Постанова

від 01.11.2010 по справі 55/55-10

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2010 року Справа №55/55-10

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Івакіна В.О., суддя Білоконь Н.Д., суддя Ільїн О.В.

при секретарі Криворученко О.І.

за участю представників сторін:

позивач - ОСОБА_1 (дов. б/н від 17.06.2010 р.);

відповідач -ОСОБА_2 (дов. б/н від 09.04.2010 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача за первісним позовом (вх. №2569Х/1-35) на рішення господарського суду Харківської області від 28 липня 2010 року по справі №55/55-10

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стефі", м. Дніпропетровськ

до Закритого акціонерного товариства "Державінська мануфактура", м. Харків

про стягнення 20000 грн.

та за зустрічним позовом Закритого акціонерного товариства "Державінська мануфактура", м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стефі", м. Дніпропетровськ

про стягнення 21797,76 грн.

встановила:

Рішенням господарського суду Харківської області 28 липня 2010 року по справі №55/55-10 (суддя Гребенюк Н.В.) в задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено. Визнано встановленим факт укладення договору №5 оренди нежитлового приміщення від 15.05.2009 р. між ЗАТ "Державінська мануфактура" та ТОВ "Стефі"; визнано дійсним договір №5 оренди нежитлового приміщення від 15.05.2009 р. між ЗАТ "Державінська мануфактура" та ТОВ "Стефі"; визнано за ЗАТ "Державінська мануфактура" право на отримання 20 000 грн. як передплати у відповідності з п. 5.2 договору №5 оренди нежитлового приміщення від 15.05.2009 р. між ЗАТ "Державінська мануфактура" та ТОВ "Стефі"; стягнуто з ТОВ "Стефі" на користь ЗАТ "Державінська мануфактура" заборгованість з орендної плати в сумі 21 797,76 грн., 221,67 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

ТОВ "Стефі" з рішенням суду не погодилось, звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, просить його скасувати повністю і прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ "Стефі" до ЗАТ "Державінська мануфактура" про стягнення помилково сплачених грошових коштів в сумі 20 000 грн., а в задоволенні зустрічного позову ЗАТ "Державінська мануфактура" до ТОВ "Стефі" про визнання встановленим факту, визнання договору дійсним, визнання права та стягнення 21 797,76 грн. відмовити.

Через канцелярію суду 22 вересня 2010 року відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити позивачу в задоволенні апеляційної скарги, рішення суду від 28.07.2010 року залишити без змін.

У судовому засіданні 19 жовтня 2010 року було оголошено перерву до 14 години 21 жовтня 2010 року; о 14 годині перерву продовжено до 17 години 21 жовтня 2010 року.

Представник позивача за первісним позовом у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу, просив рішення суду першої інстанції скасувати, апеляційну скаргу задовольнити.

Представник відповідача за первісним позовом проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив рішення господарського суду залишити без змін.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ "Стефі" та ЗАТ "Державінська мануфактура" було укладено договір оренди нежитлового приміщення №35 від 25.07.2007 р., який був розірваний за згодою сторін 30.10.2007 р.

Помилково, ТОВ "Стефі" перерахувало на розрахунковий рахунок ЗАТ "Державінська мануфактура" грошову суму у розмірі 20 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням №4885 від 15.05.2009 р.

ТОВ "Стефі" надсилало на адресу ЗАТ "Державінська мануфактура" претензії від 20.08.2009 р. за вих. №3/08-09Р та від 24.12.2009 р. за вих. №1П/12-09 з проханням повернути помилково перераховану суму.

Однак, з боку ЗАТ "Державінська мануфактура" жодних дій щодо належного реагування на прохання позивача та повернення грошової суми вчинено не було.

Господарським судом першої інстанції зазначено, що 15 травня 2009 року на адресу ЗАТ "Державінська мануфактура" факсимільним зв'язком було направлено копії документів ТОВ "Стефі".

