призначення згідно з платіжним дорученням від 12.12.1990 № 212 перераховано відповідачеві           200 тис. крб.;

-  01.11.1994 позивачем та відповідачем укладено договір про користування приміщеннями в Будинку, відповідно до якого відповідачем передано, а позивачем прийнято в безстрокове користування приміщення площею 150 м2, включаючи службові приміщення № 217, № 218, на підставі договору від 16.09.1990;

-  26.05.1992 відповідачем та Полтавською обласною дирекцією Укрсоцбанку укладено договір про дольову участь у будівництві службового будинку спеціального призначення на праві власності, згідно з пунктом 7 якого та у відповідності до рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради від 27.02.1991№ 84  відповідач зобов'язався виділити Полтавській обласній дирекції Укрсоцбанку на правах власності п'ятий поверх Будинку;

- 26.10.1994 виконавчий комітет Полтавської міської ради прийняв рішення № 328, яким затвердив акт державної комісії з прийняття в експлуатацію Будинку з розміщенням, зокрема, дирекції "Укрсоцбанку" та служб міськвиконкому (п'ятий поверх) на умовах власності;

- рішенням арбітражного суду Полтавської області від 03.02.1992 у справі № 200/5 визнано право власності Спілки на Будинок, що будується в м. Полтава по вул. Жовтневій, 43, а також на придбані для цього обладнання і матеріали;

- рішенням виконкому Полтавської міської ради народних депутатів від 27.02.1991 № 84 "Про використання приміщення Будинку науки і техніки по вул. Жовтневій в м. Полтаві" відповідача затверджено власником Будинку;

- 14.01.1995 постановою № И-1-95с виконавчого комітету Полтавського обласного Союзу наукових та інженерних об'єднань України "Про взяття на баланс приміщення Будинку науки і техніки" з 01.01.1995 вартість основних фондів будинку науки і техніки в сумі 19920680336 крб. передано на баланс Спілки.

Причиною виникнення спору у справі стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання права власності за позивачем на частину майна за договором від 16.09.1990 про дольову участь в будівництві службового будинку спеціального призначення.

Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення" таке  рішення є законним тоді, коли суд,  виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображено обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення не узгоджуються з наведеними вимогами з урахуванням такого.

Згідно зі статтею 355 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності; право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Відповідно до статті 134 Господарського кодексу України (далі – ГК України) суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом. Майно, що використовується у господарській діяльності, може перебувати у спільній власності двох або більше власників.

Статтею 21 Закону України "Про об'єднання громадян" передбачено, що об'єднання громадян набуває право власності на кошти та інше майно, зокрема, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом.

Згідно зі статтею 328 ЦК право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Задовольняючи позовні вимоги, та визнаючи за позивачем право власності на частину приміщення, господарські суди попередніх інстанцій посилалися на умови договору від 16.09.1990 про дольову участь у будівництві службового будинку спеціального призначення, укладеного сторонами, та на платіжне доручення про перерахування позивачем 200 тис. крб. на виконання умов цього договору; проте господарські суди не дослідили умови такого договору, не встановили його предмет та вид, а також не з'ясували питання про те, чи дійсно за умовами договору до позивача у справі переходить право власності на майно. Більш того, господарськими судами залишено поза увагою договір від 01.11.1994 про користування приміщеннями Будинку, укладений на виконання умов договору від 16.09.1990 про дольову участь у будівництві, відповідно до якого Спілкою передано, а Товариством прийнято в безстрокове користування приміщення Будинку площею 150 м2.

Крім того, в оскаржуваному судовому рішенні першої інстанції  (зокрема, в його резолютивній частині) зазначено про те, що спірне майно знаходиться у Спілки в оперативному управлінні.

Проте зі змісту статті 137 ГК України вбачається, що правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).  Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган.

Суд першої інстанції у своєму рішенні не навів обставин справи, на підставі яких він дійшов висновку про наявність у Спілки спірного майна в оперативному управлінні, а, дійшовши такого висновку, не з'ясував, хто саме є власником Будинку та яким чином спірне майно передано відповідачу в оперативне управління; суд також не надано оцінки рішенню арбітражного суду Полтавської області від 03.02.1992 у справі № 200/5, яким визнано право власності Спілки на Будинок. Зазначену помилку не виправлено й судом апеляційної інстанції.

Крім того, відповідно до пункту 2 частини першої статі 83 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України) господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Місцевий же господарський суд, задовольняючи позовні вимоги, вийшов за їх межі, зокрема, зобов'язавши відповідача у пункті 7 резолютивної частини рішення "надавати позивачу додаткові приміщення для проведення конференцій, пленумів, семінарів на умовах, які обговорюються в кожному конкретному випадку окремо", незважаючи на те, що такі вимоги позивачем взагалі не були заявлені. У здійсненні перегляду даного рішення суд апеляційної інстанції також не звернув уваги на це порушення місцевим господарським судом норм процесуального права.

Отже, попередні судові інстанції у розгляді справи припустилися неправильного застосування вимог частини першої статті 47 ГПК України прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, прийняті по суті даної справи судові рішення підлягають скасуванню, а справа –передачі на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого слід врахувати викладене, встановити обставини, зазначені в цій постанові, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального і процесуального права та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 1117 –11112 ГПК України, Вищий господарський суд України  

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Полтавської обласної організації Спілки наукових та інженерних об'єднань України задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Полтавської області від 18.02.2009 та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 15.06.2009 зі справи № 14/417 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Полтавської області.

Суддя                                                                                                       В. Селіваненко

Суддя                                                                                                  І. Бенедисюк

Суддя                                                                                                Б. Львов