Постанова

від 16.09.2015 по справі 902/832/15

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2015 року Справа № 902/832/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Гудак А.В. , суддя Бучинська Г.Б.

при секретарі Максютинська Д.В

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1;

від відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Бестінвест-Буд" на рішення господарського суду Вінницької області від 02.07.15р. у справі № 902/832/15 (суддя Білоус В.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз"

до відповідача ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Бестінвест-Буд"

про стягнення 91165,7 грн., з яких 51 525,96 грн.- основного боргу, 32 537,75 грн.- інфляційних збитків, 2 187,30 грн.- 3% річних, 4 914,69 грн.- пені

ВСТАНОВИВ :

Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» (надалі - Позивач) звернулося в господарський суд Вінницької області з позовною заявою (а.с. 2-4) до ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Бестінвест-Буд» (надалі - Відповідач) про стягнення з Відповідача на користь Позивача 51 525 грн. 96 коп. основного боргу, 4 914 грн. 69 коп. пені, 32 537 грн. 75 коп. інфляційних втрат та 2 187 грн. 30 коп. річних.

Позивачем, 2 липня 2015 року було подано до місцевого господарського суду заяву про зменшення позовних вимог, в котрій Позивач, з підстав, наведених у даній заяві просить стягнути з Відповідача 32 537 грн. 75 коп. інфляційних втрат, 2 187 грн. 30 коп. річних, 3 470 грн. 74 коп. пені за період з 11 червня 2014 року по 9 вересня 2014 року та припинити провадження щодо стягнення основного боргу в сумі 51 525 грн. 96 коп..

Рішенням господарського суду Вінницької області від 2 липня 2015 року (а.с. 56-59) з підстав, вказаних у рішенні, позов задоволено повністю. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 51 525 грн. 96 коп. основного боргу, 4 914 грн. 69 коп. пені, 32 537 грн. 75 коп. інфляційних втрат, 2 187 грн. 30 коп. річних. Також, даним судовим рішенням покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 827 грн..

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Відповідач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 69-72) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Вінницької області від 2 липня 2015 року в даній справі скасувати в частині стягнення пені, інфляційних і розподілу судового збору та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в частині стягнення 3 407 грн. 74 коп. пені, 1 353 грн. 57 коп. інфляційних втрат та покладенню витрат по сплаті судового збору в розмірі 1 827 грн..

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права. Крім того, Відповідач як на підставу скасування рішення суду посилається на той факт, що Відповідачем не вірно розраховано інфляційні, а саме інфляційні збитки за прострочення платежу за договором повинні нараховуватись, починаючи з місяця, наступного за місяцем у якому мав бути здійснений платіж, а саме з квітня 2014 року. Також, апелянт зауважує, що Позивачем у договорі не визначено базу нарахування пені, а сума пені, на переконання апелянта, може бути стягнена лише в разі якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавством.

Ухвалою суду від 31 липня 2015 року (а.с. 68) апеляційну скаргу Відповідача прийнято до провадження та призначено її розгляд на 26 серпня 2015 року на 15 годину 30 хвилин.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу (а.с. 83-85), в якому з підстав висвітлених в цьому відзиві, заперечує проти доводів зазначених в апеляційній скарзі Відповідача та просить залишити рішення господарського суду Вінницької області без змін.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 2 вересня 2015 року, з підстав, висвітлених у даній ухвалі розгляд справи було відкладено на 16 вересня 2015 року.

В судовому засіданні від 16 вересня 2015 року, проведеного в режимі відео конференції, представник Відповідача підтримав доводи, висвітлені в апеляційній скарзі, просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, котрим відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, інфляційних втрат та розподілу судових витрат.

У судовому засіданні від 16 вересня 2015 року, проведеного в режимі відео конференції, представник Позивача заперечив проти апеляційної скарги, з підстав, висвітлених у відзиві, вважає доводи Відповідача необґрунтованими, рішення суду першої інстанції - правомірним та законним.

Заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Вінницької області від 2 липня 2015 року по даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача - без задоволення. При цьому, суд виходив з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи 6 червня 2013 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір підряду № 9 (надалі - ОСОБА_4; а.с. 13).

Згідно пункту 1.1 Договору, Позивач доручає, а Відповідач на власний ризик з використанням власного матеріалу та матеріалу Позивача забезпечує виконання робіт по газифікації автомобільної газонаповнювальної компресорної станції по вул. Успепсько-Троїцька, 98 А м. Конотоп.

Відповідно до пункту 1.2 Договору, Відповідач розпочинає виконання робіт після підписання цього Договору, та надання проектно - технічної документації на газифікацію об'єкта.

У відповідності до пункту 1.3 Договору, Відповідач купує за свій рахунок та передає Позивачу наступні матеріали та обладнання: пункт газорегуляторний шкафний; вузол обліку газу в зборі; поліетиленові труби та фасонні частини для підземного газопроводу.

Згідно пункту 2.1 Договору, ціна Договору договірна, визначена сторонами на підставі кошторисних норм та розрахунків і складає: 63 615 (шістдесят три тисячі шістсот п'ятнадцять) грн. 74 коп..

Пунктом 2.2 Договору встановлено, що при укладенні Договору ціна може мінятися в наступних випадках: при зміні обсягів робіт; при зміні терміну виконання робіт за рішенням або з провини замовника; при прийнятті нових законодавчих актів, які впливають на вартість виконуваних робіт; при наявності суттєвих розбіжностей між проектними і фактичними умовами робіт, передбачити які підрядник не міг.

Як вбачається з пунктів 3.1-3.2 Договору: Позивач до початку виконання робіт перераховує Відповідачу аванс в сумі 20 000 грн; остаточний розрахунок за виконані роботи здійснюється шляхом перерахування коштів за фактично виконані роботи на рахунок Відповідача протягом 10 днів після підписання акта форми КБ-3.

У відповідності до пункту 7.3 Договору, за невиконання або неналежне виконання договірних обов'язків щодо здійснення оплаті винна сторона зобов'язується сплатити збитки у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати.

Як вбачається із матеріалів справи сторонами Договору було складено, підписано та скріплено відтисками їх печоток акт приймання виконаних будівельних робіт формою КБ-2в за лютий 2014 рік (від 28 лютого 2014 року) на суму 61 525 грн.96 коп. (а.с. 14-23).

Також, 28 лютого 2014 року Позивачем та Відповідачем було складено, підписано і скріплено відтисками печаток довідку про вартість будівельних робіт форми КБ-3 за лютий 2014 року (а.с. 24).

Колегія суду звертає увагу на той факт, що дані акти підписано Відповідачем без будь-яких зауважень щодо виконаних Позивачем підрядних робіт.

Позивачем на адресу Відповідача було направлено претензію від 14 жовтня 2014 року № 30/1260 на суму 61 525 грн. 96 коп. (а.с. 25), в котрій Позивач просив Відповідач перерахувати борг в сумі 61 525 грн. 96 коп. на рахунок Позивача.

На претензію Позивача Відповідачем була надана письмова відповідь, відповідно до котрої Відповідач посилаючись на тяжке економічне становище в країні зазначив, що заборгованість котра виникнула по даному Договорі планується погашатися наступним графіком: до 10 лютого 2015 року - 30 000 грн.; до 6 березня 2015 року - 31 525 грн. 96 коп. (а.с. 26).

Таким чином, з первинних документів вбачається, що Позивач на виконання умов Договору виконав роботи на суму 61 525 грн. 96 коп, що й не заперечується Відповідачем у апеляційній скарзі та його представником в судовому засіданні від 16 вересня 2015 року.

Водночас, Відповідач зобов'язання взяті по Договору щодо оплати за виконані роботи виконав частково сплативши Позивачеві 18 лютого 2015 року 5 000 грн., що стверджується копією банківської виписки від 18 лютого 2015 року (а.с. 28) 21 травня 2015 року 5 000 грн., що стверджується копією банківської виписки від 21 травня 2015 року (а.с. 50).

