Постанова

від 09.09.2015 по справі 920/1441/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" вересня 2015 р. Справа № 920/1441/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Россолов В.В. , суддя Тихий П.В.

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився,

відповідача - не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. N 3636 С/1-42) на рішення господарського суду Сумської області від 03.06.2015 у справі N 920/1441/14

за позовом ОСОБА_1,

до ТОВ "Сумибудкомсервіс",

про стягнення суми коштів

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 03 червня 2015 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Позивач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

07 серпня 2015 року від ТОВ "Сумибудкомсервіс" надійшов відзив (вх. № 11674).

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 19 серпня 2015 року з огляду на клопотання позивача про продовження строку розгляду справи та про відкладення розгляду справи, неявку у судове засідання відповідача, та необхідністю отримання від останнього додаткових пояснень по справі, з метою забезпечення необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відкладення розгляду справи. Одночасно вказаною ухвалою строк розгляду апеляційної скарги було продовжено на 15 днів.

У судове засідання, яке відбулось 09 вересня 2015 року, представники сторін не з'явились, будучи належеним чином повідомленими про час та місце судового засідання. Так матеріалах справи наявне поштове повідомлення (Том 3 а.с.47) про отримання позивачем копії ухвали суду від 19 серпня 2015 року про відкладення розгляду справи.

За змістом ст. 64 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПКУ), зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством звязку може бути долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового звязку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення.

Відповідні розяснення містяться в п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

До початку розгляду справи судом апеляційної інстанції було відстежено на офіційному сайті Українського державного підприємства поштового звязку "Укрпошта" пересилання поштового відправлення за штрихкодовим ідентифікатором №6102215867195, а саме копії ухвали суду про відкладення розгляду справи на 19 серпня 2015 року, яка була направлена на адресу місцезнаходження ТОВ "Сумибудкомсервіс".

Відповідно до витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового звязку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, копія ухвали суду від 19 серпня 2015 року була вручена адресату особисто 28 серпня 2015 року.

З огляду на завчасне отримання ТОВ "Сумибудкомсервіс" копії ухвали суду від 19 серпня 2015 року, зазначена сторона є належним чином повідомленою про час та місце судового засідання.

Згідно із пунктом 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що явка позивача та відповідача не була визнана обов'язковою, а також те, що їх неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за їх відсутності за наявними матеріалами у справі.

Дослідивши матеріали справи колегія суддів встановила наступні обставини справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумибудкомунсервіс" створене у відповідності з діючим законодавством України, статут товариства затверджений зборами засновників товариства (протокол № 1 від 20 травня 2004 року), державна реєстрація статуту проведена в Сумській районній державній адміністрації 16 серпня 2004 року.

22 листопада 2012 року ОСОБА_1 звернувся до директора ТОВ "Сумибудкомунсервіс" з заявою про виключення його зі складу засновників ТОВ "Сумибудкомунсервіс".

Вказана заява отримана відповідачем 04 грудня 2012 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, копія якого міститься в матеріалах справи.

На підставі вкзаної заяви ОСОБА_1 просив ТОВ "Сумибудкомунсервіс" виділити належну йому частку (у розмірі 20 % статутного фонду) у майні ТОВ "Сумибудкомунсервіс".

В подальшому, згідно з протоколом № 9 зборів засновників ТОВ "Сумибудкомунсервіс" від 07 березня 2013 року, зборами було запропоновано позивачу визначити частки пропорційно статуту, виходячи з балансової вартості майна, або вартості продажу нерухомого майна згідно договорів купівлі-продажу від 15 листопада 2007 року та від 30 листопада 2007 року.

Відповідно до письмових пропозицій від 07 травня 2013 року, від 23 жовтня 2013 року, від 05 грудня 2013 року, відповідач пропонував придбати частку позивача виходячи з вартості усього нерухомого майна (усіх активів) ТОВ "Сумибудкомунсервіс" в сумі 145 000 грн. 00 коп.

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, сторонами не було досягнуто згоди щодо порядку та способу визначення вартості частини майна пропорційно частці позивача у статутному капіталі ТОВ "Сумибудкомунсервіс".

