Постанова

від 08.10.2009 по справі 24/224-08

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

24/224-08

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 08 жовтня 2009 р.                                                                                    № 24/224-08  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В.

суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О.

розглянувши матеріали касаційного подання Заступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Харківської міської ради

на  рішення Господарського суду Харківської області від 20.01.09

у  справі№24/224-08

за позовомПриватного підприємства "Термо-9"

доХарківської міської ради

провизнання права власності

В судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача і відповідача: не з'явились, повідомлені належно про час і місце розгляду касаційної скарги;

від прокуратури: Івченко О.А. –ст. прокурор відділу Генеральної прокуратури України, посв. №194.

Приватним підприємством "Термо-9" у грудні 2008 року заявлений позов до Харківської міської ради про визнання за підприємством права власності на нежитлову будівлю загальною площею 91,3 кв.м, розташовану в місті Харкові на Мереф'янському шосе, 20А, літ. "В-1". В обґрунтування своїх вимог, позивач зазначав, що ним самочинно збудована вказана будівля, проте, в подальшому будівництво об'єкта узгоджено з Червонозаводським районним відділом міста Харкова ГУМНС України в Харківській області та Червонозаводською районною санітарно-епідеміологічною станцією міста Харкова. Окрім того, будівництво не порушує прав та інтересів інших осіб.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 20.01.09, ухваленим суддею Плаховим О.В., позовні вимоги задоволено. Суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання за позивачем права власності на спірне майно. Судом враховані висновки органів влади щодо можливості оформлення самовільно збудованого нерухомого майна. Рішення суду обґрунтоване приписами статей 15, 16, 319, 320, 322, 331, 376 Цивільного кодексу України, статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", пункту 10 Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна Додатку №1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції від 07.02.02 №7/5.

Заступник прокурора Харківської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням, в якому просить рішення у справі скасувати, а матеріали справи просить скерувати на новий розгляд до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор вказує на порушення судом першої інстанції приписів статей 331, 375, 376 Цивільного кодексу України, статті 124 Земельного кодексу України, статті 25 Закону України "Про оренду землі", статей 24, 29 Закону України "Про планування і забудову територій", пункту 34 статті 26, пункту 2 статті 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Прокурор наголошує на тому, що судом не досліджувалось питання наявності дозвільної документації на будівництво спірного об'єкта та документів, корті засвідчують  здачу об'єкта в експлуатацію. Окрім того, на думку прокурора, судом не з'ясовувалось питання наявності чи відсутності порушення прав інших осіб у зв'язку зі здійсненням позивачем самочинного будівництва.

Від Приватного підприємства "Термо-9" відзиву на касаційне подання судом не отримано.

Від Харківської міської ради відзиву на касаційне подання судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді  Добролюбової Т.В., пояснення присутнього у судовому засіданні прокурора, переглянувши матеріали справи і доводи касаційного подання, перевіривши правильність застосування судом приписів чинного законодавства, зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є вимога Приватного підприємства "Термо-9" до Харківської міської ради про визнання за підприємством права власності на самочинно збудовану будівлю загальною площею 91,3 кв.м, розташовану в місті Харкові на Мереф'янському шосе, 20А, літ. "В-1". Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов передчасного висновку про наявність підстав для визнання за позивачем права власності на самочинно збудоване нерухоме майно. Захист цивільних прав та інтересів забезпечується застосуванням, передбачених Цивільним і Господарським кодексами України, засобів захисту. Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права. Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги котрого звернені до суду який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Об'єктом такого позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою ж позову, є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно. Статтею 328 Цивільного кодексу України унормовано, що право власності набувається на підставах, не заборонених законом та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Загальні засади здійснення будівництва об'єктів нерухомості визначені у статті 375 Цивільного кодексу України, за приписами якої власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Окрім того, згідно приписів статті 25 Закону України "Про оренду землі" орендар має право зводити на орендованій земельній ділянці будівлі і споруди лише за письмовою згодою орендодавця з дотриманням установленого законодавством порядку. За приписами статті 24 Закону України "Про планування і забудову територій" юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад дозвіл на будівництво об'єкта містобудування. Статтею 29 цього ж Закону унормовано, що здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення незазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно з законодавством. Отже, право на забудову земельної ділянки, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою в порядку, передбаченому законом та отримання дозволу на виконання будівельних робіт відповідно до статті 22 Закону України "Про основи містобудування". При цьому, під правом на забудову (будівництво) розуміється можливість користувача земельної ділянки здійснювати на ній будівництво у порядку, встановленому законом. Ухвалюючи рішення у справі, господарський суд не дослідив питання належної правової підстави використання позивачем земельної ділянки, на якій збудовано спірний об'єкт, дотримання позивачем порядку будівництва спірної будівлі, зокрема, наявності у позивача дозвільної документації на будівництво об'єкту, здачі позивачем об'єкта нерухомості в експлуатацію. Недотримання особами, що здійснюють будівництво, вимог, передбаче них статтею 375 Цивільного кодексу України, є підставою для визнання такого будівництва самочинним. Поняття самочинного будівництва, а також правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені в статті 376 вказаного Кодексу, яка є спеціальною в регулюванні спірних правовідносин, оскільки унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створенні нової речі - самочинному будівництві були порушені. Відповідно до вказаної статті житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Отже, суть самочинного будівництва обумовлює презумпцію неможливості виникнення права власності на неправомірно збудований об'єкт. Це означає, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, не набуває права власності на нього, оскільки будівництво було здійснене без дотримання передбаченого законом порядку його здійснення і не може бути законною підставою для виникнення права власності на такий об'єкт. Визнаючи право власності на спірне майно, суд першої інстанції залишив поза увагою приписи пункту 5 статті 376 Цивільного кодексу України,  згідно яких, на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. За цих обставин, суду належало з'ясувати хто є власником земельної ділянки на якій збудована спірна будівля, чи надавав її власник згоду на забудову, чи не заперечує він проти визнання за позивачем права власності на спірний об'єкт, та чи не порушені права інших осіб у зв'язку зі здійсненням позивачем самочинного будівництва. Отже, вирішуючи юридичну долю спірного майна та визнаючи право власності на це майно за позивачем, суд першої інстанції наведених норм матеріального права не врахував, що унеможливлює висновок про підставність задоволення позову. Викладене свідчить про те, що господарським судом не вжито заходів для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, а тому рішення визнається таким, що прийняте за неповно з'ясованими обставинами справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору. Таким чином, доводи, викладені в касаційному поданні про порушення судом вимог чинного законодавства, підтверджуються матеріалами справи. Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Переглянуте рішення цим вимогам не відповідає. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення у справі підлягає скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до Господарського суду Харківської області. При новому розгляді справи судові необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

          ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Харківської області від 20.01.09 у справі №24/224-08  скасувати.

Матеріали справи скерувати для нового розгляду до Господарського суду Харківської області.

Касаційне подання Заступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Харківської міської ради  задовольнити.  

Головуючий     суддя                                                              Т. Добролюбова

                     С у д д і                                                                Т.Гоголь

                                                                                                   В.Швець