Рішення

від 15.09.2015 по справі 904/6851/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15.09.15р. Справа № 904/6851/15

За позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу ім. Щорса (с. Яблунівка, Білоцерківського району, Київської області)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Дизель" (м. Дніпропетровськ)

про повернення попередньої оплати згідно рахунка № 37 від 30.01.2015 у розмірі 96 000 грн. 00 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2 - представник (довіреність від 22.05.2015)

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Сільськогосподарський виробничий кооператив ім. Щорса (далі - позивач) звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Дизель" (далі - відповідач) здійснену згідно рахунка № 37 від 30.01.2015 попередню оплату у розмірі 96 000 грн. 00 коп.

Ціна позову складається з суми основного боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань щодо поставки товару - двигуну ГАЗ 53 зі зберіганням, вартістю 96 000 грн. 00 коп., що був оплачений позивачем відповідно до платіжного доручення № 64 від 30.01.2015.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 31.07.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 15.09.2015.

У судове засідання 16.07.2015 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити додатково наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Адреса відповідача підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 31.07.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49017, м. Дніпропетровськ, вулиця Кам'янська, будинок 2, офіс 1, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.37).

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 31.07.2015 була отримана відповідачем 07.08.2015 , що підтверджується поштовим повідомленням № 4994527878799 (4901700769331), яке повернулося до господарського суду з відповідною відміткою про отримання її відповідачем. Крім того, суд зауважує, що з моменту отримання її відповідачем пройшло 39 днів, але жодних заперечень на позовні вимоги відповідач не надав.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 31.07.2015 була надіслана відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, при цьому, надіслав клопотання про відкладення розгляду справи (вх.суду 59946/15 від 15.09.2015), яке мотивоване неможливістю прибути у судове засідання його представника, у зв'язку з його участю в цей час у судовому засіданні в Дніпропетровському апеляційному господарському суді. При цьому, на підтвердження викладеної у клопотанні обставини відповідачем не надано жодного доказу, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Клопотання відповідача про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню, оскільки відповідач, як юридична особа був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи та, відповідно до статті 28 Господарського процесуального кодексу України надання повноважень на представництво інтересів сторони у процесі не обмежено будь-яким певним колом осіб.

Відповідно до абзацу 5 підпункту 3.6. пункту 3 Роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може не брати до уваги доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-четвертою статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника відповідачем не доведена, як взагалі і не доведена неможливість явки у судове засідання представника.

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

За таких обставин, господарський суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь представника у судовому засіданні.

Крім того, слід зазначити, що представник позивача заперечував проти задоволення клопотання відповідача щодо відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що інфляційні процеси в економіці держави негативним чином відображаються на його фінансовому стані, оскільки у даній справі ним заявлено до стягнення з відповідача лише основний борг, а затягування моменту прийняття рішення, з урахуванням вказаних обставин, порушує його права. Так, представник позивача наголошував на тому, що обставини, що зазначені відповідачем у клопотанні від 15.09.2015 не можуть бути достатньою підставою для відкладення розгляду справи. Крім того, у судовому засіданні позивач наголошував на тому, що матеріали справи містять всі необхідні докази та матеріали для прийняття обґрунтованого рішення у справі, а дії відповідача свідчать про затягування процесу, оскільки, як вбачається з матеріалів справи відповідач протягом тривалого часу не погашає спірну заборгованість, а клопотання відповідача, з урахуванням попереднього затягування погашення заборгованості, може вважатися зловживанням своїми процесуальними правами, що в свою чергу, призводить до подальшого порушення прав позивача.

Так, у судовому засіданні 15.09.2015 представник позивача виклав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Також представником позивача було викладено зміст заяви про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на грошові кошти в межах суми 97 920 грн. 00 коп., які обліковуються на всіх рахунках відповідача, яку він також просив задовольнити.

Ухвалою суду від 15.09.2015 відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Крім цього, відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представників позивача та відповідача.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно частини 2 статті 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Стаття 181 Господарського кодексу України передбачає загальний порядок укладання господарських договорів. Частина 1 зазначеної статті визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Суд виходить із того, що для надання документам доказової сили при розгляді справ в суді необхідні повні дані про конкретні господарські відносини, що виникли за конкретним правочином, укладеним між сторонами.

Так, згідно досягнутих між позивачем та відповідачем домовленостей щодо поставки товару - двигуну ГАЗ 53 зі зберіганням, вартістю 96 000 грн. 00 коп., відповідачем було виставлено рахунок на оплату № 37 від 30.01.2015 на суму 96 000 грн. 00 коп. (а.с.11).

На виконання взятих на себе зобов'язань, позивачем вказаний рахунок було оплачено у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 64 від 30.01.2015 на суму 96 000 грн. 00 коп. (а.с.10).

При цьому, статтею 638 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Обставина, яка пов'язана із виставленням відповідачем рахунку на оплату та фактом оплати його позивачем, свідчить про укладення між сторонами спору договору у спрощений спосіб, який за своєю правовою природою є договором поставки, а тому, права і обов'язки сторін визначаються, у тому числі, нормами § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України. В силу статті 655 Цивільного кодексу України, істотними умовами договору поставки є предмет (товар) та ціна, які узгоджені сторонами спору у вищевказаних видаткових накладних.

Отже, з урахуванням вищенаведених обставин та норм права, суд відзначає, що між сторонами спору укладено договір поставки у спрощений спосіб, що відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки правочин між сторонами може бути укладений в будь-який спосіб і сторони вільні у виборі форми правочину.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Так, позивач у позовній заяві посилається на те, що відповідач обумовлений сторонами товар не поставив, здійснену позивачем попередню оплату не повернув, що і є причиною спору.