На підставі чого позивач звернувся до господарського суду Сумської області з позовною заяву, в якій просить стягнути з ТОВ "Сумибудкомунсервіс" на свою користь 23 640 грн. 00 коп. вартості частини майна, пропорційно частці позивача у статутному капіталі ТОВ "Сумибудкомунсервіс" у зв'язку з виходом із товариства.

Під час розгляду справи у суду першої інстанції ухвалою господарського суду Сумської області від 16 грудня 2014 року у справі № 920/1441/14 було призначено комплексну судову експертизу, проведення якої доручено Сумському відділенню Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені заслуженого професора М.С. Бокаріуса .

20 березня 2015 року на адресу суду надійшов висновок комплексної судової оціночно-будівельної та економічної експертизи N 2006/2007 від 13 версеня 2015 року.

05 травня 2015 року позивачем було подано клопотання про збільшення позовних вимог, в якому останній просить суд стягнути з відповідача на свою користь 334 741 грн. 00 коп. вартості частини майна, пропорційно частці позивача у статутному капіталі ТОВ "Сумибудкомунсервіс" у зв'язку з виходом з товариства, 121 176 грн. 24 коп. інфляційних збитків, 13 728 грн. 97 коп. 3 % річних, а також витрати по сплаті судового збору та витрати на проведення комплексної судової експертизи.

03 червня 2015 року ОСОБА_1 було подано заяву про зменшення позовних вимог, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 334 741 грн. 00 коп. вартості частини майна, пропорційно частці позивача у статутному капіталі ТОВ "Сумибудкомунсервіс" у зв'язку з виходом з товариства, а також витрати по сплаті судового збору та витрати на проведення комплексної судової експертизи.

При вирішенні спору по суті заявлених позовних вимог судом першої інстанції було зроблено висновок, що на сьгоднійшній час норми законодавства не регламентують, виходячи з якої вартості майна товариства (ринкової чи балансової) повинна вираховуватися частка, що підлягає виплаті учаснику, який вийшов з товариства, відсилаючи при цьому до установчих документів товариства, в той час як у статуті ТОВ "Сумибудкомунсервіс" не врегульовано порядок і спосіб обчислення вартості частини майна товариства, яку має право отримати учасник при виході. За таких обставин, місцевий господарський суд, посилаючись на приписи постанови Пленуму Верховного Суду України № 13, дійшов до висновку стосовно необхідності визначення вартості частки майна виключно з балансовій вартості чистих активів товариства станом на 1 січня 2013 рік. У зв'язку з чим, встановивши відсутність на момент виходу позивача у товариства чистих активів згідно з балансом на 01 січня 2013 року, відмовив у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 в обґрунтуванні апеляційної скарги вказує на необхідності врахування ринкової вартості майна, при обчислення вартості частини майна товариства, яку має право отримати учасник при виході зі складу підприємства.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального законодавства, зважаючи на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумибудкомунсервіс" створене у відповідності з діючим законодавством України, статут товариства затверджений зборами засновників товариства, державна реєстрація статуту проведена в Сумській районній державній адміністрації 16 серпня 2004 року.

За вимогами ст. 167 Господарського кодексу України (далі ГКУ), корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач звернувся до відповідача за захистом порушеного корпоративного права, а саме права на одержання вартості частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства, що передбачено ч.2 ст. 148 Цивільного кодексу України (далі ЦКУ).

Відповідно до ст.5 копії статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумибудкомунсервіс" (Том 1 а.с.9-18), залученої до матеріалів справи, розмір частки в статутному фонді ОСОБА_1 становить 20%.

З додатку до статуту ТОВ "Сумибудкомунсервіс" від 2007 року (Том 1 а.с.198-199) вбачається збільшення статутного фонду ТОВ "Сумибудкомунсервіс", у відповідності до якого, вартість частки ОСОБА_1 у розмірі частки 20% складає 30000 грн.

Згідно з довідкою ТОВ "Сумибудкомунсервіс" в якості вкладу до статутного капіталу ТОВ "Сумибудкомунсервіс" ОСОБА_1 внесено 20 000 грн. 00 коп.

