Постанова

від 15.09.2015 по справі 916/2727/15

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" вересня 2015 р.Справа № 916/2727/15 Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Лисенко В.А.

Суддів: Колоколова С.І., Ліпчанської Н.В.

При секретарі судового засідання: Молодові В.С.

За участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1, за довіреністю б/н від 30.06.2015р.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився. Про час, дату та місце його проведення повідомлений належним чином.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне підприємство «АКВАВІНТЕКС»

на рішення господарського суду Одеської області від 06.08.2015р.

по справі № 916/2727/15

за позовом Приватного підприємства «Торговий дім «ГЛОБАЛ ГРУП»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне підприємство «АКВАВІНТЕКС»

про стягнення

Встановила:

У липні 2015 року Приватне підприємство «Торговий дім «ГЛОБАЛ ГРУП» звернулось до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне підприємство «АКВАВІНТЕКС» основної заборгованості у розмірі 67 748грн. 01коп., інфляційних збитків у розмірі 38 519грн. 39коп., 3% річних у розмірі 2 136грн. 20коп. та пені - 7 931грн. 22коп.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача умов договору поставки № 21/14 від 13.05.2014р. укладеного між сторонами.

Рішенням господарського суду Одеської області від 06.08.2015р. (суддя Рога Н.В.) позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне підприємство «АКВАВІНТЕКС» на користь Приватного підприємства «Торговий дім «ГЛОБАЛ ГРУП» суму основного боргу у розмірі 67 748грн. 01коп., пеню у розмірі 7 913грн. 69коп., інфляційні збитки у сумі 38 519грн. 39коп., 3% річних у сумі 2 136грн. 20коп. та витрати по сплаті судового збору у сумі 2 326грн. 35коп.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що з матеріалів справи підтверджується факт наявності у відповідача боргу перед позивачем, який підлягає стягненню на підставі ст. ст. 174,193,216,218 ГК України та ст. ст. 509,610,625,626,627,692 ЦК України.

Суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги в частині стягнення пені посилаючись на власний розрахунок суми.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Спільне підприємство «АКВАВІНТЕКС» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу сторона посилається на те, що із пункту 7.2 договору укладеного між сторонами неможливо чітко встановити строки остаточного розрахунку, а тому розмір заявлених вимог в частині стягнення пені, інфляційних та 3 % річних не відповідають дійсності.

Також, мотивуючи скаргу апелянт зазначає, що він не був належно повідомлений про дату та місце розгляду справи та суд першої інстанції позбавив його можливості подати письмові заперечення стосовно заявлених позовних вимог.

Крім того, відповідач звертає увагу на те, що місцевий господарський суд в якості підстав для часткового задоволення позову посилається на укладений між сторонами договору поставки від 13.05.2015р. Втім, між сторонами у 2015 році договори не укладались.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

14 вересня 2015 року до канцелярії Одеського апеляційного господарського суду надійшло від Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне підприємство «АКВАВІНТЕКС» клопотання про відкладення розгляду справи. Обґрунтовуючи клопотання сторона зазначила, що не має можливості взяти участі у судовому засіданні у зв'язку із зайнятістю представника апелянта у іншому судовому процесі 15 вересня 2015 року о 15.00 год. в Ізмаїльському міськрайонному суді Одеської області.

Судова колегія відхилила зазначене клопотання, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Спільне підприємство «АКВАВІНТЕКС» не обґрунтувало наявності поважних причини неявки представника та не надала належні докази в підтвердження своїх доводів. Відповідач, як юридична особа, не позбавлений можливості направити до суду іншого представника.

Крім того, апеляційною інстанцією також враховано, що явка представників сторін не визнавалась судом обов'язковою.

Відповідно до приписів п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду від 15.03.2010р. № 01-08/140 „Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинствіВ» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судова колегія дійшла висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності представника відповідача.

Заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши матеріали та обставини справи на предмет надання їм попередньою судовою інстанцією належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст. 101 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 13 травня 2014р. Приватним підприємством «Торговий дім «ГЛОБАЛ ГРУП» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Спільне підприємство «АКВАВІНТЕКС» та ТОВ "Спільне підприємство "АКВАВІНТЕКС" (Покупець) був укладений Договір поставки № 21/14, згідно умов якого Постачальник зобов'язався передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити гофрокартонну продукцію (ОСОБА_2) за обумовленою сторонами кількістю, асортименті, на умовах передбачених даним Договором.

Пунктом 2.2 Договору передбачено, що асортимент та ціни на кожну одиницю ОСОБА_2 зазначені в Специфікаціях, які оформлюються у вигляді додатків до даного Договору та після підписання Сторонами є невід'ємною його частиною.

Відповідно до п.. 3.1 Договору ціни за одиницю кожного найменування ОСОБА_2 узгоджуються сторонами у Специфікаціях у гривнях та включають вартість пакування, завантаження та маркування.

За умовами п. 7.2 Договору оплата за поставлений ОСОБА_2 здійснюється поетапно за кожну партію на умовах, передоплати у розмірі 50% від суми погодженої поставки у дводенний строк з моменту отримання рахунку-фактури від Постачальника, остаточний розрахунок здійснюється під час постачання ОСОБА_2.

