Постанова

від 20.05.2010 по справі 21/240-09

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" травня 2010 р. Справа № 21/240-09

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Погребняк В. Я., суддя Афанасьєв В.В., суддя Істоміна О.А.,

при секретарі Цвірі Д.М.

за участю представників сторін:

позивача -ОСОБА_1, довіреність б/н від 01.04.2010 р., ОСОБА_2, довіреність б/н від 01.04.2010 р.,

відповідача - ОСОБА_3 довіреність б/н від 12.01.2010 р.,

розглянувши у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Іноземного підприємства «Еолія», м. Мерефа Харківської області (вх. № 1008 Х/3-9 від 02.04.2010 р.) на рішення господарського суду Харківської області від 24.02.2010 по справі № 21/240-09

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Декор-Лайн», м. Харків

до Іноземного підприємства «Еолія», м. Мерефа Харківської області

про стягнення 79 095,17 грн.

та за зустрічним позовом Іноземного підприємства «Еолія», м. Мерефа Харківської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Декор-Лайн», м. Харків

про зобов'язання прийняти товар на суму 73 225,87 грн.,

встановила:

В жовтні 2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Декор-Лайн», м. Харків (далі позивач, ТОВ «Декор-Лайн») звернулось до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просило суд стягнути з іноземного підприємства «Еолія», м. Харків (далі відповідач, ІП «Еолія») на свою користь заборгованість, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки № 9/01/08, укладеним між сторонами 01.01.2008 р. в розмірі 79 095,17 грн. Судові витрати позивач просив покласти на відповідача.

Заявою від 23.12.2009 р. позивач зменшив позовні вимоги і просив стягнути з відповідача 73 225,87 грн. (т.2 а.с.97)

28.01.2010 р. відповідач подав до позивача зустрічний позов, яким просив суд зобов'язати позивача (відповідача за зустрічним позовом) прийняти у ІП «Еолія» нереалізований товар на суму 79 225,87 грн. (т.3 а.с.15-16).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 28.01.2010 р. зустрічний позов прийнято для спільного розгляду з первісним позовом.

Заявою від 17.02.2010 р. позивач збільшив позовні вимоги і просив стягнути з відповідача 93 225,87 грн. (т.3 а.с.50)

Рішенням господарського суду Харківської області від 24.02.2010 р. у справі № 21/240-09 (суддя Пелипенко Н.М.) первісний позов задоволено повністю. Стягнуто з ІП «Еолія»на користь ТОВ «Декор-Лайн»93 225,87 грн. основного боргу, 932,25 грн. витрат з державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Рішення в частині задоволення первісного позову мотивоване тим, що відповідач неналежним чином виконав умови договору в частині оплати вартості товару, поставленого на виконання даного договору, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у вказаному розмірі. В частині відмови в задоволенні зустрічного позову рішення обґрунтоване тим, що відповідачем не надано доказів, які б свідчили про не реалізацію конкретно визначеного товару, отриманого по конкретним видатковим накладним.

Відповідач з рішенням господарського суду Харківської області не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, визнання встановленими обставин, що не були доведені позивачем, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 24.02.2010 р. по справі № 21/240-09 та прийняти нове рішення. Апелянт зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги того факту, що згідно п.5.3. договору поставки № 9/01/08 від 01.01.20087 р. покупець здійснює оплату по мірі реалізації товару кожні чотирнадцять календарних днів. Оскільки позивачем не доведено, що товар реалізований в повній мірі, до даних правовідносин не можуть бути застосовані положення ст.530 ЦК України щодо відрахування строку оплати з моменту пред'явлення вимоги. Також відповідач зазначає, що судом першої інстанції необґрунтовано прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог на 20 000,00 грн. Відповідач зазначає, що у платіжних дорученнях від 01.06.2009 р. та від 02.07.2009 р. було помилково зроблено посилання на неіснуючий договір № 7/06/07 від 07.06.2007 р., насправді ці кошти призначалися для оплати за договором № 9/01/08, і позивача не виникло сумнівів щодо їх зарахування. Також, на думку відповідача, суд першої інстанції необґрунтовано відмовив в задоволенні зустрічного позову, не надав відповідачу час для проведення інвентаризації залишків товару з метою додаткового обґрунтування вимог за зустрічним позовом. Також суд припустився порушень норм процесуального права, прийнявши рішення у відсутність представника відповідача, не повідомленого належним чином про час і місце розгляду справи.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 02.04.2010 р. апеляційну скаргу ІП «Еолія», м. Харків прийнято до провадження, призначено до розгляду на 26.04.2010 р.