За таких обставин, ОСОБА_1 не було повністю оплачено (внесено) вклад до статутного капіталу ТОВ "Сумибудкомунсервіс", у зв'язку з чим, розмір його частки у статутному капіталі товариства складає 13,34%

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до директора ТОВ "Сумибудкомунсервіс" з заявою від 22 листопада 2012 року, в якій просив виключити його зі складу засновників ТОВ "Сумибудкомунсервіс".

В силу положень ч. 1 ст. 148 ЦКУ учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства.

У відповідності до абз. 4 ч. 1 ст. 88 ГК України, учасник господарського товариства, серед іншого, має право вийти в передбаченому установчими документами порядку зі складу товариства.

Так, ст. 148 ЦК України встановлено, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом (ч. 1). Учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі. Якщо вклад до статутного капіталу був здійснений шляхом передання права користування майном, відповідне майно повертається учасникові без виплати винагороди. Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом (ч. 2). Спори, що виникають у зв'язку з виходом учасника із товариства з обмеженою відповідальністю, у тому числі спори щодо порядку визначення частки у статутному капіталі, її розміру і строків виплати, вирішуються судом (ч. 3).

Відповідно до правової позиції, викладеної у п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" від 24 жовтня 2008 № 13, при вирішенні спорів, пов'язаних із виходом учасника з товариства, господарські суди повинні керуватися тим, що відповідно до Цивільного кодексу України та Закону України "Про господарські товариства" учасник товариства з обмеженою відповідальністю чи товариства з додатковою відповідальністю вправі у будь-який час вийти з товариства незалежно від згоди інших учасників та самого товариства. Вихід зі складу учасників товариства не пов'язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. У зв'язку з цим моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв'язку.

Колегія суддів, дослідивши зміст вказаної заяви (Том 1 а.с.19) зазначає, що остання відповідає приписам ч. 3 ст. 29 Закону від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), позиції Верховного Суду України у постанові від 14 березня 2011 року та породжує відповідні обов'язки та наслідки такого виходу.

Відповідно до ст. 54 Закону України "Про господарські товариства", при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу.

Таким чином, чинним законодавством визначено, що при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді. Положення статті 54 "Про господарські товариства" визначають порядок такої виплати. По-перше, розмір майна визначається на підставі рішення учасників про затвердження звіту за рік, де вказується розмір майна, яке є у товариства на кінець звітного року. По-друге, виплата такого майна проводиться після затвердження річних результатів і в строк до 12 місяців з дня виходу.

Закон визначив і форму виплати. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернений повністю або частково в натуральній формі.

При цьому, як видно з наведеної норми спеціального закону порядок обчислення вартості частки у майні Товариством, належну до сплати учаснику, що виходить мають встановити саме учасники Товариства з обмеженою відповідальністю шляхом внесення відповідних приписів до Статуту Товариства.

Колегія суддів апеляційної інстанції, проаналізувавши положення Статуту ТОВ "Сумибудкомунсервіс", зазначає про неврегульованість у статуті ТОВ "Сумибудкомунсервіс" порядку і способу обчислення вартості частини майна товариства, яку має право отримати учасник при виході, та закріплення в змісті останнього лише загальних приписів такого обчислення, визначених цивільним законодавством.

Слід зазначити, що для визначення вартості чистих активів складається розрахунок за даними бухгалтерської звітності відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 2 "Баланс", затвердженого наказом Міністерства фінансів України 31 березня 1999 року № 87 зі змінами та доповненнями, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21 червня 1999 року № 396/3689.

До складу активів, які приймаються до розрахунку, включаються:

-Необоротні активи (код рядка балансу - форма 1, далі - р.): нематеріальні активи (залишкова вартість), незавершене будівництво; основні засоби (залишкова вартість); довгострокові фінансові інвестиції; інші фінансові інвестиції; довгострокова дебіторська заборгованість; інші необоротні активи, включаючи відстрочені податкові активи,

-Оборотні активи (розділ 2 балансу): запаси; векселі одержані; дебіторська заборгованість; поточні фінансові зобов'язання; грошові кошти; інші оборотні активи,

-Витрати майбутніх періодів

До складу зобов'язань, що приймаються до розрахунку, включаються:

-Довгострокові зобов'язання,

-Поточні зобов'язання, в т. ч. (короткострокові кредити банків; поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями; видані векселі; кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги; поточні зобов'язання за розрахунками: з одержаних авансів, з бюджетом з позабюджетних платежів, зі страхування, з оплати праці, з учасниками, із внутрішніх розрахунків; інші поточні зобов'язання);

-Забезпечення наступних виплат і платежів,

- Доходи майбутніх періодів.

