Постанова

від 15.09.2015 по справі 918/251/15

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" вересня 2015 р. Справа № 918/251/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Розізнана І.В.

судді Сініцина Л.М. ,

судді Бучинська Г.Б.

при секретарі судового засідання Романчук М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційні скарги публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" та товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненський машинобудівний завод" на рішення господарського суду Рівненської області від 22.06.15 р. у справі № 918/251/15 (суддя Андрійчук О.В.)

за позовом публічного акціонерного товариства "Завод "Технопривод" (Рівненська обл., Рівненський р-н., с. Городок)

до відповідачів: 1) товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 ЛТД" (м. Київ); 2)публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" (Київська обл. Святошинський р-н., с.Петропавлівська Борщагівка); 3) товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненський машинобудівний завод" (м. Рівне)

за участю третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: товариство з обмеженою відповідальністю "Декуріон" (м. Харків)

за участю третіх осіб , які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1) відкрите акціонерне товариство "Рівненський завод тракторних агрегатів" (м.Рівне); 2) товариство з обмеженою відповідальністю "Проектно-конструкторське бюро "Українське машинобудівництво" (м. Київ)

про визнання права власності, витребування нерухомого майна з незаконного володіння, визнання недійсним договору

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_2, представник за довіреністю від 01.04.2015р.;

відповідача - 1 - не з'явився;

відповідача - 2 - не з'явився;

відповідача - 3 - ОСОБА_3, представник за довіреністю від 22.06.2015р.;

третьої особи на стороні позивача - ОСОБА_4, представник за довіреністю від 30.04.2015р.;

третьої особи на стороні відповідача - 1 - ОСОБА_5, представник за довіреністю від 29.07.2015р.;

третьої особи на стороні відповідача - 2 - не з'явився;

Судом роз'яснено представникам права та обов'язки, передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Завод "Технопривод" звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом про припинення права власності, визнання права власності, витребування нерухомого майна з незаконного володіння, визнання недійсним договору.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 22.06.15 р. позов задоволено.

Визнано за публічним акціонерним товариством "Завод "Технопривод" право власності на об'єкти нерухомого майна, що розташовані за адресою: вул. Б. Штейнгеля, 4-а, с. Городок, Рівненський район, Рівненська область, а саме: комплекс, дільниця збирання тросів, дільниця термообробки, дільниця мехобробки (літ. А-ІІ), площею 54 281,5 кв.м.; їдальня (літ. Г-2), площею 1 107,1 кв.м.; будівля управління (літ. В-3), площею 3 769,6 кв.м.

Витребувано із незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненський машинобудівний завод" об'єкти нерухомого майна, що розташовані за адресою: вул. Б. Штейнгеля,4-а, с. Городок, Рівненський район, Рівненська область, а саме: комплекс, дільниця збирання тросів, дільниця термообробки, дільниця мехобробки (літ. А-ІІ), площею 54 281,5 кв.м.; їдальня (літ. Г-2), площею 1 107,1 кв.м.; будівля управління (літ. В-3), площею 3 769,6 кв.м.

Визнано недійсним іпотечний договір від 25.09.2013 року укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 ЛТД" та публічним акціонерним товариством "Радикал Банк". Здійснено розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, публічне акціонерне товариство "Радикал Банк" звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним іпотечного договору від 25.09.2013 року, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову в цій частині відмовити.

Скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що справа не підлягає розгляду в порядку позовного провадження, а повинна розглядатися в межах справи про банкрутство ПАТ "Завод "Технопривод".

Оскільки ТОВ "ОСОБА_1 ЛТД" на час укладення договору іпотеки являлось законним власником спірного майна та добросовісним набувачем, не знало і не могло знати, що ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" не є власником майна і не мало права його відчужувати, то при укладенні з ПАТ "Радикал Банк" договору іпотеки, будь-які порушення вимог чинного законодавства, які б свідчили про недійсність іпотечного договору відсутні, тому суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку, що іпотечний договір підлягає визнанню недійсним.

