Постанова

від 30.09.2009 по справі 11/444-08

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

11/444-08

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 30 вересня 2009 р.                                                                                    № 11/444-08  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М.,

суддівБарицької Т.Л.,

Мирошниченка С.В.,

розглянувши касаційну скаргу

Закритого акціонерного товариства "Ремонтно-будівельне управління-№12"

на постановуЗапорізького апеляційного господарського суду від 13.03.2009

у справі№ 11/444-08

за позовомЗакритого акціонерного товариства "Ремонтно-будівельне управління-№12"

доПриватного науково-виробничого комерційного підприємства "Атон"

простягнення 78 299,78 грн.

в судовому засіданні взяли участь  представники:- позивача Бебік О..О. (дов. б/н від 23.09.2009); - відповідача Лобіков Д.В. (дов. №11 18.11.2008);

Розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 29.09.2009 №02.02-10/430 сформовано наступний склад колегії суддів: Губенко Н.М. –головуючий суддя, судді Барицька Т.Л., Мирошниченко С.В. –судді.

Встановив:

Рішенням господарського суду Херсонської області від 05.11.2008 у справі №11/444-08 (суддя Чернявський В.В.) позов Закритого акціонерного товариства "Ремонтно-будівельне управління-№12" (надалі позивач) до Приватного науково-виробничого комерційного підприємства "Атон" (надалі відповідач) задоволений повністю; за рішенням з відповідача стягнуто 78 299,78 грн. боргу, 783 грн. витрат зі сплати державного мита, 118,00 грн. витрат зі сплати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 13.03.2009 (судді: Кричмаржевський В.А., Шевченко Т.М., Акімова Т.М.) рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернувся позивач та просить винесену судом апеляційної інстанції постанову скасувати, рішення місцевого господарського суду залишити без змін. При цьому скаржник посилається на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 4-2, 43 ГПК України; крім того, посилається на те, що судом апеляційної інстанції розглянуто справу у відсутності представника позивача не повідомленого належним чином про час слухання справи.

Відзив на касаційну скаргу позивача від відповідача  не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржуване у даній справі судове рішення.

Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги Закритого акціонерного товариства "Ремонтно-будівельне управління-№12", проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх судових інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Згідно із статтею 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти  докази.

Як встановлено судами попередніх інстанцій між позивачем та відповідачем у справі склалися господарські відносини з купівлі-продажу; сторони договір не укладали, а оформляли свої відносини в простій письмовій формі, шляхом складання видаткових накладних, в яких сторони зазначали кількість, вартість товару та одиницю виміру, загальну суму вартості товару, що підлягає передачі відповідачу по накладній.

Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

З огляду на вказане суди дійшли обґрунтованого висновку, що передача товару за накладними та на підставі доручень може кваліфікуватись як вчинення сторонами угоди купівлі-продажу, оскільки в накладних, підписаних представниками сторін, чітко визначено найменування товару, одиниці виміру, кількість та їх вартість, тобто, погоджено всі необхідні для цієї угоди умови.

До того ж, вчинення угоди шляхом визначення у накладних і довіреностях, підписаних повноважними представниками сторін, вартості, найменування кількості товару, не суперечить приписам ст.ст. 11, 202, 203, 207, 638, 526 ЦК України, виходячи із звичайних вимог, які ставляться при оплатній передачі речі від одного власника до іншого, якщо не доведені обставини, що обмежують права і обов'язки сторін за такою угодою.

Предметом даного спору є вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений позивачем товар, зокрема, за накладними РН-00187 від 12.05.2008, №РН-0000193 від 22.05.2008 за який відповідач розрахувався частково, і заборгував позивачу 78 299,78 грн.; позивач звертався до відповідача з претензією сплатити наявну заборгованість, яка залишилась без реагування з боку відповідача.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи за видатковими накладними №РН-00187 від 12.05.2008, №РН-0000193 від 22.05.2008 відповідач отримав від позивача 92,6 т цементу ШПЦ/А-400 вартістю 50 000,00 грн., 554,6 тон цементу М-400 вартістю 303 677,40 грн., при цьому частково розрахувавшись за поставлений позивачем товар; вимога позивача від 08.08.2009 №59 на ім'я відповідача з проханням оплатити непогашену заборгованість у сумі 78 299,78 грн. за отриманий цемент залишилася невиконаною, і на час звернення з позовом заборгованість відповідача становить 78 299,78 грн.