Тобто, формула обчислення вартості чистих активів господарських товариств є загально прийнятною та є відображенням фінансового становища підприємства.

Однак наразі в цивільному та господарському законодавстві суперечливим є питання визначення вартості основних засобів підприємства (нерухомості).

Як вбачається з матеріалів справи, до складу майна товариства входять наступні об'єкти: адмінбудівля літ "А", гараж літ "С-ІІ", гараж літ. "Т-ІІ", прохідна літ "П", яке належить підприємству на праві власності (витяг з реєстру прав власності номер 16192700 від 08 жовтня 2007 року) за договором купівлі-продажу від 23 грудня 2004 року; вбиральня літ. "У", склад літ. "Б", склад літ. "К", склад літ. "Р", склад ПММ літ. "Ш" яке належить підприємству на праві власності (витяг з реєстру прав власності номер 16507294 від 02 листопада 2007 року) за договором купівлі-продажу від 27 травня 2007 року.

Так колегія суддів звертає увагу, що Пленум Верховного Суду України у постанові від 24 жовтня 2008 року N 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" роз'яснив, що при визначенні порядку і способу обчислення вартості частини майна товариства та частини прибутку, яку має право отримати учасник при виході (виключенні) з ТОВ (ТДВ), а також порядку і строків їх виплати господарські суди мають застосовувати відповідні положення установчих документів товариства. У випаду неврегульованості в установчих документах вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості чистих активів товариства, що визначається в порядку, встановленому законодавством, пропорційно його частці в статутному капіталі товариства, на підставі балансу, складеного на дату виходу (виключення). Розрахунок належної учаснику частини прибутку здійснюється на дату виходу (виключення) з товариства (п. 30).

Відповідно до п. 3.7 Рекомендацій Вищого господарського суду від 28 грудня 2007 року N 04-5/14 "Про практику застосування законодавства при розгляді справ, що виникають із корпоративних відносин" в основу розрахунку вартості частини майна товариства, належної до сплати учаснику, що виходить з товариства, за загальним правилом, повинна братись балансова вартість майна товариства. Будь-який учасник товариства має право вимагати проведення з ним розрахунків, виходячи з дійсної (ринкової) вартості майна товариства - таке право може бути реалізоване шляхом надання суду належних доказів дійсної (ринкової) вартості майна або шляхом заявлення суду клопотання учасника, який вийшов з товариства про здійснення експертної оцінки дійсної (ринкової) вартості основних засобів, нематеріальних активів, довгострокових або поточних активів.

Таким чином, наразі роз'яснення Верховного суду України та Вищого господарського суду мають певну відмінність у критерії обрання основи (підстави) розрахунку належної учаснику товариства вартості частини майна товариства, що підлягає виплаті зв'язку з його виходом із складу учасників товариства. Так положення Пленуму Верховного Суду України у постанові від 24 жовтня 2008 року № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" на відміну від Рекомендацій Вищого господарського суду від 28 грудня 2007 року № 04-5/14 "Про практику застосування законодавства при розгляді справ, що виникають із корпоративних відносин" не надають учаснику товариства при його вибутті прямої можливості здійснення переоцінки майна товариства (основних засобів) по ринковій вартості на дату вихода, з метою подальшого визначення реальної (фактичної) вартості його частки у майні підприємства.

В даному випадку, колегія суддів вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин практику Європейського суду з прав людини у національному законодавстві, як інструмент функціонування Конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Положеннями ст.17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" закріплено обов'язок судів застосовувати при розгляді справ вказану Конвенцію і протоколи до неї та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В даному випадку колегія суддів, звертає увагу на рішення Європейського суду з прав людини "Совтрансавто-Холдинг проти України" (англ. Case of Sovtransavto Holding v. Ukraine, Application no. 48553/99 - справа, що розглядалася Європейським судом з прав людини у 2002 році за заявою російського акціонерного товариства міжнародних перевезень "Совтрансавто-Холдинг" проти Уряду України.

