Рішення

від 08.09.2015 по справі 910/19508/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.09.2015Справа № 910/19508/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан Системс»

до Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру»

про стягнення 72 414, 00 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Гарний Д.С. за довіреністю № 1-09/15 від 07.09.2015 р.;

від відповідача: Ньорба О.М. за довіреністю № 721 від 03.08.2015 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лан Системс» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 72 414, 00 грн. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати щодо сплати судового збору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами Договору він передав відповідачу товар, який останнім оплачений не був, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість в сумі 72 414, 00 грн. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.07.2015 р. порушено провадження у справі № 910/19508/15, її розгляд призначено на 08.09.2015 р.

08.09.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові документи у справі та відзив на позовну заяву, відповідно до якого він заперечує проти позову, вказуючи на те, що ним вжито всіх залежних заходів щодо належного виконання умов Договору, однак перерахування коштів не здійснено органами Державної казначейської служби України через відсутність бюджетного фінансування.

У судовому засіданні 08.09.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29.11.2013 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір № 264/11.13-Т, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити у встановлений строк, відповідно до умов даного Договору та передати у власність покупцю товар, а покупець - прийняти і оплатити такий товар.

Згідно з п. 1.2. Договору найменування товару, асортимент, комплектність, кількість та ціна за одиницю визначені в Специфікації, яка є невід'ємною частиною даного Договору (Додаток 1).

Пунктом 3.1. Договору передбачено, що ціна даного Договору становить 72 414, 00 грн., у тому числі ПДВ 12 069, 00 грн.

За умовами п. 4.1. Договору протягом 15 банківських днів з моменту отримання товару, згідно з належним чином оформленою видатковою накладною на підставі рахунку-фактури покупець здійснює оплату грошових коштів у розмірі 100% вартості фактично поставленого товару.

До рахунку-фактури додаються: сертифікат якості, податкова накладна, видаткова накладна, нормативно-технічна (експлуатаційна) документація виробника, копія в 1-му екземплярі (якщо вона передбачена виробником у поставленому комплекті) (п. 4.2. Договору).

Відповідно до п. 4.4. Договору датою оплати вважається дата перерахування покупцем грошових коштів на рахунок постачальника.

На виконання умов Договору позивач передав відповідачу товар на суму 72 414, 00 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000225 від 06.12.2013 р. та рахунок-фактурою № СФ-0000629 від 06.12.2013 р.

Проте, відповідач в порушення умов Договору отриманий товар не оплатив, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 72 414, 00 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому, в п. 1.7. Постанови Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначається, що нормою ст. 530 ЦК України передбачено, між іншим, можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

В той же час, як зазначалося вище, п. 4.1. Договору передбачено, що протягом 15 банківських днів з моменту отримання товару, згідно з належним чином оформленою видатковою накладною на підставі рахунку-фактури покупець здійснює оплату грошових коштів у розмірі 100% вартості фактично поставленого товару.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

При цьому, суд враховує, що відповідно до ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Аналогічні положення містяться у ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином, і відсутність бюджетного фінансування не звільняє відповідача від виконання зобов'язань щодо оплати поставленої та прийнятої продукції.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від № 3-28гс12 від 15.05.2012 р., за змістом якої з огляду на частину другої статті 617 ЦК, частину другу статті 218 ГК та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18 жовтня 2005 року відсутність бюджетних коштів передбачених у видатках бюджету не виправдовує бездіяльність боржника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, ст. ст. 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» (03151, місто Київ, вулиця Народного Ополчення, будинок 3; код ЄДРПОУ 21616582) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан Системс» (03151, місто Київ, вулиця Народного Ополчення, будинок 1, офіс 324; код ЄДРПОУ 35001516) 72 414 (сімдесят дві тисячі чотириста чотирнадцять) грн. 00 коп. основного боргу та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 14.09.2015 р.

Суддя В.С. Ломака