У судовому засіданні представник позивача зазначав про те, що, у зв'язку з тим, що обумовлений сторонами товар поставлений йому відповідачем не був, ним був направлений до відповідача для проведення перемовин представник, на підтвердження чого позивач долучив до матеріалів справи наказ про службове відрядження № 17 від 06.04.2015 (а.с.13) та посвідчення про відрядження, в якому міститься, зокрема, печатка та підпис відповідача про прибуття (а.с.14).

Я зазначав представник позивача, в процесі перемовин відповідачем було повідомлено про те, що на даний час змінилися ціни на ринку, у зв'язку з чим поставити обумовлений сторонами товар - двигун ГАЗ 53 зі зберіганням вартістю 96 000 грн. 00 коп. у нього відсутня можливість.

У зв'язку з викладеними обставинами, позивачем була направлена на адресу відповідача претензія № 1 від 02.06.2015 на суму 96 000 грн. 00 коп., в якій він просив в строк, передбачений статтею 530 Цивільного кодексу України, виконати зобов'язання щодо передачі двигуна, або перерахувати позивачу сплачені грошові кошти в розмірі 96 000 грн. 00 коп. (а.с.15-19

Вказана претензія була залишена відповідачем без задоволення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

При цьому, відповідно до положень статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Отже, на виконання взятих на себе зобов'язань, позивачем, як було зазначено вище, була здійснена попередня оплата товару, але відповідачем станом на момент вирішення спору обумовлений сторонами товар на суму 96 000 грн. 00 коп. поставлено не було.

При цьому, вимоги позивача щодо повернення передоплати задоволені відповідачем також не були, грошові кошти в сумі 96 000 грн. 00 коп. не повернуто.

Станом на момент вирішення спору, відповідач жодного платежу, з моменту звернення позивача до суду, на повернення отриманої попередньої оплати не здійснив, товар також позивачу не поставив.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи, що попередня оплата позивачем проведена, а товар відповідачем не поставлений, відповідно до положень частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його.

При цьому суд зазначає, що вибір способу захисту своїх прав та порушених інтересів є правом позивача. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 9 липня 2002 року по справі № 1-2/2002, положення частини другої статті 124 Конституції України передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина п'ята статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа, має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі - судовий захист.

При цьому, обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Так, як зазначено вище, позивач звертався до відповідача з претензією, в якій просив поставити товар або повернути кошти за непоставлений товар.

У свою чергу, у відповідності з положеннями частини 1 статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Суд звертає увагу, що відповідно до частини 3 статті 612 Цивільного кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Так, звернення позивача щодо повернення грошових коштів, сплачених у якості попередньої оплати за товар, свідчить про те, що поставка обумовленого сторонами товару для нього на теперішній час втратила інтерес.

Оскільки позивач здійснив попередню оплату товару на суму 96 000 грн. 00 коп., а відповідач не поставив позивачу товар, повернення попередньої оплати у повному обсязі не здійснив, господарський суд дійшов висновку про те, що відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, яка встановлює, зокрема, право вимагати повернення суми попередньої оплати, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, відповідач зобов'язаний повернути позивачу 96 000 грн. 00 коп. суму неповернутої попередньої оплати.

Отже, перевіряючи дотримання кожною зі сторін своїх зобов'язань, суд приходить до висновку, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань не поставив обумовлений сторонами товар, за який позивачем було сплачено попередню оплату у розмірі 96 000 грн. 00 коп., вимогу про повернення зазначеної суми не задовольнив, а отже позовні вимоги щодо стягнення з відповідача сплаченої позивачем передоплати в сумі 96 000 грн. 00 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 06.04.2015 у справі № 904/4726/14.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 1 920 грн. 00 коп. покладається на відповідача у повному обсязі.

Крім того, позивач разом з позовною заявою подав заяву про вжиття заходів до забезпечення позову (вх.суду 49966/15 від 31.07.2015), в якій просить суд вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти в межах суми 97 920 грн. 00 коп., які обліковуються на всіх рахунках відповідача.

Вказана заява обґрунтована тим, що претензія та акт звірки, направлені відповідачу, були залишені без відповіді та задоволення, а вказана бездіяльність, на думку позивача, підтверджує незадовільний фінансовий стан відповідача. При цьому, як зазначає позивач, наявність у відповідача можливості вільно розпоряджатися грошовими коштами на банківських рахунках дає підстави для достатньо обґрунтованого припущення, що у разі задоволення позову кошти можуть зникнути або їх кількість може зменшитись на момент виконання рішення, що, в свою чергу, може утруднити виконання рішення, та вказує на необхідність забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на банківських рахунках відповідача.

Так, відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити, передбачених статтею 67 цього Кодексу, заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно зі статтею 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Про забезпечення позову виноситься ухвала.

Як зазначено у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв’язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв’язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати її. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Разом з тим, позивачем не наведено обставин які б свідчили про наявність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову, суду не надано жодного доказу того, що вказані заходи до забезпечення позову можуть забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, а невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Заява позивача ґрунтується лише на припущеннях та не підтверджена жодним належним доказом.

За таких обставин, ухвалою суду від 15.09.2015 відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Дизель" (49017, м.Дніпропетровськ, вулиця Кам'янська, будинок 2, офіс 1; ідентифікаційний код 37733144) на користь Сільськогосподарського виробничого кооперативу ім. Щорса (09154, Київська область, Білоцерківський район, с. Яблунівка, вулиця Центральна, будинок 66; ідентифікаційний код 03755452) - 96 000 грн. 00 коп. суму попередньої оплати, 1 920 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_3