Судом першої інстанції не обговорено та не розглянуто клопотання скаржника про витребування додаткових документів, що призвело до неповного з'ясування обставин справи.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 09.07.2015р. апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" прийнято до провадження, справу призначено до слухання. Зобов'язано скаржника надати суду до 04.08.2015р. докази надіслання копії апеляційної скарги третій особі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ТОВ "Декуріон". ПАТ "Радикал Банк" вимог суду не виконало.

Також, до суду з апеляційною скаргою звернулося товариство з обмеженою відповідальністю "Рівненський машинобудівний завод" в якій просить відстрочити сплату судового збору за подання апеляційної скарги, скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Скаржник зазначає, що позовна заява від ПАТ "Завод "Технопривод" підписана директором ОСОБА_6, який не мав права її підписувати, оскільки рішення позачергових загальних зборів акціонерів ЗАТ "Завод "Технопривод" №1-14 від 06.06.2014р., яким його призначено на посаду директора, визнано господарським судом Рівненської області недійсним при розгляді справи №918/1318/14.

Скаржник вказує, що підставою звернення ПАТ "Завод "Технопривод" із позовом, за яким прийняте оскаржуване рішення, є постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 24.12.2014р. по справі №2/37, якою задоволено апеляційну скаргу ТОВ "Декуріон" та відмовлено в задоволенні вимог ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" в частині визнання права власності на об'єкти нерухомості. Проте, скаржник вважає, що ТОВ "Декуріон" не мав процесуального права на звернення до суду із апеляційною скаргою в інтересах ПАТ "Завод "Технопривод".

Скаржник вважає, що заявлені позивачем вимоги повинні розглядатися у межах справи про банкрутство ПАТ "Завод "Технопривод".

Скаржник звертає увагу суду на те, що позивачем не було зареєстровано право власності на нерухоме майно, яке перейшло до нього як до набувача за угодою, тому до нього не переходило право власності на спірне майно, та він не може вважатися належним власником такого майна. В даному випадку відсутні підстави для застосування судом механізму захисту права власності, який передбачений главою 29 ЦК України.

Скаржник вказує, що на теперішній час, відповідно до ст. 344 ЦК України, ТОВ "Рівненський машинобудівний завод" є повноправним власником зазначеного майна.

ТОВ "ОСОБА_1 ЛТД" придбало зазначене нерухоме майно у ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" за відплатним договором купівлі-продажу та на час придбання не знало та не мало можливості знати про можливу відсутність прав у ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" на відчуження такого майна. Таким чином, ТОВ "ОСОБА_1 ЛТД" є добросовісним набувачем та згідно ст. 334 ЦК України набуло право власності на нерухоме майно з моменту його державної реєстрації.

Вибуття спірного майна з власності ПАТ "Завод "Технопривод" хоча і відбулось на підставі рішення суду, однак за наявності на це згоди останнього, тобто відсутні підстави для витребування майна у добросовісного набувача, яким є ТОВ "Рівненський машинобудівний завод".

Скаржник не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо визнання недійсним договору іпотеки, оскільки майно ТОВ "Юріте Лтд" придбано правомірно, на час укладення іпотечного договору останнє володіло майном на підставі права власності, що підтверджується правовстановлюючими документами, які не визнані недійсними у передбачений законодавством спосіб.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 10.07.2015р. апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненський машинобудівний завод" прийнято до провадження, справу призначено до слухання, об'єднано для спільного розгляду апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" з апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненський машинобудівний завод". Зобов'язано товариство з обмеженою відповідальністю "Рівненський машинобудівний завод" надати суду до 04.08.2015р. докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 36540грн. та докази надіслання копії апеляційної скарги третій особі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ТОВ "Декуріон".

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 04.08.2015р. розгляд справи відкладався для надання можливості позивачу надати суду відомості з ЄДРЮОФОП щодо керівного складу ПАТ "Завод "Технопривод", станом на момент розгляду справи в апеляційному суді (на 14.09.2015р.). Зобов'язано товариство з обмеженою відповідальністю "Рівненський машинобудівний завод" надати суду до 15.09.2015р. докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 36540 грн. та докази надіслання копії апеляційної скарги третій особі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ТОВ "Декуріон".

