Постанова

від 28.03.2007 по справі 15/106-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

15/106-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця,  Хмельницьке шосе, 7  тел. 66-03-00, 66-11-31     http://vn.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

28 березня 2007 р.                                                                          Справа № 15/106-07

Суддя господарського суду Курко О.П.

при секретарі судового засідання Білоконна О.В. , розглянувши матеріали справи

за позовом:Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів( м. Вінниця, вул. Пирогова, 135А)   

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрсервіс плюс" (м. Вінниця, вул. 50-ти річчя Перемоги, 26)  

позов на суму 2718,75 грн.

Представники :

позивача     :   Мазуренко А.Ф., за дорученням

відповідача :   Ткачук О.О., директор

ВСТАНОВИВ :

           Вінницьким обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів  подано позов до ТОВ "Укрсервіс плюс" м. Вінниця про стягнення 2718,75 грн. адміністративно-господарських санкцій  за не виконання нормативу по працевлаштуванню інвалідів у 2005р.

          Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, посилаючись на обставини, викладені в позові, просила їх задовольнити.

          Відповідач в письмовому відзиві та в судовому засіданні позовні вимоги Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів не визнав з тих підстав, що ТОВ "Укрсервіс плюс" в 2005 році створило одне робоче місце для працевлаштування інваліда, про що інформувало відповідні органи, які забезпечують працевлаштування.  Однак з вини останніх на сьогоднішній день вакантне місце інваліда  залишається не зайнятим.          За даних обставин відповідач  в задоволенні позову просив відмовити.

          Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, дослідивши та вивчивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд приходить до наступного.

          Згідно з ч. 1 ст. 20  Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" в редакції, що була чинною на час виникнення спірних відносин зі справи, підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менше ніж встановлена нормативом, передбаченим частиною першою ст. 19 цього Закону, щорічно сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньомісячної річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації,  яка використовує найману працю.

          Пунктом 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 314 від 03.05.95 (зі змінами), "Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів" передбачено, що робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестовано спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

          Згідно з пунктами 5, 10, 11, 12, 13, 14 Положення про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів та про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 N 314, на підприємстві лежить обов'язок надання інформації органам працевлаштування інвалідів про вільні робочі місця і вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів, а саме: місцевому центру зайнятості, місцевому органу соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів (пункти 5, 14 Положення), а працевлаштування інвалідів повинне здійснюватися державною службою зайнятості, органами міністерства соціального захисту населення, місцевими радами, суспільними організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їх здібностей і професійних навиків відповідно до висновків медико-соціальної експертної комісії (пункти 10, 11, 12, 13 Положення).

          Частина перша статті 19 Закону про захист інвалідів встановлює для підприємств (об'єднань), установ і організацій (далі - підприємства) нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів. Так, для усіх підприємств незалежно від форми власності та господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів в розмірі 4 % від загальної чисельності працюючих, якщо кількість працюючих від 15 до 25 чоловік - встановлюється норматив в кількості одного робочого місця.

          Частиною першою статті 18 названого Закону передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.           

          Відповідно до пункту 5 Положення про робочі місця інвалідів та про порядок працевлаштування інвалідів (далі - Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 N 314, підприємства здійснюють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення робочих місць.

          Згідно зі звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів (форма N 10-ПІ, затверджена наказом Мінпраці України 29.12.2004р. № 338) відповідача за 2005 рік норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів склав 1 місце від загальної кількості працюючих на підприємстві (8 осіб), фактично на підприємстві не працював жоден інвалід.   Середньорічна заробітна плата на підприємстві за 2005 рік склала 5437,50 грн.

          Згідно з пунктом 14 вказаного Положення підприємства в межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів, інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

          Отже, працевлаштування інвалідів може здійснюватись органами працевлаштування інвалідів, визначеними у статті 18 Закону, лише за наявності отриманої від підприємства інформації про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.

          Таким чином вирішуючи спір слід з'ясувати, зокрема, чи повідомляло підприємство органи працевлаштування про створені робочі місця для працевлаштування інвалідів; якщо названі органи були повідомлені, то чи направлялись інваліди для працевлаштування і, відповідно, з чиєї вини направлені не були працевлаштовані або їм було відмовлено у працевлаштуванні на вакантні посади.

          ТОВ "Укрсервіс плюс" протягом 2005 року щоквартально інформувало Лівобережний міжрайонний центр зайнятості м. Вінниці про наявність у нього одного вакантного місця для забезпечення працевлаштування інвалідів, що підтверджується  поданими звітами за формою 3-ПН, затвердженою Наказом Державного комітету статистики України 06.07.98р. № 244 від 28.03.2005р., 28.06.2005р., 28.09.2005р. та 28.12.2005р. За результатами проведених відповідачем інформаційних заходів центром зайнятості жодного інваліда не працевлаштовано.

          Таким чином, порушення ТОВ "Укрсервіс плюс" вимог статей 19 та 20 Закону сталося з вини органу працевлаштування.  За вказаних обставин до підприємства не можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції так як обов'язок підприємства по створенню робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

          З огляду на викладене  в задоволені позову слід відмовити.

          Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257  КАС України, -

ПОСТАНОВИВ :

В задоволені позову - відмовити.

Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя                                                    Курко О.П.