Постанова

від 16.09.2015 по справі 906/161/15

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2015 року Справа № 906/161/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Гудак А.В. , суддя Філіпова Т.Л.

при секретарі Максютинська Д.В

за участю представників сторін:

від прокуратури: ОСОБА_1;

від позивача 1: представник не з'явився;

від позивача 2: представник не з'явився;

від відповідача: представник не з'явився;

від Третьої особи: представник не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Союз-Граніт" на рішення господарського суду Житомирської області від 06.05.15р. у справі № 906/161/15

за позовом Прокурора Олевського району в інтересах держави в особі

Позивача 1: Житомирської обласної державної адміністрації

Позивача 2: Олевської районної державної адміністрації (м.Олевськ, Житомирська область)

до: ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Союз-Граніт"

(с. Кишин, Олевський район, Житомирська область)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Кишинської сільської ради Олевського району

(с. Кишин, Олевський район, Житомирська область)

про зобов'язання повернути земельну ділянку площею 4,2060 га;

зобов'язання привести спірну земельну ділянку у стан придатний для її використання

ВСТАНОВИВ :

Прокурор Олевського району Житомирської області (надалі - Прокурор) в інтересах держави в особі Житомирської обласної державної адміністрації (надалі - Позивач 1) та Олевської районної державної адміністрації (надалі - Позивач 2) звернувся в господарський суд Житомирської області з позовною заявою (том 1, а.с. 3-8) до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Союз-Граніт» (надалі - Відповідач) в якій просить: зобов'язати Відповідача повернути земельну ділянку площею 4,2060 га, до земель запасу Кишинської сільської ради Олевського району Житомирської області, індексно-кадастровий номер 1824484000:03:000:0428, нормативно-грошовою оцінкою 1044350 за актом приймання-передачі з Позивачем 2; зобов'язати Відповідача привести спірну земельну ділянку у стан, придатний для її використання за цільовим призначенням шляхом проведення рекультивації відповідно до Робочого проекту із землеустрою щодо рекультивації порушених земель після проведення дослідно-промислової розробки.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 30 березня 2015 року (том 1, а.с. 162-163), з підстав, висвітлених у даній ухвалі, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Кишинську сільську раду Олевського району(надалі - Третя особа).

Рішенням господарського суду Житомирської області від 6 травня 2015 року (том 1, а.с. 190-193) з підстав, вказаних у цьому рішенні, позов задоволено. Зобов'язано Відповідача у 30-денний строк, з дня набрання рішенням законної сили, повернути земельну ділянку площею 4,2060 га до земель запасу Третьої особи, індексно-кадастровий номер 1824484000:03:000:0428, за актом приймання-передачі з Позивачем 2; зобов'язати Відповідача у 30-денний строк, з дня набрання рішенням законної сили, привести земельну ділянку площею 4,2060 га, індексно-кадастровий номер 1824484000:03:000:0428 у стан, не гірший порівняно з тим, у якому її було одержано в оренду. Також, даним рішенням покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 436 грн. судового збору.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 14 травня 2015 року (том 1, а.с. 198), з підстав, висвітлених у даній ухвалі, було виправлено описку шляхом виключення в пунктах 2, 3 резолютивної частині рішення слова «зобов'язати».

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Відповідач звернувся з апеляційною скаргою (том 2, а.с. 4-8) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Житомирської області від 6 травня 2015 року по справі № 906/161/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом не в повному обсязі з'ясовано обставини справи, які мають значення для справи, що призвело до прийняття рішення з порушення норм процесуального та матеріального права. Крім того, Відповідач як на підставу скасування рішення суду посилається на те, що на виконання пункту 8 договору Відповідач звернуся до Позивача 1 про продовження договору оренди землі. До листа була додана додаткова угода щодо поновлення договору оренди, зазначений лист був отриманий Позивачем 1 - 29 серпня 2014 року. Також, апелянт зазначає, що спірна земельна ділянка вже була відведена Відповідачу і знаходиться у його користуванні на підставі договору оренди, а спеціальний дозвіл на користування надрами дає право на використання надр, а не використання земельної ділянки, тому, на думку апелянта, дана земельна ділянка могла знаходитися в оренді у Відповідача, що не суперечить діючому законодавстві.