При цьому, апеляційним судом повідомлено товариство з обмеженою відповідальністю "Рівненський машинобудівний завод", що у разі невиконання ним вимог, зазначених в ухвалі суду, колегія суддів апеляційної інстанції може залишити апеляційну скаргу без розгляду згідно із п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України. ТОВ "Рівненський машинобудівний завод" вимог суду в частині надання доказів сплати судового збору не виконало.

ПАТ "Завод "Технопривод" надіслані до суду відзиви на апеляційну скаргу (б/н від 30.07.2015р. та від 14.09.2015р. №05 та №06), в яких позивач доводи апеляційних скарг заперечив, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, тому просить залишити їх без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. На виконання вимог суду надано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 10.08.2015р.

ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" подано до суду відзив на апеляційні скарги в якому третя особа вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, тому просить залишити його без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

ПАТ "Радикал Банк" надіслало до суду клопотання, в якому просить провести судове засідання в режимі відеоконференції, а у разі неможливості провести судовий розгляд в режимі відеоконференції, відкласти розгляд справи.

Представник ТОВ "Рівненський машинобудівний завод" підтримав клопотання ПАТ "Радикал Банк".

Представники позивача та третіх осіб проти клопотання заперечили.

Розглянувши клопотання скаржника, колегія суддів апеляційного суду прийшла до висновку, що в його задоволенні слід відмовити, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 74-1 ГПК України, господарський суд за власною ініціативою або за клопотанням сторони, третьої особи, прокурора, іншого учасника судового процесу може постановити ухвалу про їх участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

У клопотанні про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в обов'язковому порядку зазначається суд, в якому необхідно забезпечити її проведення. Таке клопотання може бути подано не пізніш як за сім днів до дня проведення судового засідання, в якому відбуватиметься така участь.

Питання про участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції вирішується господарським судом за наявності відповідного клопотання або за власною ініціативою не пізніш як за п'ять днів до дня проведення такого судового засідання.

Отже, оскільки розгляд справи призначено на 15.09.2015 року, а клопотання скаржником направлено 14.09.2015 року (тобто за 1 день до дня проведення судового засідання), з урахуванням част. 2 ст. 74-1 ГПК України клопотання ПАТ "Радикал Банк" про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції задоволенню не підлягає.

При цьому, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого Господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18, від 26.12.2011 року, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Скаржником не доведено, а судом не встановлено наявності обставин, які б унеможливлювали вирішення спору без участі його представника, при цьому, судом враховуються положення ст.102 ГПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду. В попередньому судовому засідання скаржником також подавалось клопотання про відкладення, яке судом задоволено.

Представником товариства з обмеженою відповідальністю "Проектно-конструкторське бюро "Українське машинобудівництво" подане до суду клопотання, в якому представник вказує що 14.09.2015р. товариство звернулося до адвокатського об'єднання за правовою допомогою, тому враховуючи те, що у представника не було достатньо часу для підготовки до судового засідання просить відкласти розгляд справи та надати йому матеріали справи для ознайомлення.

Представник ТОВ "Рівненський машинобудівний завод" підтримав клопотання, просить його задоволити.

Представники позивача та третіх осіб проти клопотання заперечили, вважають його безпідставним та необґрунтованим.

Розглянувши клопотання представника товариства з обмеженою відповідальністю "Проектно-конструкторське бюро "Українське машинобудівництво", колегія суддів апеляційного суду прийшла до висновку, що в його задоволенні слід відмовити, враховуючи наступне.

Ухвалами Рівненського апеляційного господарського суду від 09.07.2015р. та 10.07.2015р. апеляційні скарги були прийняті до провадження, ухвалою суду від 04.08.2015р. розгляд справи відкладався.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Проектно-конструкторське бюро "Українське машинобудівництво" належним чином повідомлялося про день, час та місце судового розгляду, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень, тому мало достатньо часу щоб скористатися наданим йому правом та вчасно звернутися за правовою допомогою, однак своїм правом не скористалось. Судом також враховуються положення ст. 102 ГПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду (ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 04.08.2015р. було продовжено строк розгляду апеляційних скарг на п`ятнадцять днів).

ТОВ "Рівненський машинобудівний завод" подано до суду клопотання в якому відповідач-3 просить зупинити розгляд справи у справі на підставі ч.1 ст.79 ГПК України до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається господарським судом Рівненської області.