Позивачем не було надано відзиву на апеляційну скаргу відповідача.

В судове засідання 26.04.2010 р. з'явились представники сторін та надали пояснення по справі.

В судовому засіданні 26.04.2010 р. розгляд справи було відкладено на 17.05.2010 р. та запропоновано сторонам надати до суду додаткові документи, які мають значення для вирішення спору, а також провести звірку взаємних розрахунків.

14.05.2010 р. до суду надійшли пояснення позивача, в яких він стверджує, що у відповідача відсутні залишки нереалізованого товару, наданий інвентаризаційний опис не відповідає дійсності та вимогам Інструкції № 69, містить запис про залишки товару, які не були поставлені відповідачу. Щодо проведення звірки - позивач вказав, що 29.04.2010 р. направив на адресу відповідача акт звірки, але до цього часу відповідач не підписав акт звірки та не направив свій.

14.05.2010 р. до суду надійшли додаткові пояснення відповідача щодо відображення в інвентаризаційному опису залишків нереалізованого товару. Щодо підписання акту звірки взаємних розрахунків, представник відповідача зазначав, що відповідачем акт звірки не отриманий.

Колегія суддів, зважаючи на те, що норми ст.38 ГПК України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі документами і додатково наданими сторонами на вимогу судової колегії документами.

В судове засідання 17.05.2010 р. з'явилися уповноважені представники сторін та надали свої пояснення у справі.

Для розгляду даної справи ухвалою заступника голови Харківського апеляційного господарського суду від 12.05.2010 р. було сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Погребняк В.Я., суддя Афанасьєв В.В., суддя Істоміна О.А.

Перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та наданих сторонами в підтвердження обставин справи доказів, надану в рішенні суду їх юридичну оцінку, дослідивши матеріали справи та правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, заслухавши представників позивача, відповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення господарського суду Харківської області має бути залишено без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.01.2008 р. між ІП «Еолія»(Покупець) та ТОВ «Декор-Лайн» (Постачальник) був укладений Договір поставки № 9/01/08 (далі Договір, т.1 а.с.8-11).

Згідно з п.1.1. Договору позивач (постачальник) зобов'язався в порядку та строки, зазначені у Договорі, передати у власність покупцю (відповідачу) товар, у відповідній кількості, відповідної якості та по узгодженій ціні, а відповідач зобов'язався такий товар прийняти та оплатити товар на умовах цього Договору.

Відповідно до пункту 1.3 Договору кількість та асортимент кожної партії товару зазначається в накладній, складеній на підставі замовлення відповідача, яка є невід'ємною частиною договору. Накладні оформлюються на кожну партію товару та мають силу специфікації до договору.

Згідно з 5.3. Договору Покупець здійснює оплату товару по мірі реалізації кожні 14 календарних днів, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.

Строк дії даного Договору був визначений сторонами з моменту його підписання до 31.12.2008 р. (п.10.1. Договору).

Згідно з п.11.1. Договору Покупець має право повернути нереалізований товар Постачальнику, а останній зобов'язаний такий товар прийняти.

Повернення товару оформлюється накладною на повернення (п.11.2. Договору).

26.11.2008 р. між ТОВ «Декор-Лайн»(Первісний кредитор), ТОВ «Континент»(Новий кредитор) та ІП «Еолія» (Боржник) було укладено договір про відступлення права вимоги № 30/05/09, відповідно до умов якого Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор набуває право вимоги, належне Первісному кредиторові у відповідності із Договором поставки № 9/01/08 від 01.01.2008 р. (Основний договір), укладеного між Первісним кредитором та боржником (т.2 а.с.104-106).

Згідно з п.2.1. вказаного договору право вимоги, яке відступається, оцінене сторонами в сумі 320 683,18 грн.

Позивач та відповідач не заперечували як проти того, що до Нового кредитора перейшло право вимоги у розмірі 320 683,18 грн., так і проти того, що дія Договору не припинилася і після 26.11.2010 р.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання своїх зобов'язань за спірним Договором поставив відповідачу в період з 26.11.2008 р. по 29.12.2008 р. протягом дії Договору товар на загальну суму 123 741,95 грн., що підтверджується наданими позивачем видатковими накладними, копії яких долучені до матеріалів справи, а відповідач зазначений товар прийняв, що підтверджується підписом уповноважених осіб на видаткових накладних та довіреностями на отримання матеріальних цінностей, копії яких долучено до матеріалів справи. (т.1 а.с.12-97).

