Постанова

від 14.10.2009 по справі 15/184-09

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

15/184-09

 Україна

 Харківський апеляційний господарський суд

 ПОСТАНОВА

  ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" жовтня 2009 р.                                                           Справа № 15/184-09  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя , судді  ,   

при секретарі Пироженко І.В.

за участю представників сторін:

позивача - Молібог Ю.М. (дов. № 29 від 13.10.2009р.)

відповідача -  не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Східно-будівельне об'єднання", м. Суми (вх. № 2701 С/3) на рішення господарського суду Сумської області від 06.08.09р. по справі № 15/184-09

за позовом Приватного комерційно-виробничого підприємства "Lemax", м. Суми

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Східно-будівельне об'єднання",                                            м. Суми

про стягнення 8151,51 грн., -

встановила:

У червні 2009 року Приватне комерційно-виробниче підприємство "Lemax" (м. Суми) звернулось до господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Східно-будівельне об'єднання" (м. Суми) про стягнення  4237,74 грн. основного боргу по договору купівлі-продажу б/н від 03.11.2008р., 63,57 грн.  інфляційних збитків, 73,14 грн. 3% річних, 4449,90 грн. пені та суми судових витрат по справі.

В процесі розгляду справи позивач в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України звернувся із клопотанням за № 22 від 24.07.2009р., в якому уточнив свої вимоги та просив суд стягнути з відповідача 3564,90 грн. основного боргу, 49,90 грн. інфляційних збитків, 44,24 грн. 3% річних, 353,99 грн. пені, а також суму  судових витрат по справі.

Рішенням господарського суду Сумської області від 06.08.2009р. по справі № 15/184-09 (суддя Резніченко О.Ю.) позовні вимоги задоволені частково та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Східно-будівельне об'єднання” на користь Приватного комерційно-виробничого підприємства” 3564,90 грн. основного боргу, 49,90 грн.  інфляційних збитків, 44,24 грн. 3% річних, 353,99 грн. пені, 102,00 грн. витрат по держмиту та 312,15 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення 40,00 грн. вартості послуг за внесення до Єдиної бази інформації щодо кредитора –в позові відмовлено.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення та неправильне застосування судом норм процесуального права, просить рішення господарського суду Сумської області від 06.08.2009р. по справі № 15/184-09 скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Позивач у своїх запереченнях по апеляційній скарзі вважає рішення законним та обґрунтованим та просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу відповідача –без задоволення.

Представник відповідача –заявника апеляційної скарги у судове засідання 13.10.2009р. не з'явився, причини неявки ні позивачу ні суду апеляційної інстанції невідомі.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови  для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, а також з огляду на те, що явку  представників сторін у дане судове засідання не визнано обов'язковою, позицію відповідача викладено в апеляційній скарзі і він не був позбавлений права надати суду апеляційної інстанції додаткові письмові докази в обґрунтування своїх вимог і заперечень та мав на це достатньо часу, в зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Східно-будівельне об'єднання" (м. Суми) за наявними у ній матеріалами.

Заслухавши уповноваженого представника позивача, який просив оскаржене рішення залишити без змін, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи та встановлено господарським судом, 03 листопада   2008 року між позивачем та відповідачем укладено договір купівлі-продажу (далі - Договір),  відповідно до пункту 1.1. якого позивач зобов'язався поставити («Продавець»), а відповідач («Покупець») в свою чергу зобов'язався оплатити та отримати метал (далі - товар) відповідно рахунку, видаткової та податкової накладних, які є невід‘ємною частиною даного Договору.

Вартість Договору складає 4237,74 грн. (пункт 2.5.).

Відповідно до пункту 3.2. Договору товар є прийнятим покупцем по кількості та якості після підписання видаткової накладної сторонами по даному Договору.

На виконання умов Договору позивач виставив рахунок за № 606 від 15.08.2008р. на оплату товару на суму 4237,74 грн. та поставив відповідачу відповідно до накладної № 523 від 03.11.2008р. товар на суму 4237,74 грн., що підтверджується довіреністю на отримання товару за № 40 від 30.10.2008р., виданої відповідачем на ім‘я Дубровського В.М.

Стаття 530 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), а  якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред‘явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-якій час. Боржник повинен виконати такий обов‘язок у семиденний строк від дня пред‘явлення вимоги, якщо обов‘язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи те, що відповідач за отриманий товар не розрахувався, позивач відповідно до вимог вказаної норми направив на його адресу претензію за № 31 від 10.12.2008р. (докази належного направлення наявні в матеріалах справи) з вимогою погасити заборгованість за переданий товар у сумі 4237,74 грн., але відповідач залишив вказану вимогу без відповіді та без будь-якого реагування.

Із матеріалів справи вбачається, що станом на 01 січня 2009 року уповноваженими представниками сторін підписано та скріплено печатками підприємств акт звірки взаєморозрахунків, відповідно до якого, сальдо на користь позивача складає 4237,74 грн.  