Так однією з позицій заявника було наголошення на тому, що отримана ним частка майна підприємства після ліквідації останнього не була співвимірною зі справжньою часткою заявника у статутному фонді підприємства.

Європейський Суд у своєму рішенні щодо прийнятності констатував, що акції, якими володів заявник, мали безсумнівно економічну цінність та становили «майно» в розумінні статті 1 Протоколу № 1.

У цій справі Суд визнав порушення ст. 1 Протоколу № 1 (право на мирне володіння майном), бо спосіб, у який проводився та закінчився судовий розгляд справ, як і ситуація невпевненості, якої зазнав заявник, порушили "справедливу рівновагу" між вимогами суспільного інтересу та потребою захищати право заявника на повагу до його майна. Як наслідок, держава не забезпечила виконання свого зобов'язання гарантувати заявникові ефективне користування своїм правом власності, як передбачає ст. 1 Протоколу № 1.

Покладаючи в основу такі висновки судом було прийнято до уваги також аргумент заявника (п.п. 64, 65 Рішення), стосовно того, що балансова вартість активів "Совтрансавто-Луганськ" є далекою від того, щоб відповідати реальній вартості активів або, інакше кажучи, ринковій вартості. Суд одночасно вважав малоймовірним, з огляду на загальну кількість майна "Совтрансавто-Луганськ" станом на відповідну дату, щоб балансова вартість була правильною, оскільки йдеться про рентабельне підприємство.

Відтак, колегія суддів наголошує, що виконання державою свого зобов'язання стосовно гарантування особі можливості ефективного використання права власності, як передбачає ст. 1 Протоколу № 1, має відображення безпосередньо у реалізації особою свого корпоративного права при виході із складу учасників товариства на отримання "справедливої" ("дійсної", "реальної") частки майна пропорційно його частці у статутному капіталі товариства.

Таким чином, cпіввідносячи вищезазначене з існуючим спором по даній справі, господарський суд, як державний орган, що здійснює правосуддя у формі розгляду цивільних та господарських справ, з метою встановлення об'єктивної істини по справі, має покладений державою обов'язок, шляхом детального дослідження обставин та матеріалів справи, встановити "справедливу" (реальну) частку майна ОСОБА_1, пропорційно його частці у статутному капіталі ТОВ "Сумибудкомсервіс", яка підлягає йому сплаті у зв'язку з його виходом із складу учасників товариства.

В даному випадку колегія суддів виходить з позиції Європейського суду з прав людин, стосовно обов'язковій відповідності вартості майна товариства, закріпленої в балансі її реальній (ринковій) вартості, оскільки в силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадане судове рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Окрім цього, варто зауважити, що відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого Наказ Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року № 92, основні засоби обліковуються на балансі товариства за первісною вартістю, тобто за їх вартістю, визначеною на момент внесення до статутного фонду товариства або на момент придбання вказаних засобів товариством, чи на момент їх створення. При цьому в подальшому на вказану вартість основних засобів нараховується знос, що призводить до поступового зменшення балансової вартості основних фондів.

Крім того, звертаємо увагу, що вартість таких основних засобів, як будівлі, капітальні споруди та інші об'єкти з кожним роком враховуючи інфляційні процеси в економіці держави повинні підлягати індексації.

Однак, відповідно до п.16 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року № 92, підприємство може переоцінювати об'єкт основних засобів , якщо залишкова вартість цього об'єкта суттєво відрізняється від його справедливої вартості на дату балансу.

Таким чином переоцінка обєктів основних засобів, як будівлі, капітальні споруди та інші обєкти у відповідності до приписів законодавства є виключно правом підприємства. У зв'язку з чим, на момент виходу з товариства, реальна вартість основних засобів товариства може суттєво відрізнятися від її оцінки покладеної в балансову вартість підприємства, а відтак особа не матиме можливості отримати справедливу вартість майна товариства, на яку він міг би розраховувати при ринковій оцінці вказаних об'єктів.

