Постанова

від 13.08.2009 по справі 2-а-4589/08

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

  Cправа №  2-а-4589/08

Ряд стат. звіту № 

2.19

Код - 03

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М     У

К Р А Ї Н И

м. Ужгород

Закарпатський окружний адміністративний суд під

головуванням судді Шешеня О.М. за участю секретаря судового засідання Сочка

О.Я. та сторін, які беруть участь у справі:

позивача: ОСОБА_1;

відповідача: Управління

Пенсійного фонду України в місті Ужгороді, 

представник -не з'явився;   

розглянувши у відкритому судовому засіданні

адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління Пенсійного

фонду України в м. Ужгороді про відновлення пропущеного строку для звернення до

суду та нарахування щомісячної державної соціальної допомоги, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до статті 160 частини 3 КАС України 13 серпня

2009 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний

текст постанови виготовлено та підписано 14 серпня 2009 року.

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного

адміністративного суду з позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України

в місті Ужгороді в якій просить: 1) відновити пропущений строк для звернення до

суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 01.01.2006 по

01.12.2007 року; 2) зобов'язати відповідача нарахувати на користь позивача

недоплачену як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за

2006-2007-2008 роки в сумі 3891, 90 грн..

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що він народився 21

липня 1944 року і відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист

дітей війни»від 18 листопада 2004 року за № 2195-IV (надалі Закон України №

2195-IV)  належить до соціальної

категорії «Дитина війни».  Відповідно до

статті 6 Закону України № 2195-IV  з 01

січня 2006 року має право на отримання щомісячної державної соціальної допомоги

в розмірі 30 відсотків мінімального пенсії за віком. У 2006-2007-2008 роках

така допомога позивачу не виплачувалася, в той час як Рішеннями Конституційного

Суду України  № 6-рп/ 2007 та №10-рп/2008

від 9 липня 2007 року та від 22 травня 2008 року були визнані такими, що не

відповідають Конституції України окремі положення Закону України «Про державний

бюджет України на 2007  рік»та Закону

України «Про державний бюджет України на 2008 рік», якими було зупинено норми

Закону України № 2195-IV, а відтак просить: відновити пропущений строк для

звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з

01.01.2006 по 01.12.2007 року, зобов'язати відповідача нарахувати на користь

позивача недоплачену як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за

2006-2007-2008 роки в сумі 3891, 90 грн..

Відповідач в судове засідання не з'явився, клопотання

про розгляд справи без його участі суду не надав.

Суд вважає за можливе розглянути справу без участі

відповідача на підставі наявних доказів.

          Вивчивши

та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на

яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне

значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до

висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

          Судом

встановлено, що позивач є дитиною війни в розумінні статті 1 Закону України №

2195-IV.

Відповідно до статті 6 Закону України № 2195-IV позивач

має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до

пенсії на 30 відсотків  мінімальної

пенсії за віком.

Статтею 71 пунктом 12 Закону України «Про Державний

бюджет на 2007 рік»дію статті 6 Закону України № 2195-IV було зупинено, як було

зупинено цю ж норму в 2006 році Законом України «Про внесення змін до Закону

України «Про державний бюджет України на 2006 рік».

Законом України «Про державний бюджет України на 2008

рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»статтю 6 Закону

України «Про соціальний захист дітей війни»було викладено в новій

редакції.         

Статтею 64 Конституції України встановлено, що

конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені,

крім випадків, передбачених Конституцією України. При прийнятті нових законів

або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу

існуючих прав і свобод.

Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007

року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнано такими, що не

відповідають Конституції України (є неконституційними) положення, зокрема,

статті 71 пункту 12 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік».

Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп

від 22.05.2008 року - визнано такими, що не відповідають Конституції України (є

неконституційними), положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4,6-8, 10-18,

підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35,

пунктів 36-100 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів

України»та пункту 3 розділу ІІІ «Прикінцеві положення»Закону України «Про

державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких

законодавчих актів України».

Відповідно до статті 152 частини 2 Конституції України

закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані

неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом

України рішення про їх неконституційність. Рішення Конституційного Суду України

від 09 липня 2007 року та від 22 травня 2008 року зворотної дії в часі не

мають, а відтак на період до 09 липня 2007 року не поширюються.

Що стосується вимоги позивача за період 2006 року.

Відповідно до статті 77 пункту 17 Закону України «Про Державний бюджет України

на 2006 рік»№ 3235-IV від 20 грудня 2005 року дію статті 5 абзацу 7 та статті 6

Закону України «Про соціальний захист дітей війни»на 2006 рік зупинено. Законом

України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на

2006 рік»від 19 січня 2006 року № 3367- IV пункт 17 статті 77 Закону України

«Про Державний бюджет України на 2006 рік»було виключено. А відтак відновлено

дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Цим же Законом

України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на

2006 рік»від 19 січня 2006 року № 3367- IV статтю 110 Закону України «Про

Державний бюджет України на 2006 рік»було викладено в новій редакції,

відповідно до якої пільги дітям війни, що передбачені статтею 6 Закону України

«Про соціальний захист дітей війни»запроваджуються у 2006 році поетапно, за

результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному

Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з

питань бюджету. Отже, з моменту набрання чинності Законом України «Про внесення

змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»від 19 січня

2006 року № 3367- IV право позивача на отримання підвищення до пенсії було

пов'язано з виконанням Закону України «Про Державний бюджет України на 2006

рік». За результатами виконання бюджету України на 2006 рік Кабінет Міністрів

України у 2006 році не визначив відповідний порядок. Таким чином, позовні

вимоги в частині отримання підвищення до пенсії за 2006 рік до задоволення не

підлягають, а тому задоволенню підлягають вимоги позивача лише за період з 09

липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня

2008 року.

