Рішення

від 14.09.2015 по справі 922/229/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" вересня 2015 р.Справа № 922/229/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

при секретарі судового засідання Савукова М.Ю.

розглянувши справу

за позовом Харківської міської ради, м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рост", м. Харків про відшкодування доходів у розмірі 925605,28 грн. за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, за довіреністю № 08-11/48-49/2-14 від 29.12.2014 року.

відповідача - ОСОБА_2, за довіреністю від 21.02.2015 року.

ВСТАНОВИВ:

Харківська міська рада звернулась до господарського суду Харківської області з позовом про зобов'язання ТОВ "Рост" повернути в натурі територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради безпідставно набуте майно - земельну ділянку № 1 площею 0,1562 га, земельну ділянку № 2 площею 1,2014 га та земельну ділянку № 3 площею 0,7563 га, які розташовані по вул. Єнакіївській, 6-А у м. Харкові та стягнути з ТОВ "Рост" доходи, отримані від безпідставно набутого майна в розмірі 925605,28 грн. та судові витати по справі, мотивуючи свої вимоги використанням відповідачем вказаних земельних ділянок, які розташовані по вул. Єнакіївській, 6-А у м. Харкові, без достатніх правових підстав.

Рішенням господарського суду Харківської області від 11 березня 2015 року (суддя Інте Т.В.) в позові відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення. Рішення господарського суду Харківської області від 11 березня 2015 року у справі № 922/229/15 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.07.2015 року касаційну скаргу Харківської міської ради задоволено частково. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 року та рішення господарського суду Харківської області від 11.03.2015 року у справі № 922/229/15 скасовано в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення 925605,28 грн. і в цій частині направлено на новий розгляд до господарського суду Харківської області. В іншій частині постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 року у справі № 922/229/15 залишено без змін.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.08.2015 року справу № 922/229/15 передано на новий розгляд судді Добрелі Н.С.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 06.08.2015 року прийнято справу № 922/229/15 в частині стягнення 925605,28 грн. до розгляду. Призначено справу № 922/229/15 в частині стягнення 925605,28 грн. до розгляду у судовому засіданні на 31.08.2015 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 31.08.2015 року від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи (вх. № 34320).

Через канцелярію господарського суду Харківської області 31.08.2015 року від представника відповідача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи (вх. № 34321).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 31.08.2015 року розгляд справи було відкладено на 14.09.2015 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 14.09.2015 року від представника позивача надійшли письмові пояснення по справ (вх. № 36413).

Представник позивача в судовому засіданні 14.09.2015 року підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 14.09.2015 року проти позову заперечував, просив суд в задоволенні позову відмовити.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Як зазначає позивач, на підставі договорів купівлі-продажу №№ Н1-21, Н1-22, Н1-23, Н1-24 від 27.04.2001 р., відповідач став власником нежитлових будівель літ. "Ж-2", літ. "А-1", літ. "Б-1", літ. "В-1", літ. "Г-1", літ. "Е-1", літ. "Д-1", літ. "З-2", літ. "К-1", літ. "Л-3" по вул. Єнакіївській, 6-А у м. Харкові, що підтверджується інформаційною довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 30.10.2014 р. № 28817535 (а.с. 36).

Відповідач, як власник нерухомого майна, з метою подальшого укладення договору оренди спірної земельної ділянки, звертався до міського голови про надання дозволу на виконання проекту відведення спірних земельних ділянок, на яких таке майно розташоване.

Пунктом 21 Рішення Харківської міської ради від 25.09.2013р. № 1260/13 "Про надання дозволу на розробку проектів відведення земельних ділянок юридичним та фізичним особам для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" відповідачу надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки із земель територіальної громади м. Харкова за рахунок земель промисловості: ділянка № 1 площею, орієнтовно 0,1570 га, ділянка №2 площею, орієнтовно 1,2320 га, ділянка № 3 площею, орієнтовно 0,7510 га для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель літ. "Ж-2" - ділянка № 1, літ. "Л-3", літ. "К-1", літ. "З-2", літ. "Д-1" - ділянка № 2, літ. "А-1", літ. "Б-1", літ. "В-1", літ. "Г-1", літ. "Е-1" - ділянка № З по вул. Єнакіївській, 6-А.

В подальшому, відповідач розробив проекти відведення земельних ділянок, отримав всі необхідні погодження проекту та надав їх до Харківської міської ради для затвердження.

