Постанова

від 13.03.2007 по справі 8/65-1408

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

8/65-1408

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

13 березня 2007 р.                                                                                   № 8/65-1408  

Вищий господарський суд України у складі колегії  суддів :

головуючого      Овечкіна  В.Е.,

суддівЧернова     Є.В.,

Цвігун В.Л.,

за   участю   представників:

позивача - Мельничук О.М.,

відповідача - не з'явився,

розглянувши  у  відкритому  судовому   засіданні    касаційну скаргу

Державно-комунальної аптеки №142

на постановувід 16.12.2005 Львівського апеляційного господарського суду

у справі№8/65-1408

за  позовом Управління обліку та контролю за використанням комунального майна Тернопільської міської ради

доДержавно-комунальної аптеки №142

прозобов'язання звільнити  приміщення

та за зустрічним позовомДержавно-комунальної аптеки №142

доУправління обліку та контролю за використанням комунального майна Тернопільської міської ради

прозобов'язання продовжити дію договору оренди від 15.02.2001 №1004

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 05.07.2005 (суддя Жук Г.А.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.12.2005 (судді: Раєвська М.В.,  Дух Я.В., Зданкевич З.І.) первісний позов задоволено –на підставі ст.785 ЦК України та ст.27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" зобов'язано  орендаря звільнити займане нежиле приміщення з огляду  на припинення укладеного між сторонами договору оренди №1004 від 15.02.2001. В зустрічному позові відмовлено у зв'язку з його необґрунтованістю.

Державно-комунальна аптека №142 в поданій касаційній  скарзі просить рішення та постанову скасувати, постановити нове рішення про відмову в первісному позові та задоволення зустрічного позову, оскільки вважає, що відповідно до ч.3 ст.17 Закону України "Про оренду державного  та комунального майна" орендар, який належним чином виконував свої обов'язки, має переважне право на продовження договору оренди на новий строк, а орендодавець неправомірно відмовив орендарю продовжити дію договору № 1004 від 15.02.2001 на новий термін.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет  правильності їх юридичної оцінки судами попередніх інстанцій та  заслухавши пояснення присутнього  у засіданні представника позивача, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувані рішення та  постанова –залишенню без змін з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне рішення про задоволення  первісного позову та відмову в зустрічному позові апеляційний господарський суд виходив з того, що:

Строк дії договору від 15.02.2001 № 1004 неодноразово продовжувався, в тому числі додатковим договором від 14.03.2004 (а.с.8, 9) до 13.03.2005р., однак, позивачем за первісним позовом було направлено відповідачу листи-претензії №324-у від 03.03.2005 та №385-у від 21.03.2005 (а.с.10-11), в яких останнього повідомлялося про закінчення терміну дії договору 13.03.2005 року та про відмову  в його продовженні на наступний термін.

Факт направлення вказаних листів підтверджується наявними у справі фіскальними чеками №06700 від 03.03.05 та №08761 від 21.03.05 та описами вкладення поштової кореспонденції (а.с.12, 13). Обов'язок орендаря повернути орендоване майно в разі припинення договору оренди передбачено ст.785 ЦК України та ст.27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відмова у  задоволенні зустрічного позову мотивована тим, що згідно з   п.5.4 договору оренди, ст.777 ЦК України, ч.3 ст. 17 Закону України "Про  оренду державного та  комунального  майна"  Державно-комунальна аптека №142  як орендар має переважне право перед іншими особами та за інших рівних умов на продовження договору оренди на новий строк.

У вказаних нормах права мова йде не про обов'язок орендодавця поновити договір після  закінчення строку його дії, а про привілейоване право орендаря "перед іншими особами". Таким чином, якщо немає доказів про намір орендодавця укласти на спірне нежиле приміщення договір оренди з іншим  орендарем, у господарського суду  відсутні  будь-які  правові  підстави для зобов'язання орендодавця після закінчення строку договору пролонгувати його або укласти новий договір.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем за зустрічним позовом відповідно до ст.ст. 4-3, 33 ГПК України  не подано судам обох інстанцій жодних доказів в підтвердження того, що орендар звертався до власника майна з пропозицією скористатися своїм переважним правом на укладення договору оренди приміщень на новий термін та відповідно доказів відмови власника майна від укладення такого договору, а так само,  що  власником  майна     надано  вказане   нежитлове приміщення іншим особам в порушення вимог п.5.4 договору оренди, ст. 777 ЦК України, ч.3 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Колегія погоджується з висновками суду з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Тобто, норма зазначеної статті має диспозитивний характер, оскільки не вказує на те, що відповідна вимога про припинення договору оренди має називатися виключно заявою. Така заява може бути направлена однією із сторін у формі листа, телеграми, факсограми тощо. Істотне значення у даному випадку має зміст такої заяви, оскільки вона обов'язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди.