Також в період з 03.12.2008 р. по 16.10.2009 р. відповідачем було повернуто позивачу товар на загальну суму 30 516,08 грн., що підтверджується актами про встановлені розбіжності по кількості та якості при прийманні товарно-матеріальних цінностей та накладними на повернення (т.1 а.с.98- 156).

Відповідач стверджував, що виконуючи свої зобов'язання по перерахуванню коштів, він сплатив позивачу 20 000,00 грн.: 10 000,00 грн. за платіжним дорученням № 499 від 01.06.2009 р. з призначенням платежу: «оплата за госптовари згідно угоди № 7/06/07 від 07.06.2007 р.» та 10 000.00 грн. за платіжним дорученням № 986 від 02.07.2009 р. з призначенням платежу: «оплата за госптовари згідно угоди № 7/06/07 від 07.06.2007 р.»(т.2 а.с.1-2, 133-134).

З цього приводу судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі ст.1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Згідно з п.1.19. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22, зареєстрованого в Мін'юсті України 29.03.2004 р. за № 377/8976 (далі Інструкція) відповідальність за відповідність інформації, зазначеної в платіжному дорученні, суті операції, за якою здійснюється переказ, несе платник.

Згідно з п.3.8. Інструкції реквізит «Призначення платежу»платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів утримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами дійсно 07.06.2007 р. було укладено договір поставки № 7/06/07, але додатковою угодою до вказаного договору від 01.12.2007 р. сторони достроково розірвали дію договору поставки № 7/06/07 від 07.06.2007 р. з 01.01.2008 р. (т.2 а.с.139, т.3 а.с.107-110).

Відтак, судова колегія погоджується з висновком господарського суду Харківської області про те, що зазначені оплати відносяться до договору № 7/06/07 від 07.06.2007 р., оскільки відповідач не надав доказів зміни призначення платежу за даними операціями, не надав доказів того, що за вказаним договором сплачено коштів більше, ніж поставлено товарів, і, таким чином, є переплата, що могло б слугувати доказом помилки в призначенні платежу.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що позивачем всього поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 93 225,87 грн.

Згідно з ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Цивільні права і обов'язки виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України та ст. 174 ГК України, а саме безпосередньо з правочинів, господарських договорів та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, ст.173 ГК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Ч.1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Чинне законодавство, а саме ч.1 стаття 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частинами 1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як вже зазначалося, пунктом 5.3 спірного Договору передбачено, що відповідач повинен здійснити оплату за поставлений товар по мірі реалізації кожні 14 календарних днів шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача.

Згідно зі ст.631 ЦК України строком дії договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Позивачем 15.10.2009 р. на адресу відповідача була надіслана претензія з вимогою погасити заборгованість в розмірі 79 095,17 грн. (розмір заборгованості у редакції позову на час його подання).

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що отриманий ним у позивача товар не реалізований, і відповідно до п.11.1 Договору відповідач має право повернуто товар позивачеві, на підтвердження чого відповідач до апеляційної скарги надав інвентаризаційний опис товарно-матеріальних цінностей № 2 на 22.02.2010 р., складений та підписаний завідуючим складом ОСОБА_4, і згідно з яким встановлено наявність у відповідача 3 802 одинці товару на загальну суму 70 840,89 грн. (т.4 а.с.20-23).

Колегія суддів зазначає: ст.33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто на кожну сторону покладається не лише право, а й обов'язок довести свою правоту у судовому засіданні.

Так, відповідно до п.11.1 Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої Наказом Мінфіну України від 11.08.1994 р. № 69, зареєстрованою Мін'юстом України, 26.08.1994 р. за № 202/412, для проведення інвентаризаційної роботи на підприємствах розпорядчим документом їх керівника створюються постійно діючі інвентаризаційні комісії у складі керівника структурних підрозділів, головного бухгалтера, які очолюються керівником підприємства або його заступником.

Наданий відповідачем інвентаризаційний опис цим вимогам не відповідає.

Відповідач не заперечував того, що до інвентаризаційного опису включені ті товари, які позивачем після 26.11.2008 р. не поставлялися. Крім того, відповідач в обґрунтування як своїх заперечень за первісним позовом, так і вимог за зустрічним позовом пояснював, що отриманий від позивача товар не реалізований повністю, в той час як наданий відповідачем інвентаризаційний опис свідчить про наявність у відповідача залишків товару на суму 70 840,89 грн.

