Постанова

від 27.03.2007 по справі 15/333-06-9083а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

15/333-06-9083А

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"27" березня 2007 р. Справа № 15/333-06-9083А

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тофана В.М.,

суддів: Журавльова О.О., Михайлова М.В.

при секретарі судового засідання Лисіної О.В.

за участю представників сторін:

Від позивача – Іващенко С.І., по дов.

Від відповідача  –Сінельщикова Р.М., по дов.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Арцизьке хлібоприймальне підприємство”

на постанову господарського суду Одеської області від 06 листопада 2006 року    

у справі   № 15/333-06-9083А

за позовом Відкритого акціонерного товариства „Арцизьке хлібоприймальне підприємство”

до Державної інспекції з контролю за цінами в Одеській області

про  визнання нечинним рішення про застосування економічних санкцій

В засіданні суду оголошувалась перерва до 27.03.2007 р.

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство „Арцизьке хлібоприймальне підприємство” звернулось до господарського суду Одеської області з адміністративним позовом про визнання нечинним рішення  Державної  інспекції з контрою за цінами в Одеській області № 403 від 27.07.2006 р. про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін, посилаючись на неправомірність застосування до позивача санкцій у вигляді вилучення в доход державного бюджету 42 734, 90 грн. необґрунтовано одержаної виручки та 85 469,80 грн. штрафу, оскільки, на думку позивача, ціни на послуги зернового складу у відносинах з суб'єктами підприємницької діяльності є вільними та не підпадають під державне регулювання, посилаючись при цьому на норми Конституції України і Закону України „Про ціни і ціноутворення” та інших законодавчих актів, які регулюють правовідносини між суб'єктами підприємницької діяльності по наданню послуг по зберіганню зерна.

У запереченнях на цей адміністративний позов відповідач його не визнає, оскільки згідно Закону України „Про державну підтримку  сільського  господарства України” після надання Аграрним  фондом бюджетної позики виробнику зерна (агрофірмі) це зерно стало об'єктом державного цінового регулювання, а тому за його зберігання у позивача плата повинна не перевищувати 0,5% від розміру мінімальної закупівельної ціни цього зерна.

Постановою місцевого господарського суду від 06.11.2006 р., яка підписана суддею 13 грудня 2006 р., у позові відмовлено, оскільки суд погодився з доводами відповідача, викладеними у запереченнях на адміністративний позов.

Позивач, не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, подав заяву про апеляційне оскарження, а згодом і апеляційну скаргу, в якій просить зазначену постанову суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким оскаржену постанову суду скасувати, задовольнити його позовні вимоги, визнавши нечинним рішення відповідача про застосування економічних санкцій як такі, що прийняті внаслідок неправильного застосування норм законодавства, яке регулює вказані правовідносини між суб'єктами господарювання.

У запереченнях на апеляційну скаргу позивача відповідач її не визнає з тих же самих підстав, що і у запереченнях на адміністративний позов, з якими погодився суд першої інстанції.

Після розгляду справи за апеляційною скаргою позивача, представник якого підтримав її у судовому засіданні апеляційної інстанції, розгляд справи був відкладений для надання позивачем договору складського зберігання, укладеного зі здавачем  зерна на зберігання (сільськогосподарським підприємством - агрофірмою) і договір кредиту, в результаті якого це зерно стало заставним у відповідності з Законом України „Про зерно та ринок зерна в Україні”, і у відношенні якого (цього заставного зерна) застосовується Закон України „Про державну підтримку сільського господарства України” і виникли правовідносини між сторонами (виробником зерна –агрофірмою, зберігачем зерна –позивачем і Агрофондом –кредитором, який надав виробнику зерна бюджетну позику).

Розглянувши матеріали справи, у тому числі додатково надані на вимогу суду апеляційної інстанції, дослідивши доводи адміністративного позову і апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга  підлягає задоволенню з наступних підстав.

У липні 2006 року посадовими особами Державної інспекції з контролю за цінами в Одеській області (відповідачем) була здійснена перевірка Відкритого акціонерного товариства  „Арцизьке хлібоприймальне підприємство” (позивача) з питань правильності застосування останнім тарифів (плати) за послуги по зберіганню зерна за період з 01.08.2005 р. по 01.07.2006 р., за результатами якої було складено акт № 000622 від 19.07.2006р. Згідно цього акту перевірки позивачем допущено порушення дисципліни цін у вигляді завищення тарифів (плати) за послуги по зберіганню зерна, які передбачені підпунктом 14.2.4 пункту 14.2 статті 14 Закону України „Про державну підтримку сільського господарства України” від 24.06.2004 р.           № 1877-IV (далі Закон № 1877-IV) з подальшими змінами, внесеними Законом від 16.06.2005 р. № 2657- IV, чинного на день складання акту (19.07.2006 р.) і прийняття оспореного рішення (27.07.2006 р.) відповідачем –Державною інспекцією з контролю за цінами в Одеській області.

