Постанова

від 20.03.2007 по справі 55/414-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

55/414-06

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

20 березня 2007 р.                                                                                   № 55/414-06  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

Муравйова О.В. –головуючогоКоробенка Г.П.Фролової Г.М.

за участю представників:

позивачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)

відповідачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю “Краматорський шифер”

на рішеннягосподарського суду Харківської області

від15.01.2007 року

у справі№ 55/414-06 господарського суду Харківської області

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Краматорський шифер”

доПриватного підприємства “Компанія Лотус”

простягнення 7 234, 80 грн.

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України Осетинського А.Й. від 19.03.2007 року, у зв'язку з перебуванням судді Полянського А.Г. у відпустці, для перегляду в касаційному порядку справи №55/414-06, призначеної до розгляду на 20.03.2007 року, утворено колегію суддів у наступному складі: головуючий –суддя Муравйов О.В., судді –Коробенко Г.П., Фролова Г.М.

У листопаді 2006 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Краматорський шифер” звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Приватного підприємства “Компанія Лотус” про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлену продукцію у сумі 5 000, 00 грн. та пені у сумі 2 234, 80 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до умов договору поставки № 104-А від 18.08.2006 року, укладеного між сторонами у даній справі, позивач поставив відповідачу продукцію (шифер) на загальну суму 70 800, 00 грн., що підтверджується видатковими та податковими накладними, а також довіреностями суворої звітності. Оскільки відповідач розрахувався за поставлену продукцію частково, лише на суму 65 800, 00 грн. і не погашає решту боргу в добровільному порядку, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в судовому порядку та стягнути з нього пеню, передбачену пунктом 5.2 договору.

В порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач подав уточнення до позовних вимог, в яких повідомив про погашення відповідачем основного боргу в сумі 5 000, 00 грн., та, в зв”язку з цим, просить суд припинити провадження у справі в цій частині та задовольнити  позовні вимоги про стягнення пені.

Рішенням господарського суду Харківської області від 15.01.2007 року (суддя: Гребенюк Н.В.) по справі № 55/414-06 господарського суду Харківської області, позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства “Компанія Лотус” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Краматорський шифер” 166, 58 грн. пені, 72, 84 грн. державного мита, 84, 26 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позову в частині стягнення пені в сумі 2068,22 грн. відмовлено. В частині стягнення основного боргу в сумі 5000,00 грн. провадження у справі припинено.

Мотивуючи судове рішення господарський суд зазначає про те, що у відповідності до Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, а також приймаючи до уваги те, що відповідач не виконав прийнятий на себе обов'язок по оплаті в термін, встановлений умовами укладеного договору, позовна вимога про стягнення пені у сумі 2 234, 80 грн., яка нарахована позивачем згідно пункту 5.2 договору за несвоєчасне здійснення грошового зобов'язання, підлягає задоволенню частково у сумі 166, 58 грн., в решті заявленої вимоги щодо стягнення пені у сумі 2 068, 22 грн. суд дійшов висновку відмовити у задоволенні, як зайво нарахованої.

Не погоджуючиcь з рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю “Краматорський шифер” звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на рішення господарського суду Харківської області від 15.01.2007 року по справі № 55/414-06 господарського суду Харківської області, в якій просить рішення у справі скасувати частково та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги позивача щодо стягнення пені у сумі 2 234, 80 грн., мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення та неправильне застосування судом норм матеріального права, зокрема, статті 199 Господарського кодексу України, статті 551 Цивільного кодексу України. Зокрема, заявник зазначає про те, що на підставі вказаних вище норм закону, позивач і відповідач встановили більш високий розмір неустойки в договорі.

Відповідач відзив на касаційну скаргу не надав.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні,   колегія   суддів   вважає,   що   касаційна скарга  не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України       Вищий  господарський  суд  України  переглядає  за  касаційною   скаргою (поданням)    рішення    місцевого    господарського    суду    та    постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено господарським судом, 18.08.2006 року між позивачем і відповідачем було укладено договір поставки № 104-А, у відповідності до умов якого позивач зобов'язався передати товар, а відповідач –прийняти та оплатити отриманий товар у кількості, асортименті вказаному у специфікації, яка є невід'ємною частиною договору.

Позивач свої зобов'язання у відповідності до умов договору виконав належним чином. Відповідач розрахувався за поставлену продукцію частково, лише на суму 65 800, 00 грн., чим порушив умови договору. Заборгованість відповідача перед позивачем склала 5 000, 00 грн.

Під час розгляду справи відповідач сплатив основний борг у сумі 5 000, 00 грн., перерахувавши платіжним дорученням № 959 від 13.11.2006 року - 3 000, 00 грн., платіжним дорученням № 956 від 10.11.2006 року - 2 000, 00 грн.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що провадження у справі в частині стягнення з відповідача основного боргу у сумі 5 000, 00 грн. підлягає припиненню на підставі пункту 1.1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

В частині припинення провадження у справі рішення суду Товариством з обмеженою відповідальністю “Краматорський шифер” не оскаржується.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Краматорський шифер” звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на рішення господарського суду Харківської області від 15.01.2007 року по справі № 55/414-06 господарського суду Харківської області, в якій просить рішення у справі скасувати частково та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги позивача щодо стягнення пені у сумі 2 234, 80 грн.

Як встановлено господарським судом, у відповідності до Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, а також приймаючи до уваги те, що відповідач не виконав прийнятий на себе обов'язок по оплаті в термін, встановлений умовами укладеного договору, позовна вимога про стягнення пені у сумі 2 234, 80 грн., яка нарахована позивачем згідно пункту 5.2 договору за несвоєчасне здійснення грошового зобов'язання, підлягає задоволенню частково у сумі 166, 58 грн., в решті заявленої вимоги щодо стягнення пені у сумі 2 068, 22 грн., суд дійшов висновку відмовити у задоволенні, як зайво нарахованої.

Відповідно до статті 1 Господарського кодексу України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.  

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов”язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 526 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов”язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов”язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

До відносин щодо забезпечення виконання зобов”язань учасників господарских відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватися в т.ч. неустойкою.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.  

Відповідно до частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.   

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до частини 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", згідно з пунктами 1, 3 якого розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторони, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, яким би способом не визначався в договорі розмір неустойки, він не може перевищувати той розмір, який встановлений законом як граничний (якщо він встановлений).

З огляду на викладене, враховуючи встановлення Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" граничного розміру відповідальності за прострочення платежу у вигляді пені (розмір якої не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня), за прострочку платежу за договором може бути стягнута лише сума неустойки, яка не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Таким чином, як встановлено судом першої інстанції, пеня в розмірі 166,58 грн. (обчислена у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у спірний період, від суми заборгованості за договором)  і є тим граничним розміром відповідальності за прострочку платежу, який встановлений законом, у зв'язку з чим висновки господарського суду є законними та обґрунтованими.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарський суд всебічно та повно дослідив всі обставини справи та дійшов правильного висновку щодо часткового задоволення позову (відмовивши в задоволенні позову у частині стягнення пені у сумі 2068,22 грн.).

З огляду на викладене, касаційна інстанція вважає, що рішення у справі прийняте у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, підстав для його зміни чи скасування не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтею 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України                           

ПОСТАНОВИВ:

 Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Краматорський шифер” залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 15 січня 2007 року по справі № 55/414-06 господарського суду Харківської області залишити без змін.

Головуючий                                                                              О. Муравйов

Судді                                                                                          Г. Коробенко

                                                                                         Г. Фролова