Постанова

від 10.09.2015 по справі 910/10590/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" вересня 2015 р. Справа№ 910/10590/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Гончарова С.А.

Шаптали Є.Ю.

розглянув апеляційну скаргу ТОВ "СНС" на рішення господарського суду м.Києва від 17.06.2015 року № 910/10590/15 (суддя Нечай О.В.)

за позовом Першого заступника прокурора Дніпровського району м. Києва

в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СНС"

про внесення змін до договору оренди земельної ділянки

за участю представників сторін:

прокурора-Чистякової Н.О. за довіреністю

позивача-Дорошенко О.С. за довіреністю

відповідача-Бовсуновського В.В. директор

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.06.2015 у справі №910/10590/15 позов задоволено. Внесено зміни до Договору оренди земельної ділянки від 30.05.2004 р., укладеного між Київською міською радою (ідентифікаційний код: 22883141) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СНС" (ідентифікаційний код: 32347270) та зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблений запис 30.05.2005 р. за № 66-6-00266 у книзі записів державної реєстрації договорів, а саме викласти п. 4.2 Договору оренди земельної ділянки від 30.05.2004 р. в наступній редакції: "Річна оренда плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3 % (три відсотки) від її нормативної грошової оцінки".

Не погоджуючись з рішенням суду відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить рішення скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні позову.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, вважає рішення місцевого суду таким, що підлягає скасуванню.

В судовому засіданні представники прокуратури, позивача проти вимог, викладених в апеляційній скарзі заперечували, просили залишити їх без задоволення, рішення суду без змін.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку .

Як встановлено матеріалами справи, 30.05.2004 Київською міською радою (орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СНС" (орендар, відповідач) укладено Договір оренди земельної, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблений запис 30.05.2005 р. за № 66-6-00266 у книзі записів державної реєстрації договорів, відповідно до умов якого орендодавець на підставі п.1 рішення Київської міської ради від 24.06.2004 р. № 339-6/1549 за Актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (об'єкт оренди або земельна ділянка), на вул. Марини Раскової, біля ст. метро "Лівобережна" у Дніпровському районі м. Києва, площею 1928 кв.м, для будівництва та експлуатації торговельно-розважального центру з закладами громадського харчування, за кадастровим номером - 8000000000:63:013:0010, строком на 15 років

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Прокурор у своєму позові зазначає про те, що розмір річної орендної плати за Договором повинен складати 3% від грошової оцінки орендованої земельної ділянки, оскільки відповідна вимога міститься в Податковому кодексі України та Рішенні Київської міської ради від 28.02.2013 р. № 89/9146.

Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що відповідно до п. п. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

Заперечуючи проти рішення, відповідач наполягає на тому, що суд прийняв лише доводи прокурора та позивача; не звернув увагу на те, що умовами договору орендна плата визначена як 2% від нормативно-грошової оцінки; у матеріалах справи відсутні докази порушення відповідачем умов укладеного договору; договір оренди містить чітко визначені умови,яки протягом його дії є незмінними, оскільки Податковий кодекс не містить положень щодо необхідності приведення договорів у відповідність до податкового законодавства, а Київської міськраді не надано повноважень на зміну ставки орендної плати в односторонньому порядку.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до ст.30 Закону України "Про оренду землі", статей 40, 41, 286, 288 Податкового кодексу України 28.02.2013 Київською міською радою прийнято рішення №89/9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України". Відповідно до вказаного рішення орган місцевого самоврядування вирішив внести зміни до договорів оренди земельних ділянок в частині річної орендної плати, встановивши її у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки та покладено на орендарів, забезпечити оформлення внесення відповідних змін до договору оренди земельних ділянок.

Згідно зі статтею 27 Закону України "Про оренду землі" орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Порушені права землекористувачів підлягають захисту способами, передбаченими статтею 152 Земельного кодексу України, з обов'язковим дотриманням норм чинного законодавства. Згідно вказаної статті захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку, що передбачено пунктом другим статті 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

За визначенням статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

При цьому згідно умов договору оренди та приписів статей 21, 25 Закону України "Про оренду землі" належне виконання обов'язків за договором оренди землі полягає у використанні земельної ділянки відповідно до її цільового призначення; виконанні встановлених обмежень (обтяжень) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; своєчасній та повній сплаті орендної плати; дотриманні режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення та інше.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про плату за землю" використання землі в Україні є платним. При цьому плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Згідно зі статтею 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою; розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Згідно з ч. 2 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Статтею 288 Податкового кодексу України також передбачено встановлення розміру орендної плати саме в договорі оренди з урахуванням відповідних меж.