Цим рішенням відповідача на підставі вказаного вище Закону № 1877-IV і ст. 14 Закону України „Про ціни і ціноутворення” вилучено у ВАТ „Арцизьке хлібоприймальне підприємство” (позивача) в дохід державного бюджету 42734,90 грн. необґрунтованої додаткової виручки, отриманої за надану послугу агрофірмі виробнику зерна і його власнику, яке передано в заставу Аграрному фонду, по його зберіганню, та 85 469,80 грн. штрафу за завищення тарифів (плати), передбачених підпунктом 14.2.4 пункту 14.2 ст. 14 Закону     № 1877-IV зі змінами, внесеними Законом 16.06.2005 р. № 2657- IV (ці зміни до Закону в оспорюваному рішенні від 27.07.2006 р. вказує відповідач).

Згідно положень підпункту 14.2.4 пункту 14.2 ст. 14 Закону України „Про підтримку сільського господарства України” від 24.06.2004 р. № 1877-IV з подальшими змінами, якщо елеватор (зерновий склад, зерносховище) зберігає товар, який підпадає під визначення об'єкта державного цінового регулювання згідно із цим Законом, то тариф (ціна) на вартість такого зберігання не може перевищувати 0,5 відсотка від розміру мінімальної закупівельної ціни відповідного об'єкта цінового регулювання (за календарний місяць такого зберігання), якщо менша вартість не встановлюється постановою Кабінету Міністрів України. Як дальше зазначається в цьому підпункті Закону, Кабінет Міністрів України щорічно встановлює режим цінового регулювання вартості таких послуг:

а) ветеринарної медицини (проведення лабораторних досліджень, оформлення ветеринарного сертифіката або свідоцтва);

б) хлібної інспекції (огляд та оформлення сертифікатів);

в) карантинної інспекції (огляд та оформлення сертифікатів, проведення фумігації).

При цьому вартість таких послуг не може перевищувати ціни, розрахованої за 20-відсотковою нормою рентабельності до понесених витрат.

Рішення Кабінету Міністрів України щодо встановлення режиму регулювання вартості окремих видів послуг мають бути оприлюднені за 30 днів до початку запровадження режиму такого регулювання.

Як цим підпунктом, так і підпунктом 3.3.2 пункту 3.3 статті 3 названого Закону, в якій перелічені об'єкти державного цінового регулювання, у тому числі і пшениця, передбачено, що Кабінету Міністрів України надано право запроваджувати  державне цінове регулювання усіх або деяких об'єктів, визначених пунктом 3.3 цієї статті.

Те ж саме передбачено і статтею 4 Закону України „Про ціни і ціноутворення”, згідно якій Кабінет Міністрів України забезпечує здійснення державної політики цін. Стаття 116 Конституції України передбачає, що забезпечення цінової політики належить до компетенції Кабінету Міністрів України.

Відповідно до пункту 3.2 статті 3 згаданого Закону № 1877-IV зміст державного цінового регулювання полягає у здійсненні Аграрним фондом державних інтервенцій в обсягах, що дозволяють встановити ціну рівноваги (фіксінг) на рівні, не нижчому за мінімальну закупівельну ціну та не вищому за максимальну закупівельну ціну. Держава   не   здійснює   цінове регулювання  за  межами  організованого аграрного ринку України.

Пункт 2.5 статті 2 цього Закону розкриває поняття державної аграрної інтервенції –це продаж або придбання сільськогосподарської продукції на організованому аграрному ринку з метою забезпечення цінової стабільності, що здійснюється Аграрним фондом відповідно до статті 9  вказаного Закону, в якій визначені його функції з цього приводу.

Як передбачено пунктом 3.2 статті 3 цього ж Закону  держава не здійснює цінове регулювання за межами організованого аграрного ринку України, поняття якого визначені у пункті 2.12 статті 2 цього Закону, згідно якого організований аграрний ринок –це сукупність правовідносин, пов'язаних з укладенням та виконанням цивільно-правових договорів, предметом яких є сільськогосподарська продукція, за стандартизованими умовами та реквізитами біржових договорів і правилами аграрної біржі, учасником яких є Аграрний фонд (п/п 9.2 ст. 9 Закону).

