Ухвала

від 01.12.2008 по справі 22-а-1479/08

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

      Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ

АДМІНІСТРАТИВНИЙ   СУД

Ухвала

Іменем України

 01.12.2008 

Справа № 22-а-1479/08                      Попередня справа №

2-а-580/08

                    Севастопольський

апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді          Омельченка В. А.,

суддів          

Єланської О.Е. ,

 Курапової

З.І.                     

секретар судового засідання          Галайдіна Г.І.

за участю представників сторін:

позивач

ОСОБА_1 не з'явився, до початку судового засідання надав суду клопотання про

розгляд справи у його відсутність 

представник відповідача

Міністерства праці та соціальної політики АР Крим не з'явився, про час та місце

розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки

суд не повідомив 

представник відповідача

Головного управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим  не з'явився, про час та місце розгляду справи

повідомлений належним  чином та

своєчасно, про причину неявки суд не повідомив 

представник відповідача

Управління Пенсійного фонду України в м.Армянськ АР Крим не з'явився, про час

та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину

неявки суд не повідомив 

представник відповідача  Управління Державного казначейства України в

АР Крим не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним

чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив 

розглянувши апеляційну скаргу  Управління Пенсійного фонду України в

м.Армянськ АР Крим  на постанову Окружний

адміністративний суд  Автономної

Республіки Крим (суддя    ) від 25.09.08

по справі № 22-а-1479/08

за позовом          ОСОБА_1

(АДРЕСА_1)

до           Міністерства праці та соціальної політики АР

Крим (вул. Горького 7,м.Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95000)  

Головного управління Пенсійного

фонду України в Автономній Республіці Крим (вул. К.Лібкнехта, 3,м.Сімферополь,95000) 

Управління Пенсійного фонду України

в м.Армянськ АР Крим (вул. Шкільна 55-а,м.Армянськ,Красноперекопський район, АР

Крим,96012) 

Головного управління Державного

казначейства України в АР Крим (вул. Севастопольська 19,м.Сімферополь,Автономна

Республіка Крим,95015)

Про зобов'язання до вчинення певних

дій

ВСТАНОВИВ:

          Постановою  Окружного 

адміністративного суду 

Автономної  Республіки Крим від 25  вересня 

2008 року  по  справі № 2-а-580/08 (суддя Шкляр Т.О.)  позов 

ОСОБА_1  до  відповідачів: 

Міністерства  праці  та 

соціальної  політики АР Крим,  Головного управління Пенсійного фонду України

в АР Крим, м. Сімферополь, Управління Пенсійного фонду України в місті

Армянськ, Головного управління Державного казначейства України в АР Крим, м.

Сімферополь, про зобов'язання вчинити певні дії, а саме нарахувати на користь

позивача недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу, як дитині війни, за

2006-2007 р. у сумі 2733,30 грн. був задоволений частково,  було зобов'язано   Управління Пенсійного фонду м. Армянська АР

Крим  здійснити нарахування та виплатити

ОСОБА_1 щомісячну державну соціальну допомогу за 2007 рік як дитині війни  у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за

період з 01.01.2007р. по 31.03.2007р. -у розмірі 114грн., з 01.04.2007р. по

30.09.2007р. -у розмірі 123,02грн., за період з 01.10.2007р. по 31.12.2007р. -у

розмірі 124,53грн. -щомісячно.

                    Не погодившись з  постановою суду, Управління  Пенсійного фонду  України 

в м. Армянськ Автономної Республіки Крим 

звернулось  до суду з апеляційною  скаргою в якій прохає  постанову 

Окружного  адміністративного

суду  Автономної  Республіки Крим   від 25 вересня 2008 року  по справі № 2-а-508/08  скасувати 

та  прийняти нове рішення, яким у

задоволенні  позовних  вимог 

ОСОБА_1    відмовити  в повному 

обсязі.