Таким чином, борг Відповідача перед Позивачем за виконані роботи склав 51 525 грн. 96 коп..

Зазначені вимоги Позивача, Відповідач в повному обсязі не виконав, що стало підставою для звернення Позивача з позовом про стягнення з Відповідача на користь Позивача боргу в сумі 51 525 грн. 96 коп. за актам приймання виконаних підрядних робіт за лютий 2014 року по Договору, а також 4 914 грн. 69 коп. пені, 32 537 грн. 75 коп. інфляційних втрат, 2 187 грн. 30 коп. річних.

Колегія апеляційного господарського суду зауважує, що укладений між Відповідачем та Позивачем ОСОБА_4 за своєю правовою природою є договором підряду.

У відповідності до частин 1 та 2 статті 837 Цивільного кодексу України: за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. ОСОБА_4 підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Положенням частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що: якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України та статтею 193 Господарського кодексу України: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України закріплено, що: боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Колегія суду зауважує, що в матеріалах справи наявні платіжні доручення, які підтверджують факт часткової оплати (до моменту звернення позивача з Позовом до суду, 7 листопада 2012 року) за поставлений товар згідно Договору, а саме: 30 вересня 2011 року платіжним дорученням № 542 (а.с. 38) Відповідачем було перераховано на рахунок Позивача 10 000 грн.; 28 лютого 2012 року платіжним дорученням № ПН108198 (а.с. 39) було перераховано 15 000 грн.; 16 липня 2012 року платіжним дорученням № 48 було перераховано 4 000 грн..

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Водночас, колегія суддів зауважує, що згідно даних Позивача, станом на день подачі позову утворилась заборгованість в сумі 51 525 грн. 96 коп..

Водночас, колегія суду звертає увагу, що згідно поданої Позивачем виписки по його рахунку за період з 17 червня 2015 року по 17 червня 2015 року (а.с. 39-40) заявлена до стягнення сума заборгованості в сумі 51 525 грн. 96 коп. була Відповідачем сплачена у повному обсязі.

Тобто, колегія суду констатує, що після сплати Позивачем 51525 грн. 96 коп. (що підтверджується наявною в матеріалах банківською випискою) відпала підстава для задоволення позову в частині стягнення основної суми заборгованості.

Як вбачається з наявних у справі доказів (в тому числі протоколу судового засідання від 2 липня 2015 року; а.с. 53), представником Позивача було підтверджено суду факт повної оплати заборгованості Відповідачем.

Згідно з підпунктом 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Зважаючи на вищевисвітлене, Рівненський апеляційний господарський суд констатує той факт, що в таких випадках, відповідно до підпункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, провадження по справі в частині стягнення 51 525 грн. 96 коп. заборгованості підлягало припиненню, в зв'язку з відсутність предмету спору. Аналогічна позиція викладена в пункті 4.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанціїВ» .

Дане, в свою чергу, вчинено судом в ухвалі суду від 2 липня 2015 року (а.с. 54).

Водночас, ухвала про припинення провадження у справі щодо стягнення основного боргу Відповідачем не оскаржується до суду апеляційної інстанції.

В той же час, за неналежне виконання Відповідачем зобов'язань за Договором Позивач (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) просить стягнути на свою користь з Відповідача 3 470 грн. 74 коп. пені за загальний період з 11 червня 2014 року по 9 вересня 2014 року.

У відповідності до пункту 7.3 Договору, за невиконання або неналежне виконання договірних обов'язків щодо здійснення оплаті винна сторона зобов'язується сплатити збитки у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати.

Колегія суду зазначає, що самим же пунктом Договору передбачено, що саме за неналежне виконання договірних зобов'язань стягується пеня. В свою чергу, неналежне виконання зобов'язань і полягає у несвоєчасному проведенні оплат по Договору. Дане засвідчує про опосередковане визначення в пункті 7.3 Договору бази нарахування пені.

При цьому, суд констатує, що відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання .

Згідно статтей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22 листопада 1996 року № 543/96-ВР, який регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань: платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, проте умовами договору встановлено інше.

