Постанова

від 15.10.2009 по справі 7/130-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

7/130-07

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 15 жовтня 2009 р.                                                                                    № 7/130-07  

Вищий господарський  суд України у складі колегії суддів:

Кочерової Н.О., - головуючого,

Харченка В.М.,Черкащенка М.М.,

розглянувши касаційну скаргу ВАТ по газопостачанню та газифікації "Сумигаз"

на постановутана рішення Харківського апеляційного господарського суду від 09.06.2009 рокугосподарського суду Сумської області від 23.03.2009 року

у справі господарського судуСумської області

за позовомВАТ по газопостачанню та газифікації "Сумигаз"

доТОВ "Інвестор-96"

простягнення заборгованості у розмірі 1 100 000,00 грн.

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:Симоненко В.Г.,

- відповідача:Руденко О.М., Шатохіна О.І.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2007 року ВАТ по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" звернулось до господарського суду з позовом до ТОВ "Інвестор-96" про стягнення 1 260 000,00 грн. заборгованості за векселем.

Заявою від 17.11.2008 року позивач зменшив позовні вимоги, відповідно з якою, просив стягнути з відповідача 1 100 000,00 грн. заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані правом позивача на стягнення вексельної суми за втраченими векселями.

Рішенням господарського суду Сумської області від 23.03.2009 року в позові відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 09.06.2009 року рішення місцевого господарського суду від 23.03.2009 залишено без змін, а апеляційна скарга –без задоволення.

Судові рішення мотивовані недоведеністю обставин, за наявності яких позивачем заявлені вимоги про стягнення вексельних сум.

Не погоджуючись з прийнятою постановою ВАТ по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 09.06.2009 року та рішення господарського суду Сумської області від 23.03.2009 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконної постанови.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до договору міни та акту прийому-передачі векселів від 27.11.2001 року, відповідач передав позивачу прості векселі, емітовані відповідачем 21.11.2001 року, №№783378584151, 783378584152, 783378584155, 783378584156, 783378584157, 783378584158, 783378584159 кожний на суму 160 000,00 грн. та вексель № 783378584178 на суму 140 000,00 грн., всього на суму 1 260 000,00 грн. із кінцевим терміном пред'явлення векселів до оплати 22.11.2005 року.

Рішенням апеляційного суду Сумської області у цивільній справі № 22-Ц-216 2007 від 13.02.2007 року визнано недійсними прості векселі емітовані відповідачем №№783378584151, 783378584152, 783378584155, 783378584156, 783378584157, 783378584158, 783378584159, кожний на суму 160 000,00 грн. та вексель №783378584178 на суму 140 000,00 грн., передані 27.11.2001 року ТОВ "Інвестор-96" позивачу; відновлено право ВАТ по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" на втрачені векселі та зобов'язано відповідача видати нові векселі замість визнаних недійсними, встановивши термін пред'явлення їх до оплати 31.05.2007 року.

Ухвалою Верховного Суду України від 15.08.2007 року рішення апеляційного суду Сумської області від 13.02.2007 року скасовано, справу направлено на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи, ухвалою апеляційного суду Сумської області від 23.09.2008 року було скасовано рішення Ковпаківського районного суду м.Суми від 02.06.2008 року про відмову в позові ВАТ по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" до ТОВ "Інвестор-96" про визнання недійсними векселів та відновлення прав на втрачені речі, заяву ВАТ по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" –залишено без розгляду.

Відповідно до ч. 4 ст. 35 ГПК України, рішення з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору

Предметом уточнених позовних вимог у даній господарській справі є вимога позивача про стягнення 1 100 000,00 грн. вексельної суми за емітованими відповідачем векселями, які позивачем втрачені.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про обіг векселів в Україні" законодавство України про обіг векселів складається із Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (далі - Уніфікований закон), з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції, та із Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів, Закону України "Про цінні папери і фондову біржу", Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі", Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі", Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів", цього Закону та інших прийнятих згідно з ними актів законодавства України.

Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем (ч. 3 ст. 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні").

Як було встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, спір у даній справі стосується стягнення заборгованості в сумі 1 100 000,00 грн. у зв'язку з втратою позивачем веселів на вказану суму, які передавались за угодою міни.

Згідно ст. 11 Закону України "Про обіг векселів", платіж за втраченим векселем може бути здійснений за умови встановлення права власності на нього в порядку, визначеному законом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень (ст. 33 ГПК України).

Враховуючи, що позивачем не було доведено факту втрати векселів, колегія суддів погоджується з висновками попередніх судів про відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за втраченими векселями.

Відповідно до статті 194 ЦК України, цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила  (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.

Тому, здійснення або передача посвідчених цінним папером прав можливе тільки за умови його пред'явлення.

Враховуючи вищевикладене, приписи зазначених статей, судова колегія погоджується з висновком господарських судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та стягнення спірних сум, оскільки векселів, які б підтверджували наявність грошового зобов'язання відповідача перед позивачем судам надані не були, а втрата цих векселів позивачем не доведена.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

На підставі вищевикладеного, оскаржувані судові рішення є повними, законними та обґрунтованими, винесеними з дослідженням всіх обставин справи в сукупності, при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, а тому судова колегія не вбачає підстав для їх зміни чи скасування. Щодо доводів, викладених в касаційній скарзі, то вони є необґрунтованими і такими, що не спростовують висновків суду покладених в основу судових рішень.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 09.06.2009 року та рішення господарського суду Сумської області від 23.03.2009 року у справі №7/130-07 залишити без змін.

Головуючий, суддя                                                                 Н. Кочерова

Судді                                                                                          В.Харченко

М. Черкащенко