Представники позивача та третіх осіб проти клопотання заперечили, вважають його безпідставним та необґрунтованим, тому просять відмовити в його задоволенні.

Відповідно до ст. 79 ГПК України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Отже, підставою зупинення провадження у справі є неможливість розгляду справи, що знаходиться в провадженні господарського суду, до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом.

Судова колегія дійшла висновку, що клопотання представника відповідача-3 про зупинення провадження у справі не підлягає задоволенню, оскільки апеляційному суду не надано доказів прийняття до провадження господарським судом Рівненської області позовної заяви ВАТ "Лізингова компанія "Украгромашінвест" про визнання недійсним договору обміну нерухомості на цінні папери, тобто, відсутня підстава, визначена ст. 79 ГПК України, що наділяє суд правом зупиняти розгляд справи.

Судовою колегією встановлено, що товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненський машинобудівний завод" не виконані вимоги, викладені в ухвалах суду від 10.07.2015р. та 04.08.2015р. та не надано суду доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 36540 грн.

Відповідно до п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" у разі відстрочення або розстрочення сплати судового збору господарський суд повинен зазначити в ухвалі (про прийняття заяви чи скарги до провадження або в іншій) конкретний строк (строки) сплати судового збору, який (які) не може бути пізнішим за дату, на яку судом призначено розгляд заяви чи скарги. У разі перенесення цієї дати (в зв'язку з відкладенням розгляду справи або з інших причин) відповідно може бути продовжено й строк (строки), на які відстрочено або розстрочено сплату судового збору, про що господарським судом зазначається у відповідній ухвалі.

Пунктом 3.3 вказаної вище постанови передбачено, якщо строк (строки), на який (які) судом було відстрочено або розстрочено сплату судового збору, закінчився, а таку сплату не здійснено, господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи може своєю ухвалою продовжити цей строк (але не довше, ніж до прийняття судового рішення по суті справи), або звільнити сторону від сплати судового збору, або залишити позов чи скаргу без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК, або стягнути несплачену суму судового збору при прийнятті судового рішення.

Згідно із п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до п. 4.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. припис зазначеного пункту частини першої статті 81 ГПК України може застосовуватись на загальних підставах і в здійсненні перегляду справ в апеляційній і касаційній інстанції (щодо розгляду апеляційних і касаційних скарг).

З огляду на те, що ТОВ "Рівненський машинобудівний завод" не виконано вимог, викладених в ухвалах суду від 10.07.2015р. та 04.08.2015р. та не надано доказів на підтвердження сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 36540 грн., колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України.

В судовому засіданні представник ТОВ "Рівненський машинобудівний завод" підтримав доводи апеляційної скарги ПАТ "Радикал Банк", просить апеляційну скаргу задоволити, рішення суду першої інстанції скасувати.

Представники позивача та третіх осіб доводи апеляційної скарги заперечили, вважають їх безпідставними та необґрунтованими, тому просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення місцевого господарського суду без змін.

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про час і місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представників відповідача-1,2 та третьої особи за наявними у справі матеріалами, у відповідності до вимог ст.101 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги ПАТ "Радикал Банк" стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом апеляційної інстанції, при розгляді даної справи, враховуються положення ст. 101 ГПК України відповідно до яких апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи 30.05.2005 року між ДП "Рівне-ТДК" ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" та ЗАТ "Завод "Технопривод" укладено договір обміну нерухомості на цінні папери, який посвідчений 30.05.2005р. приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_1 (а.с.131 т.1).

03.06.2005 року між ДП "Рівне-ТДК" ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" та ЗАТ "Завод "Технопривод" укладено додаткову угоду про внесення змін та доповнень до договору обміну нерухомості на цінні папери, яка посвідчена 03.06.2005р. приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_1 (а.с. 135-136 т.1).

Відповідно до п. 1 договору у власність позивача в обмін на 4 958 000 шт. простих іменних акцій перейшли нежитлові приміщення, а саме: комплекс, дільниця збирання тросів, дільниця термообробки, дільниця мехобробки (літ. А-2), їдальня (літ. Г-2); будівля управління (літ. В-3), які знаходяться за адресою: Рівненський район, Рівненська область, с. Городок, вул. Штейнгеля барона, буд. 4А.