Ухвалою суду від 2 липня 2015 року (том 2, а.с. 2) було поновлено пропущений строк на подання Відповідачем апеляційної скарги на рішення суду і прийнято апеляційну скаргу Відповідача до провадження та призначено її до розгляду на 19 серпня 2015 року на 15 годину 10 хвилин.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 19 серпня 2015 року, з підстав, висвітлених у даній ухвалі, було продовжено строк розгляду апеляційної скарги та було відкладено розгляд скарги на 16 вересня 2015 року.

Прокурор подав відзив на апеляційну скаргу з додатками (том 2, а.с. 41-49; 85-93) в якому, з підстав вказаних у даному відзиві, просить суд залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Позивач 2 подав відзив на апеляційну скаргу (том 2, а.с. 59-65), в якому з підстав висвітлених в цьому відзиві, заперечує проти доводів зазначених в апеляційній скарзі та просить залишити рішення господарського суду Житомирської області без змін.

Представники Позивача 1, Позивача 2, Відповідача, Третьої особи в судове засідання від 16 вересня 2015 року не з'явилися. Про дату, час та місце розгляду справи Позивач 1, Позивач 2, Відповідач, Третя особа належним чином повідомлені, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (том 3, а.с. 95-98). Причини неявки своїх представників не повідомили. Жодних клопотань від Позивача 1, Позивача 2, Відповідача щодо відкладення розгляду справи до господарського суду апеляційної інстанції не надходило. В той же час, в ухвалі про прийняття апеляційної скарги до провадження та відкладення розгляду апеляційної скарги відсутні вимоги щодо обов'язкової явки представників сторін.

Крім того, в матеріалах справи міститься заява Третьої особи від 8 липня 2015 року № 85, в котрій Третя особа просить проводити розгляд справи без участі її представника.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного та враховуючи те, що в матеріалах справи містить апеляційна скарга Відповідача, в котрій висвітлена його позиція з приводу винесеного рішення, містить відзив Позивача 2, в котрому також висвітлена його позиція з приводу апеляційної скарги та в площинні приписів статтей 101, частини 1 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників Позивача 1, Позивача 2 та Відповідача, за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні від 16 веерсня 2015 року Прокурор заперечив проти апеляційної скарги, вважає доводи Відповідача необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції - правомірним та законним.

Заслухавши пояснення Прокурора, розглянувши апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, письмові пояснення, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Житомирської області від 6 травня 2015 року по справі № 906/161/15 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача - без задоволення. При цьому, суд виходив з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням голови Позивача 1 № 157 від 10 червня 2010 року (том 1, а.с. 15): уповноважено районні державні адміністрації, за місцем розташування земельних ділянок укласти договори оренди землі з підприємствами та фізичними особами - підприємцями, яким надаються в оренду земельні ділянки; підприємствам, яким надаються сільськогосподарські угіддя для використання їх у цілях, не пов'язаних із сільськогосподарським виробництвом, у двомісячний термін відшкодувати втрати сільськогосподарського виробництва у зазначених розмірах.

Розпорядження голови Позивача 2 № 304 від 22 червня 2010 року (том 1, а.с. 16), на виконання розпорядження голови Позивача 1 від 10 червня 2010 року № 157, було вирішено:

1. Надати в оренду земельну ділянку із земель запасу Третьої особи за межами населених пунктів Відповідачу для геологічного вивчення, в тому числі з дослідно-промисловою розробкою Кишинської ділянки родовища гранітів загальною площею 4,2060 гектарів (пасовища - 2,6984га, кам'янисті місця - 1,5076га);

2. Погодити нормативну грошову оцінку земельної ділянки, яка надається в оренду Відповідачу для геологічного вивчення, в тому числі з дослідно-промисловою розробкою Кишинської ділянки родовища гранітів на території Кишинської сільської ради, поза межами населеного пункту в сумі 1 044 350 грн;

3. Відповідачу у двомісячний термін відшкодувати втрати сільськогосподарського виробництва в сумі 6,879 тис.грн. у таких розмірах: обласній раді-25 відсотків; районній раді-15 відсотків; сільській раді - 60 відсотків.