Оскільки переоцінка в даному випадку є правом підприємства, це виключає можливість застосування до нього відповідного примусу.

Водночас, обов'язки суду щодо справедливого розгляду справи і необхідності забезпечення законних прав та інтересів усіх учасників судового провадження (учасників Товариства) потребують за наявності спору з'ясування не виключно затвердженої Товариством, а реальної (дійсної та справедливої) вартості його майна, виходячи з якої мають обчислюватися розміри часток учасників.

Окрім цього, варто зауважити, що положення Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" хоча й не містять норм стосовно обов'язковості оцінки майна в випадку виходу учасників з Товариства, але й не виключає її проведення за необхідності в цьому (зокрема, за наявності спору).

Крім того, баланс підприємства не має заздалегідь встановленої юридичної сили, і факт зазначення у ньому певної вартості майна (реальної або меншої чи більшої) не є підставою, яка згідно зі статтею 35 Господарського процесуального кодексу України звільняє від необхідності доказування відповідних фактичних обставин, що входять до предмету доказування зі справи (зокрема, дійсної справедливої вартості майна Товариства).

З огляду на вищенаведене, колегія суддів, виходячи з необхідності захисту права учасника товариства на отримання справедливої вартості майна товариства, пропорційно його частці у статутному капіталі, яка в даному випадку може бути встановлена за умови переоцінки об'єктів основних засобів за ринковою вартістю на дату виходу учасника товариства.

Поняття ринкової вартості закріплено в Наказі Міністерства промислової політики України "Щодо забезпечення обліку основних засобів та інших необоротних активів" від 11 вересня 2003 року № 381, як вартість придбання на дату оцінки (ринкова вартість) нового об'єкта, або його сучасного аналога.

Згідно до п.2.4 "Методичних рекомендацій Мінпромполітики України "Про проведення індексації та переоцінки об'єктів основних засобів", затверджених наказом Міністерства промислової політики України "Щодо забезпечення обліку основних засобів та інших необоротних активів" від 11 вересня 2003 року №381, у більшості випадків справедливою вартістю основних засобів є ринкова вартість та вартість, яка може принести підприємству майбутню економічну вигоду.

В пункті 2.3 Методичних рекомендацій, ринкова вартість основних засобів визначена, як вирогідна ціна, за яку об'єкт може бути проданий на конкурентному ринку на дату оцінки.

Проаналізувавши зміст комплексної судової експертизу, проведення якої було доручено Сумському відділенню Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені заслуженого професора М.С. Бокаріуса, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що судовим експертом було здійснено оцінку майна товариства - адмінбудівлі літ. "А", гаражу літ. "С-ІІ", гаражу літ. "Т-ІІ", Прохідної літ. "П"; вбиральні літ. "У", складу літ. "Б", складу літ. "К", складу літ. "Р", складу ПММ літ. "Ш" за ринковою вартістю станом на 04 грудня 2012 року, та встановлено, що загальна вартість вказаного майна становить 2680700, 00 грн.

Виходячи з того, що балансова (залишкова вартість) майна згідно даних балансу складає 73,3 тис. грн., судовим експертом було здійснено дооцінку нерухомого майна підприємства до ринкової вартості, шляхом становлення різниці між ринковою вартістю та показниками баланса (2680,7 тис. грн.-73,3 тис. грн.= 2607, 4 тис. грн.). Так судовим експертом було встановлено, що ринкова вартість основних засобів товариства дорівнює 2607,4 тис. грн.

Зазначений висновок спеціаліста апеляційний господарський суд приймає до уваги в якості належного доказу, в розумінні ст.33 ГПК України, оскільки він узгоджується з іншими зібраними по справі доказами, зокрема, наданим балансом товариства станом на 01.01.2013 р., звітом про фінансові результати та відповідає вимогам діючого законодавства.

При цьому, як вбачається зі змісту самої експертизи, оцінка проводилася шляхом опосередкування результатів, отриманих за двома підходами: за порівняльним та дохідним, що свідчить про встановлення об'єктивності вартості такого майна, оскільки порівняльний підхід дозволяє визначити вартість об'єкта оцінки на основі фактичних вартостей пропозиції аналогічних об'єктів, що відображає реальний попит на даний об'єкт, в той час, як при визначенні вартості дохідним підходом мінімізовано кількість припущень.