Згідно п.п. 2, 3 договору (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 03.06.2005року) загальна номінальна вартість акцій, що відчужуються, згідно виписки з реєстру становить 4 958 000,00 грн., а балансова вартість нежитлових приміщень, що відчужуються, згідно витягів з реєстру прав власності на нерухоме майно, становить 4 944 900,00 грн. Загальна вартість нежитлових приміщень, що відчужуються, становить 5 933 880,00 грн. з ПДВ, що виникає від передачі приміщень згідно з п. 1 цього договору в розмірі 988 980,00 грн. Оскільки нежитлові приміщення передаються сторонами, виходячи з того, що міна проводиться за номінальною вартістю акцій, що становить 4 958 000,00 грн., позивачем здійснюється грошова доплата в розмірі 975 880,00 грн.

У результаті міни позивач набуває право власності на нежитлові приміщення, зазначені в п. 1 договору, а ДП "Рівне-ТДК" ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" - право власності на прості іменні акції в кількості 4 958 000 шт. (п. 11 договору).

Актом від 03.06.2005 року ДП "Рівне-ТДК" ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" передало у власність ЗАТ "Завод "Технопривод", а останній прийняв об'єкти нерухомого майна, які знаходяться за адресою: Рівненський район, Рівненська область, с.Городок, вул. Штейнгеля барона, буд. 4А., а саме: дільниця збирання тросів, дільниця термообробки, дільниця мехобробки (літ. А-2), їдальня (літ. Г-2); будівля управління (літ. В-3) (а.с.137 т. 1).

03.06.2005 року вказане нерухоме майно на праві власності зареєстровано в КП "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації" за позивачем, що підтверджується витягами про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 7427188, № 7427375, № 7427577 (а.с.138-140 т.1).

Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 715, 716 ЦК України (у редакції, чинній на час укладення договору міни) за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом. До договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

За приписами ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу, та інших випадків, встановлених законом, належить власникові майна.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду у справі № 2/37, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 25.02.2015 року, скасовано рішення господарського суду Рівненської області у справі № 2/37 від 25.03.2011 року, яким за ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" визнано право власності на будівлю тросового виробництва, що знаходиться за адресою: вул. Б. Штейнгеля,4-а, с. Городок, Рівненський район, Рівненська область, до складу якого входять: комплекс, дільниця збирання тросів, дільниця термообробки, дільниця мехобробки (літ. А-2), їдальня (літ. Г-2), будівля управління (літ. В-3).

Судова колегія зазначає, що постановами Рівненського апеляційного господарського суду від 24.12.2014 року та Вищого господарського суду України від 25.02.2015 року у справі № 2/37 встановлено, що станом на час підписання договору обміну нерухомості на цінні папери та додаткової угоди до нього, статут ДП "Рівне-ТДК" ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" (в редакції 1997 року) передбачав можливість відчуження майна дочірнього підприємства лише за погодженням з засновником - ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів".

У свою чергу, погодження засновника на відчуження майна підтверджується рішенням загальних зборів від 29.08.2003 року та наказом голови правління ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" № 94 від 21.07.2004 року. Суд, при вирішені спору у справі №2/37 прийшов до висновку, що дії щодо передачі спірного майна від дочірнього підприємства до позивача в обмін на цінні папери є схваленими засновником - ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів".

Судом також встановлено, що спірні об'єкти нерухомості правомірно обліковувались на балансі ДП "Рівне-ТДК" ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів", діючим законодавством України та установчими документами дочірнього підприємства передбачена можливість розпорядження майном, що знаходиться в його розпорядженні на праві господарського відання, в тому числі шляхом укладення правочинів щодо відчуження такого майна, отже укладення договору обміну нерухомості на цінні папери здійснювалось без порушень діючого законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності приюдиційних фактів у рішенні суду при вирішенні справи №2/37, які не підлягають доведенню при вирішенні даного спору і стосуються повного обсягу правосуб'єктності осіб, які вчиняли правочин від 03.06.2005р., дотримання сторонами порядку та форми його укладення, дійсність договору на час вирішення спору.