4. Доручити завідувачці юридичним сектором апарату Позивача ОСОБА_3 укласти договір оренди земельної ділянки з Відповідачем, відповідно до Закону України «Про оренду землі»;

5. Відповідачу провести державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки.

Згідно додатку № 1 до Розпорядження Позивача 1 (том 1, а.с. 17), в переліку підприємств зазначено Відповідача та зазначено ідентифікуючі ознаки даної земельної ділянки.

Як вбачається з матеріалів справи, 24 червня 2010 року між Позивачем 2 та Відповідачем (правонаступником якого згідно Статуту є ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Союз-Граніт"; том 1, а.с. 122-123), укладено договір оренди земельної ділянки (надалі - Договір; том 1, а.с. 18-22).

Відповідно до пункту 1 Договору, Позивач 2 надає, а Відповідач приймає в строкове платне користування земельну ділянку для геологічного вивчення, в тому числі з дослідно-промисловою розробкою гранітів на Кишинському родовищі, яка знаходиться на 0,5 км на схід від околиці с. Кишин Олевського району Житомирської області (за межами населених пунктів Кишинської територіальної громади).

Згідно пункту 2 Договору, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 4,2060 га, у тому числі пасовище - 2, 6984 Га, кам'янисті місця - 1, 5076 Га.

Умовами пункту 8 Договору сторони обумовили, що: Договір укладено строком до 1 жовтня 2014 року; після закінчення строку дії Договору Відповідач має переважне право поновити його на новий строк; у цьому разі Відповідач повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії Договору повідомити письмово Позивача 2 про намір продовжити його дію.

Згідно акту приймання-передачі від 24 червня 2010 року вказана земельна ділянка передана у володіння та користування Відповідача (том 1, а.с. 23).

З акту огляду земельної ділянки загальною площею 4,2060 Га, розташованої за межами населених пунктів на території Третьої особи від 30 січня 2015 року (том 1, а.с. 67) вбачається, що при огляді земельної ділянки було виявлено, що на ній наявний кар'єр розмірами орієнтовно 100х200 м., глибиною до 5 м. Навколо кар'єру знаходяться відвали видобутого каміння, 4 одиниці технологічного транспорту, тимчасові споруди. На території присутній охоронець, який повідомив, що підприємство не працює більше одного місяця. Даний акт підписаний комісією в складі: першого заступника голови Позивача 2 (ОСОБА_4П.), заступником голови Олевської районної ради (ОСОБА_5В.), начальником відділу Держземагенства в Олевському районі (ОСОБА_6І.), секретарем Третьої особи ( ОСОБА_7А.).

Прокурор зважаючи на те, що даний Договір не був пролонгований, а термін його дії закінчився 1 жовтня 2014 року, а тому земельна ділянка підлягала поверненню Відповідачем, та з огляду на те, що за твердженнями Прокурора Відповідач й надалі продовжує користуватися земельною ділянкою, і внаслідок неповернення Відповідачем даної земельної ділянки, органи виконавчої влади позбавлені можливості передати її у користування іншим особам (внаслідок чого порушуються як економічні інтереси держави, так і інтереси місцевої територіальної громади) - подав даний позов в інтересах держави.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об'єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Статтею 80 Земельного кодексу України передбачено, що суб'єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно частини 2 статті 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України передбачено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Статтею 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до статті 93 Земельного кодексу України різновидом права користування є право оренди земельної ділянки, тобто засноване на договорі строкове, платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Частиною 1 статті 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до вимог статті 13 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У відповідності до статті 31 Закону України «Про оренду землі»: договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін; на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом; розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