          Апеляційна скарга мотивована тим, що

постанова  суду першої інстанції  прийнята 

з порушенням норм матеріального права, при цьому посилається на те, що

судом першої інстанції в неповному обсязі з'ясовані обставини, що мають  значення для справи, відповідач діяв виключно

в межах повноважень, наданих Фонду законами України та підзаконними

нормативно-правовими актами. Зокрема заявник посилається на те, що Законом

України “Про соціальний захист дітей війни” передбачено, що фінансування виплат

згідно з зазначеним Законом проводиться з державного бюджету України, а не з

бюджету Пенсійного фонду України. Крім того, частиною третьою статті 28 Закону

України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що

мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої

цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій,

призначених згідно з цим Законом.

Позивач та відповідач явку

уповноважених представників в судове засідання, призначене на 01.12.2008,  не забезпечили, про дату, час та місце

розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно про причини неявки суд

не повідомили.

Згідно з частиною четвертою статті

196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове

засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином

повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає

судовому розгляду справи.

Чинне законодавство не обмежує коло

представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді

адміністративної справи.

При викладених обставинах,

враховуючи те, що позивач та відповідач викликались в судове засідання, але в

суд не з'явились, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність

представників позивача та відповідача.

Розглянувши справу в порядку статей

195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у

справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом

першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що

апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

На підставі статті 55 Конституції

України, кожному гарантується право оскарження в суді рішень, дій або

бездіяльності органів державної влади органів місцевого самоврядування,

посадових і службових осіб.

Приймаючи постанову про часткове

задоволення позовних вимог ОСОБА_1   суд

першої інстанції виходив з того, що заявлені вимоги обґрунтовані та підлягають

задоволенню на підставі  чинного

законодавства.

З такими висновками суду першої

інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вважає їх правильними,

заснованими на фактичних обставинах і вимогах закону.

Як вбачається з матеріалів

справи  позивач  народилась  

ІНФОРМАЦІЯ_1  року, що

підтверджується копією паспорту (а.с.6), тобто на момент закінчення Другої

світової війни не досягла 18 років, а тому, відповідно до ст.1 Закону України

“Про соціальний захист дітей війни” є дитиною 

війни, що також підтверджується копією посвідчення №  114040 (а.с.10) .

Згідно зі ст.6 Закону України “Про

соціальний захист дітей війни”, дітям війни пенсія або щомісячне грошове

утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії

підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.

Як зазначено в частині 2 статті 3

наведеного Закону, соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не

можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною 1 статті 28

Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”

мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок -20

років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб,

які втратили працездатність, визначеного законом.

При цьому статтею 28 Закону України

“Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що

мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої

цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій,

призначених згідно з цим Законом. Судова колегія вважає за можливе застосувати

саме частину 1 статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне

пенсійне страхування”, оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за

віком використовується не для визначення розміру буд-якої пенсії, а  лише як коефіцієнт для визначення розміру

щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом України “Про державні соціальний

захист дітей війни”. Вказаний закон передбачає в якості критерію визначення

розміру щомісячної доплати до пенсії, що не суперечить вимогам частини 3 статті

28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, тому

доводи апеляційної скарги в цієї частини не можуть бути прийняти колегією до

уваги.

Відповідно до статті  46 Конституції України громадяни мають право

на  соціальний захист, що включає право

на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності,

втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у

старості та в інших випадках, передбачених законом. Таким чином, щомісячна

доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян,

які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни.

В той же час, відповідно до статті

7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” фінансове забезпечення

державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету

України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України.  За умови відсутності у державному бюджеті

коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війне не створює ситуацію  правової невизначеності стосовно джерела

коштів, з яких має виплачуватися зазначена 

надбавка. Однак, в той же час, це не може бути  підставою для порушення прав громадян на  соціальний захист, в тому числі й на

отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.

Дію 

статті 6  Закону України “Про

соціальний захист дітей війни” було призупинено на 2007 р. п.12 ст.71 Закону

України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”.

Рішенням Конституційного Суду

України від 09 липня 2007 року, положення п.12 ст.71 Закону України “Про

Державний бюджет України на 2007 рік”, яким зупинено дію ст..6 Закону України

“Про соціальний захист дітей війни” визнано такими, що не відповідають

Конституції України.