Ухвалою господарського суду Рівненської області у справі № 918/251/15 від 05.05.2015року було зобов'язано ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів", ДП "Рівне-ТДК" та ПАТ "Завод "Технопривод" надати суду належним чином засвідчену копію судового рішення у справі № 14/103, письмові пояснення з приводу того, чи зверталися вказані особи до третейського суду з позовною заявою про визнання договору обміну нерухомості на цінні папери та додаткових угод до нього недійсними, якщо так, надати суду відповідні докази (а.с. 6-7 т. 2).

08.06.2015 року клопотанням було долучено до матеріалів справи копію постанови Львівського апеляційного господарського суду від 13.03.2008 року у справі № 14/103, копію ухвали господарського суду Рівненської області від 22.01.2008 року у справі № 14/103 та надано пояснення, про те, що у ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" відсутні будь- які документи, які б підтверджували те, що ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" зверталося до третейського суду з позовною заявою про визнання договору обміну нерухомості на цінні папери та додаткових угод до нього недійсними (а.с. 99-100 т. 2).

Дані обставини також досліджувались в суді апеляційної інстанції, однак, доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин сторонами суду не надано.

Отже, правочин, на підставі якого позивач придбав спірні об'єкти нерухомості, а саме: договір обміну нерухомості на цінні папери від 30.05.2005 року є дійсним та в судовому порядку недійсним не визнаний.

За приписами ч. 1 ст. 316, ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 319, ч. 321 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Судова колегія зазначає, що позивач, уклавши договір обміну нерухомості на цінні папери, обґрунтовано очікував отримати можливість ефективно використовувати своє право власності на майно, отримане за вказаним договором.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Отже, беручи до уваги надання позивачем доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності, зважаючи на невизнання такого права зі сторони відповідачів та третіх осіб на стороні відповідачів у справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання за позивачем права власності на будівлю тросового виробництва, до складу якого входять: комплекс, дільниця збирання тросів, дільниця термообробки, дільниця мехобробки (літ. А-2), їдальню (літ. Г-2), будівлю управління (літ. В-3), що знаходяться за адресою: вул. Б. Штейнгеля,4-а, с. Городок, Рівненський район, Рівненська область.

Судом також встановлено, що 25.03.2013 року ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" здійснило відчуження майна, а саме: комплекс, дільниця збирання тросів, дільниця термообробки, дільниця мехобробки (літ. А-ІІ), їдальня (літ. Г-2), будівля управління (літ. В-3), що знаходиться за адресою: вул. Б. Штейнгеля,4-а, с. Городок, Рівненський район, Рівненська область, товариству з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 ЛТД", згідно з нотаріально посвідченими договорами купівлі-продажу нерухомого майна (а.с. 42-45 т.1).

24.03.2015 року спірні об'єкти нерухомого майна зареєстровані за відповідачем-3 на підставі свідоцтв про право власності, індексний номер: 35529062, 35518402, 35528535 виданих 26.03.2015 року, про що свідчать витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26.03.2015 року (а.с.30-32 т.3).

Відповідно до ч. 1 ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, установленого ст.ст. 215, 216 ЦК України. Такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно (постанови Верховного Суду України від 29.10.2014 року у справі № 6-164цс14; від 19.11.2014 року у справі № 6-170цс14).

За ч. 1 ст. 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто, вирішуючи спір про витребування майна з чужого незаконного володіння в порядку ст. 388 ЦК України, суд має встановити, чи вибуло спірне майно із володіння власника або особи, якій він передав його у володіння, за наявності на це згоди законного розпорядника такого майна (постанова Верховного Суду України від 12.02.2013 року у справі № 3-3гс13).

Зі змісту вказаної норми вбачається, що остання поширюються виключно на позивача у справі (власника, з володіння якого майно вибуло без його згоди) та не розповсюджується на інших осіб, які у подальшому набували спірне майно. При цьому, за наявності підстав, визначених ч. 1 ст. 388 ЦК України, кількість відчужень для витребування майна в добросовісного набувача (кінцевого власника) значення не має.

