Постанова

від 13.10.2009 по справі 05-5-35/8497-35/587

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

05-5-35/8497-35/587

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 13 жовтня 2009 р.                                                                                    № 05-5-35/8497-35/587  

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.,

розглянувши касаційну скаргу комунального підприємства "Міський інформаційний центр", м. Харків,

на рішення господарського суду міста Києва від 11.02.2009 (у касаційній скарзі помилково зазначено "11.03.2009")

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2009

зі справи № 05-5-35/8497-35/587

за позовом комунального підприємства "Міський інформаційний центр" (далі –Підприємство)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Неонпласт медіа" (далі –Товариство), м. Київ,

про стягнення 205 286,21 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Підприємство звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства про стягнення 201 300 грн. штрафу та 3 986,21 грн. витрат на проведення демонтажу спеціальних конструкцій, а всього            205 286,21 грн.

Рішенням названого суду від 11.02.2009 (суддя Літвінова М.Є.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2009 (колегія суддів у складі: Кондес Л.О. –головуючий суддя, судді Куровський С.В., Михальська Ю.Б.), позов задоволено частково: з Товариства стягнуто 112 050 грн. штрафу та 3 986,21 грн. витрат на проведення демонтажу; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Прийняті судові рішення в частині задоволення позову мотивовано неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань, тоді як у задоволенні вимог про стягнення штрафу в повному обсязі відмовлено через відсутність належних підстав для цього.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Підприємство просить згадані судові рішення зі справи скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог внаслідок неправильного застосування судами норм матеріального і процесуального права.  

Відзив на касаційну скаргу не надходив.   

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Представники учасників у судове засідання не з'явилися.  

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- 13.12.2005 сторонами укладено договір № 5488 про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій (далі –Договір), за умовами якого Підприємство надало Товариству в користування 11 місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій;

- відповідно до пункту 1.4 Договору місця Товариству передано за актом приймання-передачі на період з 01.01.2006 по 31.03.2006;

- згідно з пунктом 5.1 Договору протягом 3-х днів після припинення дії Договору на будь-яких підставах, передбачених пунктами 8.1, 8.3 Договору Товариство зобов'язалося звільнити надані в користування місця і передати їх Підприємству. Повернення місць, наданих у користування, здійснюється Товариством на підставі актів приймання-передачі, які підписуються уповноваженими представниками сторін;

- через незвільнення та неповернення відповідачем наданих йому в користування місць Підприємство звернулося до Товариства з повідомленням від 12.04.2006 № 1499 щодо необхідності повернення за актами приймання-передачі місць для розміщення спеціальних конструкцій, яке відповідачем залишено без відповіді;

- відповідно до пункту 5.4 Договору Підприємство у разі невиконання Товариством вимог про звільнення місць має право здійснити роботи з демонтажу спеціальних конструкцій, розташованих на цих місцях, з подальшою оплатою Товариством вартості проведених робіт (у розмірі фактичних витрат);      

- Підприємством проведено демонтаж спеціальних конструкцій, що підтверджується відповідними актами від 09.10.2006, від 11.10.2006, від 17.10.2006 та від 20.11.2006;

- Товариством витрати Підприємства з демонтажу згаданих конструкцій у сумі 3 986,21 грн. не відшкодовано;

- згідно з пунктом 6.2 Договору у разі прострочення повернення місць, наданих у користування, Товариство сплачує Підприємству штраф у розмірі 50 грн. за кожний день затримки повернення кожного місця;

- пунктом 6.6 Договору передбачено, що нарахування штрафних санкцій шестимісячним строком не обмежується;

- Підприємством відповідачеві нараховано штраф по червень 2008 року (позов подано в липні 2008 року);  

- сума штрафу за несвоєчасне повернення Товариством наданих йому в користування місць має становити 112 050 грн. з огляду на визначений сторонами строк повернення згаданих місць (починаючи з 04.04.2006) та до моменту їх фактичного повернення позивачеві шляхом здійснення Підприємством демонтажу відповідних конструкцій (жовтень –листопад 2006 року).  

Причиною касаційного оскарження є намагання Підприємства в судовому порядку стягнути з Товариства нараховану ним суму штрафу.

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частинами першою та другою статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Отже, попередні судові інстанції, дослідивши фактичні обставини виконання сторонами умов Договору, встановивши наявність у Товариства заборгованості перед Підприємством за демонтаж спеціальних конструкцій та перевіривши правильність нарахування позивачем суми штрафу протягом визначеного ним періоду, дійшли обґрунтованого висновку щодо необхідності часткового задоволення позову.    

При цьому місцевий та апеляційний суди з урахуванням підстав для стягнення штрафу (прострочення повернення місць) правомірно обмежили період його нарахування моментом фактичного повернення місць Підприємству внаслідок проведеного ним демонтажу відповідних конструкцій Товариства.

Водночас посилання скаржника на неправомірне обмеження попередніми судовими інстанціями періоду нарахування штрафу через відсутність необхідних актів приймання-передачі не можуть бути підставою для задоволення вимог касаційної скарги, оскільки місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що Договором передбачено нарахування штрафу саме за прострочення повернення місць, а не за несвоєчасність складання чи відсутність відповідних актів.

Інші доводи касаційної скарги також не можуть бути підставою для її задоволення, оскільки відповідно до статті 1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти  докази.

Таким чином, рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів зі справи відповідають встановленим ними фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, і передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 1117, 1119-11111 ГПК України, Вищий господарський суд України       

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду міста Києва від 11.02.2009 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2009 зі справи № 05-5-35/8497-35/587 залишити без змін, а касаційну скаргу комунального підприємства "Міський інформаційний центр"  –без задоволення.

Суддя                                                                                                В.Селіваненко

Суддя              І.Бенедисюк

Суддя                                                                                                Б.Львов