З урахуванням викладеного, відповідно до ст.ст.33, 34 ГПК України, судова колегія дійшла висновку, що відповідачем не доведено належними і допустимими доказами факт наявності у нього залишків товару, отриманого від позивача на виконання Договору після 26.11.2008 р.

Відтак, зустрічний позов задоволенню не підлягає.

З урахуванням фактичних матеріалів справи та положень ст.ст. 11, 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про правомірність позовних вимог позивача в розмірі 93 225,87 грн.

Що стосується порушень господарським судом Харківської області норм процесуального права, які наводить відповідач, судова колегія не погоджується з такою позицією ІП «Еолія» та вважає, що при вирішенні спору по суті судом першої інстанції сторонам було надано рівні можливості для представлення доказів та захисту своєї позиції в суді з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.01.2010 р. господарським судом Харківської області було прийнято зустрічний позов ІП «Еолія» для розгляду спільно з первісним позовом, і у зв'язку з цим розгляд справи відкладено на 18.02.2010 р. Вказана ухвала була відправлена на адресу сторін 02.02.2010 р., про що свідчить штамп на зворотному боці останньої сторінки ухвали від 28.01.2010 р. (т.3 а.с.34).

10.02.2010 р. уповноважений представник відповідача ознайомився з усіма матеріалами справи, про що є відповідний запис на клопотанні про ознайомлення (т.4 а.с.35).

17.02.2010 р. від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог (т 3 а.с.50).

В судовому засіданні 18.02.2010 р., як вбачається зі протоколу судового засідання від 18.02.2010 р., приймав участь уповноважений представник відповідача. (т.3 а.с.66-67).

В судовому засіданні 18.02.2010 р. було оголошено перерву до 22.02.2010 р., про що представників сторін було повідомлено під розпис (т.3 а.с.68).

19.02.2010 р. відповідач подав до суду заперечення на заяву позивача про збільшення позовних вимог та додані до заяви документи.

Клопотанням від 22.02.2010 р. відповідач просив долучити до матеріалів справи документи, що мають значення для вирішення спору (т.3 а.с.76).

22.02.2010 р. відповідач подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване терміновим відрядженням повноваженого представника ІП «Еолія», проте належних доказів не надав (т.3 а.с.112).

В судове засідання 22.02.2010 р. представник відповідача не з'явився.

В судовому засіданні 22.02.2010 р. було оголошено перерву до 24.02.2010 р. для підготовки повного тексту рішення.

В судовому засіданні 24.02.2010 р. судом було оголошене рішення у даній справі.

Судова колегія вважає, що господарським судом першої інстанції вірно не задоволено клопотання про відкладення розгляду справи на інший день у зв'язку з відрядженням представника відповідача, оскільки, по-перше, відповідач не позбавлений права і можливості направити іншого представника в судове засідання, а по-друге, відповідач не надав в обґрунтування свого клопотання будь-яких доказів, які б свідчили про наявність поважних причини для нез'явлення представника в судове засідання, а дії відповідача можуть бути свідченням свідомого невиправданого затягування судового процесу. Не можуть бути підставою для скасування рішення і твердження відповідача про не повідомлення його про розгляд справи саме 24.02.2010 р., оскільки, як вбачається з вищевикладеного, всім наданим відповідачем доказам була дана оцінка в рішенні суду, а перерва з 22.02.2010 р. по 24.02.2010 р. була оголошена після дослідження судом всіх обставин справи для виготовлення повного тексту рішення. Тобто, відповідач реалізував свої права, передбачені ст.22 ГПК України, і надав суду ті докази, які вважав за необхідне надати.

Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги, наведені в апеляційній скарзі, позбавлені фактичного та правового обґрунтування, на їх підтвердження не було надано відповідних доказів, а господарський суд Харківської області дав належну юридичну оцінку обставинам справи та правильно застосував норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстави для скасування рішення господарського суду Харківської області від 24.02.2010 р. у справі № 21/240-09 відсутні.

З огляду на зазначене та керуючись статтями 99, 101, 102, п.1 ст.103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

постановила:

Апеляційну скаргу Іноземного підприємства «Еолія», м. Мерефа Харківської області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 24.02.2010 р. у справі № 21/240-09 залишити без змін.

Головуючий суддя В.Я.Погребняк

Суддя В.В.Афанасьєв

Суддя О.А.Істоміна