Як вбачається з матеріалів справи, спірне майно вибуло з власності позивача на підставі судового рішення, а саме господарського суду Рівненської області у справі № 2/37 від 25.03.2011 року, яке у подальшому було скасовано постановою Рівненського апеляційного господарського суду у справі № 2/37, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 25.02.2015 року, тобто спірне майно вибуло з володіння власника не з його волі, а інших шляхом.

Згідно ч. 2 ст. 388 ЦК України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (ст. 115 ГПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, перехід права власності на спірне майно відбувався спочатку на підставі судового рішення, а у подальшому - правочинів, а не у зв'язку із виконанням судового рішення у порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження".

Отже, судом встановлено існування підстав, які встановлені ст. 388 ЦК України, що дають право суду витребувати в набувача майно.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення вимоги позивача про витребування з незаконного володіння відповідача-3 комплексу, дільниці збирання тросів, дільниці термообробки, дільниці мехобробки (літ. А-2), їдальні (літ. Г-2), будівлі управління (літ. В-3), що знаходяться за адресою: вул. Б. Штейнгеля,4-а, с. Городок, Рівненський район, Рівненська область.

Судом також встановлено, що 12.09.2013 року між відповідачем-1 та відповідачем-2 укладено іпотечний договір, за яким об'єкти нерухомого майна, а саме: комплекс, дільниця збирання тросів, дільниця термообробки, дільниця мехобробки (літ. А-2), їдальня (літ. Г-2), будівля управління (літ. В-3), що знаходиться за адресою: вул. Б. Штейнгеля,4-а, с. Городок, Рівненський район, Рівненська область, передані в забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "Проектно-конструкторське бюро "Українське машинобудівництво" за кредитним договором № КЛ-4118/1-980 від 12.09.2013 року (а.с.54-64 т.1).

Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Таким чином, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено ст. 203 ЦК України, згідно з ч. ч. 1-6 якої:

1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;

2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Абзацом першим п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009 року визначено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами ст.ст. 1 і 2 ГПК України. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч. 1 ст. 575 ЦК України). Аналогічні положення містить ст. 1 Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до ч. 2 ст. 583 ЦК України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про іпотеку" предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація.

Як встановлено судом, спірні об'єкти нерухомого майна, що є предметом оспорюваного іпотечного договору, вибули з власності позивача поза його волею, у свою чергу, ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" набуло вказане майно на підставі рішення Господарського суду Рівненської області у справі № 2/37 від 25.03.2011 року, яке у подальшому було скасоване, та здійснило його відчуження відповідачеві-1 згідно з нотаріально посвідченими договорами купівлі-продажу нерухомого майна від 25.03.2013 року, тобто всупереч вимогам ст. 658 ЦК України.

Отже, враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що іпотечний договір від 12.09.2013 року укладений з порушенням вимог ч. 2 ст. 583 ЦК України та ст. 5 Закону України "Про іпотеку", порушує права позивача, тому в силу приписів ст. ст. 203, 215 ЦК України є недійсним.

Судова колегія не приймає до уваги доводи скаржника, що справа не підлягає розгляду в порядку позовного провадження, а повинна розглядатися в межах справи про банкрутство ПАТ "Завод "Технопривод", враховуючи наступне.

Згідно ч. 1 ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або. визнання його банкрутом" правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або- спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора.

Іпотечний договір укладено 12.09.2013 року, тобто, більше ніж за рік до винесення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство ПАТ "Завод "Технопривод", тому даний спір не може бути розглянутий у справі №918/111/15.

Доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки їм була надана вичерпна правова оцінка судом першої інстанції на підставі наданих сторонами доказів, які відповідно до статей 33, 34 ГПК України засвідчують певні обставини і на яких ґрунтується висновок суду.

Судовою колегією не встановлено порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, а тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Керуючись, ст.ст. 33, 43, п. 5 ч. 1 ст. 81, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненський машинобудівний завод" на рішення господарського суду Рівненської області від 22.06.15 р. у справі № 918/251/15 залишити без розгляду.

2. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" на рішення господарського суду Рівненської області від 22.06.15 р. у справі № 918/251/15 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 Господарського процесуального кодексу України.

4. Справу повернути до господарського суду Рівненської області.

Головуючий суддя Розізнана І.В.

Суддя Сініцина Л.М.

Суддя Бучинська Г.Б.