Відповідно до статті 3 частини 2 Закону України №

2195-IV, державні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути

обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Щодо розрахункової величини мінімальної пенсії за віком,

з якої необхідно рахувати підвищення до пенсії дітям війни в розмірі 30%, суд

приходить до наступних висновків.

Відповідно до статті 28 частини 1 Закону України «Про

загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»мінімальний розмір пенсії за

віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок -20 років страхового стажу

встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили

працездатність.

При цьому, статтею 28 частиною 3 цього ж Закону

передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частиною

першою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій,

призначених згідно з цим Законом.

Однак, враховуючи той факт, що Закон України «Про

загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»є єдиним законодавчим актом,

який визначає розмір мінімальної пенсії за віком, та, зважаючи на позицію Європейського

Суду з прав людини, відповідно до якої держава не може посилатися на

відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав

та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, а громадяни

повинні мати змогу покладатися на зобов'язання взяті державою, навіть якщо такі

зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної

прямої дії, суд вважає за можливе застосувати саме статтю 28 частину 1 Закону

України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»для розрахунку

зазначеного підвищення дітям війни. Крім того, в даному випадку мінімальний

розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь-якої

пенсії, а лише як розрахункова величина для визначення розміру щомісячної

доплати до пенсії, передбаченої Законом України № 2195-IV, оскільки цей Закон

передбачає в якості критерію визначення розміру щомісячної доплати до пенсії

саме мінімальну пенсію за віком, що на думку суду не суперечить вимогам статті

28 частини 3 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне

страхування».

Пенсійний фонд України діє на підставі Положення «Про

Пенсійний фонд України»та здійснює свої повноваження на підставі пункту 15

даного Положення через створені в установленому порядку його територіальні

управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне

пенсійне страхування»рішення про призначення та перерахунок пенсії приймається

управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Територіальним

управлінням Пенсійного фонду України за місцем проживання позивача є Управління

Пенсійного фонду України в м. Ужгороді.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що саме Управління

Пенсійного фонду України в м. Ужгороді є належним відповідачем по даній справі.

Суд вважає, що перерахунок пенсії позивача слід провести

з дня ухвалень відповідних рішень Конституційним Судом України, до кінця

бюджетного року, а саме: за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року

та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.

Із змісту позовної заяви вбачається, що в даному спорі

фактично оскаржується бездіяльність територіального управління Пенсійного фонду

України щодо відмови в нарахуванні зазначеного підвищення до пенсії.

Згідно із статтею 11 частиною 2 КАС України, з метою

повного захисту прав та інтересів позивача суд вважає необхідним вийти за межі

позовних вимог.

Відповідно до статті 162 частини 2 абз. 2 КАС України

суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав,

свобод, інтересів людини і громадянину інших суб'єктів у сфері

публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Таким чином, оскільки позивач посилається на

неправомірність нарахування відповідачем передбаченої законом державної

соціальної допомоги, суд вважає за необхідне з метою повного захисту прав та

інтересів позивача вийти за межі позовних вимог визнавши також бездіяльність

управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді протиправною та зобов'язати

відповідача провести відповідні нарахування

Вимоги позивача щодо зобов'язання відповідного

управління Пенсійного фонду України нарахувати недоплачену щомісячну державну

соціальну допомогу дитині війни у визначеній позивачем грошовій сумі не

підлягають задоволенню, оскільки суд не може перебирати на себе функцію органу,

на якого законодавством покладено такі повноваження.

Згідно вимог частини 3 статті 94 КАС України, якщо

адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені

позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

На підставі викладеного, відповідно до статті 64

Конституції України, статей 3, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей

війни», Закону України «Про виконання рішень та застосування практики

Європейського суду з прав людини», керуючись статтями 122, 158-163 Кодексу

адміністративного судочинства України, суд, -          

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність управління

Пенсійного фонду України в м. Ужгороді щодо нарахування ОСОБА_1 підвищення

пенсії відповідно до вимог статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей

війни».

3. Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м.

Ужгороді нарахувати ОСОБА_1 пенсію з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії

за віком відповідно до статті 6 Закону України №2195-IV від 18 листопада 2004

року «Про соціальний захист дітей війни»за період з 09 липня 2007 року по 31

грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року з урахуванням

проведених виплат.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Стягнути з державного бюджету України на користь

позивача судові витрати в розмірі 1 грн.70 коп.

6. Постанова суду може бути оскаржена до Львівського

апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний

адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови

суду першої інстанції протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі

складання постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України -з

дня складання в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої

інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне

оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви

про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання

заяви про апеляційне оскарження.

 Суддя                                                                             

О.М. Шешеня