ЗАТ "Державінська мануфактура" було підготовлено та направлено факсимільним зв'язком на адресу ТОВ "Стефі" примірники договору оренди та акти прийому-предачі приміщення.

Крім того, місцевим господарським судом зазначено, що примірники договорів додатково були направлені поштовим зв'язком, що підтверджується описом вкладення цінного листа. Направлені примірники документів не були підписані та були повернуті ТОВ "Стефі" на адресу ЗАТ "Державінська мануфактура".

Судом першої інстанції вказано, що ТОВ "Стефі" за юридичною адресою поштові відправлення не отримує та за даними "Укрпошти" не числиться.

ТОВ "Стефі" в обґрунтування своїх заперечень проти договору не надало суду письмових або інших документальних підтверджень, які достовірно заперечують існування договірних відносин. ТОВ "Стефі" своїми діями щодо направлення представника для укладення договору, направлення копій документів, прийняття договору до виконання шляхом сплати авансового платежу вказували на укладення договору.

Господарський суд Харківської області зазначає, що направлення претензії в серпні 2009 року не може бути визнано належним доказом відсутності договірних відносин у зв'язку з частковим виконанням умов договору сторонами.

Однак, судова колегія вважає рішення суду першої інстанції постановленим з неправильним застосуванням норм матеріального права та при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, з огляду на наступне.

Місцевим судом не прийнято до уваги факту відсутності доказів направлення ЗАТ "Державінська мануфактура" копій документів саме ТОВ "Стефі", а також не враховано те, що ТОВ "Стефі" після 01.08.2007 року жодних документів до ЗАТ "Державінська мануфактура" відправлено не було.

Також, в матеріалах справи відсутні будь-які докази направлення факсимільним зв'язком ТОВ "Стефі" договору оренди №5 від 15 травня 2009 року та акту прийому - передачі.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначає, що примірники договорів були направлені відповідачем за первісним позовом позивачу поштовим зв'язком, і вказує, що це підтверджується описом вмісту цінного листа.

Однак, позивач стверджує, що направлені примірники документів не були підписані та були повернуті ТОВ "Стефі" на адресу ЗАТ "Державінська мануфактура".

До того ж, в матеріалах справи не міститься доказів того, що ТОВ "Стефі" отримувало будь-яку кореспонденцію від ЗАТ „Державінська мануфактура", і пересилало цю кореспонденцію ЗАТ „Державінська мануфактура".

Слід зазначити, що, оскільки ТОВ "Стефі" не отримувало вказаної кореспонденції, тому, і не мало можливості повернути її на адресу ЗАТ „Державінська мануфактура".

До того ж судом першої інстанції не надано належної оцінки тому факту, що листи, які надсилались ЗАТ „Державінська мануфактура" на адресу ТОВ "Стефі" повертались відправнику з відміткою "Неповна адреса". Отже ТОВ "Стефі" за таких обставин не мало можливості отримати кореспонденцію від відповідача.

Той факт, що ТОВ "Стефі" за юридичною адресою поштові відправлення не отримує та за даними "Укрпошти" не числиться, апеляційним судом також не приймається до уваги, оскільки в матеріалах справи містяться докази отримання ТОВ "Стефі" пошти за юридичною адресою. В той час, як будь-яких довідок "Укрпошти" або іншого документу з цього приводу в матеріалах справи немає.

Крім того, ТОВ "Стефі" в апеляційній скарзі стверджує, що позивач для проведення переговорів щодо укладання договору оренди представника не направляв, в матеріалах справи також відсутня інформація про будь-які дані такого представника та проведення таких переговорів.

Суд першої інстанції зазначає, що позивач за первісним позовом не надав до суду письмових або інших документальних підтверджень, які достовірно заперечують існування договірних відносин.