За таких обставин, виходячи з того, що вартість основних засобів товариства за балансом підприємства від 01 січня 2013 року дорівнює лише 73,3 тис. грн., відсутні докази стосовно дати і результатів проведення відповідачем такої оцінки нерухомого майна, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла до висновку, що визначена ТОВ "Сумибудкомунсервіс" у балансі вартість основних засобів є явно заниженою по відношенні до її реальної вартості, а відтак не може вважатись справедливою. Зазначене є підставою для встановлення і використання реальної вартості основних засобів товариства, визначеної за результатами судової експертизи, що в свою чергу повністю узгоджується з роз'ясненнями Вищого господарського суду від 28 грудня 2007 року № 04-5/14.

Окрім цього, при встановленні вартості частки майна слід наголосити, що у відповідності до частини 1 статті 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Враховуючи визначення поняття майна, наведене в ст. 190 ЦК України, під час оцінки вартості частини майна, еквівалентної частці учасника в статутному фонді, слід брати до уваги виробничі й невиробничі фонди, інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі товариства, а також майнові права та обов'язки.

На необхідності врахування усього майна товариства, а саме врахування його зобов'язань, при розрахунку вартості частки майна вибувшого учасника наголошено у Постанові Верховного суду України від 18 листопада 2014 року № 3-182гс14.

18 листопада 2014 року Верховний судом України у постанові № 3-182гс14 було зроблено висновок, що вартість частини майна товариства, належна до сплати учаснику, який виходить із цього товариства, не може розраховуватись виключно із дійсної (ринкової вартості) об'єкта оцінки, з урахуванням загальної концепції визначення ринкової вартості об'єктів нерухомого майна, без урахування іншого майна товариства.

Як вказано у п. 3.7 рекомендацій президії Вищого господарського суду України "Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин" від 28 грудня 2007 року № 04-5/14, вартість частки майна товариства, належної до сплати учаснику, що виходить (виключається) з товариства, повинна визначатися з розрахунку вартості усього майна, що належить товариству, в тому числі основних засобів, нематеріальних активів, оборотних активів, майна невиробничого призначення тощо з урахуванням майнових зобов'язань товариства.

Майно підприємства обліковується на його балансі, де відображається вартість активів підприємства та джерел їх формування. Тому в основу розрахунку вартості частини майна товариства, належної до сплати учаснику, що виходить з товариства, за загальним правилом, повинна братись балансова вартість майна товариства. Активи (майно і в тому числі майнові вимоги) товариства відображаються у статтях активу балансу за кодами 010, 020, 030, 035, 040, 045, 050, 060, 100, 110, 120, 130, 140, 150, 160, 170, 180, 190, 200, 210, 230, 240, 250. Зобов'язання товариства та забезпечення майбутніх витрат і платежів товариства визначаються у статтях пасиву балансу за кодами 400, 410, 420, 440, 450, 460, 470, 500, 510, 520, 530, 540, 550, 560, 570, 580, 590, 600, 610.

Таким чином при перевірці розрахунку вартості частини майна товариства, належної до сплати учаснику, який виходить із цього товариства, в основу розрахунку якої покладено ринкову вартість об'єктів основних засобів, (будівлі, капітальні споруди), з боку суду потребує уваги включення до останнього усіх зобов'язань підприємства, відображених у балансі підприємства, який складений на дату виходу учасника(виключення).

Колегія суддів приймає до уваги, що судовим експертом, при розрахунку вартості частки майна позивача було враховано все майно підприємства, включаючи непокритий збиток підприємства, як величину, що зменшує власний капітал товариства. Так судовий експерт, здійснюючи розрахунок вартості частки майна позивача, спирався на від'ємне значення балансової вартості чистих активів товариства у розмірі (-) 98,1 тис. грн., в підставах розрахунку якого було покладено непокритий збиток підприємства.

