Постанова

від 09.09.2015 по справі 916/448/15-г

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2015 року Справа № 916/448/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М., суддівПолянського А.Г., Фролової Г.М. розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Ренесанс-92", м. Одеса на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 18.06.2015 року у справі господарського суду Одеської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Ренесанс-92", м. Одеса доПриморської районної адміністрації Одеської міської ради, м. Одеса за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1. Одеської міської ради, м. Одеса; 2. Виконавчого комітету Одеської міської ради, м. Одеса; 3. Комунального підприємства "Житлово-комунальний сервіс "Порто-Франківський", м. Одеса прозобов'язання вчинити певні дії

за участю представників

позивача: Беседков О.Г.,

відповідача: Маркіна С.І.,

третьої особи-1: не з'явився,

третьої особи-2: не з'явився,

третьої особи-3: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ренесанс-92" (далі за текстом - ТОВ "Ренесанс-92") звернулось до господарського суду Одеської області з позовом (заява про збільшення розміру позовних вимог від 02.04.2015 року законно не прийнято судом після початку розгляду спору по суті на підставі ст. 22 ГПК України) до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради (далі за текстом - Райадміністрація) про зобов'язання відповідача продовжити строк дії Договору на управління жилим та нежилим фондом, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Одеси від 11.03.2004 року на тих же умовах та на той же строк, зазначених у Договорі від 11.03.2007 року, шляхом підписання з ТОВ "Ренесанс-92" додаткової угоди до Договору на управління житловим та не житловим фондом від 11.03.2004 року в редакції, запропонованій позивачем.

Рішенням господарського суду Одеської області від 10.04.2015 року залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.06.2015 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що оскільки Договір на управління жилим та нежилим фондом, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Одеси від 11.03.2004 року, нотаріально не посвідчувався і не було здійснено його державну реєстрацію, вказаний правочин є нікчемним і не створює жодних юридичних наслідків, а тому і не може регулювати відносини сторін або бути пролонгованим.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, ТОВ "Ренесанс-92" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 10.04.2015 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.06.2015 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідачем та третіми особами відзивів на касаційну скаргу подано не було.

Розпорядженням від 07.09.2015 року № 03-05/1348 сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Сибіга О.М., судді - Полянський А.Г., Фролова Г.М.

В судовому засіданні представник позивача просив касаційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду Одеської області від 10.04.2015 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.06.2015 року - скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, а представник відповідача проти доводів касаційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

Третіх осіб згідно з приписами ст. 111 4 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак вони не скористались передбаченим законом процесуальним правом на участь в розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представників сторін, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 11.03.2004 року Приморською районною адміністрацією виконавчого комітету Одеської міської ради та малим підприємством фірма "Ренесанс-92 ЛТД", правонаступником якого є ТОВ "Ренесанс-92" (п.1.1 Статуту та розподільчий баланс на 12.08.2010 року) було укладено Договір на управління жилим та нежилим фондом, що належать до комунальної власності територіальної громади м. Одеси (далі за текстом - Договір), згідно з умовами якого Райадміністрація передає, а МП фірма "Ренесанс-92 ЛТД" приймає в управління, експлуатацію жилий та нежилий фонд (дома, будівлі, споруди, приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади м. Одеси та розташований у Приморському районі м. Одеси у межах вулиць, згідно переліку - дислокації домів (майно) (Додаток № 1) та характеристикою споруд (Додаток № 2), які є невід'ємною частиною цього Договору.

Відповідно до п. п. 2.2.2, 2.4.1, 2.4.2, 2.4.3, 2.4.5 Договору сторони погодили, що майно вважається переданим з моменту підписання Договору. Фірма зобов'язалась прийняти від Райадміністрації майно, управляти та здійснювати експлуатацію майна, забезпечуючи ефективне управління, експлуатацію, використання, відновлення та збереження майна на високому рівні та за якістю не нижче результатів за час проведення експерименту 1994 - 2000 років, забезпечувати ремонт та утримання жилого фонду у відповідності з технічними нормами експлуатації жилого фонду, планом капітального ремонту УЖКГ, нормативами місцевих органів влади, і поточний ремонт в обсягах дохідної статті кошторису. Забезпечувати поточний ремонт жилого та нежилого фонду згідно кошторису, як власними силами, так й підрядними організаціями, за рахунок коштів, які надходять на рахунок від квартирної, орендної плати, ВЕВ та інших платежів .

Згідно з п. п. 3.1, 3.2, 3.3, 3.4 Договору сторони узгодили, що за виконання його умов фірма щомісячно отримує менеджерську винагороду у розмірі 3 відсотків від валового доходу, який буде отримано від експлуатації жилого та нежилого фонду. Отримані від передачі в оренду комунального майна відрахування від оренди комунального майна належать фірмі за винятком коштів, які підлягають відрахуванню до місцевого бюджету, визначених відповідно до вимог чинного законодавства. Кошти, які отримані від оренди комунального майна третіми особами, залишаються у розпорядженні фірми та використовуються на виконання функцій, передбачених цим Договором, на реконструкцію, розвиток основних фондів та соціальні потреби колективу. Всі інші доходи отримані від управління майном належать фірмі.

В п. п. 7.1, 7.6, 8.1, 8.4 Договору сторони погодили, що цей Договір укладено на 10 років та він діє з 01.01.2004 року до 01.01.2014 року або до настання обставин, зазначених в п. 7.2 Договору, в тому числі у випадку відмови Райадміністрації від Договору. Реорганізація Райадміністрації чи фірми не може бути підставою для зміни умов чи припинення його дії. В такому випадку права та обов'язки переходять до правонаступників. Договір підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації. Договір вважається продовженим, на той самий строк та тих самих умовах, якщо ні одна зі сторін не оголосила та не довела до відома іншої сторони про закінчення строку дії цього Договору за місяць до його закінчення.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Статтею 1029 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника або вказаної ним особи (вигодонабувача).

Відповідно до ч. 2 ст. 1031 Цивільного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент укладання Договору від 11.03.2004 року) договір управління нерухомим майном підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.

Також, в п. 8.1 Договору на управління жилим та нежилим фондом, що належать до комунальної власності територіальної громади м. Одеси від 11.03.2004 року сторони узгодили, що цей Договір підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.

Однак, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що вказаний Договір нотаріально не посвідчено і не було здійснено державну реєстрацію.

Згідно з ч. 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 220 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

В ч. 6 п. 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 року № 11 роз'яснено, що не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими), зокрема: відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення, не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що оскільки Договір на управління жилим та нежилим фондом, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Одеси від 11.03.2004 року, нотаріально не посвідчувався і не було здійснено його державну реєстрацію, вказаний правочин є нікчемним і не створює жодних юридичних наслідків, а тому і не може регулювати відносини сторін або бути пролонгованим.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Поряд з цим, колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що доводи ТОВ "Ренесанс-92", викладені у касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм та не спростовують законних і обгрунтованих висновків судів попередніх інстанцій.

Відповідно до п. 1 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.06.2015 року у справі № 916/448/15-г - залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіА.Г. Полянський Г.М. Фролова