Постанова

від 15.09.2015 по справі 910/11345/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" вересня 2015 р. Справа№ 910/11345/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Баранця О.М.

суддів: Калатай Н.Ф.

Чорної Л.В.

при секретарі Квятківська Н.А.

за участю представників:

від позивача Пшенична А.В.

від відповідача Гуляєва Ж.О.

розглянувши Державного територіально-галузевого об'єднання

апеляційну скаргу "Південно-Західна залізниця"

на рішення

господарського суду міста Києва

від 11.06.2015 року

у справі № 910/11345/15 (суддя: Стасюк С.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

"БТЛ-Україна"

до Державного територіально-галузевого об'єднання

"Південно-Західна залізниця"

про стягнення 89587,10 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.06.2015 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "БТЛ-Україна" задоволено повністю.

Стягнуто з Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" (01034, м. Київ, вул. Лисенка, буд. 6; ідентифікаційний код: 04713033) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БТЛ-Україна" (03150, м. Київ, вул. А. Барбюса, буд. 56, оф. 25; ідентифікаційний код: 36257851) 81468 (вісімдесят одну тисячу чотириста шістдесят вісім) грн. 48 коп. інфляційних втрат, 8118 (вісім тисяч сто вісімнадцять) грн. 62 коп. 3 % річних, 1827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-Західна залізниця" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2015 року у та прийняти нове, яким відмовити в задоволені повних вимог повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2015 р. апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2015 року прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Розпорядженням секретаря палати Київського апеляційного господарського суду змінено склад колегії суду.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів даної справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 30.07.2014 року по справі № 910/10370/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БТЛ-Україна" до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" про стягнення заборгованості в розмірі 405 411,95 грн. позов задоволено частково, а саме стягнуто з Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БТЛ-Україна" 360480 грн. 00 коп. основного боргу, 23110 грн. 22 коп. пені, 14779 грн. 68 коп. інфляційних втрат, 6725 грн. 67 коп. 3% річних та 8 101 грн. 97 коп. витрат по сплаті судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2014 року та постановою Вищого господарського суду України від 03.12.2014 року рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2014 року по справі №910/10370/14 залишено без змін.

Відповідно до частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

19.06.2013 року між Державним територіально-галузевим об'єднанням "Південно-Західна залізниця" (далі - покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БТЛ-Україна" (далі - постачальник, позивач) було укладено Договір поставки № ПЗ/МЦРЗ-131323/НЮ (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю певну продукцію, далі - товар, відповідно до Специфікації (Додаток № 1), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити цей товар на умовах даного Договору.

Відповідно до Специфікації до вказаного Договору, товаром є гідротерапевтичні ванни BTL-3000 Series System 2 Delta 20, 2013 року випуску, у кількості 2 шт., загальною вартістю 360480,00 грн., разом з ПДВ 20 %.

Згідно з п. 4.1 Договору покупець оплачує поставлений постачальником товар за ціною, вказаною у Специфікації.

Загальна сума Договору становить 360480,00 грн., в т.ч. ПДВ 20 % 60080,00 грн. (п. 4.4 Договору).

Відповідно до п. 5.2 Договору покупець здійснює оплату поставленого товару на підставі виставлених рахунків протягом 15 банківських днів з дня його отримання. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками акту прийому-передачі товару.

До рахунку додається акт прийому-передачі (п. 5.3 Договору).

Згідно з пунктами 8.1.1 та 8.1.2 Договору покупець зобов'язаний прийняти поставлений товар згідно товаросупровідних документів, своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату за поставлений товар.

Згідно з п. 14.1 Договору він набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2013 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу узгоджений сторонами товар на загальну суму 360480,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000163 від 22.08.2013 року та актом приймання-передачі товару від 22.08.2013 року, які скріплені підписами та печатками уповноважених представників сторін без заперечень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що борг, який виник у відповідача, був сплачений ним 29.01.2015 року. Оскільки позивачем у справі №910/10370/14 було заявлено вимогу про стягнення заборгованості станом на квітень 2014 року, тоді як кошти були перераховані на рахунок позивача лише 29.01.2015 року, позивач просив стягнути з відповідача донараховані 81468,48 грн. інфляційних втрат, 8118,62 грн. 3 % річних.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з статтею 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з пунктом 5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 року (далі - Постанова), господарським судам необхідно мати на увазі, що за приписом частини п'ятої статті 11 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 7 цієї статті встановлено, що не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (частина 1 статті 202 Господарського кодексу України).

Відповідно до пункту 7.1 Постанови, за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Разом з тим, згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, заборгованість, яку було стягнуто за рішенням Господарського суду міста Києва від 30.07.2014 року по справі № 910/10370/14 є грошовим зобов'язанням за договором, на яке в силу статті 625 Цивільного кодексу України можуть бути нараховані три проценти річних та інфляційні втрати до повного виконання грошового зобов'язання.

Разом з тим, як вже було зазначено судом відповідач у своєму відзиві на позовну заяву просить суд відмовити у позові, посилаючись на те, що погасив заборгованість у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням №7106 від 30.12.2014 року на суму 413197,54 грн.

Доводи відповідача не беруться до уваги, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, у даному випадку рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2014 року по справі № 910/10370/14 вважається виконаним, і зокрема заборгованість вважається погашеною, лише після зарахування коштів на рахунок кредитора - позивача, тобто з 29.01.2015 року, що підтверджується наданою позивачем довідкою банку.

При цьому слід зазначити, що за наявності відповідного волевиявлення відповідача він міг самостійно погасити присуджену рішенням Господарського суду міста Києва від 30.07.2014 року по справі № 910/10370/14 суму коштів (в т.ч. основну заборгованість) добровільно.

Перевіривши доданий позивачем до позову розрахунок інфляційних та 3% річних, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про його обґрунтованість, арифметичну правильність, відповідність вимогам закону та умовам Договору, тому позовні вимоги про стягнення 81468,48 грн. інфляційних втрат, 8118,62 грн. 3 % річних визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно із частиною 1 статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Тож, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги позивача є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2015 року у справі №910/11345/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Справу № 910/11345/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Копію постанови направити сторонам.

Головуючий суддя О.М. Баранець

Судді Н.Ф. Калатай

Л.В. Чорна

Повний текст постанови складено 16.09.2015 року.