В силу дії статті 32 Закону України «Про оренду землі», на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Відповідно до частини першої статті 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до пункту 2.17 Постанови Пленуму ВГСУ № 6 від 17 травня 2011 року "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" у вирішенні спорів, пов'язаних з поновленням (пролонгацією) договорів оренди земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, судам слід враховувати положення статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", який набрав чинності з 12 березня 2011 року). Частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою і за відсутності протягом місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі.

За приписами частин 1-5 статті 33 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на час закінчення строку дії договору оренди), по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди на новий строк (поновлення договору оренди). Орендар, який має право скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця у строк, встановлений цим договором, але не пізніше, ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі, додавши до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі проект додаткової угоди. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий проект, за наслідками чого або приймає рішення про поновлення договору оренди, укладаючи з орендарем додаткову угоду, або, за наявності заперечень, направляє орендарю лист-повідомлення про прийняте рішення. Укладена додаткова угода може змінювати умови первісної у разі наявності відповідної згоди сторін.

Разом з тим частиною 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі"» (у відповідній редакції) унормовано ситуацію у випадку, якщо - орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди за відсутності протягом місяця листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на строк та на умовах, визначених попереднім договором; у цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Проаналізувавши наведені вище правові норми, дія котрих направлення на врегулювання відносин з приводу оренди земельної ділянки в розрізі доказів, наявних в матеріалах справи, колегія суду приймає до уваги наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 28 серпня 2014 року Відповідач звернувся до Позивача 1 з листом щодо продовження строку дії Договору (том 1, а.с. 91). В даному листі Відповідач просив розглянути питання та надати інформацію, про те, які необхідно представити документи для продовження Договору. В додатках до даного листа зазначено: копію договору оренди землі; копію договору купівлі-продажу; копію протоколу засновників Відповідача.

Дане повністю спростовує твердження Відповідач, зазначені ним в апеляційній скарзі (том 2, а.с. 6), відносно того, що до зазначеного листа Відповідачем була додана додаткова угода щодо поновлення Договору, і як наслідок твердження Відповідача в цілому щодо поновлення даного Договору.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що пунктом 29 Договору визначено, що Відповідач має першочергове право продовжити дію Договору або укласти його на новий термін, попередивши про це Позивача 2 за один місяць до закінчення строку Договору , а також має першочергове право на викуп земельної ділянки, відповідно до норм діючого законодавства України.

Зважаючи на умови даного пункту Договору в аспекті відсутності в матеріалах справи доказів звернення Відповідача в обумовлені Договором строки з листом-повідомленням про поновлення Договору (з доданим проектом додаткової угоди) саме до Позивача 2 (орендодавця), в колегії суддів відсутні об'єктивні підстави вважати даний Договір поновлений на підставі статті 33 Закону України «Про оренду землі».

При цьому, колегією суддів приймаються до уваги докази повідомлення Відповідача про закінчення строку дії даного Договору та про повернення даної земельної ділянки до земель запасу Третьої особи, а саме: листом від 2 жовтня 2014 року Позивач 2 повідомив Відповідача, що у зв'язку із закінченням терміну дії Договору Відповідачу необхідно з'явитися для підписання акту приймання-передачі об'єкта оренди (том 1, а.с. 63); листами від 24 листопада 2014 року та від 24 грудня 2014 року Позивач 2 також повідомляв Відповідача про необхідність повернення орендованої земельної ділянки та підписання акта приймання-передачі об'єкта оренди (том 1, а.с. 64-65).