В ході розгляду справи позивачем зменшено позовні вимоги (клопотання № 22 від 24.07.2009р.) та в зв'язку зі сплатою 09.06.2009р. відповідачем частини суми боргу в розмірі 672,84 грн., позивачем заявлено до стягнення 3564,90 грн. основного боргу, 49,90 грн.  інфляційних збитків, 44,24 грн. 3% річних, 353,99 грн. пені, 102,00 грн. держмита, 312,50  грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 40,00 грн.  вартості послуг за внесення до Єдиної бази інформації щодо кредитора. Дане клопотання прийнято судом до розгляду.

Оцінивши наявні у справі матеріали господарський суд визначився, що в порушення договірних умов, відповідач свої зобов'язання по сплаті за отриманий товар виконав неналежним чином, що призвело до утворення заборгованості, яка підтверджується наданими до справи доказами і відповідачем не погашена, а тому дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості з відповідача в сумі 3564,90 грн.

Згідно зі статтями 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено: боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до загальних засад відповідальності учасників господарських відносин, сторони у пункті 4.1. Договору сторони передбачили, що у випадку порушення умов оплати згідно даного Договору Покупець (відповідач) виплачує Продавцю (позивачу) пеню у розмірі 0,5 % від суми даного Договору за кожний день затримки платежу.

Враховуючи те, що відповідач прострочив виконання свого зобов'язання по оплаті вартості товару, а нарахований позивачем розмір пені від суми заборгованості відповідає вимогам розділу V Господарського кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР  та заявлений позивачем в межах шестимісячного терміну, тому господарський суд задовольнив вимогу про її стягнення в сумі 353,99 грн.  

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Скориставшись своїм правом та відповідними приписами чинного цивільного законодавства позивач у даній справі заявив вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 49,90 грн. та 3 % річних 44,24 грн., які задоволені господарським судом, з посиланням на їх законність та обґрунтованість.

Крім того, господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення 40,00 грн. витрат по сплаті  вартості послуг за внесення до Єдиної бази інформації відносно кредитора, оскільки зазначена сума не відноситься до обов‘язкових судових витрат у розумінні статей 44-49 Господарського процесуального кодексу України.

З даними висновками повністю погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, оскільки дані висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та наявним матеріалами, що є у справі, їм дана правильна та повна правова оцінка. А відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В силу  статей 4-2,  4-3,  4-7 Господарського процесуального кодексу України  правосуддя  у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом;  сторони та інші особи,  які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами;  судове рішення  ухвалюється  суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Колегія суддів вважає, що господарським судом у повному  обсязі  використано свої  повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного  з'ясування  обставин  справи,  пов'язаних  з предметом доказування у даній справі.

Відповідно до положень статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Так, предметом даного позову є вимога позивача щодо виконання відповідачем зобов'язання, яке виникло в силу договору купівлі-продажу б/н від 03.11.2008р.,  в частині оплати вартості отриманого товару, а підставою позову  -  невиконання  відповідачем  взятих на  себе зобов'язань щодо повної оплати його вартості.

Даний договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обов'язків,  визначених ним та за своєю правовою природою є договором поставки з елементами купівлі-продажу.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України  господарський  договір  є   підставою   виникнення   господарських зобов'язань.

В силу  частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші  учасники  господарських відносин повинні виконувати  господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових  актів,  договору,   а   за   відсутності конкретних  вимог  щодо  виконання  зобов'язання  -  відповідно до вимог,  що у певних умовах звичайно  ставляться. До виконання    господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного  кодексу  України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За загальним правилом, кожна сторона  повинна  вжити  усіх  заходів,  необхідних для належного виконання нею зобов'язання,  враховуючи інтереси  другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У відповідності до  статті  712  Цивільного  кодексу  України  за договором поставки продавець (постачальник),  який здійснює  підприємницьку  діяльність,  зобов'язується  передати  у встановлений   строк   (строки)  товар  у  власність  покупця  для використання його у підприємницької діяльності або в інших  цілях, не пов'язаних з особистим,  сімейним,  домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України покупець  зобов'язаний  оплатити  товар  після  його прийняття  або  прийняття  товаророзпорядчих  документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Колегія суддів вважає, що господарським судом першої інстанції правомірно  встановлено, що отримання відповідачем товару на суму 4237,74 грн. підтверджується наявними у справі  матеріалами, наданими позивачем в обґрунтування його вимог, і цей факт відповідачем не спростований.

Зобов'язанням, відповідно до п. п. 1, 2 ст. 509 цього Кодексу є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України.

Пункт 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Із матеріалів справи випливає, що відповідач своїми діями відносно часткової оплати вартості товару 09.06.2009р. в сумі 672,84 грн., підтвердив виконання позивачем своїх зобов'язань за спірним Договором щодо поставки товару та їх прийняття покупцем, а тому повинен здійснити його повну оплату та сплатити позивачу ще 3564,90 грн.

В силу положень статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання виконано неналежним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені  частиною 3 статті 549 та статтею 625 Цивільного кодексу України. При цьому, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.   

