Ухвала

від 07.09.2015 по справі 0870/675/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2015 року м. Київ К/800/24393/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Моторного О.А., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18.06.2012 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2014 року

у справі № 0870/675/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СВІТреєстр»

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СВІТреєстр» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 18.06.2012 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2014 року, позов задоволено. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення від 08.09.2011 року №0000182200 та №0000162200.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 04.12.1996 року по 31.03.2011 року відповідачем складено акт від 16.08.2011 року №3562/22/24515246, яким встановлено порушення, зокрема, п. 5.1, пп.пп. 5.2.1, 5.2.2 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. «б» пп. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11, пп. 8.1.1 п. 8.1, пп. 8.2.1 п. 8.2, пп. 8.4.1 п. 8.4 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 21 057, 59 грн.; пп. 3.1.1 п. 3.1, пп. 3.2.1 п. 3.2 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, пп. 6.1.1 п. 6.1, пп. «д» п. 6.5 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачем занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 17 753, 41 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 08.09.2011 року: - №0000182200, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 22 361, 76 грн., в тому числі за основним платежем на суму 17 753, 41 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 4 608, 35 грн.; - №0000162200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток загальну суму 26 213, 85 грн., в тому числі за основним платежем на суму 21 057, 59 грн. і за штрафними фінансовими санкціями на суму 5 156, 26 грн.

За результатами адміністративного оскарження первинна та повторна скарга позивача залишені без задоволення, а податкові повідомлення-рішення від 08.09.2011 №0000182200 та №0000162200 ? без змін.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо безпідставності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень у зв'язку із відсутністю в діях позивача порушення вимог податкового законодавства.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, зважаючи на таке.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовими витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з абз. 4 пп. 5.39 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (замовником) та ФОП ОСОБА_4 (виконавцем) укладено низку договорів про надання інформаційно-консультаційних послуг, що стосуються питань обігу цінних паперів, корпоративного управління, а також послуг, пов'язаних із організаційним забезпеченням проведення зборів акціонерів.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом засвідчується письмовими звітами виконавця про виконання договорів, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними дорученнями.

Крім того, встановлено, що між позивачем (замовником) та ФОП ОСОБА_5 (виконавцем) був укладений договір про надання юридичних послуг від 12.11.2010 року №12/11-1, на підставі якого ФОП ОСОБА_5 надавались послуги щодо правової експертизи договорів замовника на ведення реєстрів іменних цінних паперів, надавались усні та письмові юридичні консультації, була здійснена розробка договору на ведення реєстру іменних цінних паперів, проводився підбір нормативно-правової бази щодо питань матеріалізації цінних паперів. Фактичне надання зазначених послуг підтверджується актами наданих юридичних послуг, звітами виконавця, платіжними дорученнями.

Зважаючи на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з приводу того, що оскільки реальність вчинення господарських операцій із придбання зазначених інформаційно-консультаційних та юридичних послуг належним чином підтверджено позивачем первинними документами, та зважаючи на те, що факт повної оплати таких послуг відповідачем не заперечується, у контролюючого органу були відсутні підстави для виключення їх вартості зі складу валових витрат підприємства та для визначення податкових зобов'язань у цій частині.

Стосовно віднесення позивачем до складу витрат членських внесків до Професійної асоціації реєстраторів і депозитаріїв (ПАРД), судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач проводить професійну діяльність на ринку цінних паперів на підставі ліцензії Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 28.12.2010 року серії АГ №572052 на здійснення депозитарної діяльності та ліцензії Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 27.12.2005 року серії АБ №323083 на здійснення діяльності щодо ведення реєстру власників іменних цінних паперів.

Крім того, відповідно до Свідоцтва від 27.11.2001 року №208 позивач є членом Професійної асоціації реєстраторів і депозитаріїв (ПАРД) - саморегулівної організації на ринку цінних паперів.

Згідно з п. 4 ст. 16 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» професійна діяльність учасників фондового ринку, крім депозитаріїв та фондових бірж, здійснюється за умови членства щонайменше в одній саморегулівній організації.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 2 цього ж Закону саморегулівна організація професійних учасників фондового ринку - це неприбуткове об'єднання учасників фондового ринку, що провадять професійну діяльність на фондовому ринку з торгівлі цінними паперами, управління активами інституційних інвесторів, депозитарну діяльність (діяльність реєстраторів та зберігачів), утворене відповідно до критеріїв та вимог, установлених Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Відповідно до Статуту Професійна асоціація реєстраторів і депозитаріїв (ПАРД) - є добровільною недержавною некомерційною організацією, заснованою на засадах рівноправності, вільного волевиявлення і спільності інтересів своїх членів.

Згідно з п.п. 4.1.3 п. 4.1 розділу 4 Положення про членство в ПАРД (оновлена редакція затверджена рішенням XXI Загальних зборів ПАРД від 13.03.2009 року), член ПАРД зобов'язаний сплачувати періодичні (членські) внески.

Суди попередніх інстанцій дослідили надані позивачем платіжні доручення щодо сплати членських внесків у ПАРД на загальну суму 2 330, 67 грн.

Слід зазначити, що у зв'язку із неможливістю здійснення професійної діяльності позивача без членства у Професійній асоціації реєстраторів і депозитаріїв (ПАРД) та, як наслідок, пов'язаністю витрат на членські внески з виробничою діяльністю товариства, у цьому випадку такі витрати потрібно кваліфікувати як суми валових витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку із здійсненням господарської діяльності позивача, тому дані витрати належать до складу валових витрат на підставі п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

З приводу заниження позивачем податкових зобов'язань із податку на додану вартість колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає таке.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач на договірній основі надавав консультаційні послуги з питань обігу цінних паперів та корпоративного управління.

Відповідно до положень пп. 3.2.1 п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість операції з реєстраторської діяльності на ринку цінних паперів.

Згідно з п. 2 розділу ІІ Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17.10.2006 року № 1000, консультування з питань обігу цінних паперів та обліку прав власності на них належить до інформаційно-реєстраторських функцій реєстроутримувача.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що надання позивачем консультаційних послуг слід розцінювати як реєстраційну діяльність на ринку цінних паперів, а тому такі операції не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Стосовно включення позивачем до складу валових витрат коштів на поштові витрати, судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання договору від 16.12.2004 року №7 на ведення реєстру власників іменних цінних паперів позивач (Реєстратор) надавав ВАТ «СВІТ» (Емітенту) послуги з інформаційного та організаційного забезпечення проведення чергових загальних зборів акціонерного товариства, зокрема, послуги із запрошення відповідно до законодавства та Статуту Товариства (Емітента) всіх акціонерів для участі у зборах.

Витрати на поштові відправлення, підтверджуються наданими позивачем рахунками-фактурами. Виконання замовлення позивачем підтверджується також актами здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Отже, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач, надаючи послуги з інформаційного та організаційного забезпечення проведення загальних зборів Емітента, що включали розсилку повідомлень акціонерам про дату проведення зборів, виконував замовлення Емітента, а не здійснював торгівлю конвертами та марками.

Враховуючи викладене, юридично правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем необґрунтовано, оскільки останнім не доведено фактів допущення порушень вимог податкового законодавства позивачем.

З огляду на встановлені судами обставини, зважаючи на правові норми, що регулюють спірні правовідносини, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновки судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено законні і обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області відхилити, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18.06.2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2014 року у справі № 0870/675/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

О.А.Моторний