Рішення

від 26.11.2007 по справі 2-2682/2007

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа №2-2682/2007

Справа №2-2682/2007

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2007 року

Приморський районний суд м.  Одеси у

складі: головуючої судді Кравчук Т.С. , 

при секретарі   - Лахматовій С. В.,

розглянувши

у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Автомотив»,  суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2,  суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3

про стягнення матеріальної та моральної шкоди, 

спричиненої порушенням захисту прав споживача,  -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1.

звернулася до суду з позовом до ПП «Автомотив»,  СПД ОСОБА_2.,  СПД

ОСОБА_3. про стягнення з них солідарно матеріальної та моральної шкоди,  спричиненої порушенням захисту прав

споживача,  посилаючись на те,  що 30.08.2006 року нею було сплачено

замовлення на проїзд сполученням Ізмаїл - Одеса в сумі 30 гривень,  на місці посадки в автобус водій ОСОБА_2

поставив її сумку з особистими речами в багажне відділення автобусу,  проте при висадці в м. Одесі у багажному

відділення сумки не виявилося,  і свій

багаж вона не отримала,  чим

порушено  ст. .40 Закону України «Про

автомобільний транспорт». На її, 

позивачки,  неодноразові звернення

до відповідачів з вимогою повернути їй багаж або відшкодувати вартість

речей,  що знаходилися в її сумці,  відповіді не отримала,  чим спричинена матеріальна шкода в розмірі

2407 гривень та моральна шкода у розмірі 1000 гривень.

У

судовому засіданні позивачка позов підтримала, 

уточнила суму матеріальної шкоди, 

визначивши її у розмірі 2335 гривень, 

обґрунтовуючи свої вимоги пунктом 31 Правил надання послуг пасажирського

автомобільного транспорту,  згідно якого

пасажирський перевізник зобов'язаний компенсувати шкоду,  заподіяну здоров'ю та майну пасажира,  та  ст.

924 ЦК України,  згідно частини першої

якої перевізник відповідає за збереження вантажу,  багажу, 

пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі

одержувачеві,  якщо не доведе,  що втрата, 

нестача,  псування або пошкодження

вантажу,  багажу,  пошти сталися внаслідок обставин,  яким перевізник не міг запобігти та усунення

яких від нього не залежало.

Відповідачі

ОСОБА_2, ОСОБА_3. та представник відповідача ПП «Автомотив» позов не

визнали,  пояснивши,  що приймався у позивачки багаж для

перевезення вони не пам'ятають. Відповідачі зазначили що у позивачки ОСОБА_1.

відсутні докази та підстави для задоволення вимог матеріального та морального

характеру.

Суд,  вивчивши матеріли справи,  заслухавши пояснення сторін,  їх представників,   вважає, 

що позовні вимоги позивачки  

необгрунтовані та задоволенню не підлягають.

Матеріалами

справи встановлено,  що 30.08.2006 року

позивачкою ОСОБА_1 було сплачено замовлення на проїзд сполученням Ізмаїл -

Одеса,  що підтверджується проїзним

білетом вартістю 30 гривень (а.с. 7). Як пояснила позивачка,  після приїзду до Одеси нею було виявлено

зникнення сумки з особистими речами,  яку

вона при посадці в м.  Ізмаїлі поставила

в багажне відділення автобусу в присутності водія ОСОБА_2

Згідно

п.2  ст. 910 ЦК України

укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею

відповідно квитка та багажної квитанції, 

форми яких встановлюються відповідно до транспортних кодексів

(статутів).

У

відповідності зі  ст. 39 Закону України

«Про автомобільний транспорт»,  на який

позивачка посилається як на обґрунтування своїх позовних вимог,  документами для регулярних пасажирських

перевезень для пасажира є квиток на проїзд в автобусі та на перевезення багажу.

Відповідно до положень  ст.  41 вищенаведеного Закону пасажир зобов'язаний

мати при собі квиток на проїзд та на перевезення багажу.

Крім,  того, 

згідно п.2 Правил надання послуг пасажирського автомобільного

транспорту,  затвердженого в новій

редакцій постановою Кабінету Міністрів України №141 від 29 січня 2003

року,  офіційною    розпискою, 

яка підтверджує прийняття вантажу для перевезення,  є багажна

квитанція.

З огляду

на вищенаведені норми та всупереч вимогам 

ст. 60 ЦПК України,  згідно яких

кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, 

на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень,  позивачка не надала суду документів щодо

прийняття відповідачами багажу для перевезення, 

зокрема,  багажної квитанції.

За таких

підстав та відповідно до  ст. 63 ЦПК

України суд не приймає до уваги пояснення опитаної судом свідка ОСОБА_4.,  так як показання свідка - це повідомлення про

відомі йому обставини,  які мають

значення для справи,  однак свідок не

змогла назвати джерела своєї обізнаності щодо обставин зникнення сумки

позивачки.

Відповідно

до  ст. 

924 ЦК України

перевізник відповідає за збереження вантажу,  багажу, 

пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі

одержувачеві,  якщо не доведе,  що втрата, 

нестача,  псування або пошкодження

вантажу,  багажу,  пошти сталися внаслідок обставин,  яким перевізник не міг запобігти та усунення

яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату,  нестачу, 

псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу,  багажу, 

пошти у розмірі фактичної шкоди, 

якщо не доведе,  що це сталося не

з його вини.

Доводи

позивачки ОСОБА_4. суд вважає непереконливими, 

оскільки наявні в матеріалах справи докази та відсутність квитка на

перевезення багажу - багажної квитанції, 

спростовують вину відповідачів та не підтверджують сукупність необхідних

складових для притягнення відповідачів до цивільної відповідальності,  а отже, 

не дають і достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись  ст. 

ст. 39, 40 Закону України «Про автомобільний транспорт»,   ст. 

ст. 910, 924 ЦК України,  

ст.  ст.  10, 

11,  60,  209, 

212,  214-215,  218 ЦПК України суд,  -

ВИРІШИВ:

У задоволенні

позову ОСОБА_1  - відмовити.

Рішення

суду може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання

заяви про його оскарження до Приморського районного суду м.  Одеси протягом десяти днів з дня його

проголошення та подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня подання

заяви про його оскарження.