Окрім того, в матеріалах справи міститься лист Позивача 1 від 10 листопада 2014 року № 4999/41/2-14 (том 1, а.с. 92) адресований Відповідачу, в котрому Позивач 1 зазначив, що за підсумками засідання прийнято протокольне рішення про відмову у погодженні матеріалів, оскільки у Відповідача відсутні документи, що підтверджують право користування надрами, відсутні матеріали щодо оформлення прав користування надрами, дані про сплату земельного податку - департаменту промисловості, розвитку інфраструктури та туризму облдержадміністрації, відсутні графічні матеріали, у разі ж доопрацювання матеріалів вони будуть повторно внесені на розгляд комісії Позивача 1 по розгляду звернень підприємств, організацій, установ та громадян щодо надання в користування земельних ділянок та водних об'єктів.

З урахуванням усього описаного вище, колегія суддів дійшла висновку, що твердження Відповідача щодо продовження дії Договору оренди у зв'язку з відсутністю заперечень з боку Позивача 2 не мають обґрунтованого та доказового підгрунтя, оскільки, як уже було встановлено вище в даній судовій постанові Позивачем 2 (орендодавцем) у кожному з вищевказаних листів (факт отримання даних листів підтвердив Відповідач під час розгляду справи, про що зазначено в протоколі судового засідання; том 1, на звороті а.с. 188), повідомлялося, що Договір припинив свою дію з 1 жовтня 2014 року та Відповідачу необхідно передати земельну ділянку по акту приймання-передачі

З вищенаведено у даній судовій постанові вбачається, що, оскільки Відповідачем не було виконано ні вимоги статті частини 1-5 статті 33 Закону України "Про оренду землі", щодо направлення проекту додаткової угоди, що не дало можливість Позивачу 2 перевірити його на відповідність вимогам закону та (за необхідності) узгодити з Позивачем істотні умови Договору, ніякої згоди ані Позивача 1 ані Позивача 2 за фактом поновлення Договору на підставі, як зазначає Відповідач, Додаткової угоди не відбулося і не могло відбутися, оскільки відсутній як факт направлення Відповідачем для Позивача 2 такого проекту, так і сама згода орендодавця на продовження дії даного Договору.

Крім того, колегією суддів враховано, що пунктом 35 Договору передбачено, що дія Договору припиняється у разі закінчення строку на якій його було укладено.

Розглядаючи позовну вимогу Прокурора в площинні доводів Відповідача, зазначених в апеляційній скарзі, з приводу дії Договору, колегія судді не приймає доводи Відповідача щодо того, що відсутність спеціального дозволу на користування надрами є підставою для відмови в продовження дії Договору (з огляду на те, як зауважує Відповідач, що спірна земельна ділянка вже була надана Відповідачу і знаходилась у його користування, а спеціальний дозвіл на користування надрами дає лише право на використання надр, а не використання земельної ділянки).

В матеріалах справи міститься спеціальний дозвіл на користування надрами за реєстраційним номером 3632 від 1 жовтня 2009 року (том 1, а.с. 26), котрий виданий Відповідачу для геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки, вид корисної копалини - граніт, строком на п'ять років (до 1 жовтня 2014 року).

Відповідно до статті 18 Кодексу України про надра: надання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством України; земельні ділянки для користування надрами, крім випадків, передбачених статтею 23 цього Кодексу, надаються користувачам надр після одержання ними спеціальних дозволів на користування надрами чи гірничих відводів; місцеві ради при наданні земельної ділянки для розробки родовищ корисних копалин місцевого значення одночасно надають у користування і надра.

Статтею 19 Кодексу України про надра передбачено, що: надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр; право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу.

У відповідності до статті 20 Кодексу України про надра, для геологічного вивчення, в тому числі для дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення, надра надаються у користування без надання гірничого відводу після одержання спеціального дозволу на геологічне вивчення надр.

Відповідно до Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами: строк дії дозволу обчислюється починаючи від дня його реєстрації, якщо в ньому не передбачено інше; дозвіл надається на геологічне вивчення надр, у тому числі дослідно-промислової розробки родовищ, - не більш як на п'ять років.