Таким чином, згідно Закону України „Про ціни і ціноутворення” ціни на послуги зернового складу по зберіганню зерна, у тому числі заставного, яке знаходиться у заставі Аграрного фонду, у відносинах з суб'єктами підприємницької діяльності не підпадають під державне регулювання.

Відповідно до статті 26 Закону України „Про зерно та ринок зерна в Україні” договір складського зберігання зерна є публічним договором, типова форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України. За договором складського зберігання зерна зерновий склад зобов'язується за плату зберігати зерно, що передане йому суб'єктом ринку зерна.

Статтею 27 вказаного Закону передбачено, що зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно протягом строку, встановленого договором складського зберігання зерна, а згідно статті 28 названого Закону плата за зберігання зерна і строки її внесення встановлюються цим договором, який укладається  між власником зерна і зберігачем його (зерновим складом) і, як дальше зазначив законодавець у цій статті, Кабінет Міністрів України встановлює граничний рівень плати (тариф) за зберігання зерна, що придбане за кошти державного бюджету.

Такі ж правовідносини сторін по договору складського зберігання передбачені статтею 957 ЦК України, згідно якої за  договором  складського   зберігання   товарний   склад зобов'язується   за   плату   зберігати   товар,   переданий  йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. Договір   складського   зберігання,   укладений    складом загального користування, є публічним договором.

Також стаття 962 цього Кодексу вказує, що у подвійному складському свідоцтві мають бути зазначені, у тому числі розмір плати за зберігання або тарифи, на підставі яких вона обчислюється, та порядок її сплати.

Згідно підпункту 12.2.1  і 12.2.2 пункту 12.1 статті 12 Закону України „Про державну підтримку сільського господарства в Україні” аграрний фонд (кредитор) надає бюджетну позику виробнику зерна (позичальнику), яке є об'єктом державного цінового регулювання під заставу такого об'єкта, що оформлюється переданим кредитору простого чи подвійного складського свідоцтва або складської квитанції, а розмір суми бюджетної позики не може перевищувати 80 відсотків вартості застави, розрахованої, виходячи з розміру встановленої мінімальної закупівельної ціни.

Така бюджетна позика Аграрним фондом надається виробнику зерна на підставі кредитного договору, що укладається між ними, і в якому передбачаються наслідки невиконання позичальником умов договору. Згідно якому при неповерненні бюджетної позики (кредиту) виробником зерна предмет застави переходить у власність держави та зараховується  до складу державного продовольчого резерву і обов'язок з оплати вартості подальшого зберігання колишнього об'єкта застави (зерна) переходить на кредитора –Аграрний фонд.

Таким чином, до переходу об'єкта державного цінового регулювання (заставного зерна) у власність держави цей об'єкт є власністю виробника зерна (позичальника кредиту),  який згідно укладеному договору складського зберігання сплачує всі витрати по зберіганню зерна та інші, що також передбачено підпунктом 12.2.7 пункту 12.2 статті 12 вказаного Закону № 1877-IV, тому власник зерна вправі застосовувати вільні ціни за послуги по його зберіганню, приймаючи до уваги, що ці витрати не переходять до кредитора –Аграрного фонду після переходу об'єкта державного цінового регулювання (заставного зерна) у власність держави. При переході заставного зерна у власність держави воно вважається придбаним за кошти державного бюджету і КМУ встановлює граничний  рівень плати (тариф) за зберігання зерна згідно ст. 28 Закону України „Про зерно та ринок зерна в Україні”, про що було зазначено вище.

Судом апеляційної інстанції шляхом витребування у позивача договору складського зберігання зерна від 05.07.2005 р. за № 33, укладеного між ТОВ агрофірма „Дністровська” Арцизького району Одеської області (власником заставного зерна) і ВАТ „Арцизьке хлібоприймальне підприємство” (зберігач заставного зерна) встановлено, що строк зберігання зерна встановлений до 01 липня 2006 року і встановлена сторонами плата за його зберігання в розмірі 6,72 грн. за 1 т/міс зберігання, що відповідає вимогам глави 66 ЦК України.

Відповідачем здійснена перевірка правильності застосування позивачем плати за зберігання заставного зерна за період з 01.08.2005 р. по 01.07.2006 р., на протязі якого зерно було в заставі згідно укладеного договору зберігання.