В силу пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. При цьому земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України); орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

У зв'язку з введенням в дію Податкового кодексу України з 01.01.2011 Закон України "Про плату за землю" втратив чинність, а питання сплати податку на землю та оплати орендної плати за користування земельною ділянкою регулюється виключно цим Кодексом, згідно зі ст. 288 якого розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди.

Частиною 2 ст. 18 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться: розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5 - 7 років; розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5 - 7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7 - 10 років.

Частиною першою ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Так, п.4.3, п.4.4, п. 4.7 укладеного договору, сторони визначили, що розмір орендної плати може змінюватись за згодою сторін шляхом прийняття відповідного рішення Київською міською радою та внесення змін до цього договору; зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки та її індексація проводиться без внесення змін та доповнень до договору у порядку та у випадках, передбачених законодавством; розмір орендної плати може переглядатись у випадках, передбачених законом, за згодою сторін, але не частіше ніж раз на рік.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Таким чином, законодавством передбачено здійснення нормативної грошової оцінки земель.

У разі зміни нормативної грошової оцінки землі, яка є базою оподаткування для плати за землю, змінюється річна сума податкового зобов'язання по земельному податку та орендній платі за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Якщо у населеному пункті рішенням ради запроваджена нова нормативна грошова оцінка землі та в установленому порядку вона оприлюднена, платники самостійно повинні звернутися до відповідного органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів для отримання довідки (витягу) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, перерахувати суму податкового зобов'язання по земельному податку та орендній платі за земельні ділянки державної і комунальної власності та подати вказану довідку з податковою звітністю до податкового органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки.

Таким чином, зауваження відповідача що Раді не надано повноважень змінювати розмір орендної плати без згоди орендодавця є безпідставними.

Щодо неотримання від позивача пропозиції внесення змін до договору оренди, колегія суддів зазначає наступне.

Верховний суд України у постанові № 28/5005/640/2012 від 20.11.2012 зазначив наступне: Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року N 15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення ч. 2 ст. 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Отже, надсилання відповідачу пропозицій про внесення змін до спірного договору оренди є виключно правом, а не обов'язком позивача, тому недотримання позивачем вимог ч. 2 ст. 188 ГК України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору оренди земельної ділянки не позбавляє його права звернутися до суду з позовом до відповідача про зміну умов договору за наявності спору, тобто відсутності згоди на зміну умов договору.

Крім того, відповідно до матеріалів справи рішення Київської міської ради від 28.02.2013 щодо внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень ст.. 288 ПК України опубліковано у газеті «Хрещатик» від 02.04.2013, про що додатково Департамент земельних ресурсів письмово повідомляв відповідача.

Аналогічна позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин»

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що положеннями Податкового кодексу України передбачено, що питання встановлення розміру орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності вирішується за згодою сторін договору із визначенням розміру орендної плати в такому договорі оренди. При цьому органи державної і комунальної власності не мають в договорах оренди встановлювати розмір орендної плати менший, ніж передбачено п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України.

Враховуючи, що п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України закріплює мінімальне та максимальне значення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, суд дійшов висновку, що орендна плата за такі земельні ділянки є регульованою законодавством ціною, а законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору.

Отже, встановлення ст. 288 ПК України граничних розмірів річної орендної плати за земельну ділянку є підставою для приведення положень договору на право тимчасового довгострокового користування землею 30.05.2004 у відповідність до вимог закону в частині визначення розміру орендної плати.

Щодо участи прокурора у справі, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з абзацом четвертим частини першої статті 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною другою згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності ж такого органу або відсутності у нього повноважень зазначає про це в позовній заяві.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 N 3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (далі - Рішення Конституційного Суду України) під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами місцевого суду про те, що реальне наповнення бюджету є об'єктивною передумовою забезпечення економічних інтересів держави, подання прокуратурою Дніпровського району м. Києва в інтересах Київської міської ради позову до ТОВ "СНС" викликано винятково захистом державних інтересів.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що під час розгляду справи господарським судом попередньої інстанції фактичні обставини справи встановлено на основі повного і об'єктивного дослідження матеріалів справи, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана правильна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, а рішення господарського суду є обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству.

Керуючись ст. 99, ст.101,103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СНС" залишити без задоволення, рішення господарського суду м.Києва від 17.06.2015 року у справі № 910/10590/15 - без змін.

2. Матеріали справи повернути господарському суду м.Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

повний текст постанови підписаний 15.09.2015

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді С.А. Гончаров

Є.Ю. Шаптала