На підставі рішення 35 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 29.10.2014 року № 1675/14, TOB "Рост" надано в оренду до 01.10.2019 року земельну ділянку №1 площею 0,1562 га (кадастровий № 6310138500:12:005:0058) для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "Ж-2", (адміністративно-побутовий корпус), земельну ділянку № 2 площею 1,2014 га (кадастровий № 6310138500:12:005:0059) для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель літ. "Д-1", літ. "З-2", літ. "К-1", літ. "Л-3" (виробничі будівлі), земельну ділянку № 3 площею 0,7563 га (кадастровий № 6310138500:12:005:0060) для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель літ. "А-1", літ. "Б-1", літ. "В-1", літ. "Г-1", літ. "Е-1" (виробничі будівлі) по вул. Єнакіївській, 6-А.

Проте, договір оренди землі між Харківською міською радою та TOB "Рост", на даний час не укладено.

02 листопада 2014 року головним спеціалістом відділу контролю за використанням земель Департаменту самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради було здійснено заходи самоврядного контролю за додержанням вимог земельного законодавства при використанні земельних ділянок, які розташовані по вул. Єнакіївській, 6-А в місті Харкові.

Під час проведення вказаних заходів було встановлено, що відповідач з 27.04.2001 року та по теперішній час використовує зазначені земельні ділянки по вул. Єнакіївській, 6-А без виникнення права власності, користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст. 125 Земельного кодексу України. Про відповідні обставини було складено акт обстеження та визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки (а.с. 20-21).

У зв’язку з виявленими обставинами, позивач звернувся до Індустріальної об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про надання інформації відносно оплати відповідачем земельного податку за використання спірної земельної ділянки.

29 жовтня 2014 року листом № 6091/9/20-36-15-04-23 (а.с. 30) на вказане звернення було надано відповідь, що відповідач перебуває на обліку в Індустріальній ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області, як платник податку на землю з юридичних осіб та, станом на 30.09.14 р., відповідачем сплачено 60993,62 грн. податку на землю за 2014 рік.

Відповідно до листа Управління Держземагенства у м. Харкові Харківської області від 28 жовтня 2014 року № 4873/08 (а.с. 31), станом на 29.12.12 р., в Управлінні Держземагенства у м. Харкові Харківської області не обліковуються правовстановлюючі документи на право власності або користування не земельні ділянку по вул. Єнакіївській, 6-А.

На підставі викладених обставин, позивач наполягає на безпідставному користуванні відповідачем спірними земельними ділянками, у зв’язку з чим звернувся з відповідним позовом та просить суд стягнути з відповідача суму несплаченої орендної плати за користування земельними ділянками як отриманий останнім дохід від використання безпідставно набутого майна.

Надаючи правову кваліфікацію доказам які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Вищого господарського суду від 21.07.2015 року касаційну скаргу Харківської міської ради задоволено частково. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 року та рішення господарського суду Харківської області від 11.03.2015 року у справі № 922/229/15 скасовано в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення 925605,28 грн. і в цій частині направлено на новий розгляд до господарського суду Харківської області. В іншій частині постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 року у справі № 922/229/15 залишено без змін.

В даній постанові зазначено про те, що судами не дано оцінки доводам позивача про те, що внаслідок використання відповідачем земельної ділянки без правовстановлюючих документів, Харківська міська рада фактично була позбавлена права одержати дохід у вигляді орендної плати, який вона могла би отримати в разі своєчасного укладення договору оренди, що завдало їй шкоди у спірній сумі.

Зазначаючи, що відповідач, як власник нерухомого майна, з метою подальшого укладення договору оренди спірної земельної ділянки, звертався до міського голови про надання дозволу на виконання проекту відведення спірних земельних ділянок, на яких таке майно розташоване, суди, в порушення ст.43 ГПК України, не послалися на докази, якими підтверджуються такі обставини, та не проаналізували, коли вперше, починаючи з 2001, мало місця таке звернення.

Відповідно до ст. 111-12 ГПК вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Враховуючи вказівки Вищого господарського суду України в постанові від 21.07.2015 року по справі №922/229/15 суд, вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить суд стягнути з відповідача розмір доходу (реального набуття відповідача) від безпідставно набутого майна, який підлягає відшкодуванню з боку відповідача, розрахований міською радою в сумі 925605,28 грн., виходячи із розміру орендної плати за землю, зменшений на розмір безпідставно зроблених відповідачем платежів за використання землі у вигляді земельного податку.

Відповідно до частини 1 статті 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Статтею 1214 Цивільного кодексу України передбачено визначення реального розміру неодержаного прибутку.

Як вбачається зі змісту статей 1212, 1213, 1214 ЦК України, зокрема, із вжитого в них терміну "потерпілий", ці статті застосовуються до деліктних правовідносин, коли фізичній або юридичній особі завдано шкоди шляхом порушення їх охоронюваних законом прав, зокрема, - майнових.