Дослідивши розрахунок пені, доданий до позовної заяви (а.с. 47), Позивачем на суму основного боргу (61 525 грн. 96 коп.) за період з 11 червня 2014 року по 9 вересня 2014 року (з врахуванням заяви Позивача про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення пені), колегія суду зазначає, що з урахуванням умов Договору стосовно строків проведення розрахунків та доказів проведення Відповідачем часткових оплат в правовому полі вимог статті 232 Господарського кодексу України та 549 Цивільного кодексу, позивні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача пені в сумі 3 470 грн. 74 коп. підлягають до задовлення.

Дане вчинено і господарським судом Вінницької області.

Враховуючи усе вищевказане, суд залишає судове рішення господарського суду Вінницької області і в цій частині без змін.

Водночас, крім суми основного боргу Позивач просив стягнути з Відповідача інфляційні втрати в розмірі 32 537 грн. 75 коп. та 3 % річних в розмірі 2 187 грн. 30 коп..

Колегія суду констатує, що відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вказано вище у даній судовій постанові, остаточний розрахунок за виконані роботи здійснюється шляхом перерахування коштів на рахунок Позивача протягом 10 днів після підписання акта форми КБ-3, зважаючи на те, що даний акт підписано 28 лютого 2014 року, відповідно, з 10 лютого 2014 року (28 лютого + 10 днів = 10 березня) в Позивача виникло право нараховувати інфляційні та річні на прострочену суму.

У відповідності до листа Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 3 квітня 1997 року № 62-97р., індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

За неналежне виконання грошових зобов'язань Позивач нарахував Відповідачу 3 % річних в сумі 2 187 грн. 30 коп. та 32 537 грн. 75 коп. інфляційних витрат. Варто зазначити, що вони судом перевірені, підставні та підлягають до стягнення з відповідача.

Проаналізувавши дані норми законодавства, перевіривши правильність розрахунку, проведеного Позивачем (а.с. 3-4) та зважаючи на умови Договору Рівненський апеляційний господарський суд констатує той факт, що вимоги Позивача щодо стягнення з Відповідача 3 % річних в сумі 2 187 грн. 30 коп. та 32 537 грн. 75 коп. інфляційних витрат підлягають до задоволення в повному обсязі.

Відповідно, приймаючи таке рішення Рівненський апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду в цій частині без змін.

Що ж стосується оскарження Відповідачем покладеної на нього відповідно до рішення суду суми судового збору в розмірі 1 827 грн. з огляду на сплату ним до винесення рішення суду суми боргу, то колегія суду зазначає наступне.

Відповідно до пункту 5.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21 лютого 2013 року «Про деякі питання практики застосування розділу VI ГПК України», статтею 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним. У їх числі не зазначено такої підстави, як припинення провадження у справі (стаття 80 Господарського процесуального кодексу України). Водночас закриття провадження у справі, про яке йдеться у пункті 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» , є поняттям цивільного і адміністративного судочинства, передбаченим відповідно статтею 205 Цивільного процесуального кодексу України і статтею 157 Кодексу адміністративного судочинства України, які господарським судам у здійсненні судочинства не застосовуються.

Таким чином, припинення провадження у справі з підстав, передбачених статтею 80 Господарського процесуального кодексу України, не тягне за собою наслідків у вигляді повернення сплаченої суми судового збору.

А тому, місцевим господарським судом правомірно було покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору.

Відтак, Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що доводи апелянта, висвітлені в апеляційній скарзі є безпідставними, спростовані усім вищевказаним у даній судовій постанові та наявними у справі доказами, а тому до уваги колегією суду не беруться.

Враховуючи усе вищевказане Рівненський апеляційний господарський суд залишає рішення господарського суду Вінницької області без змін, а апеляційну скаргу Відповідача - без задоволення.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги суд залишає за Відповідачем.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Бестінвест-Буд"

- залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 02 липня 2015 року в справі № 902/832/15 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу № 902/832/15 повернути господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Бучинська Г.Б.