Враховуючи наведене судом апеляційної інстанції на підставі ретельної правової оцінки умов договору оренди нежилого приміщення №1004 від 15.02.2001 та змісту листа-претензії №385-у від 21.03.2005 (а.с.11) з достовірністю встановлено, а відповідачем не спростовано обставини направлення йому, як орендарю, заяви орендодавця про припинення договору оренди у межах місячного терміну, передбаченого ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", що, в свою чергу, вказує на наявність достатніх правових підстав для звільнення орендарем займаного приміщення.

Наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при перегляді в касаційному порядку судових рішень у справах, пов'язаних зі звільненням нежилих приміщень, що належать до державної та комунальної власності (постанови ВСУ від 22.03.2005 у справі №1/135-20/51, від 24.05.2005 у справі №36/237, від 27.12.2005 у справі №3/84).

Оскільки відповідно до ст.ст.2,3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" правовою підставою користування комунальним майном є договір оренди, а відповідач не надав доказів звернення до орендодавця з пропозицією переукласти договір оренди на новий строк та не довів намір останнього передати  вказане приміщення іншим особам, то цей договір оренди припинився, а тому у відповідача відсутні підстави для подальшого перебування у займаному приміщенні.

Водночас суд правомірно відмовив орендарю в задоволенні зустрічного позову про спонукання орендодавця до продовження  дії договору оренди №1004 на  тих самих умовах до 13.03.2006р., тобто на той же (річний) термін, що є по суті вимогою пролонгувати договір оренди, оскільки пролонгація договору оренди передбачена ст.764 ЦК України та ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та відбувається в позасудовому порядку в разі відсутності заперечень однієї із сторін про припинення договору оренди, а значить жодним чином не залежить від належного виконання орендарем своїх обов'язків.

В даному випадку суд встановив факт відсутності пролонгації договору оренди від 15.02.2001 №1004, в зв'язку з чим не приймаються до уваги безпредметні посилання  скаржника на ч.3 ст.17 вищезгаданого закону в обґрунтування свого переважного права на продовження договору оренди на новий строк.

Наявні викладені у скарзі заперечення скаржника свідчать передусім про помилкове ототожнення ним правового інституту пролонгації договору оренди (продовження договору на той же строк  та на тих самих умовах), закріпленого ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" , який реалізується внаслідок мовчазної згоди сторін договору, та переважного права добросовісного орендаря, за інших рівних умов, на продовження договору оренди на новий строк,  що, як правило, здійснюється шляхом переукладення договору.

Касаційна інстанція погоджується з висновком суду про недоведеність позивачем за зустрічним позовом наміру орендодавця  передати нежиле приміщення в оренду іншим особам, в зв'язку з чим слід вважати такими, що не настали передбачені ч.3 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" рівні умови для реалізації переважного права попереднього орендаря на продовження договору оренди на новий строк.

Зважаючи на вищевикладене колегія  не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови.

З огляду на те, що з відзиву Управління комунальної власності Тернопільської міської ради на касаційну скаргу та доданих до нього документів вбачається, що згідно рішення Тернопільської міської ради від 28.09.2006 №5/2/48 Управління комунальної власності Тернопільської міської ради з 18.10.2006 року є правонаступником реорганізованого Управління обліку та контролю за використанням комунального майна Тернопільської міської ради, то касаційна інстанція відповідно до ст.25 Господарського процесуального кодексу України визнає за необхідне замінити первісного позивача його процесуальним правонаступником.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.25, 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

             Здійснити заміну первісного позивача (Управління обліку та контролю за використанням комунального майна Тернопільської міської ради) у справі №8/65-1408 його процесуальним правонаступником - Управлінням комунальної власності Тернопільської міської ради.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду  від 16.12.2005 у справі №8/65-1408  залишити без змін, а касаційну скаргу Державно-комунальної аптеки №142 –без задоволення.

Головуючий, суддя                                                                                                                                  В.Овечкін

Судді:                                                                                                                                                    Є. Чернов

                                                                                                                                                              В. Цвігун