Відповідно до пункту 1 Договору, дана земельна ділянка надана Відповідачу для геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки гранітів на Кишинському родовищі, яка знаходиться на 0,5 км. на схід від околиці с. Кишин (за межами населених пунктів Кишинської територіальної громади).

Пунктом 16 Договору визначено, що цільове призначення земельної ділянки: землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики та іншого призначення.

Між тим, колегія суддів констатує наступну хронологію подій з приводу оренди даної земельної ділянки.

Відповідно для геологічного вивчення та дослідно-промислової розробки необхідно отримати спеціальний дозвіл на користування надрами, розробити та затвердити проект землеустрою, проект зняття родючого шару грунту, далі необхідно рішення відповідно органу влади про зміну категорії земель з сільськогосподарського призначення на землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики та відповідно сплата відповідних втрат, наявність документів, що посвідчують право на земельну ділянку для потреб пов'язаних з користуванням надрами

Відповідно, колегія суддів дослідивши матеріали справи, зауважує, що у відповідності до Розпорядження Позивача 2 дана земельна ділянка відносить до земель запасу, і до категорії сільськогосподарських земель, водночас, з Договору вбачається, що в процесу укладення Договору категорія даної земельної ділянки була змінена з сільськогосподарського призначення на землі промисловості, транспорту, зв'язку, також пунктом 3 даного Розпорядження було зобов'язано Відповідача у двомісячний термін відшкодувати втрати сільськогосподарського виробництва у зазначених в Розпорядженні розмірах.

В свою чергу, з пункту 1 самого ж Договору вбачається, що дана земельна ділянка була надана Відповідачу саме з метою геологічного вивчення та дослідно-промислової розробки гранітів на Кашинівському родовищі (4,8 Га), котре відповідно й знаходиться на даній орендовані земельній ділянці (4,2060 Га).

Отже, з врахуванням усього описаного вище колегія суддів дійшла висновку, що укладенню Договору (від 24 червня 2010 року) передувало саме отримання Відповідачем спеціального дозволу на користування надрами (від 1 жовтня 2009 року) з приводу якого Відповідачу й було надано відповідну ділянку - ділянка Кашинівського рудовища, котрий відповідно до вимог нормативно-правивих актів припинив свою дію по закінченню строку на який його було видано (на 5 років) без права його продовження, а з правом видачі нового такого дозволу.

Усе вищеописане в своїй сукупності повністю нівелює твердження Відповідача, висвітлені в апеляційній скарзі щодо відсутності зв'язку між спеціальним дозволом на користування надрами та укладеним Договором.

Як вбачається з матеріалів справи, 1 жовтня 2009 року Міністерством охорони навколишнього природного середовища України видано Відповідачу спеціальний дозвіл на користування надрами № 3632 на геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислову розробку Кишинської ділянки, яка знаходиться на відстані 0,5 км. на північний схід с. Кишин строком на 5 років (том 1, а.с. 26). Тобто, дія спеціального дозволу на користування надрами закінчилась 1 жовтня 2014 року (так як і відповідно дія Договору).

Згідно пункту 14 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 615 від 30 травня 2011 року): для продовження строку дії дозволу на видобування корисних копалин надрокористувач подає органу з питань надання дозволу заяву на видобування корисних копалин не пізніше ніж за шість місяців, на геологічне вивчення надр та геологічне вивчення, в тому числі дослідно-промислову розробку, - за три місяці до закінчення строку його дії; у заяві зазначається причина продовження строку дії дозволу; надрокористувач, що не подав заяву в установлений строк, втрачає право на продовження строку дії дозволу.

З наданого Відповідачем рішенням Позивача 1 № 1454 від 19 березня 2015 року вбачається, що останнім вирішено погодити Відповідачу отримання спеціального дозволу на користування надрами з метою видобування корисних копалин Кишинського родовища гранітів на території Кишинської сільської ради Олевського району площею 3,8 га (том 1, а.с. 148), а не продовжити дію такого дозволу.