Відповідно  до ст.22 Конституції України конституційні

права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових

законів або внесенні змін до чинних законів не допускається  звуження змісту та обсягу  існуючих прав і свобод. Також Законом України

“Про соціальний захист дітей війни” не передбачено обмеження прав і пільг

ветеранів війни. Цей Закон забезпечує створення належних умов для їх

життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві особливого ставлення до них.

Тому відсутність коштів на виплату 

підвищення пенсії не позбавляє 

права на це “дітей війни”.

Відповідно до ч.1 ст.17 Закону

України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з

прав людини”, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав

людини та основоположних  свобод і

практику Європейського суду з прав людини як джерело право.

Таким чином, з огляду на правову

позицію Європейського суду з прав людині у тому числі у справі “Кечко проти

України”, слід визначити, що  реалізацію

особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на

спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових

актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від

бюджетних асигнувань, і органи державної влади не можуть посилатися на

відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. У випадках,

коли з набуттям чинності певним законом, його нормами призупиняється дія

положень Закону, що був прийнятий раніше, 

до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент

виникнення у особи відповідного права.

Тому доводи апеляційної скарги про

відсутність фінансових можливостей держави 

для здійснення  підвищення пенсії

колегія суддів не приймає до уваги.

Оскільки правові положення, які

передбачають виплату підвищення пенсії дітям війни, є чинними, тобто не

скасовані, не змінені, і позивач, який є дитиною війни, має право на її

отримання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати або відмовляти у

цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Твердження апелянта  на відсутність механізму виплат спірних сум

не можуть бути прийнятими до уваги, оскільки в Законі України “Про соціальний

захист дітей війни” законодавцем визначений порядок та органи, на які

покладений обов'язок виконувати виплати державної соціальної підтримки дітей

війни та встановлені джерела фінансування цих виплат.

Відповідно до частини 1 та 2 статті

2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного

судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів

юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів

державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових

осіб інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функції на

основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть

бути оскаржені буд-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних

повноважень,  крім випадків, коли щодо

таких рішень, дій  бездіяльності

Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового

провадження.

Відповідно до частини 1 статті 71

Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті

обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків,

встановлених статтею 72 цього Кодексу. 

Відповідно до частити 2 статті 71

Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про

протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень

обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності

покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно зі статтями 99, 100 Кодексу

адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано

в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом

або іншими законами.

Для звернення до адміністративного

суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк,

який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або

повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та

інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші

строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше,

обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про

порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Якщо законом встановлена можливість

досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то

обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли

позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами

розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних

повноважень.

Пропущення строку звернення до

адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного

позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Якщо суд визнає причину пропущення

строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і

вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи,

суд першої інстанції не визнав причину пропуску строку звернення до

адміністративного суду поважною, у зв'язку з чим в задоволенні позовних

вимог  ОСОБА_1   за 

2006 р.  було відмовлено.

Судова колегія вважає, що судом

правомірно відмовлено позивачу в поновлені строку звернення до

адміністративного суду, так як підстав для поновлення строку немає.

Судове рішення є законним і

обґрунтованим й не може бути скасовано чи змінено з підстав, що наведені в

апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, судова

колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без

задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

                    Керуючись

статтями 195, 196, п.1 ч.1 198, 200, п.1 ч.1 205, 206, 212, 254 Кодексу

адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Управління  Пенсійного фонду України в м. Армянськ АР

Крим  залишити без задоволення.

                    Постанову Окружного

адміністративного суду Автономної Республіки Крим  від 

25.09.2008  року по  справі № 2-а-580/08 залишити без змін.

                    Ухвала набирає законної

сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу

адміністративного судочинства України.

                    Ухвалу може бути оскаржено

в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з

якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого

адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної

сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених

цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до

статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя         

підпис                             

В.А.Омельченко

Судді          

підпис                               О.Е.Єланська

  підпис                               З.І.Курапова

З оригіналом згідно   

 Помічник

судді                                                            

О.П.Долженко