Згідно з п. 7.3 Договору зобов'язання Покупця по оплаті поставленого ОСОБА_2 вважаються виконаними у день зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника. У платіжному дорученні Покупця повинні бути зазначені номер та дата даного Договору.

На виконання умов Договору ним було поставлено відповідачу ОСОБА_2 на загальну суму 126 948грн. 01коп., що підтверджується накладними №16-3/06 від 16.06.2014р. на суму 70 020грн. 65коп. та №18-1/06 від 18.06.2014р. на суму 56 927грн. 36коп.

Накладні підписані уповноваженими представниками сторін без зауважень та заперечень.

Викладене свідчить, що позивач, передавши відповідачеві товар на підставі вказаних накладних, належним чином виконав свої зобов'язання за договором.

В порушення умов договору, відповідач здійснив лише часткову оплату вказаного товару сплативши за нього позивачеві 59 200грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 711 від 04.06.2014р. на суму 20 150грн., № 745 від 11.06.2014р. на суму 20 150грн., № 775 від 18.06.2014р. на суму 3 900грн., № 885 від 10.07.2014р. на суму 10 000грн. та № 956 від 25.07.2014р. на суму 5 000грн.

Оплату заборгованості відповідач не здійснив, внаслідок чого позивач звернувся до суду.

Статтею 509 Цивільного кодексу встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії. а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України - цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу ч.1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За вимогами ст. 712 ЦК України, які кореспондуються з вимогами ст. 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Оскільки до договору поставки застосовуються загальні положення як до договору купівлі-продажу, то згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму

Згідно ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Зі змісту ст. 663 ЦК України вбачається, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

З урахуванням викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, а саме поставив відповідачу товар на обумовлених та зазначених в договорі умовах, що підтверджується накладними, які підписані обома сторонами, а відповідач виконав свої зобов'язання лише частково.

На підставі ст.ст. 629, 525, 526 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння заміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Доказів сплати за отриманий товар відповідач до суду не надав, таким чином, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо існування заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 67 748,01 грн., що підлягає стягненню.

Крім того, пунктом 10.1 Договору передбачено, що у разі порушення Покупцем строків розрахунків за поставлений ОСОБА_2, передбачених п. 7.2 Договору, він сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення платежу від неоплаченої у строк суми, до дня повного виконання своїх зобов'язань.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи положення норм чинного законодавства України та умови договору, колегія суддів перевірила правильність розрахунку пені зроблений судом першої інстанції за допомогою методики визначеної у програмно-технічному комплексі „Законодавство" та дійшла до висновку, що розрахунок пені зроблено вірно.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 (три) проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат здійснений позивачем, судова колегія дійшла висновку щодо правильності нарахування суми.

Отже, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені у сумі 7 913грн. 69коп., інфляційні збитки у сумі 38 519грн. 39коп., 3% річних у сумі 2 136грн. 20коп. є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо тверджень апелянта про те, що суд першої інстанції задовольнив вимоги за договором поставки від 13.05.2015р. який між сторонами не укладався, судовою колегією не приймається до уваги, оскільки фактично місцевий господарський суд стягнув з відповідача заборгованість за договором поставки від 13.05.2014р. за № 21/14, який був доданий до позовної заяви, а зазначення у мотивувальній частині рішення 2015 рік, є технічною помилкою суду, яка на суть справи не сприяє.

Також доводи скаржника відносно того, що він не був належно повідомлений про дату та місце розгляду справи та суд першої інстанції позбавив його можливості подати письмові заперечення стосовно заявлених позовних вимог не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки спростовуються матеріалами справи. Зокрема, колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції належним чином повідомляв відповідача про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправленням (а.с. 27). Також вбачається з матеріалів справи, що позовну заяву позивач відправив відповідачу 02 липня 2015р., ухвала про порушення провадження у справі була отримана відповідачем 11 липня 2015 року , із заявою про ознайомлення з матеріалами справи відповідач звернувся 03 серпня 2015 року, а рішення місцевий господарський суд виніс 06 серпня 2015 року. Отже, на думку апеляційної інстанції у відповідача було досить часу для підготування письмового заперечення на позовну заяву.

Враховуючи те, що представник відповідача був належним чином повідомлений про розгляд справи, надав пояснення у судовому засіданні та не клопотав про відкладення розгляду справи, у апеляційного господарського суду відсутні підстави для скасування правомірного рішення суду.

Апелянтом не наведено суду будь-яких доводів та не надано будь-яких належних та допустимих доказів, які б по суті спростовували висновки суду першої інстанції та доводили б помилковість оскаржуваного рішення.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд всебічно та повно дослідив всі обставини справи , дав належну оцінку наявним у ній доказам і правильно застосувавши норми матеріального права обґрунтовано задовольнив позовні вимоги позивача в повному обсягу і правові підстави для скасування або зміни цього рішення відсутні.

У зв'язку з таким апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.99, 101, 103 п.1, 105 ГПК України, судова колегія -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне підприємство «АКВАВІНТЕКС» - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Одеської області від 06.08.2015р. по справі № 916/2727/15 - без змін.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови підписано 17.09.2015р.

Головуючий суддя В.А. Лисенко

Суддя С.І. Колоколов

Суддя Н.В. Ліпчанська