Тобто, докази продовження строку дії спеціального дозволу на користування надрами на момент закінчення дії Договору відсутні.

Колегія суддів звертає увагу, що листом від 10 листопада 2014 року Позивач 1 також зазначив про відсутність спеціального дозволу на користування надрами (том 1, а.с. 92).

Колегія суддів констатує, що згідно статтей 24, 32 Закону України "Про оренду землі", приписи яких кореспондуються з пунктом 27 Договору, вбачається, що використання земельної ділянки не за цільовим призначенням згідно з договором оренди не допускається.

Тобто наведене, крім іншого, свідчить про неможливість продовження дії спірного Договору, на підставі пункту 8 Договору, у зв'язку з відсутністю у Відповідача необхідних для цього документів.

Що стосується тверджень Відповідача про здійснення ним після 1 жовтня 2014 року орендних платежів (том 1, а.с. 152-157), то дані платежі, зважаючи на визначений законодавством порядок їх розподілу, не впливають на оцінку спірних обставин. До того ж, порядок повернення безпідставно набутого майна врегульовано приписами чинного законодавства..

Положеннями частини 1 статті 34 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.

У пункті 21 Договору, сторони погодили, що після припинення дії Договору Відповідач повертає Позивачу 2 земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому від одержав її в оренду.

Водночас, матеріали справи містять лише акт приймання-передачі від 24 червня 2010 року, згідно якого вказана земельна ділянка передана у користування Відповідачу (том 1, а.с. 23), а докази її повернення відсутні.

З наявного у справі акта огляду земельної ділянки від 30 січня 2015 року (том 1, а.с.67) вбачається, що станом на вказану дату на ній знаходяться тимчасові споруди та технологічний транспорт Відповідача, наявний кар'єр орієнтовною площею 100x200 метрів, глибиною до 5 метрів, навколо кар'єру знаходяться відвали видобутого каміння; земельна ділянка охороняється охоронцем, який повідомив, що підприємство не працює більше місяця.

З врахуванням усього вище встановленого, з огляду на те, що Позивач 2 не приймав рішення про поновлення дії Договору і будь-які інші правовстановлюючі документи на підтвердження у Відповідача права користування земельною ділянкою на час розгляду спору відсутні, в розрізі матеріалів справи Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що позовна вимога Прокурора про повернення земельної ділянки на підставі акту приймання-передачі, підтверджуються належними та допустимими доказами, ґрунтуються на законі та Договорі, а відтак підлягає задоволенню.

Дане було вчинено й місцевим господарським судом.

Відповідно, приймаючи таке рішення, суд залишає без змін судове рішення господарського суду Житомирської області в цій частині.

Прокурор в своїй позовній заяві просить привести спірну земельну ділянку у стан, придатний для її використання за цільовим призначенням шляхом проведення рекультивації відповідно до робочого проекту із землеустрою щодо рекультивації порушених земель після проведення дослідно-промислової розробки, з огляду на що колегія суддів враховує наступне.

Згідно частини 1 статті 166 Земельного кодексу України, рекультивація порушених земель - це комплекс організаційних, технічних і біотехнологічних заходів, спрямованих на відновлення ґрунтового покриву, поліпшення стану та продуктивності порушених земель.

Положеннями частини 2 статті 166 Земельного кодексу України та частин 1-2 статті 52 Закону України "Про охорону земель" встановлено, що: рекультивації підлягають землі, які зазнали змін у структурі рельєфу, екологічному стані ґрунтів і материнських порід та в гідрологічному режимі внаслідок проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт; при проведенні гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, пов'язаних з порушенням ґрунтового покриву, відокремлена ґрунтова маса підлягає зняттю, складуванню, збереженню та перенесенню на порушені або малопродуктивні земельні ділянки відповідно до робочих проектів з рекультивації порушених земель та підвищення родючості ґрунтів.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про землеустрій": землеустрій проводиться в обов'язковому порядку в разі рекультивації порушених земель, землювання малопродуктивних угідь; заходи, передбачені затвердженою у встановленому порядку документацією із землеустрою, є обов'язковими для виконання органами державної влади та органами місцевого самоврядування, власниками землі, землекористувачами, у томі числі орендарями.