Це зерно його володільцем (ТОВ агрофірма „Дністровська”) було передано в заставу Аграрному фонду згідно укладеному з останнім договору  про бюджетну позику (кредиту) № 151 від 18.08.2005 р., якому було видано заставне свідоцтво.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 593 ЦК України право застави припиняється, у тому числі набуттям заставодержателем  права власності на предмет застави, що також передбачено згаданим вище підпунктом 12.2.6 пункту 12.2 статті 12 Закону України „Про державну підтримку сільського господарства в Україні”.

Відповідач –Державна інспекція за цінами в Одеській області –не надала доказів, про визнання недійсним договору зберігання від 05.07.2005 р. № 33, укладеного між позивачем  (зберігачем зерна) та поклажодавцем –ТОВ агрофірма „Дністровська”  в установленому законом порядку.

Тому при зазначених вище обставинах судова колегія апеляційної інстанції вважає помилковим посилання Державної інспекції з контролю за цінами в Одеській області в оспорюваному рішенні від 27.07.2006 р. № 403, яким до позивача застосовані економічні санкції за порушення державної дисципліни цін, на вимоги підпункту 14.2.4 пункту 14.2 статті 14 зазначеного вище Закону, а суд першої інстанції з цих же підстав дійшов помилкового висновку, що відповідачем не допущено порушень норм чинного законодавства при прийнятті оспорюваного рішення.

Посилання відповідача і суду першої інстанції в оскарженому рішенні  на лист Міністерства агрополітики від 23.12.2005 р. № 37-11-1-6/20402 та лист Міністерства юстиції від 29.12.2005 р. № 20-91-4632 щодо застосування тарифів на зберігання заставного зерна є неправомірними, оскільки в цих листах Міністерств висловлена особиста думка їх посадових осіб.

Крім того, у матеріалах справи є постанова господарського суду Запорізької області від 20.03.2006 р. по адміністративній справі № 27/507-АП, що розглянута згідно положень Кодексу адміністративного судочинства України по аналогічному спору між ВАТ „Більманське ХПП” Запорізької області до Державної інспекції з контролю за цінами в Запорізькій області  про визнання незаконними дій посадової особи, вказаної Держінспекції  щодо складення акту від 13.09.2005 р. після перевірки надання послуг   ВАТ „Більманське ХПП” по зберіганню зерна і розрахунку посадовою особою цієї інспекції на її думку необгрунтовано отриманої виручки та нарахування штрафу за порушення державної дисципліни цін згідно положень підпункту 12.2.4 пункту 12.2 статті 12 Закону України „Про державну підтримку сільського господарства в Україні”, що має місце в даному випадку.

Цією постановою господарський суд Запорізької області  визнав такі дії посадової особи Державної інспекції з контролю  за цінами в Запорізькій області  незаконними щодо нарахування отриманої виручки як економічні санкції на підставі вказаної норми згаданого Закону.

Зазначена постанова суду набрала законної сили.

Цю постанову господарського суду Запорізької області суд апеляційної інстанції приймає, як належний доказ,  який містить інформацію щодо предмета доказування по цій адміністративній справі  згідно ст. 70 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України суд при вирішенні справи керується  принципом  законності, відповідно  до  якого  органи  державної  влади,  органи місцевого самоврядування,  їхні посадові і службові особи зобов'язані  діяти лише на підставі,  в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази і аналізуючи норми чинного законодавства, яке регулює зазначені правовідносини, судова колегія вважає, що позовні вимоги ВАТ „Арцизьке хлібоприймальне підприємство” є обґрунтованими і підлягають задоволенню.  

При таких обставинах оскаржене рішення суду підлягає скасуванню.

Враховуючи викладене і керуючись ст. ст. 198, 202,ч. 2 ст.  205, 207, п. 6 розділу VII  Прикінцевих та перехідних положень

Кодексу адміністративного судочинства України,

апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ВАТ „Арцизьке хлібоприймальне підприємство” задовольнити.

Постанову господарського суду Одеської області від 06 листопада 2006 р. у справі № 15/333-06-9083А скасувати.

Позов ВАТ „Арцизьке хлібоприймальне підприємство” задовольнити.

Визнати нечинним рішення Державної інспекції з контролю за цінами в Одеській області від 27 липня 2006 р. № 403 про застосування до ВАТ „Арцизьке хлібоприймальне підприємство” економічних (штрафних) санкцій.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України на протязі місячного строку після викладення постанови у повному обсязі, тобто з 28 березня 2007 р. у порядку, передбаченим цим Кодексом.

Головуючий суддя:                                                            В.М. Тофан

Судді:                                                                                О.О.Журавльов                                                                                                                                   

                                                                                          М.В. Михайлов