Відповідно до вимог чинного законодавства, зобов'язання мають виконуватися належним чином (ст. 193 ГК України, ст. 525, 526 ЦК України).

Суд першої інстанції, задовольняючи вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості, дослідив надані сторонами докази, та встановив, що представником відповідача Пономаренко Л.В. на підставі довіреності серії ЯОМ №232579, отримано від позивача цемент, кількість і марка якого зазначена у вищевказаних видаткових накладних.

Приймаючи до уваги заперечення відповідача стосовно того, що ним не отримувався цемент за вказаними накладними, суд першої інстанції витребував у позивача оригінали №РН-00187 від 12.05.2008, №РН-0000193 від 22.05.2008 та встановив, що в ніч з 26.05.2008 на 27.05.2008 до приміщення адміністративної будівлі позивача було здійснено проникнення невстановлених осіб, та вкрадено майно товариства та голови правління, за фактом чого органом дізнання 05.06.2008 порушено кримінальну справу за ознаками ч. 3 ст. 185 КК України, можливо і зникли оригінали вказаних накладних; до того ж, позивачем надано суду першої інстанції копію постанови слідчого відділу Управління СБ України в Херсонській області про порушення кримінальної справи відносно виконавчого директора позивача –Сидоренка І.В. у зв'язку з фактами привласнення ним коштів та цементу позивача на загальну суму 2 004 340,51 грн., який також мав доступ до документації позивача, і можливо вилучив оригінали вказаних накладних.

Отже, встановивши наведені обставини, суд першої інстанції визнав обґрунтованими причини неможливості подання позивачем оригіналів витребуваних від позивача документів, та прийшов до висновку про можливість розгляду справи за наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних, засвідчених належним чином.

Відповідно до ст. 36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу суду.

Апеляційний суд, скасовуючи вказане рішення суду, зробив висновки з врахуванням того, що відповідно до ст.ст. 34, 36 ГПК України позивач, на підтвердження своїх позовних вимог та факту отримання відповідачем цементу, за який просить стягнути заборгованість, не надав належних доказів; на вимогу суду пред'явити оригінали видаткових накладних, за якими стягується заборгованість з відповідача, позивач їх не надав, обґрунтовуючи їх можливою втратою під час пограбування приміщення позивача, або ж їх знищення гендиректором позивача, проти якого порушено кримінальну справу; проте, дані зауваження суд апеляційної інстанції не прийняв з підстав їх недоведеності, та прийшов до висновку про те, що належним та допустимим доказом отримання відповідачем товару від позивача за спірними накладними мають бути саме оригінали цих накладних. Проте, роблячи такий висновок, суд апеляційної інстанції не обґрунтував, чому наявні в матеріалах справи належним чином, відповідно до ст. 36 ГПК України, засвідчені ксерокопії видаткових накладних не є доказами передачі позивачем, та приймання відповідачем товару, з урахуванням наданих позивачем як усних пояснень так і письмових доказів (постанови про порушення кримінальних справ) стосовно неможливості надати оригінали вказаних документів, не можуть слугувати доказами на підтвердження його доводів.

Крім того, відповідно до ст. 38 ГПК України у разі якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи та матеріали, необхідні для вирішення спору.

Отже, вважаючи недостатніми подані сторонами, в даному випадку позивачем докази (копії видаткових накладних), суд не був позбавлений права витребувати у сторін документи для правильного вирішення спору і з'ясування дійсних обставин справи, і в даному випадку не йдеться про перекладення на суд обов'язку тягаря доказування, який покладений на сторін у справі, а виконання процесуального обов'язку суду щодо витребування документів у разі недостатності поданих сторонами доказів.