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлені до стягнення з відповідача сума пені в розмірі 353,99 грн. за період з 09.01.2009р. по 09.06.2009р., сума інфляційних втрат в розмірі 49,90 грн., завданих простроченням своїх зобов'язань по сплати вартості отриманого товару, та сума 3% річних в розмірі 44,24 грн. від простроченої до сплати суми за весь період прострочення, які цілком правомірно відшкодовані господарським судом за рахунок відповідача.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду заявник апеляційної скарги у якості підстав для скасування оскарженого рішення у повному обсязі посилається на те, що в порушення приписів статті 83 Господарського процесуального кодексу України та принципу законності, закріпленого статтею 4 цього ж Кодексу та статтею 129 Конституції України, господарський суд вийшов за межі своєї компетенції та самостійно без подання позивачем відповідної заяви про уточнення (зменшення) позовних вимог, зменшив їх розмір.  

Проте вказані посилання не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не змінюють цілком законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції по суті спору, так як спростовуються наявними у справі матеріалами. Так, колегія суддів визначає, що у справі міститься клопотання позивача про залучення до справи уточненого розрахунку позовних вимог (вих. № 22 від 24.07.2009р.), яке у розумінні статті 22 Господарського процесуального кодексу України є  належним чином оформленою заявою позивача  про зменшення позовних вимог (а.с. 31, 34).  Дане клопотання зафіксоване у протоколі судового засідання 27.07.2009р. та йому надано належну правову оцінку судом при винесенні оскарженого рішення. При цьому, слід зазначити, що лист з повідомленням про уточнення суми позову та додатковий розрахунок –уточнення суми позову було надіслано відповідачу в порядку статей 56, 57 Господарського процесуального кодексу України, яке він отримав 22.07.2009р. (а.с. 32-33), через що жодних порушень судом норм процесуального права при винесенні оскарженого рішення колегія суддів не вбачає.

Крім того, мотивуючи вимоги своєї апеляційної скарги відповідач вказує на те, що господарський суд задовольняючи позов в частині стягнення 353,99 грн. пені не перевірив, що розрахунок цих нарахувань здійснено позивачем невірно, оскільки позивач вважає, що пеня за 151 день прострочки повинна складати 353,95 грн., замість 353,99 грн.

Однак наведені відповідачем доводи в якості підстав для скасування оскарженого рішення в означеній частині, за своєю правовою природою є несуттєвими, оскільки допущена позивачем помилка у розрахунку суми пені на 0,04 грн. жодним чином не впливає на правильність прийнятого рішення в цій частині та не може бути підставою для його скасування. Жодних об'єктивних доказів, які б свідчили про недотримання та порушення судом першої інстанції норм процесуального права, відповідачем не надано і у матеріалах справи не міститься.

Між тим, згідно з частиною 3 статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Однак відповідач ні під час вирішення спору у господарському суді  Харківської області, ні під час розгляду його апеляційної скарги не надав жодного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності як своїх заперечень проти позову, так і висловлених у своїй апеляційній скарзі тверджень. В даному випадку колегія суддів вважає необхідним зазначити, що відповідач процесуальним правом захисту своїх інтересів при розгляді справи в суді апеляційної інстанції не скористався, документального та матеріального обґрунтування своєї позиції по справі не надав та будь-яких доказів, що спростовують доводи позивача по суті спору, не представив, і не брав участі у судових засіданнях у даній справі без поважних причин. Такі дії відповідача, на думку колегії суддів,  вочевидь свідчать про недобросовісне використання наданих йому процесуальних прав та фактично спрямовані на свідоме затягування судового процесу.

Таким чином, колегія суддів вважає, що господарський суд Харківської області відповідно до наданих йому сторонами у справі документально оформлених доказів, забезпечив додержання вимог статті 43 Господарського процесуального Кодексу України, а позивач згідно з чинним цивільним та господарським законодавством документально обґрунтував правомірність своїх позовних вимог до відповідача та довів суду, що відповідачем, в порушення вимог укладеного між ними Договору та чинного законодавства оплата вартості отриманого відповідачем товару здійснена не в повному обсязі. Наведені відповідачем в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами. Його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення господарського суду Сумської області від 06 серпня 2009 року по справі № 15/184-09    відповідає чинному законодавству та фактичним обставинам справи, а доводи відповідача, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для його  скасування.

На підставі викладеного та керуючись частиною 1 статті 174, частиною 1 статті   193 Господарського кодексу України, статтями 509, 525, 526, 549, 599, 610, 611, 612, 625, 692, 712 Цивільного кодексу України, статтею 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, статтями 4-2,  4-3,  4-7, 32, 33, 43, 44, 49, 99,101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду, -

постановила:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Східно-будівельне об'єднання" (м. Суми) залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 06 серпня 2009 року по справі № 15/184-09 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в місячний термін.

Повний текст постанови підписано 15 жовтня 2009 року.

         Головуючий суддя                                                                      

                                 Судді