Ухвала

від 07.09.2015 по справі 823/3352/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2015 року м. Київ К/800/26725/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Моторного О.А., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Черкаському районі Головного управління Міндоходів у Черкаській області

на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 12.12.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2014 року

у справі № 823/3352/13-а

за позовом Колективного підприємства «Черкасигазбуд» ім. В.А. Бабанського

до Державної податкової інспекції у Черкаському районі Головного управління Міндоходів у Черкаській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Колективне підприємство «Черкасигазбуд» ім. В.А. Бабанського звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Черкаському районі Головного управління Міндоходів у Черкаській області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 12.12.2013 року у справі №823/3352/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2014 року, позов задоволено повністю. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 19.08.2013 року №0000502200, №0000512200.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки позивача щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «ВТП «Алексгруп» за лютий-березень 2012 року відповідачем складено акт від 01.08.2013 року №7/22-010/3335729, яким встановлено порушення пп. 138.1.1 п. 138.1, п.138.2 ст. 138; пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 267 009, 00 грн., а також п.п. 198.2, 198.3, 198.4, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 254 294, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 19.08.2013 року: - №0000502200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 333 761, 25 грн., з яких за основним платежем - 267 009, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 66 752, 25 грн.; - №0000512200, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 317 867, 50 грн., з яких за основним платежем - 254 294, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 63 573, 50 грн.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень стали висновки податкового органу щодо непідтвердження реальності господарських правовідносин між позивачем та його контрагентом ТОВ «ВТП «Алексгруп».

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо безпідставності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень у зв'язку із відсутністю в діях позивача порушення вимог податкового законодавства.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, зважаючи на таке.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Податкового кодексу України.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у лютому та березні 2012 року позивач мав господарські правовідносини із ТОВ «ВТП «Алексгруп» щодо поставки труб ізольованих на підставі договору поставки від 17.02.2012 року №170212.

Суди попередніх інстанцій також встановили, що придбані позивачем труби ізольовані в подальшому були використані для будівництва газопроводу високого тиску на підставі договору підряду від 16.02.2012 року, укладеного між позивачем (підрядник) та ПАТ «Миронівський хлібопродукт» (замовник). При цьому суди взяли до уваги такі наявні у матеріалах справи документи: довідку від 05.12.2013 року №326, видану директором ВП «Комбікормовий комплекс «Ладижинський» ПАТ «Миронівський хлібопродукт» - замовника робіт, що підтверджує виконання позивачем робіт з будівництва газопроводу у повному обсязі, після чого цей об'єкт введено в експлуатацію; робочий проект будівництва; акти розбивки і передачі траси газопроводу, що свідчать про використання придбаних труб.

Крім того, фактичне здійснення поставок між позивачем та ТОВ «ВТП «Алексгруп» підтверджується наявними у матеріалах справи документами: виписками з руху коштів на рахунку позивача, податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, квитанціями, рахунками-фактурами, паспортами та сертифікатами якості на труби, договором підряду, довідкою про вартість та актами приймання виконаних робіт, податковими деклараціями, прибутковими накладними, витягом з книги обліку відомостей, балансом з додатками, робочим проектом будівництва, журналом зварювальних робіт, протоколами, актами огляду прихованих робіт, посвідченнями про відрядження, виписками з наказів із додатками.

Щодо тверджень скаржника, що відповідно до видаткової накладної від 24.02.2012 року №РН-0000019 та товарно-транспортної накладної від 24.02.2012 року №24/02-1 ТОВ «ВТП «Алексгруп» труби з антикорозійною ізоляцією (1467,9 пог. м.) поставлені КП «Черкасигазбуд» - 24.02.2012 року, у той час відповідно до технічного паспорту від 26.02.2012 року №9495/12 нанесення на стальні труби антикорозійної ізоляції здійснювалося пізніше - 25.02.2012 року та 26.02.2012 року, то суди попередніх інстанцій з'ясували, що відповідачем не надано графіку роботи ТОВ «ВТП «Алексгруп», у т.ч. у вихідні дні, не співставлено залежності дати на паспортах, проведення вхідного контролю сталевих труб і сертифікатах, що складено іншими суб'єктами господарювання, до відповідного часу відображення здійснених операцій у обліку позивача.

З приводу доводів відповідача, що у наданих до перевірки товарно-транспортних накладних не вказано номер подорожнього листа, ідентифікаційних кодів відправника вантажу і вантажоодержувача, вид перевезень, не зазначено точно адреси пункту навантаження та розвантаження, номер маршруту, не зазначено прізвища, ініціалів матеріально-відповідальної особи, що отримала товар, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що вказані обставини не є безумовним свідченням не здійснення господарської операції, оскільки окремі недоліки в оформлені документів за наявності інших первинних документів, якими підтверджується факт реального придбання платником податків товарів/послуг, не можуть розглядатися як підстави для висновку про відсутність реального здійснення господарських операцій.

Разом із тим, стосовно неперебування ТОВ «ВТП «Алексгруп» за юридичною адресою та доводів відповідача про відсутність у ТОВ «ВТП «Алексгруп» необхідних умов для ведення господарської діяльності: основних фондів, технічного персоналу у необхідній кількості, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів у необхідній кількості, то з цього приводу суд касаційної інстанції вказує, що така позиція податкового органу правомірно не прийнята судами попередніх інстанцій до уваги, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від їх господарських та виробничих можливостей.

Суд касаційної інстанції у цьому випадку також зазначає про персональну відповідальність кожного платника за ведення податкового обліку. Відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Встановлено, що на час виконання операцій поставки ТОВ «ВТП «Алексгруп» було зареєстроване в ЄДРПОУ та було платником податку на додану вартість.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність віднесення позивачем відповідних сум до складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість відповідно до первинних документів, які складені на виконання умов договірних відносин позивача із його контрагентом ТОВ «ВТП «Алексгруп».

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом ТОВ «ВТП «Алексгруп» мали реальний характер.

Відтак, юридично правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем необґрунтовано, оскільки останнім не доведено фактів допущення порушень вимог податкового законодавства позивачем.

Отже, з огляду на встановлені судами обставини, зважаючи на правові норми, що регулюють спірні правовідносини, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанції ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Черкаському районі Головного управління Міндоходів у Черкаській області відхилити.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 12.12.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2014 року у справі № 823/3352/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

О.А.Моторний