В даному випадку вказана в балансі станом на 01 січня 2013 року сума власного капіталу ТОВ "Сумибудкомсервіс" в розмірі (-) 98,1 тис. грн. була збільшена на суму дооцінки нерухомого майна ТОВ "Сумибудкомсервіс"- адмінбудівлі літ. "А", гаражу літ. "С-ІІ", гаражу літ. "Т-ІІ", Прохідної літ. "П"; вбиральні літ. "У", складу літ. "Б", складу літ. "К", складу літ. "Р", складу ПММ літ. "Ш" в розмірі 2607, 4 тис. грн. На підставі чого судовим експертом було визначено суму власного капіталу ТОВ "Сумибудкомсервіс" - 2509,3 тис. грн.

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку, що визначена експертом сума власного капіталу ТОВ "Сумибудкомсервіс" - 2509,3 тис. грн., розрахована на підставі реальної ринкової вартості нерухомого майна підприємства та з врахуванням усього майна ТОВ "Сумибудкомсервіс" включаючи непокритий збиток, а відтак є об'єктивно та реально визначеною.

Таким чином, враховуючи, що частка позивача у статутному фонді ТОВ "Сумибудкомсервіс" складає 13,34%, вартість частки майна ТОВ "Сумибудкомсервіс", що підлягає виплаті ОСОБА_1, пропорційно його частині вкладу, в грошовому виразі станом на 04 грудня 2012 року, з урахуванням ринкової вартості нерухомого майна ТОВ "Сумибудкомсервіс" адмінбудівлі літ. "А", гаражу літ. "С-ІІ", гаражу літ. "Т-ІІ", Прохідної літ. "П"; вбиральні літ. "У", складу літ. "Б", складу літ. "К", складу літ. "Р", складу ПММ літ. "Ш" становить 334,741 тис. грн.

Таким чином, місцевим господарським судом не було досліджено обставини, пов'язані із встановленням дійсною справедливою вартістю частки майна ОСОБА_1 у статутному капіталі ТОВ "Сумибудкомсервіс", за результатом чого, безпідставно відмовлено в задоволенні позовних вимог.

На необхідності встановлення дійсною справедливої вартості частки, яка повинна визначатись виходячи від їх реальної вартості також шляхом переоцінки, експертної оцінки наголошено у постанові Вищого господарського суду України від 10 червня 2010 р. у справі № 7/275/09, 16 лютого 2011 року у справі № 34/49пн, 05 квітня 2011 року у справі № 15/426/09, 19 серпня 2015 року у справі № 922/934/13-г.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до вимог постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних відносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Згідно постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи той факт, що висновки суду першої інстанції не відповідають приписам законодавства та фактичним обставинам справи, судова колегія Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення місцевого господарського суду, та прийняття нового рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Положенням пункту 6.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що у вирішенні питань щодо відшкодування витрат, пов'язаних з проведенням судової експертизи, під час судового розгляду господарським судам необхідно враховувати викладене в пункті 23 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи". Відповідно до змісту пункту 23 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи", витрати на проведення судових експертиз науково-дослідними установами Міністерства юстиції України, зокрема, у господарських справах відшкодовуються в порядку, передбаченому чинним законодавством. Після закінчення розгляду справи витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи, підлягають розподілу господарським судом на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Враховуючи зазначене, судова колегія вирішила стягнути витрати за оплату проведення судової економічної та будівельної експертиз з відповідача

Керуючись ст.ст. 43, 49, 99, 101, п.2 ст. 103, п. 1, 3 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача задовольнити.

Рішення господарського суду Сумської області від 03 червня 2015 року у справі № 920/1441/14 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Стягнути з ТОВ "Сумибудкомсервіс" (42351, Сумська область, Сумський район, с.В.Сироватка, вул.Сумська буд. 3, код ЄДРПОУ 32891601) на користь ОСОБА_1 (42342, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 334741,00 грн. вартості частини майна ТОВ "Сумибудкомсервіс".

Стягнути з ТОВ "Сумибудкомсервіс" (42351, Сумська область, Сумський район,с.В.Сироватка, вул.Сумська буд.3, код ЄДРПОУ 32891601) на користь ОСОБА_1 (42342, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) витрати по оплаті проведення судової економічної та будівельної експертизи в сумі 10212,00 грн.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 14 вересня 2015 року

Головуючий суддя Бондаренко В.П.

Суддя Россолов В.В.

Суддя Тихий П.В.