Отже, для застосування вищезазначених норм ЦК України має бути доведено факт протиправності дій відповідача.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, яким у постанові від 06.11.14 у справі №922/1087/14 вказано, що вирішуючи спори за позовами органів державної влади або місцевого самоврядування про стягнення з особи, яка набула у власність житловий будинок будівлю або споруду і не переоформила право користування земельною ділянкою, збитків у вигляді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки), господарські суди повинні брати до уваги положення ст. 22 Цивільного кодексу України та ч.2 ст. 224 Господарського кодексу України. Для застосуванні такого заходу відповідальності слід встановлювати наявність у діях відповідача усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини).

За змістом ст.1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже для застосування такої міри відповідальності як відшкодування шкоди необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, шкоди, причинного зв’язку між протиправною поведінкою боржника та шкодою, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Відповідно до ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

У роз’ясненні Вищого господарського суду України N 02-5/215 від 01.04.94 В«Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкодиВ» зазначається, що вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків (відшкодування шкоди), господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності, а саме наявність правил поведінки, встановленого законом або договором; наявність факту порушення такого правила поведінки винною особою; наявність збитків у потерпілої особи; наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв’язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони.

Відповідно до ч. 1 п. 8 ст. 16 ЦК України відшкодування збитків є одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками відповідно до пункту 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв'язку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки.

Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, як власник нерухомого майна , з метою подальшого укладення договору оренди спільної земельної ділянки, звертався до міського голови про надання дозволу на виконання проекту відведення спірних земельних ділянок, на яких таке майно розташоване.

В подальшому відповідач розробив проекти відведення земельних ділянок, отримав всі необхідні погодження проекту та надав їх Харківській міській раді для затвердження.

Вищезазначене також підтверджується висновком № 521 державної землевпорядної експертизи від 16.05.2002 року (а.с. 249).

Тобто, в даному випадку, позивачем з 2002 року вживалися всі залежні від нього дії з оформлення договірних відносин з оренди земельної ділянки із позивачем.

Проте, позивач в свою чергу не здійснив жодних дій направлених на укладення з відповідачем договорів оренди.

В даному випадку, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявність вищевказаних елементів цивільного правопорушення в діях відповідача. Більш того, позивач у свої позовній заяві зазначає, що дії відповідача з набуття земельної ділянки, як наслідок придбання у власність будівлі, не порушують норми права, передбачені чинним законодавством, а тому ці дії з набуття земельної ділянки не є протиправними.

Враховуючи викладене, застосування 1212, 1213, 1214 ЦК України в даному випадку є неправомірне.

Крім того, відповідно до статті 14 Податкового кодексу України, дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів.

При цьому, суд зауважує, що позивач вимагає стягнення з відповідача спірних коштів саме в якості доходу останнього, що передбачено ст. 1214 Цивільного кодексу України, а не коштів, безпідставно збережених за його рахунок.

Проте, позивачем не надано доказів виникнення у відповідача такого доходу в результаті збільшення активів або зменшення зобов’язань внаслідок користування спірною земельною ділянкою.

Крім того, заявлена до стягнення сума грошових коштів розрахована позивачем, виходячи з розміру орендної плати за земельну ділянку.

Відповідно до пункту 288.1 статті 288 Податкового Кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Договори оренди відповідач на спірну земельну ділянку не укладав, майно за актами приймання-передачі не отримував.

Таким чином, розрахунок позивача про отримані доходи відповідачем оснований на припущеннях та є недоведеним.

Згідно з пунктом 287.6 статті 287 Податкового Кодексу України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину), податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди, їх частини, з урахуванням прибудинкової території, сплачуються на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

На підставі викладеного, позивачем, в порушення ст.ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, не підтверджено розмір спірної земельної ділянки, а від так не підтверджено розмір заявлених до стягнення грошових коштів.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача доходів, отриманих від використання безпідставно набутого майна в розмірі 925605,28 грн. не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не доведено наявність вищевказаних елементів цивільного правопорушення в діях відповідача.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 49 ГПК України та, у зв’язку з відмовою в задоволенні позовних вимог покладає їх на позивача.

З огляду на наведене, відповідно до ст. 41 Конституції України, ст. 1166, 1212, 1213, 1214 ЦК України, ст.ст. 269, 287, 289 Податкового Кодексу України, ст.15 Закону України "Про оренду землі", ст. 23 Закону України "Про оцінку земель" та керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2, 4-3, 12, 22, 33-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Повне рішення складено 17.09.2015 р.

Суддя ОСОБА_3

922/229/15