З матеріалів справи вбачається, що згідно робочого проекту із землеустрою щодо біологічної рекультивації порушених земель після проведення дослідно-промислової розробки Кишинської ділянки родовища гранітів на землях запасу Третьої особи (том 1, а.с. 41-49; далі - Робочий проект) передбачається виконання комплексу спеціальних робіт і заходів, спрямованих на приведення порушених земель в стан, придатний для використання в сільському, лісовому та водному господарстві. Згідно робочого проекту по технічній рекультивації даного родовища, вироблений простір кар'єру буде використано під водоймище рекреаційного значення площею 1,43 Га. Зовнішній відвал пухких розкривних порід буде переміщено в кар'єр, а частину використано для будівництва доріг. Всі порушені землі в межах земельного відводу будуть сплановані і використані під сільськогосподарські угіддя (пасовище) площею 1,48 Га та посадку лісонасаджень загальною площею 1,296 Га, в тому числі: деревно-чагарникових насаджень на площі 1,206 Га, чагарникових захисних насаджень на укосах бортів кар'єру на площі 0,09 Га.

Також, зі змісту Робочого проекту вбачається, що заходи по біологічній рекультивації здійснюються через рік після технічної рекультивації та розраховані на проведення протягом п'яти років.

Тобто, повернення земельної ділянки дійсно має проводитися з врахуванням Робочого проекту, а саме після проведення частини комплексу визначених ним робіт з технічної рекультивації.

При цьому, з огляду на пункт 21 Договору, оцінку стану земельної ділянки, яка повертається з оренди, визначає Позивач 2.

З врахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що вимога Прокурора про зобов'язання Відповідача привести земельну ділянку у стан, придатний для її використання за цільовим призначенням шляхом рекультивації (кореспондується з умовами пункту 21 Договору) заявлено для забезпечення передачі спірної земельної ділянки в належному стані, (як це визначено умовами Договору), а рекультивацію вказано, як деталізацію такої вимоги.

Оскільки, всупереч вимогам пункту 21 Договору, спірна земельна ділянка не повернута Позивачу 2 у відповідному стані, а з акту огляду земельної ділянки від 30 січня 2015 року (том 1, а.с. 67) вбачається, що на дату його складення роботи по її приведенню у визначений пунктом 21 Договору стан не проводилися (в контексті задовлення вимоги Прокурора про повернення земельної ділянки), то вимога Прокурора про зобов'язання Відповідача привести спірну земельну ділянку у стан, не гірший порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду (з урахуванням вимог Робочого проекту із землеустрою щодо рекультивації порушених земель після проведення дослідно-промислової розробки), є обґрунтованою та підставною.

Відповідно суд своїм рішенням задовільняє позовну вимогу Прокурора про приведення земельної ділянки у стан не гірший порівняно з тим у якому її було одержано в оренду.

Дане було вчинено й місцевим господарським судом.

Відповідно, приймаючи таке рішення, суд залишає без змін судове рішення господарського суду Житомирської області в цій частині.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що: кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Колегія суддів вважає, що посилання Відповідача, наведені ним в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, документарно не підтвердженими, такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, а відтак, Відповідач, в порушення вимог статтей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, не довів тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог та заперечень з приводу позовної заяви, висвітлених в апеляційній скарзі.

З огляду на усе вищевисвітлене у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення господарського суду Житомирської області слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача - без задоволення.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає за Відповідачем.

Керуючись статями 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Союз-Граніт" - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Житомирської області від 06 травня 2015 року в справі № 906/161/15 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу № 906/161/15 повернути господарському суду Житомирської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Філіпова Т.Л.