Постанова

від 15.03.2007 по справі 5/160пн

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

5/160пн

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

15 березня 2007 р.                                                                                   № 5/160пн  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогосуддів:М. Остапенка,Є. Борденюк, В. Харченка,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуВАТ "Стахановський вагонобудівний завод"

на постановувід 25.01.2007 року

Луганського апеляційного господарського суду  

у справі№ 5/160 пн

за позовомАкціонерного товариства закритого типу (АТЗП) "Слов'янський торговець"

доВідкритого акціонерного товариства (ВАТ) "Стахановський вагонобудівний завод"

треті особиЛуганська обласна філія АКБ "Укрсоцбанк",

ВАТ " Слов'янський комерційний центр"

про витребування майна та стягнення збитків

В судове засідання прибули представники сторін:

позивачаБарнишев С.А. (в. о. генерального директора)

відповідачаГапонов О.С. (дов. від 05.01.2007 року, Онищенко А.В. (дов. від 21.12.2006 року), , Осипенко Д.О. (дов. від 21.12.2006 року)

третьої особиГайченко А.В. (дов. від 28.12.2006 року),Кисельов М.Є. (дов. від 28.12.2006 року)

В судовому засіданні 01.03.2007 року оголошена перерва до 12:10                15.03.2007 року.

Заслухавши суддю-доповідача –Є. Борденюк пояснення представників сторін та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

АТЗП "Слов'янський торговець" звернулося до суду з позовом про витребування майна у ВАТ "Стахановський вагонобудівний завод" – металопрокату у кількості 434,7 тонн.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що за актом відповідального зберігання, укладеного між сторонами 01.10.1996 року, відповідач прийняв від позивача продукцію, перелік, кількість та ціна якої визначені цим актом, на відповідальне зберігання. Вимоги позивача про повернення продукції залишені відповідачем без задоволення.

Рішенням господарського суду Луганської області від 20.11.2006 року (суддя О. Закропивний) позов задоволений в частині зобов'язання відповідача повернути позивачу металопрокат у кількості 373 тонни 900 кілограмів з огляду на те, що якраз зазначена кількість продукції була передана в заставу і докази про її повернення відсутні.

Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 25.01.2007 року (колегія суддів: О. Медуниця. Т. Баннова, К. Бойченко) рішення у справі залишене без зміни.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані тим, що акт відповідального зберігання підписаний з боку відповідача заступником генерального директора з фінансів та схвалений керівником підприємства листами від 01.12.2000 року та від 16.01.2001 року.

14.06.1999 року продукція, яка є предметом відповідального зберігання передана за договором застави, укладеного між позивачем та Луганською обласною філією АКБ "Укрсоцбанк", у заставу. Перелік продукції, переданої у заставу, визначений договором застави.

19.07.1999 року рішенням третейського суду м. Луганська у справі № 9/99 звернене стягнення на майно, що передане у заставу на суму 292 422,00 грн. за переліком наведеним у рішенні.

Акт опису та арешту майна від 21.07.1999 року державного виконавця ВДВС м. Стаханова визнаний недійсним за рішенням суду м. Стаханова Луганської області від 25.06.2002 року, у зв'язку з призначенням фізичної особи відповідальною за збереження описаного та арештованого майна, яке знаходиться на території підприємства відповідача.

Невиконання рішення третейського суду про звернення стягнення на заставлене майно, порушення провадження у справі про банкрутство підприємства позивача, провадження якого передбачає задоволення вимог кредиторів, у тому числі забезпечених заставою, та відмова відповідача повернути з відповідального зберігання продукцію, є підставою позову про витребування майна, яка визнана судами попередніх інстанцій такою, що базується на правових нормах, а позов про захист порушеного права таким, що заявлений у межах строку позовної давності, оскільки з 11.03.1998 року до 11.03.2001 року продукція була вилучена слідчими органами як речовий доказ у кримінальній справі, а до 25.06.2002 року знаходилася під арештом державної виконавчої служби. Початок перебігу строку позовної давності судами визначений як 25.06.2002 року.

Посилання відповідача на погашення вимог позивача через незаявлення ним кредиторських вимог у процедурі провадження у справі про банкрутство підприємства відповідача (порушена 19.02.1997 року та припинена 19.07.2001 року шляхом затвердження мирової угоди) судами попередніх інстанцій відхилене, так як продукція, передана на відповідальне зберігання, не входить до ліквідаційної маси підприємства –банкрута, за рахунок якої задовольняються вимоги кредиторів.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою, ВАТ "Стахановський вагонобудівний завод" посилається на неправильне застосування господарськими судами при ухваленні оскаржуваних судових рішень норм матеріального права та порушення процесуальних норм, зокрема, законодавчих положень щодо строку позовної давності; задоволення вимог кредиторів у процедурі провадження справи про банкрутство; перевищення повноважень особою, що підписала з боку відповідача акт відповідального зберігання; встановлення факту передачі продукції на відповідальне зберігання.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається, виходячи з такого.

Посилання господарських судів попередніх інстанцій на положення                        ст. ст. 62, 63 ЦК УРСР щодо оцінки дійсності угоди (акту відповідального зберігання), підписаної з боку відповідача заступником генерального директора з питань фінансів без належних повноважень, з мотивів, викладених в оскаржуваних рішеннях, відповідає правилам застосування нормативних актів. Підтвердженням факту передачі продукції на відповідальне зберігання є сам акт відповідального зберігання, якого позивач, як різновид угоди, не оспорював у визначеному законом порядку.

Рішення третейського суду про звернення стягнення на заставлене майно з зазначенням про знаходження його на відповідальному зберіганні відповідача, є підставою, визначеною ст. 79 ЦК УРСР, перериву перебігу строків позовної давності. А тому, незалежно від мотивів, викладених в оскаржуваних рішеннях, строк позовної давності не сплинув.

Відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та Закону України "Про виконавче провадження" заходи, спрямовані на забезпечення виконання зобов'язань, припиняються та застосовується процедура, визначена Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". А тому заявлена позовна вимога власником майна, зобов'язаним перед заставодержателем, про витребування майна з відповідального зберігання відповідає вимогам зазначеним вище Законом.

Щодо посилань відповідача на те, що вимоги про повернення майна з відповідального зберігання повинні були бути заявлені у процедурі провадження справи про банкрутство підприємства відповідача, слід зазначити таке. Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" кредитор –юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника.

Вимога особи, що передала майно на схов, про його повернення та обов'язок охоронця повернути майно, не є правовідносинами кредитора та боржника, що врегульовані цим Законом.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ВАТ "Стахановський вагонобудівний завод" залишити без задоволення.

Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 25.01.2007 року у справі № 5/160 пн залишити без зміни.

 Головуючий, суддя                                                                          М.Остапенко

 Судді:                                                                                             Є.Борденюк

                                                                                                        В.Харченко