Так, суд першої інстанції в обґрунтування свого висновку послався на: копію договору оренди №5, опис вкладення цінного листа, яким направлялися екземпляри договору для підписання ТОВ "Стефі", копією платіжного доручення про перерахування коштів за договором, факсимільними копіями правовстановлюючих документів ТОВ "Стефі", відправленими нібито ТОВ "Стефі" відповідачу за первісним позовом, копією податкової накладної про перерахування податку на додану вартість за договором оренди №5 нежитлового приміщення до державного бюджету, які не можуть вважатись колегією суддів належними доказами по справі, оскільки спростовуються матеріалами справи та доводами позивача.

При цьому, суд не надав належної правової оцінки претензіям ТОВ "Стефі" за вих. №3/08-09Р від 20.08.2009 р. та вих. №1П/12-09 від 24.12.2009 р. з проханням повернути помилково сплачені кошти, які були отримані ЗАТ „Державінська мануфактура" відповідно до поштових повідомлень від 25.08.2009 р. та 04.01.2009 р.

Враховуючи це, висновок суду щодо досягнення згоди між сторонами та укладання угоди не може ґрунтуватися на недоведених доказах і не приймається колегією суддів, оскільки не відповідає матеріалам справи.

Отже, висновок суду щодо досягнення угоди між сторонами та укладання цієї угоди протирічить матеріалам справи та не може на них ґрунтуватися.

Колегія суддів також не може погодитись із висновком місцевого господарського суду щодо задоволення позовних вимог ЗАТ "Державінська мануфактура" та визнання встановленим факту укладання договору оренди, при цьому не надавши відповідної уваги невідповідності зустрічного позову способам захисту цивільних прав, встановлених ч. 2 ст. 16 ЦК України, відповідно до якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади,

органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів

суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Чинне законодавство не передбачає такого способу захисту цивільних прав як встановлення факту укладання договору.

Окрім того, у господарському процесі встановлення фактів та певних обставин є лише складовою частиною вирішення господарського спору, а не самостійним предметом спору, оскільки відповідно до статті 32 ГПК України суд розглядає будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно із статтею 33 ГПК України обставини, на які посилається сторона спору, є підставою її вимог і заперечень. Стаття 34 ГПК України обмежує процес доказування тільки тими фактами та обставинами, які мають значення для справи. Отже, відокремлення встановлення фактів та визнання обставин від спору, де ці факти та обставини є доказом вимог чи заперечень у цьому спорі, суперечить основним засадам господарського процесу та його формам, визначеним статтею 4-1 ГПК України.

Отже, розгляд та визнання позовних вимог про встановлення факту неможливий в межах господарського процесу та не відповідає встановленим законом способам захисту порушеного права.

Також, судом першої інстанції задоволено вимогу позивача за зустрічним позовом про визнання дійсним договору № 5 оренди нежитлового приміщення від 15 травня 2009 р.

Однак, ні ч. 2 ст. 16 ЦК України, ні ч. 2 ст. 20 ГК України прямо не передбачено такого способу захисту порушеного права як визнання договору дійсним, а зазначено, що захист прав може бути проведено іншими способами, передбаченими законом.

Згідно з ч. 1 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом (в даному випадку, відповідно п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України - правочини між юридичними особами вчиняються у письмовій формі), не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Навпаки, відповідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 ЦК України, якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема, шляхом прийняття виконання, такій правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Отже, для застосування способу захисту порушеного права - визнання правочину дійсним необхідне обов'язкове визначення законом наслідку недодержання письмової форми - недійсність правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то такий правочин є нікчемним.

Отже, застосовувати спосіб захисту порушеного права - визнання правочину дійсним можна виключно для нікчемних правочинів.

Статтею 205 ЦК України передбачені дві форми правочинів - усна і письмова, хоча він може бути укладений і внаслідок вираження волі сторонами мовчанням.