В той час, як суд першої інстанції, враховуючи заперечення відповідача та для з'ясування дійсних обставин справи, витребував від сторін та від ДПІ у м. Херсоні податкові декларації з ПДВ за 2008 рік та податкову накладну відповідача, за результатами дослідження яких встановив, що як позивач, так і відповідач є платниками податку на додану вартість. Крім того, суд встановив, що позивачем віднесено до податкових зобов'язань з ПДВ вартість операцій з продажу товару на користь відповідача у травні 2008 року з обсягом продажу 294 731,00 грн. без ПДВ та 58 946,00 грн. ПДВ.

Дослідивши подані відповідачем документи, суд встановив, що у травні 2008 року відповідач відніс до податкового кредиту з ПДВ 58 946,23 грн. за операціями з набуття товару у позивача, вартість яких без ПДВ складає 294 731,17 грн., що кореспондується з віднесенням позивачем відповідних сум до податкового зобов'язання з ПДВ.

Щодо заперечень відповідача стосовно помилкового віднесення ним сум ПДВ за спірними господарськими відносинами до податкового кредиту з ПДВ за травень 2008 року за отриманими від позивача по факсу копіями цих податкових накладних №№144 та 172, без фактичного отримання цементу та виправлення позивачем такої помилки шляхом складення "Уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок" та "Розшифровкою податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" (а.с. 131, 132, том І), суд першої інстанції зазначив, що: виключення відповідачем з податкового кредиту за травень 2008 року  грошових коштів у сумі 50 613,00 грн. відбулося 07.10.2008 без узгодження коригування відповідного податкового зобов'язання з позивачем; до того ж ця дія була виконана відповідачем вже під час розгляду даної справи і після витребування судом першої інстанції первинних доказів щодо врахування сторонами за податковою декларацією з ПДВ у травні 2008 року сум ПДВ за спірними господарськими операціями, у зв'язку з чим суд прийшов до висновку про штучне створення відповідачем таких дій для обґрунтування своєї правової позиції у справі.

Крім того, як встановив суд першої інстанції, відповідно до рядка 19 реєстру отриманих та виданих відповідачем податкових накладних за травень 2008 року (а.с. 135, том І), відповідач врахував податкову накладну №144, отриману від позивача щодо операції з придбання товару загальною вартістю 50 000,00 грн., з яких 8 333,33 грн. ПДВ; дані, вказані у податковій накладній №144 кореспондуються із даними, викладеними в видатковій накладній №РН-00187 від 12.05.2008; сума за податковою накладною №144 відповідачем не виключалась з податкового кредиту ПДВ за травень 2008 року, що ще раз спростовує доводи відповідача про протилежне.

У зв'язку з викладеним, судова колегія приходить до висновку, що суд І-ої інстанції правильно застосував норми матеріального права при розгляді даної справи, а тому вважає його таким, що підлягає залишенню без змін.

Стосовно доводів відповідача щодо неотримання ним за спірними накладними товару –цементу, та заперечень працівника відповідача Пономаренко Л.В. стосовно підписання нею спірних накладних, суд касаційної інстанції зазначив, що дані доводи відповідача не підтверджуються належними доказами, подані ж відповідачем акт  службового розслідування та письмові пояснення Пономаренко Л.В. стосовно цього, є односторонніми документами, складеними відповідачем та його працівниками виключно на поясненнях самої Пономаренко Л.В., а тому не можуть спростувати даних, викладених в самих видаткових накладних, в яких міститься підпис Пономаренко Л.В.

У зв'язку з викладеним, неприйняття судом апеляційної інстанції як доказ наявної в матеріалах довіреності, за якою представник відповідача отримував від позивача товар, є необґрунтованим.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Встановивши факт передання позивачем відповідачу товару, за який останній повністю не розплатився, суд першої інстанції правомірно задовольнив вимоги позивача, в той час, як доводи та висновки суду апеляційної інстанції спростовуються висновками суду першої інстанції у зв'язку з чим, постанова Запорізького апеляційного господарського суду від 13.03.2009 підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського залишенню без змін.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та частин 1, 2 статті 1117 ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права

встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Ремонтно-будівельне управління-№12" задовольнити.

Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 13.03.2009 у справі №11/444-08 скасувати.

Рішення господарського суду Херсонської області від 15.11.2008 у справі №11/444-08 залишити без змін.

Головуючий                                                            Н.М. Губенко

Судді:                                                                      Т.Л. Барицька

                                                                                С.В. Мирошниченко