Слід звернути увагу на те, що за винятком випадків, прямо передбачених у законодавчих актах, недодержання сторонами простої письмової форми правочину не призводить до його недійсності. За загальним правилом, у разі виникнення спору таке порушення позбавляє сторони права посилатися для підтвердження вчинення правочину і дійсності його умов на показання свідків, але не перешкоджає сторонам надавати письмові і інші докази, передбачені законодавством.

Проте, в рішенні господарського суду немає посилання на конкретну норму права, яка передбачає недійсність договору оренди в разі недотримання його письмової норми. Таким чином, застосування в даному випадку способу захисту порушеного права - визнання дійсним правочину є необґрунтованим.

Окрім того, оскільки даний правочин не є укладеним, а отже не може бути визнаний дійсним.

При цьому, в проекті договору №5 від 15 травня 2009 р., а саме, в п. 4.1. зазначалось, що договір вступає в силу 01.07.2009 р. і діє до 31.05.2010 р., а оскаржуване рішення було прийнято 28 липня 2010 р., тобто через 2 місяці після закінчення строку дії договору.

Судом першої інстанції також задоволено вимогу позивача за зустрічним позовом про визнання права на отримання 20 000 грн. як передплати у відповідності з п. 5.2. договору №5 оренди нежитлового приміщення від 15 травня 2009 р. та стягнення з ТОВ "Стефі" на користь ЗАТ „Державінська мануфактура" заборгованість з орендної плати в сумі 21 797,76 грн.

Проте, позивач за зустрічним позовом не надав пояснень, на яких ґрунтуються зазначені позовні вимоги, не навів доказів, що підтверджують позов в цій частині, а також обґрунтований розрахунок сум, що стягуються.

Як вбачається з приписів статті 84 ГПК України, у мотивувальній частині рішення вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін, законодавство, який господарський суд керувався, приймаючи рішення.

Зазначені обставини не були враховані господарським судом Харківської області при прийнятті рішення від 28 липня 2010 року по справі №55/55-10, у зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку, що рішення прийняте при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, при невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи та з порушенням норм матеріального права, у зв'язку з чим рішення підлягає скасуванню, апеляційна скарга позивача за первісним позовом підлягає задоволенню, а у задоволенні зустрічного позову має бути відмовлено, у зв'язку з його необґрунтованістю і безпідставністю.

Керуючись ст. 85, 99, 101, п. 2 ст. 103, п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, -

постановила:

Апеляційну скаргу позивача за первісним позовом задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 28 липня 2010 року по справі №55/55-10 скасувати повністю.

Прийняти нове рішення, яким первісний позов задовольнити повністю, у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Стягнути з Закритого акціонерного товариства „Державінська мануфактура" (61001, м. Харків, вул. Державінська, 38, р/р №260043238 в Ват "Мегабанк", МФО 351629, код 31555682) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Стефі" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Моства, 2, р/р №26003114605001 в ПАТ КБ "Приватбанк" м. Дніпропетровська, МФО 305299, код 24985302) 20 000 грн. суму основного боргу.

Стягнути з Закритого акціонерного товариства „Державінська мануфактура" (61001, м. Харків, вул. Державінська, 38, р/р №260043238 в Ват "Мегабанк", МФО 351629, код 31555682) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Стефі" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Моства, 2, р/р №26003114605001 в ПАТ КБ "Приватбанк" м. Дніпропетровська, МФО 305299, код 24985302) 300 грн. витрат по сплаті держмита.

Стягнути з Закритого акціонерного товариства „Державінська мануфактура" (61001, м. Харків, вул. Державінська, 38, р/р №260043238 в Ват "Мегабанк", МФО 351629, код 31555682) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Стефі" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Моства, 2, р/р №26003114605001 в ПАТ КБ "Приватбанк" м. Дніпропетровська, МФО 305299, код 24985302) 236 грн. на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Головуючий суддя Івакіна В.О.

Суддя Білоконь Н.Д.

Суддя Ільїн О.В.

Повний текст постанови підписаний 26.10.2010 року.